ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 грудня 2021 року м. Київ № 640/11612/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "МІШЕМ"
до Головного управління Державної податкової служби у Київській області
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
прийняв до уваги наступне:
Товариство з обмеженою відповідальністю "МІШЕМ" звернулося до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області №21450717 від 17 лютого 2021 року;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області №21430717 від 17 лютого 2021 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що винесені податковим органом податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам чинного законодавства є необґрунтованими та підлягають скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу п'ятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків. Позивачем 11.07.2021 недоліки позовної заяви усунуто.
Ухвалою від 14.05.2021 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).
Через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач проти позову заперечив. В обґрунтування заперечень відповідач послався на те, що перевіркою встановлено порушення платником вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.7, п. 201.10, п. 201.11 ст. 201 ПК України, що призвело до завищення від'ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду, на суму 329 287,00 грн та заниження податкового зобов'язання з ПДВ на 981 805,00 гривень. Зазначає, що вказані порушення виникли у зв'язку із не підтвердженням під час проведення документальної позапланової перевірки здійснення господарських взаємовідносин з ТОВ «РВ-18», ТОВ «МИКОЛАЇВБУШІЕНТР» та ТОВ «ПРАВІС ТАЙМ». Відповідач вказував на те, що платником податків не було надано усіх необхідних документів необхідних для підтвердження господарських операцій з ТОВ «РВ-18», ТОВ «МИКОЛАЇВБУШІЕНТР» та ТОВ «ПРАВІС ТАЙМ». Також представник відповідача посилався на:
- рішення ГУ ДПС у Рівненській області від 23.11.2020 №7891 про відповідність ТОВ «РВ-18» критеріям ризиковості платника податку;
- лист слідчого управління ГУ ДФС у Рівненській області від 11.12.2020 №480/7/17-97-04-01 (вх. до ГУ ДПС у Київській області від 14.12.2020 №44502/9) яким повідомлено, що здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи - ТОВ «РВ-18», завідомо неправдивих відомостей, а також умисного подання для проведення такої реєстрації вказаних документів, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 КК України;
- на рішення Сумського апеляційного суду у справі №583/3010/18 від 18.02.2020, провадження 11-сс/816/6/20;
- рішення від 30.12.2020 №55847 ГУ ДПС у Львівській області про відповідність ТОВ «ЗУГ» критеріям ризиковості платника податку та рішення від 30.11.2020 № 52187 про відповідність ТОВ «ОЛ-СЕР» критеріям ризиковості платника податку, яким на переконання відповідача підтверджено те, що контрагенти позивача фактично не здійснювали господарську діяльність.
14.07.2021 на адресу суду надійшла заява представника ТОВ "Мішем" про зменшення та уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить змінити позовні вимоги в позовній заяві від 24.04.2021, зазначені в п. 2 прохальної частини позовної заяви, з "визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 21450717 від 17.02.2021" на такі позовні вимоги - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №791407017 від 29.04.2021.
Як зазначає позивач, даним податковим повідомленням-рішенням № 791407017 від 29.04.2021 зменшив суму податкового зобов'язання з 1 472 707,50 грн. до 1 079 985,50 грн, після розгляду скарги.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2021 суд прийняв уточнені вимоги. Крім того, зважаючи на суму визначену спірними ППР, суд ухвалив продовжити розгляд справи у порядку загального позовного провадження, та призначив підготовче судове засідання на 12.08.2021.
12.08.2021 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва закрито підготовче провадження у справі № 640/11612/21 та витребувано у відповідача копії всіх документів на які посилається контролюючий орган у відзиві на позовну заяву (вх. №03-14/94722/21 від 15.06.2021, т.3 а.с. 151-156)
09.11.2021 протокольною ухвалою суд ухвалив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
19.11.2021 від представника відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
ГУ ДПС у Київській області на підставі направлень від 22.12.2020 року № 1232, № 1233, виданих ГУ ДПС у Київській області та наказу ГУ ДПС у Київській області від 17.12.2020 року № 1879, виданого на підставі п. п. 19.1.6 п. 19.1 ст. 19, п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп.78.1.8 п. 78.1, ст. 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «МІШЕМ» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за жовтень 2020 року від'ємного значення з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт перевірки від 06.01.2021 №9/10-36-07-17/40121960.
За результатами проведеної перевірки ГУ ДПС у Київській області встановлено порушення ТОВ «МІШЕМ» вимог:
1)п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 та п.201.1, 201.7, 201.10, 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI зі змінами і доповненнями, оскільки ТОВ «МІШЕМ» завищено від'ємне значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду, на суму 329 289 грн.
2) п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 та п.201.1, 201.7, 201.10, 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI зі змінами і доповненнями оскільки ТОВ «МІШЕМ» занижено податкове зобов'язання з ПДВ до сплати на суму 981 805 грн.
ТОВ «МІШЕМ» подало до ГУ ДПС у Київській області заперечення на акт перевірки, після розгляду направлених заперечень, податковий орган сформував податкові повідомлення- рішення № 21450717, 21430717 від 17.02.2021 року.
27.02.2021 позивачем направлено скаргу на вище зазначені ППР 21450717, 21430717 від 17.02.2021 року до Державної податкової служби України
Рішенням ДПС України від 21.04.2021 року № 9005/6/99-00-06-01-03-06 про результати розгляду скарги від 27.02.2021 року, скасовано ППР ГУ ДПС у Київській області від 17.02.2021 № 21450717 в частині застосування штрафних санкцій, які перевищують розмір, визначений п. 123.1 ст. 123 ПК України, у редакції, що діє з 01.01.2021, а в іншій частині - залишено без змін. Податкове повідомлення-рішення від 17.02.2021 № 21430717 - також залишено без змін.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не погоджується з висновками документальної позапланової виїзної перевірки та направленими на адресу підприємства податковим повідомленням-рішенням № 21450717 від 17.02.2021 p., податковим повідомленням-рішенням № 21430717 від 17.02.2021р., в позовній заяві зазначає наступне:
В акті про результати документальної позапланової виїзної перевірки від 06.01.2021 року зазначено, що ТОВ «МІШЕМ» на запит від 22.12.2020 №1/10-36-07-17 до перевірки не надало копії документів щодо підтвердження їх права власності, інформацію щодо походження товару (паспорт, сертифікат відповідності), інші документи, що мають суттєве значення про факт господарських операцій із ТОВ «РВ-18» (код за ЄДРПОУ 43238743); копії документів щодо підтвердження їх права власності, інформацію щодо походження товару (паспорт, сертифікат відповідності), інші документи, що мають суттєве значення про факт господарських операцій із ТОВ «Миколаївбудцентр» (код за ЄДРПОУ 40984166); на запит від 23.12.2020 № 2/10-36-07-17 до перевірки не надано: копії документів щодо підтвердження їх права власності, інформацію щодо походження товару (паспорт, сертифікат відповідності), інші документи, що мають суттєве значення про факт господарських операцій із ТОВ «Правіє тайм» (код ЄДРПОУ 41030948).
ТОВ «МІШЕМ» всі документи надавали відповідно до запитів контролюючого органу, що додаємо на підтвердження відповідні відповіді на запити з відміткою про отримання (від 24.12.2020 року та від 30.12.2020 року отримано ОСОБА_1 ) та до свого заперечення надаємо в черговий раз копії всіх фінансового господарських документів. Така позиція свідчить про упередженість перевірки та не об'єктивність.
Також, в акті зазначається, що ТОВ «МІШЕМ» при веденні бухгалтерського обліку порушено ст. 2, п.2 ст. З, ст. 9 ЗУ від 16.07.1999року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 1.2 cm. 1, п.2.1, 2.4, 2.15, 2.16 ст. 2, ст. З Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, а саме прийнято до виконання первинні документи на операції по розрахунках з ТОВ «РВ-18» (код за ЄДРПОУ 43238743), ТОВ «МИКОЛАЇВБУДЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 40984166) та ТОВ «ПРАВІЄ ТАЙМ» (код ЄДРПОУ41030948). При складанні відповідних первинних документів за визначеними нереальними операціями, які здійснено не відбулося, платником податків порушено норми законів України.
Але, вище зазначені висновки не відповідають дійсності, всі операції які зафіксовані на папері та у відповідних бухгалтерських документах є реальними, здійсненими підприємством у господарських потребах.
Також, в своєму висновку, а саме: у схемах руху ПДВ за жовтень зазначено, що у ТОВ «МІШЕМ» є лише 1 наймана особа, хоча підприємство здає звіти та сплачує податки з 25- ти офіційно працевлаштованих найманих працівників та 6 за договорами цивільно- правового характеру. Звіти про складські приміщення скаються також, підприємство має ряд орендованих транспортних засобів та базу для їх зберігання.
Контролюючий орган зазначив, що відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефективність відповідних первинних документів за змістом п. 44 Податкового кодексу не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції, але всі операції вчинялись, що підтверджується майже на 500 аркушах, які додаються до позову.
У рішенні, щодо розгляду скарги ТОВ «МІШЕМ» контролюючий орган посилався, що деякі контрагенти по яких операції визнані фіктивними з тих підстав, що були рішення суду, якими їм заборонено відпускати товар та здійснювати певні операції, але ТОВ «МІШЕМ» про такі заборони не знало і добросовісно придбало товар, з подальшим використанням в своїй фінансово-господарській операції, з належним оформленням всіх бухгалтерських документів та оплати. До початку розгляду скарг після проведення перевірки навіть не знало, що у контрагентів, які якість проблеми з податковим органом. Зазначені контрагенти були у відповідності до вимог чинного законодавства України зареєстрованими платниками податку на додану вартість, установчі документи зазначених Товариств не були визнані в судовому порядку недійсними, правовідносини відбувалися на підставі укладених договорів про надання послуг та постачання товарів, належне виконання яких підтверджується актами виконаних робіт та податковими накладними, а сплата коштів- відповідними виписками банківського рахунку.
09.07.2021 представник ТОВ «Мішем» отримав податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області № 79140717 від 29.04.2021, яке сформоване на підставі акту від 06.01.2021 №9/10-36-07-17/40121960 з урахуванням рішення про результати розгляду скарги від 21.04.2021 №9005/6/99-00-06-01-03-06, на загальну суму 1 079 985,50 гривень тобто відповідач вказаним ППР зменшив суму податкового зобов'язання з 1 472 707,50 до 1 079 985, 50 гривень.
Як вказано вище, Позивач не погоджується висновками акту перевірки та правомірністю винесення податкових повідомлень - рішень, вважає їх незаконними, протиправними та такими, що порушують охоронювані законом права та інтереси позивача, тому звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до п. п. 20.1.2 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право для здійснення функцій, визначених законом, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, усіх форм власності у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом.
Відповідно до п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПКУ, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно із п. 81.1 ст. 81 ПКУ, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: - направлення на проведення такої перевірки; - копії наказу про проведення перевірки; - службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно пункту 22.1 статті 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Як встановлено положеннями пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
У пункті 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Відповідно до п. 201.1., 201.4., 201.6. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених п. 201.1. ст. 201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Пунктом 200.1. ст. 200 ПК Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1. ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 N 996-XIV (далі - Закон N 996-XIV).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону N 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
При цьому, варто звернути увагу, що одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону N 996-XIV). У відповідності до зазначеного принципу, неважливо яку операцію було оформлено документально, значення має виключно те, яка операція була здійснена фактично. Тобто, документальне оформлення операції, відмінної від тої, яка реально відбулася, не дає права особі обліковувати таку операцію, натомість обліку підлягає та операція, яка фактично відбулася.
Відповідно до статті 1 Закону N 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
З огляду на викладені норми первинний документ може бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку виключно у разі фактичного здійснення тієї господарської операції, про яку він містить відомості. Тобто для бухгалтерського та податкового обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.
Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та витрат позивача.
Судом встановлено, що в акті перевірки не міститься висновків стосовно невідповідності наданих для перевірки бухгалтерських документів вимогам статті 9 Закону України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в свою чергу податкові накладні відповідають вимогам, визначеним п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України, а також відповідно до Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 ( зі змінами і доповненнями). Відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені договори між сторонами є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом або рішення суду, що набрало законної сили.
З матеріалів справи судом встановлено, що однією з підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень рішень були висновки контролюючого органу про те, що позивач не отримував товари, роботи, послуги від контрагентів постачальників ТОВ «РВ-18», ТОВ «МИКОЛАЇВБУШІЕНТР» та ТОВ «ПРАВІС ТАЙМ».
Разом з тим, суд зазначає, що зазначене твердження контролюючого органу спростовується наданими до матеріалів справи видатковими накладними, виписками з рахунку банку, товарно-транспортними накладними, тощо, які містяться в матеріалах справи.
Зазначені обставини вказують на наявність у позивача ділової мети, визначення якої наведено у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, як причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Таким чином, дослідивши надані до матеріалів справи первинні документи, з урахуванням співвідношення вчинених господарських операцій з видами господарської діяльності позивача, суд дійшов висновку, що в результаті господарських операцій з постачальників ТОВ «РВ-18», ТОВ «МИКОЛАЇВБУШІЕНТР» та ТОВ «ПРАВІС ТАЙМ» у позивача відбулись зміни в структурі активів, зобов'язань та у власному капіталі, що спростовує висновки контролюючого органу про неотримання товарів послуг/послуг від постачальників ТОВ «РВ-18», ТОВ «МИКОЛАЇВБУШІЕНТР» та ТОВ «ПРАВІС ТАЙМ».
Контролюючим органом також не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження визнання в судовому порядку угод між позивачем та ТОВ «РВ-18», ТОВ «МИКОЛАЇВБУШІЕНТР» та ТОВ «ПРАВІС ТАЙМ» не дійсними.
Суд зауважує, що посилання податкового органу щодо наявних досудових кримінальних проваджень, фігурантом у яких є контрагенти позивача без обвинувального вироку суду не є підставою для визнання операцій позивача із зазначеними контрагентами нереальними, відповідно, кримінальні провадження не є належним підтвердженням протиправності дій платника податків та/або доказом нереальності здійснення господарських операцій.
Верховним судом у постанові від 24.04.2018 №2а/0370/205/12 висловлено правову позицію, згідно якої сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.
Отже, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 480/3371/19 та встановив, що сам факт отримання свідчень (пояснень) посадових осіб суб'єктів господарської діяльності не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, здійснених між платником та його контрагентами.
Під час проведення господарських операцій платник податку може бути і необізнаним щодо дійсного стану правосуб'єктності своїх постачальників і реально отримати від них товари (роботи/послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.
Більше того, колегія суддів звернула увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі № 520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основі та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
У Постанові Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі № 440/426/19, 820/1124/17 встановлено, що платник податку не може бути позбавлений права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента, щодо якої платник не був обізнаний.
Норми ПК України не ставлять у залежність право платника ПДВ на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентами-постачальниками, якщо цей платник (покупець) дійсно придбав товари (послуги), призначені для використання у господарській діяльності, та мав реальні витрати у зв'язку з їх придбанням.
Порушення постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (послуг) вимог закону щодо підстав виникнення права на податковий кредит.
Платник податку (покупець) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Відтак, суд дійшов висновку, що відповідач належними та допустимими доказами не довів, що між ТОВ «РВ-18», ТОВ «МИКОЛАЇВБУШІЕНТР» та ТОВ «ПРАВІС ТАЙМ» не склалися реальні господарські відносини, результатом яких не міг би стати реальний рух активів, зміна майнового стану сторін.
За будь-яких умов оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
ТОВ «Мішем» має всі документи, які підтверджують фактичні поставки йому товару/надання послуг ТОВ «РВ-18», ТОВ «МИКОЛАЇВБУШІЕНТР» та ТОВ «ПРАВІС ТАЙМ». На момент складання податкових накладних в період, що перевірявся, зазначені контрагенти позивача були зареєстровані органами державної податкової служби у встановленому порядку в якості платників ПДВ, а тому мали відповідні правові підстави для складання податкових накладних.
При цьому суд зауважує, що відповідач не посилається на відсутність реєстрації податкових накладних, на підставі яких позивачем збільшено суму податкового кредиту у встановленому порядку.
Відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за вказаними договорами, узгодженості дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з можливими протиправними діями постачальників/виконавців, а тому, твердження відповідача про відсутність реального характеру договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, не є обґрунтованим та належним засобом доказування, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних угод інтересам держави не підкріплена відповідними доказами чи судовими рішеннями.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень рішень відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішень, у зв'язку з чим такі рішення підлягають скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Питання розподілу судових витрат врегульовано положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша).
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 13620,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 06.05.2021 №2138.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N 826/1216/16 та від 22 грудня 2018 року у справі N 826/856/18.
Отже, на підтвердження цих обставин, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, представником позивача надано суду копії договору про надання правової допомоги № 27/1 від 27.01.2021 року, розрахунок попередньо визначених судових витрат, рахунок на оплату №2 від 01.02.2021, заключною випискою за період з 02.02.2021 по 03.02.2021 (№ Документа 1869) що підтверджує оптату витрат на правову допомогу, ордер серії КС № 838020 на надання правничої (правової) допомоги.
Частинами п'ятою, сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу та присудити на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10135,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
У відзиві на позовну заяву відповідачі не заперечували щодо витрат на правничу допомогу.
Суд дослідивши матеріали справи дійшов висновку про співрозмірність заявлених до стягнення позивачем витрат у розмірі 10 000,00 грн. із складністю справи та обсягом наданих послуг, відтак заявлені витрати на правову допомогу підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів в рівних частинах
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МІШЕМ" (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Львівська, буд.3, офіс 46, ЄДРПОУ 40121960) до Головного управління ДПС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, будю 5-А, ЄДРПОУ 43141377) - задовольнити повністю.
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області №79140717 від 29 квітня 2021 року;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області №21430717 від 17 лютого 2021 року.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІШЕМ" судові витрати в розмірі 13620,00 грн. (Тринадцять тисяч шістсот двадцять гривень 00 копійок) та 10000 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок) витрати на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Головного управління ДПС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд. 5-А, ЄДРПОУ 43141377).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.
Суддя Р.О. Арсірій