Справа № 640/6390/19 Головуючий 1 інстанція - Українець В.В.
Провадження № 22-ц/824/12807/2021 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М.
іменем України
09 грудня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді: Суханової Є.М.,
суддів: Олійника В.І., Сушко Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,-
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року залишено без змін ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року та рішення Печерського районного суду м.Києва від 12 червня 2017 року в частині визнання законним його права на виключення з службового житлового фонду Міністерства оборони України квартири АДРЕСА_1 , а рішення Київського квартирно-експлуатаційного управління МОУ та житлової комісії гарнізону м. Києва від 17 червня 2016 року про відмову у задоволенні його заяви на підставі перевищення норм житлової площі скасовано. Вказав, що неодноразово звертався із заявами до Київського квартирно-експлуатаційного управління МОУ про надання інформації щодо розгляду заяв від 23 грудня 2014 року та від 07 червня 2018 року з доданими судовими рішеннями та відповідними довідками щодо виключення з службового житлового фонду Міністерства оборони України квартири житловою площею 29.6 кв.м. АДРЕСА_1 та зазначити яких заходів вжито підпорядкованою установою для виконання рішень суду. На його письмові запити начальником Київського квартирно-експлуатаційного управління направлялись йому відповіді щодо того, що на виконання рішення суду та заяв вживаються заходи, у тому числі витребовувались оновлені довідки та документи для подання до адміністрації для розгляду по суті. Проте, відповіддю ТВО начальника Київського квартирно-експлуатаційного управління від 23 листопада 2018 року повідомлено про те, що ухвалою суду йому відмовлено у задоволенні позову. 14 грудня 2018 року позивач звернувся до Заступника Міністра оборони України Шевчука О.М. із заявою про зобов'язання відповідні квартирно-експлуатаційні структурні підрозділи Міністерства оборони України виконати передбачені чинним законодавством дії, а саме: згідно пунктів 4-6 Розділу VІІ Інструкції виготувати Список надання постійного житла в частині, що його стосується, розглянути його по суті та про прийняте рішення письмово повідомити у строки, передбачені ст.20 Закону України «Про звернення громадян». Станом на 22 березня 2019 року будь-якої відповіді щодо результатів розгляду звернення від 14 грудня 2018 року, а також повторного звернення від 26 лютого 2019 року щодо подальшого розгляду по суті заяви від 23 грудня 2014 року про виключення з службового житлового фонду Міністерства оборони України квартири він не отримав.
У зв'язку із зазначеним просить судзобов'язати відповідача розглянути по суті його звернення від 14 грудня 2018 року та повторне звернення від 26 лютого 2019 року шляхом виготовлення, розгляду та затвердження списку надання постійного житла в частині щодо нього за заявою від 23 грудня 2014 року з повідомленням про результати розгляду у письмовій формі,стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 квітня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та постановити нове про задоволення позову у повному обсязі.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Вказав на порушення судом строків розгляду справи, ненадання матеріалів справи про ознайомлення та неповідомлення про результати розгляду справи по суті спору, суд першої інстанції безпідставно поклав в основу рішення твердження відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, оскільки відповідач ввів суд в оману своїми перекрученими твердженнями. Також зазначив, що суд першої інстанції невірно трактував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13.08.2018 року. Звернув увагу на те, що суд не встановив факт відсутності чи наявності у позивача правових підстав вимагати підготовки необхідного пакету документів для виключення житла з числа службового. Суд помилково посилається у рішенні на норми Закону «про звернення громадян». Вважає, що протиправні незаконні дії, рішення та бездіяльність відповідача є очевидними і доведеними, а незаконно обраний ним спосіб захисту - шляхом фальсифікації доказів - призвели до безпідставної відмови у задоволенні позову, зокрема у відшкодуванні моральної шкоди.
Своїм правом на подачу відзиву відповідач не скористався.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині його оскарження та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Разом з тим, вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов'язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від встановленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Судом встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року, визнано незаконним рішення ККЕУ Міністерства оборони України від 17 червня 2016 року № 303/25/6-960, прийняте на підставі протоколу ЖКГ м. Києва від 25 травня 2016 року №10 про відмову ОСОБА_1 у у виключенні зі складу службового житлового фонду Міністерства оборони України квартири на склад сім'ї з двох осіб у зв'язку з перевищенням норм житлової площі, зобов'язано ККЕУ Міністерства оборони України відповідно до пунктів 4.4-4.6 розділу IV Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міноборони України від 30 листопада 2011 року № 737, виключити квартиру зі службового житлового фонду Міноборони України зі зняттям ОСОБА_1 з квартирного обліку.
Постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року в частині зобов'язання ККЕУ Міністерства оборони України відповідно до пунктів 4.4-4.6 розділу ІV Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міноборони України від 30 листопада 2011 року №737, виключитиквартиру зі службового житлового фонду Міноборони України зі зняттям ОСОБА_1 з квартирного обліку скасовано. Відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про зобов'язання ККЕУ Міністерства оборони України відповідно виключити квартиру зі службового житлового фонду Міністерства оборони України зі зняттям ОСОБА_1 з квартирного обліку. В іншій частині ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року залишено без змін.
ОСОБА_1 неодноразово звертався із заявами до Київського квартирно-експлуатаційного управління МОУ про надання інформації щодо розгляду заяв від 23 грудня 2014 року та від 07 червня 2018 року з доданими судовими рішеннями та відповідними довідками щодо виключення з службового житлового фонду Міністерства оборони України квартири житловою площею 29.6 кв.м. АДРЕСА_1 та зазначити яких заходів вжито підпорядкованою установою для виконання рішень суду.
14 грудня 2018 року позивач звернувся до заступника Міністра оборони України Шевчука О.М. із заявою про зобов'язання відповідні квартирно-експлуатаційні структурні підрозділи Міністерства оборони України виконати передбачені чинним законодавством дії, а саме: згідно пунктів 4-6 Розділу VІІ Інструкції виготувати Список надання постійного житла в частині, що його стосується, розглянути його по суті та про прийняте рішення письмово повідомити у строки, передбачені ст.20 Закону України «Про звернення громадян».
26 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Заступника Міністра оборони України Шевчука О.М. із повторною заявою.
21 січня 2019 року уповноважений орган в особі Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України за дорученням у межах компетенції опрацьовано звернення ОСОБА_1 до заступника Міністра оборони України та надано, відповідь оформлену листом за вих. № 303/4/136 від 21 січня 2019 року, згідно якої стосовно порушених питань у зверненні позивача від 14 грудня 2018 року, останньому повідомлено про те, що постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року не зобов'язано квартирно-експлуатаційні органи Збройних Сил України, зокрема, Київське квартирно-експлуатаційне управління, вчинити дії щодо виключення із числа службового житлового фонду Міністерства оборони України квартири АДРЕСА_1 , отже, правові підстави для підготовки Київським квартирно-експлуатаційнім управлінням, як органом, що уповноважений поліпшити житлові умови позивача у гарнізоні м. Києва, необхідного пакету документів (у тому числі виготовлення Списку надання постійного житла шляхом виключення згаданої квартири з числа службового житла Міністерства оборони України), на сьогодні відсутні.
У листі від 22 березня 2019 року за № 303/4/625 ОСОБА_1 повідомлено, про те, що попереднє звернення від 14 грудня 2018 року було розглянуто у Головному КЕУ ЗСУ та надано відповідь.
Так, відповідно до преамбули Закону України «Про звернення громадян» цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Згідно зі ст. 1 цього Закону громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про звернення громадян» до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
У ч. 1-2, 4-6 ст. 5 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Приписами статті 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Згідно ч. 2 ст. 25 цього Закону громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Позивач обґрунтовувала позовні вимоги, у тому числі і щодо відшкодування моральної шкоди, тими обставинами, що відповідач не надав відповіді на його звернення.
Колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку матеріали справи свідчать про те, що позивач звертався до відповідача із заявою про зобов'язання відповідні квартирно-експлуатаційні структурні підрозділи Міністерства оборони України виконати передбачені чинним законодавством дії, а саме: згідно пунктів 4-6 Розділу VІІ Інструкції,виготувати список надання постійного житла в частині, що його стосується, розглянути його по суті та про прийняте рішення письмово повідомити у строки, передбаченіст. 20 Закону України «Про звернення громадян». У матеріалах справи наявні докази про надання позивачу відповіді по суті поставленого питання щодо його прав.
З урахування наведеного, колегія суддів вважає обгрутованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про зобов'язання відповідача розглянути по суті його звернення від 14 грудня 2018 року та повторне звернення від 26 лютого 2019 року шляхом виготовлення, розгляду та затвердження списку надання постійного житла в частині щодо нього за заявою від 23 грудня 2014 року з повідомленням про результати розгляду у письмовій формі. Відтак не підлягає задоволенню й вимога позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, оскільки така вимога є похідною від первинної вимоги. Позивачем не було надано доказів завдання йому відповідачем моральної шкоди, не вказано в чому саме полягають незаконні дії чи бездіяльність відповідача, не було доведено причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і ймовірним протиправним діянням її заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Твердження про врахування судом під час розгляду справи відзиву відповідача на позовну заяву є помилковим, оскільки суд у рішенні вказав, що заява про поновлення строку на подачу відзиву стороною відповідача не подавалась, а тому суд не приймає відзив відповідача до уваги. Суд врахував відзив відповідача, вчасно поданий 21 серпня 2019 року до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше яз за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Належних та допустимих доказів на спростування зазначеного позивачем у розпорядження судів надано не було.
Загалом доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до переоцінки доказів, а також до власного тлумачення норм процесуального права щодо представництва у суді.
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, суд повинен всебічно і повно з'ясувати усі обставини, що складають предмет доказування, дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості, окремо та всі докази у їх сукупності у порядку, передбаченому законом, що достеменно відображено у рішенні суду, яке оскаржується стороною відповідача. Відхилення того чи іншого доказу, перевагу одного доказу над іншим має бути мотивованим.
Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в частині їх перегляду апеляційним судом матеріали справи не містять.
Колегія суддів враховує те, що Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Суд у своєму рішенні навів достатні мотиви з яких не прийняв до уваги доводи позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, дав вірну оцінку запереченням відповідача.
Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності у задоволенні позову, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення суду, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення першої інстанції в частині його перегляду апеляційним судом відповідає вимогам матеріального тапроцесуального закону. Підстав для його скасування вчастині оскарження з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення, питання щодо розподілу судових витрат пов'язаних із розглядом справи суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.7,367, 369, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлений 09.12.2021 року.
Головуючий: Є.М. Суханова
Судді: Л.П. Сушко
В.І. Олійник