Єдиний унікальний номер справи: 759/14917/20 Головуючий у суді першої інстанції: Пятничук І.В.
Номер провадження: 22-ц/824/10792/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.
09 грудня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коцюрби О.П.,
суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А.,
при секретарі - Качалабі О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 17 травня 2021 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки і піклування Гатненської сільської ради Фастівського районну Київської області про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, відібрання дитини та повернення її матері та об'єднаним з ним зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки і піклування Гатненської сільської ради Фастівського районну Київської області, Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, про визначення місця проживання дитини з батьком, -
В Святошинський районний суд міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач за первісним позовом, апелянт) з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач за первісним позовом) про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю - ОСОБА_1 , відібрання дитини у батька та повернення її матері.
ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком.
В подальшому, ОСОБА_1 звернулась із заявою про забезпечення позову в якій просила в порядку забезпечення позову встановити обов'язок ОСОБА_2 , надати їй можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у присутності психолога або представника органу опіку та піклування кожного вівторка та четверга з 16 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв., кожної суботи з 12 год. 00 хв. та до 14 год. 00 хв. у загальнодоступних місцях відпочинку та дозвілля або у приміщеннях відповідних соціальних служб для дітей, за наявності погодження надання такого приміщення.
На обґрунтування заяви про забезпечення позову, ОСОБА_1 вказувала. що вона позбавлена можливості спілкуватись із донькою та брати участь у її вихованні.
Переконана, що через протиправні дії ОСОБА_2 щодо неї та дитини, вона, як мати, може втратити емоційний зв'язок з донькою, а тому, у разі винесення судом рішення на її користь, у неї будуть об'єктивні складнощі в її виконанні, адже їй буде важко налагодити зв'язок з малолітньою донькою.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила задовольнити заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 17 травня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції, невідповідність висновків суду обставинам справи, не повне з'ясування обставин. що мають значення для справи порушення судом норм процесуального права, просила ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 17 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 посилалась на те, що суд першої інстанції не здійснив оцінки обґрунтованості її доводів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не з'ясував співмірність виду забезпечення позову, який вона просила застосувати позовним вимогам, не оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, належним чином не обґрунтував підстави для відмови у задоволенні заяви.
Зазначила, що суд першої інстанції не врахував, що її зустрічі із дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню їх емоційних стосунків, і ця обставина, на її думку, відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Апелянт вважає, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір'ю.
У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 та її представник - адвокат Волков А.В. апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити.
Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 , а також його представник - адвокат Каменська Н.П. проти доводів апеляційної скарги заперечили посилаючись на їх безпідставність, вважають ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, вислухавши пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволеннювиходячи із наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, Святошинський районний суд міста Києва виходив з того, що у заяві про забезпечення позову не наведено обставин, які б вказували на те, що невжиття заходів забезпечення позову у справі може призвести до утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі задоволення вимог первісного позову.
Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дитини.
Малолітня донька сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з батьком.
Норми статей 149, 150 ЦПК України регламентують, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому, забезпечення позову не порушує принцип змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може бути забезпечений, зокрема, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька).
Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54).
У справі, що переглядається, вирішуючи питання про необхідність застосування заходів забезпечення позову, судом встановлено, що між сторонами справи склалися стосунки, які позбавляють можливості позивача за первісним позовом регулярно спілкуватися з донькою.
Згідно зі ст. 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до ст. 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що мати, яка проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір'ю.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20), від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 (провадження № 61-12931св21).
Враховуючи викладене, з метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання малолітньої дитини, колегія суддів вважає за необхідне застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах із дотриманням вимог чинного законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову.
Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час тривання судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ.
Так, у рішенні від 04 вересня 2018 року «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14) ЄСПЛ вважав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя.
Оцінивши доводи заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з урахуванням права матері на особисте спілкування з дитиною, відсутність випадків, які обмежують право на таке спілкування, а також враховуючи ту обставину, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітньої доньки, колегія суддів дійшла висновку про доцільність забезпечення позову шляхом зобов'язання батька малолітньої дитини, надати позивачу за первісним позовом можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітньою донькою ОСОБА_3 кожної суботи з 12.00 год. до 14.00 год. в присутності психолога або працівника Органу опіки та піклування, так як це буде в інтересах дитини.
При цьому, з листа Служби у справах дітей Гатненської сільської ради Фастівського районну Київської області від 25 жовтня 2021 року вих. № 02-282353 вбачається, що Гатненська сільська рада погоджується надати приміщення (кімнату) для зустрічей ОСОБА_1 з малолітньою донькою в присутності психолога (том 2 а.с. 17).
Колегія суддів вважає, що зустрічі матері з дитиною будуть сприяти відновленню довірчих відносин та емоційного контакту між ними, відповідатимуть інтересам як матері так і дитини, та зможуть усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини.
Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір'ю.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц.
Отже, спільне проведення часу матері та дитини в приміщенні Органу опіки і піклування Гатненської сільської ради Фастівського районну Київської області (Київська обл., Фастівський р-н., с. Гатне, вул. Київська, 138), в присутності психолога або працівника Органу опіки та піклування є співмірним заходом забезпечення позову, не порушуватиме прав відповідача за первісним позовом, та не призведе до негативних наслідків для останнього, з огляду на наявність спору про визначення місця проживання дитини.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок Святошинського районного суду міста Києва про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову є помилковим, не відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає, що ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 17 травня 2021 року підлягає скасуванню з прийняттям у справі постанови про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, зміст якої зводиться до необхідності її спілкування з донькою.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 17 травня 2021 року скасувати.
Прийняти у справі постанову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_4 надавати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного
проведення часу з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 кожної суботи з 12.00 год. до 14.00 год. в приміщенні Органу опіки і піклування Гатненської сільської ради Фастівського районну Київської області (Київська обл., Фастівський р-н., с. Гатне, вул. Київська, 138), в присутності психолога або працівника Органу опіки та піклування.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: О.П. Коцюрба
Судді: І.М. Білич
Т.А. Слюсар