Справа № 758/14698/19
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/13880/2021
07 грудня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Білич І.М., Коцюрби О.П.,
за участю секретаря судового засідання Пальчика М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Любарця Андрія Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 15 квітня 2021 року у складі судді Гребенюка В.В.,
у справі за позовомОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу.
Позов обґрунтовано тим, що 08.11.2016 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, згідно з умовами якого позивач передав відповідачу в борг грошові кошти в розмірі, еквівалентному 78 000 дол. США, а останній зобов'язався повернути дану суму до 07.12.2016 року.
08.11.2016 року між сторонами була укладена додаткова угода до договору позики, якою передбачено сплату процентів за користування позикою.
Відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного повернення боргу не виконав, у зв'язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в загальній сумі 9077 698 грн 89 коп., з яких: прострочена заборгованість за основним боргом - 1 911 000 грн, 15 % річних за користування чужими грошовими коштами - 23 495 грн 90 коп., пеня на прострочену заборгованість - 6 975 150 грн, 3% річних за простроченою заборгованістю -168 052 грн 99 коп.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 15 квітня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 08.11.2016 року в сумі 3 822 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі адвокат Любарець А.Ю. в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, не повне з'ясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове судове рішення про відмову задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що належних та допустимих доказів, що давали б суду першої інстанції достатніх підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення грошових коштів зі ОСОБА_1 як заборгованості за договором позики від 08 листопада 2016 року, з урахуванням в цілому заперечення ОСОБА_1 факту укладання такого договору, матеріали справи не містять.
Вказано, що суд першої інстанції залишив поза увагою та не надав належної оцінки доводам відповідача про те, що ОСОБА_1 , не мав жодних договірних правовідносин з ОСОБА_2 та не укладав договору позики від 08 листопада 2016 року та додаткової угоди до нього. В ході розгляду даної справи відповідач неодноразово заперечував факт укладення договору позики, на який посилається позивач.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Келембет М.В. в інтересах ОСОБА_2 просить відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване, залишити без змін.
Указує про неодноразове надання у позику грошових коштів ним відповідачу та членам його родини під час перебування у добрих стосунках, проте борги йому не повертали, у зв'язку з чим у провадженні судів нині перебувають чисельні справи про стягнення з боржників заборгованості.
Справа неодноразово призначалася до розгляду в суді апеляційної інстанції й у судове засідання 07.12.2021року відповідач та його представник не зявилися без поважних причин, а тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у їх відсутність.
Колегія суддів, заслухавши ОСОБА_2 та його представника, які у задоволенні апеляційної скарги просили відмовити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як убачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом, 08.11.2016 року між сторонами було укладено договір позики та додаткову угоду до нього (а.с.7-9).
Пунктом 1.1 вказаного договору передбачено, що позикодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі еквівалентному 78000 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у встановлений Договором строк.
Відповідно до пункту 1.3, підписуючи цей договір, позичальник підтверджує, що він отримав готівковими грошовими коштами в гривні всю суму позики, зазначену в п. 1.1, до підписання цього Договору.
Згідно з пунктом 2.1 договору позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві всю суму отриманої позики 07 грудня 2016 року.
Пунктом 2 додаткової угоди до договору позики від 08.11.2016 року встановлено сплату процентів за користування позикою в розмірі 15 % річних.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд виходив із того, що позикодавець вірно пред'явив вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, що дає підстави до нарахування відсотків за договором й застосувавши положення ч.3 ст.551 ЦК України, зменшив штрафні санкції до суми заборгованості за договором позики.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Пункт 1.1 договору передбачає, що позикодавець надає Позичальнику грошові кошти в розмірі еквівалентному 78000 доларів США, а згідно пункт 1.3, підписуючи цей договір, позичальник підтверджує, що він отримав готівковими грошовими коштами в гривні всю суму позики, зазначену в п. 1.1. (а.с.7).
Строк надання позики позичальнику становить період з моменту надання позикодавцем коштів позичальнику і підлягає поверненню 08.11.2016року (п. 2.1. договору).
Проценти за користування позикою становлять 15% річних (п.2 додаткової угоди до договору).
Згідно п.5 додаткової угоди, у випадку порушення позичальником строку повернення позики, передбаченого п.1 додаткової угоди, позичальник виплачує позикодавцеві штраф, в розмірі 20% від суми невиконаного грошового зобов'язання, а також пеню в розмірі 1% від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день.
Відповідно до справи, боржник не виконав зобов'язання, не вжив відповідних заходів і після отримання особисто поштою письмової вимоги ОСОБА_2 про повернення коштів (а.с.46,47,65-67).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням встановленого та положень указаних правових норм, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову частково та стягнення з відповідача заборгованості за договором позики, яка складається з основної суми боргу та процентів й підлягає задоволенню в повній мірі, а також неустойки, розмір якої правомірно зменшено до суми заборгованості.
Як убачається зі справи, районним судом відмовлено у задоволенні клопотання про призначення по справі судово- почеркознавчої та судово -технічної експертиз з причин затягування відповідачем розгляду справи.
Відповідно до матеріалів, клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи було заявлено і в суді апеляційної інстанції.
Між тим, розгляд клопотання під час судового розгляду справи 12 жовтня 2021року не був вирішений у зв'язку з клопотанням адвоката Любарця А.Ю. в інтересах ОСОБА_1 про його зайнятість цього дня у іншому судовому процесі, а також про виявлене 12.10.2021року у батька відповідача захворювання на КОВІД та ознак хвороби й у ОСОБА_1 (а.с.142,143).
Звертає увагу та обставина, що докази, які б свідчили про поважність причин неявки у судове засідання ОСОБА_1 12.10.2021року, до справи так і не долучено.
У наступне судове засідання з'явився адвокат Любарець А.Ю. та ОСОБА_1 й підтримали клопотання про призначення по справі почеркознавчої експертизи, проте вільні та умовно-вільні зразки підпису ОСОБА_1 , які необхідні для порівняння під час експертного дослідження, до справи не долучили, а тому представник відповідача заявив клопотання про оголошення по справі перерви з метою отримання і надання необхідних документів.
Судом задоволено клопотання, а також роз'яснено про необхідність особистої явку ОСОБА_1 у наступне засідання з причини необхідності, у випадку вирішення клопотання, відібрання судом експериментальних зразків його підпису та почерку.
Проте у судове засідання 23.11. 2021року ОСОБА_1 не з'явився, прибув його інший представник - адвокат Карай О.В., який, посилаючись на складені боржником на його прохання експериментальні зразків підпису та почерку, просив їх долучити до справи. Одночасно просив долучити вільні зразки підпису ОСОБА_1 , які містилися на окремих аркушах А-4: декілька наказів та декілька журналів огляду позапланових навчань, проходження та підготовки у ТОВ «Таргет-Трейд», які не містили відповідної нумерації та ідентифікації.
Судом відхилено клопотання адвоката Карай О.В., остільки експериментальні зразки підпису були відібрані у позапроцесуальний спосіб, а вільні зразки підпису ОСОБА_1 викликали сумнів щодо їх достовірності з тих підстав, що як зазначив представник, їх йому надав особисто відповідач й конкретне джерело походження яких йому невідоме.
У судовому засіданні 23.11.2021року адвокат Карай В.О. заявив клопотання про оголошення по справі перерви, проти чого категорично заперечував позивач та його представник.
Керуючись положеннями ч.5 ст.12 ЦПК України, відповідно до яких суд запобігає зловживанню учасниками судового процесу їх правами та вживає заходів для виконання ними їх обов'язків, а також з метою дотримання принципу диспозитивності (ст.13 ЦПК), суд клопотання представника ОСОБА_1 задовольнив й оголосив по справі перерву на 07.12.2021року, попередивши про необхідність сумлінного та відповідального виконання обов'язків.
Проте цього дня у судове засідання відповідач та його жоден із представників не з'явилися.
06.12.2021 року на електронну пошту суду поступили клопотання від представників ОСОБА_1 про відкладення справи розглядом 07.12.2021року. Зокрема, від адвоката Каракай О.В.- у зв'язку з отриманими ним результатів досліджень та виявлення у нього захворювання на КОВІД-19, а адвоката Любарець А.Ю. - з причин його контактування з хворою особою - адвокатом Карай О.В. (а.с. 177-183).
Між тим, як свідчить зміст долученої до справи довідки, виданої 29.11.2021року лабораторією Сінево на ім'я Каракай О.В. , у пацієнта за наслідками експрес-діагностики виявлено антиген sars-cov-2, проте указано, що результати лабораторних досліджень не є достатньою підставою для постановки діагнозу, а отже, не є безспірним доказом перебування особи у стані хвороби.
Наявність антигену може свідчити не лише про наявність захворювання, але й про перенесену хворобу, у зв'язку з чим у довідці зазначено, що інтерпретація результатів та постановка діагнозу виконується тільки лікарем (а.с. 182).
Разом з тим, довідки медичного закладу, у якій було б констатовано наявність у адвоката Каракай О.В. саме інфекційного захворювання та давало б адвокату Любарець А.О. безспірні підстави знаходитись на самоізоляції, до справи не долучено.
Зазначене може свідчити про зловживання по справі сторони відповідача процесуальними правами.
Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2018 року у справі № 552/2378/17.
З огляду на викладене, поведінку відповідача та його представників та те, що справа неодноразово призначалася до розгляду в судовому засіданні й представникам відповідача, які є фахівцями у галузі права неодноразово роз'яснювався зміст і про призначення та проведення по справі судових експертиз, проте у чергове судове засідання ні ОСОБА_1 , ні його представник для вирішення заявленого ними клопотання не з'явилися без поважних причин, необхідні зразки підпису відповідача для експертного дослідження не надали, а відібрати експериментальні зразки підпису суд позбавили, колегія суддів дійшла висновку про відхилення заявленого по справі клопотання про призначення по справі судово-почеркознавчої експертизи та визнала їх неявку у суд без поважних причин.
Згідно положень ч.3 ст.102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи.
Між тим, іншого висновку спеціаліста чи експерта з цього приводу, який вказував би на інші обставини чи давав би підстави сумніватися у обставинах, які просить підтвердити за допомогою судово-почеркознавчої експертизи відповідач не надав. Так само не надав відповідач і докази відсутності можливості проведення указаної експертизи самостійно або ухилення від її проведення учасником справи.
Встановлено, що позивачем долучено до справи оригінал договору позики та оригінал додаткової угоди до нього (а.с.84-86), чим спростовуються доводи апеляційної скарги про відсутність у справі безспірних доказів на підтвердження існування боргових зобов'язань.
На спростування тверджень ОСОБА_1 , колегія суддів враховує й відсутність доказів звернення відповідача до правоохоронних органів з причин підробки його підпису у договорі, яким встановлено існування істотних грошових зобов'язань перед позивачем.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
Враховуючи зазначене та те, що укладений між сторонами договір позики з доповненням до нього є чинним й з їх умовами ОСОБА_1 повністю погоджувався, а тому колегія суддів дійшла висновку, що районний суд з достатньою повнотою з'ясував дійсні обставини справи, зібраним доказам дав належну правову оцінку й ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Любарця Андрія Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 15 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15 грудня 2021 року.
Суддя-доповідач:
Судді: