Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
16 грудня 2021 року № 520/11179/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди;
- зобов'язати відповідача військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату донарахованих сум;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року;
- зобов'язати відповідача військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час проходження служби отримував щомісячну винагороду у розмірі 60%, яка входила до складу його грошового забезпечення.
Натомість, відповідач військова частина НОМЕР_1 розрахував та виплатив грошову допомогу на оздоровлення за 2013-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалась позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій".
Крім цього позивач зазначає, що під час проходження військової служби, в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, відповідачем військовою частиною НОМЕР_1 не проводилась та не виплачувалась індексація його грошового забезпечення.
Вважає такі дії та бездіяльність відповідача протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою суду від 01.07.2021 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, згідно змісту якого вказав, що у спірних правовідносинах діяв в межах наданих повноважень, відтак підстави для задоволення позову відсутні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії до набрання законної сили рішенням Судової палати для розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду по справі № 825/997/17.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року поновлено провадження в адміністративній справі.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.
Згідно положень ст. ст. 12, 257 КАС України даний спір віднесено до категорії справ, що підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскарження його рішення.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАСУ суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу командира військової служби НОМЕР_1 №181 від 23.08.2018 року виключений зі списків особового складу військової частини.
Не погодившись з відповідним розрахунком розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та не виплатою індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року, звернувся до суду з вказаним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Щодо розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (частина четверта статті 9 Закону).
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення (ч. 1 ст. 10-1 Закону).
Пунктом 1 Постанови № 1294 (чинної до 28.02.2018) було установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Підпунктом 3 пункту 5 указано Постанови №1294 було надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно п. п. 30.1, 30.3 розд. ХХХ Інструкції №260 (чинної до 19.07.2018) особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Разом з тим, п. 2 Постанови №704 (чинної з 01.03.2018) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно пункту 5 Постанови №704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право, серед іншого, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
За правилами пунктів 1, 6 розділу ХХІІІ Порядку № 260 (чинного з 20.07.2018), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
З огляду на матеріали справи та повідомлені відповідачем обставини, позивачу військовою частиною НОМЕР_1 виплачувалася грошова допомога на оздоровлення у 2013-2017.
При цьому, до складу грошового забезпечення, з якого позивачу здійснено обчислення таких виплат, не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою № 889.
Суд враховує, що підпунктами 1, 2 пункту 1 Постанови № 889 (чинної до 28.02.2018) встановлено, що така винагорода виплачується:
1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби), зокрема: з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення (пункт 2 Постанови № 889).
З огляду на матеріали справи, та не заперечувалось сторонами у справі, позивачу в період з 2013 р. по 2017 р. виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода.
Отже, зазначена щомісячна додаткова грошова винагорода виплачувалася позивачу щомісяця до втрати чинності Постановою № 889, тобто мала постійний (систематичний) характер.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 26.02.2021 по справі № 620/3346/19, відповідно до якого оскільки останні 15 місяців перед звільненням на підставі Постанови № 889 додаткова грошова винагорода нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, то підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Водночас, в пункті 8 Інструкції № 595 визначено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно п. 9 зазначеної Інструкції розміри винагороди встановлюються наказами Міністра оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони (Головного управління розвідки Міністерства оборони) в Державному бюджеті України на відповідний рік.
У подальшому, тотожне регулювання цього питання запроваджено з прийняттям Інструкції, яка застосовувалася протягом 2016-2018 років.
В той же час, застосовуючи Інструкції № 595 та № 550 як спеціальні нормативно-правових актів, що визначають структуру і склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті грошової допомоги на оздоровлення, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку і розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Як зазначено судом вище, ознаки щомісячної додаткової грошової винагороди, визначені Постановою № 889, відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечить вимогам указаного Закону.
Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 30.04.2021 у справі № 620/561/20.
Окремо слід звернути увагу, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17.
У постанові від 06.02.2019 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Отже, оскільки додаткова грошова винагорода нараховувалася і виплачувалася позивачеві щомісяця, то підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Такий висновок узгоджується з позицією, що викладеною в постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 826/14564/17, від 22.10.2019 у справі № 520/3505/19, від 24.10.2019 у справі № 820/3211/17, від 05.12.2019 у справі № 295/5200/18, від 14.04.2020 у справі № 820/3719/18, від 24.03.2020 у справі № 810/2734/17, від 14.07.2020 у справі № 820/1784/17, від 16.10.2020 у справі № 826/4043/16, від 29.12.2020 у справі 240/1095/20, які стосуються правил обчислення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.
Також така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №825/997/17.
Отже дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2013-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889 є безпідставними, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII.
Як вбачається із матеріалів справи, індексація грошового забезпечення за спірний період позивачу не виплачувалась, що не заперечується відповідачем.
Відповідно до абз.2 ч.3 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ст. 5 Закону № 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Відповідно до п.2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Стосовно посилання відповідача на відсутність достатнього об'єму бюджетного асигнування, який би дозволив нарахувати крім основних складових грошового забезпечення, індексацію згідно Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України” (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про протиправність бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, та як наслідок наявність підстав для зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Вказаний висновок в повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постановах від 05.02.2020 року у справі №825/565/17, від 19.07.2019 року у справі №240/4911/18, від 07.08.2019 року у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 року у справі №620/1892/19.
Згідно з приписами ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо строку звернення до суду суд зазначає наступне.
На час виникнення спірних відносин (2013-2017 роки) строки звернення до адміністративного суду були унормовані ст. 99 КАС України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017 р.).
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наведеним нормам кореспондують положення частин 1-3 статті 122 КАС України (в редакції, яка діє з 15.12.2017 р.).
Суд зазначає, що згідно із ч. 3 ст. 99 КАС України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017 р.), та і відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України (в редакції, яка діє з 15.12.2017 р.), для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
У рішенні від 15.10.2013 р. № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці» № 1774-VIII, зі змінами та доповненнями від 1 січня 2017 року, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
У постанові від 21.11.2018 р. (справа № 824/166/15-а) Верховний Суд, аналізуючи норми, зокрема, частини 2 статті 9 Закону № 2011-XII, пункту 33.1 Інструкції, дійшов висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань вважається одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу.
Отже, позивач має право звертатися до суду з позовними вимогами про стягнення грошової допомоги на оздоровлення та індексації грошового забезпечення без обмеження будь-яким строком, а тому посилання представника відповідача на пропуск позивачем спеціального місячного, загального шестимісячного або тримісячного строків звернення до суду з даним адміністративним позовом, встановлених відповідно до ч.ч. 2, 5 ст. 122 КАС України та ч. 1 ст. 233 КЗпП України є безпідставним.
Аналогічний висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 12.06.2020 р. у справі № 818/1106/16.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
Розподіл судових витрат здійснюється згідно вимог статті 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку ОСОБА_1 розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2017 роки ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату донарахованих сум.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 16 грудня 2021 року.
Суддя Бадюков Ю.В.