Справа №369/12305/21
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/14158/2021
7 грудня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
при секретарі Баллі Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лантуха Ярослава Васильовича на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 вересня 2021 року (суддя Янченко А.В.) про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора Фастівського районного нотаріального округу Київської області про визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на частину спільно придбаного майна, визнання права власності на спадкове майно за законом,
встановив:
у вересні 2021р. позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила встановити юридичний факт її проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період часу з 1 січня 2004 р. по 20 грудня 2016р.; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право на спадщину №1-649 від 8 червня 2021р., рішення про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , прийняте державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Фастівського районного нотаріального округу Київської області Панікар В.М., індексний номер 58622642 від 8 червня 2021р., та проведену на підставі вказаного рішення державну реєстрацію права власності, здійснену державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Фастівського районного нотаріального округу Київської області Панікар В.М за номером 42387485 від 8 червня 2021р.; визнати за нею право власності на 1/2 частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , як частку у спільному сумісному майні на підставі ст. 74 СК України; визнати за нею право власності на 1/2 частку спадкового майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 ; та стягнути з ОСОБА_2 понесені судові витрати.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що з 2002 року вона проживала з ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу спочатку у Росії, а у 2011 році вони
переїхали до м. Донецька, де проживали у квартирі, яка належала ОСОБА_4 . У подальшому вказана квартира була продана, і за спільні грошові кошти, які вони привезли з Росії, та отримані від продажу квартири у м. Донецьку, 19 грудня 2014 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1 , яку оформили на ОСОБА_4 .
Також позивач зазначала, що у 2015 році вони за її кошти зробили у квартирі ремонт за 15 000 доларів США та почали проживати спільно у квартирі, тому вказана квартира є їх спільною власністю і вона має право на Ѕ частину квартири.
Позивач посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, вона є спадкоємцем четвертої черги за законом, інших спадкоємців за законом ОСОБА_4 не мав.
Позивач стверджувала, що у квітні 2017 року закінчився її термін перебування на території України і вона звернулася до ОСОБА_5 за допомогою у оформленні посвідки на проживання та спадкових прав, та за порадою останнього подала заяву про прийняття спадщини до нотаріуса у м. Боярка. Однак 18 червня 2021 року з реєстру речових прав вона дізналася, що квартира оформлена на сестру ОСОБА_5 - ОСОБА_2 за ніби то заповітом ОСОБА_4 , який не є дійсним.
Позивач посилалася на те, що за фактом підроблення документів вона звернулася до правоохоронних органів і на даний час триває досудове розслідування.
Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та заборони здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо вищевказаного нерухомого майна.
В обґрунтування заяви позивач посилалася на обставини, зазначені у позовній заяві, та зазначала, що ОСОБА_2 , яка внаслідок шахрайських дій отримала право власності на вищевказану квартиру, може безперешкодно вчиняти дії щодо відчуження зазначеного майна на користь третіх осіб, що може істотно ускладнити чи взагалі унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення її порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких вона звернулася до суду.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 вересня 2021 року заяву залишено без задоволення.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Лантух Я.В. просить ухвалу суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 до набрання рішенням по справі законної сили.
Представник позивача посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, оскільки в оскаржуваній ухвалі зазначається про те, що в заяві не наведено обґрунтування щодо потенційної реалізації майна, або вчинення будь-яких підготовчих дій до реалізації майна, однак спірне майно протиправно зареєстроване на ім'я ОСОБА_2 на підставі підроблених документів, а тому вказані обставини вже самі по собі свідчать про незаконні дії, спрямовані на протиправне позбавлення права позивача на майно, яке їй належить по закону та в порядку спадкування за законом, а тому позивач обґрунтовано вважає, що ОСОБА_2 може безперешкодно відчужити зазначене майно на користь третіх осіб, з приводу чого в позивача є цілком реальні і об'єктивні побоювання, що це може утруднити чи взагалі унеможливити виконання рішення по справі у разі задоволення цього позову.
З урахуванням обставин, якими обґрунтовуються вимоги позову, а також характеру вимог позову, представник позивача вважає, що ОСОБА_2 намагатиметься як найшвидше відчужити спірне майно на користь третіх осіб і таким чином утруднити чи взагалі унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Представник позивача стверджує, що суд першої інстанції не звернув увагу на те,
що позивачем було обрано співмірний заявленим позовним вимогам спосіб вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, при цьому вжиття таких заходів забезпечення позову ніякої шкоди законним інтересам ОСОБА_2 не завдасть.
Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи не поданий.
ОСОБА_3 та Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора Фастівського районного нотаріального округу Київської області, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги шляхом направлення судового повідомлення на електронні адреси (с.с.65-66), направили клопотання про розгляд справи у їх відсутність (с.с.47-48, 52-54,62, 68-70).
ОСОБА_2 про день та час розгляду апеляційної скарги повідомлялася за наявною в матеріалах справи адресою, однак у судові засідання тричі не з'явилася, судові повістки-повідомлення повернулися до суду без вручення з відмітками листоноші «адресат відмовився» та «адресат відсутній за вказаною адресою» (с.с.46, 50, 60-61,72-73).
Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи з вищевикладених обставин та зазначених норм процесуального права, вважається, що ОСОБА_2 належним чином повідомлена про розгляд апеляційної скарги.
За таких обставин, на підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність відповідачів та третьої особи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та її представника - адвоката Лантуха Я.В., які підтримали апеляційну скаргу, вивчивши копії матеріалів цивільної справи та наданих документів під час апеляційного розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач просить забезпечити позов у визначений ним спосіб без надання жодних доказів того, що в разі невжиття заходів забезпечення може бути утрудненим та неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, зважаючи на зміст позовних вимог. Також суд зазначав, що заявником не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачами дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення позову до суду, доказів вчинення відповідачами дій, спрямованих на відчуження спірного майна, а тому самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або
ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно п. 1 та 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Отже, за змістом наведених вище норм умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Такий інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, які можуть призвести до ускладнення або неможливості виконання рішення.
Частиною 3 статті 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам<…>. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року, справа № 753/22860/17 зазначено, що «конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
У даній справі спір виник з приводу права власності на квартиру АДРЕСА_1 , позивачем до позовної заяви додана Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 18 серпня 2021 року, з якого вбачається, що 8 червня 2021 року право власності на квартиру було зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, яке видане 8 червня 2021 року.
Також позивачем до позовної заяви додані ксерокопії документів, зроблені з оригіналів договору купівлі-продажу спірної квартири від 19 грудня 2014 року, свідоцтва про право власності на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_4 від 4 червня 2015 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на спірну квартиру від 4 червня 2015 року, технічного паспорту на квартиру та свідоцтва про смерть ОСОБА_4 .
Надані суду першої інстанції документи підтверджують, що між сторонами виник спір стосовно права власності на квартиру.
Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 листопада 2021 року підтверджено, що право власності на спірну квартиру на час розгляду апеляційної скарги зареєстровано за ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Отже, ОСОБА_2 , як власник квартири, може розпорядитися своїм майном у будь-який час, тому через ризик її відчуження на користь третіх осіб, невжиття заходів
забезпечення позову у вигляді арешту на квартиру може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення її позову.
Відсутність доказів наміру відповідача відчужити спірну квартиру саме на час пред'явлення позову, не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки у відповідачки наявна можливість, як в одноособового власника, вільно розпорядитись квартирою, якщо не вжити заходи забезпечення позову.
Крім того, той вид забезпечення позову, який просить застосувати позивач, є співмірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні, а можливість розпоряджатися обмежується лише на певний час.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції ухвала про відмову у забезпеченні позову постановлена без врахування обставин справи та оцінки наданих доказів, з порушенням норм процесуального права, тому ухвала суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лантуха Ярослава Васильовича задовольнити.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 вересня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
У забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на майно, накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 56,3 кв.м., яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 .
В іншій частині заяви відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15 грудня 2021 року
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк