Справа № 420/19753/21
15 грудня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Кравченка М.М.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування наказу від 21.09.2021 року № 284-о, -
ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Одеської митниці, в якій просила: визнати протиправним та скасувати наказ Одеської митниці від 21.09.2021 року № 284-о «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 ».
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне. ОСОБА_1 працює в митних органах з 2001 року, з 15.07.2021 по теперішній час на посаді завідувача сектору інформаційних комунікацій організаційно-розпорядчого управління Одеської митниці. Наказом Одеської митниці від 21.09.2021 № 284-о «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 » за порушення пунктів 3.13 та 4.4 Правил етичної поведінки та неналежне виконання пункту 3.4 посадової інструкції притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани ОСОБА_1 , завідувача сектору інформаційних комунікацій організаційно-розпорядчого управління Одеської митниці. Підставами для прийняття вищезазначеного наказу були: подання дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Одеської митниці від 16.09.2021 № 7.10-25/108, матеріали дисциплінарної справи, пояснення ОСОБА_2 . Позивач вважає, що наказ Одеської митниці від 21.09.2021 № 284-о «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 » порушує інтереси позивача та є протиправним, оскільки суперечить положенням законодавства України, а саме: частині 2 статті 19 Конституції України; пункту 1 частини 1 статті 8, частині 1 статті 64, частині 1 статті 65, пункту 5 частини 2 статті 65, частинам 2, 3 статті 67, частинам 1, 2, 3 статті 74 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу».
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26.10.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування наказу від 21.09.2021 року № 284-о було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що на виконання наказу Одеської митниці від 30.08.2021 № 205 «Про проведення перевірки з окремих питань» проведено перевірку з окремих питань відносно завідувача сектору інформаційних комунікацій організаційно-розпорядчого управління Одеської митниці ОСОБА_2 . Актом про результати проведення перевірки з окремих питань від 02 вересня 2021 закріплено висновки щодо скоєння завідувачем сектору інформаційних комунікацій організаційно-розпорядчого управління ОСОБА_1 дисциплінарного проступку відповідно до пунктів 2, 4 та 5 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», які виявились у: порушенні пунктів 3.13 та 4.4 Правил етичної поведінки; підриві авторитету Одеської митниці та позитивної репутації Держмитслужби вцілому; неналежному виконанні посадових обов'язків, визначених пунктом 3.4 посадової інструкції завідувача сектору інформаційних комунікацій організаційно-розпорядчого управління Одеської митниці. Також Актом перевірки винесено пропозиції щодо порушення відповідно до розділу VIII Закону України «Про державну службу» дисциплінарного провадження відносно завідувача сектору інформаційних комунікацій організаційно-розпорядчого управління ОСОБА_1 06.09.2021 наказом Одеської митниці № 230 порушено дисциплінарне провадження стосовно ОСОБА_1 . Недостовірна інформація розповсюджена у засобах масової інформації спричинила підрив авторитету Одеської митниці та позитивної репутації Держмитслужби вцілому. Суспільний резонанс мав наслідком видання доручення Прем'єр-міністра України (за результатами наради, проведеної за його головуванням 30.08.2021) від 01.09.2021 № 40872/0/1-21 стосовно проведення перевірки за фактом перевищення повноважень керівництвом Одеської митниці в питаннях міжнародної співпраці. Одеська митниця діяла у відповідності до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача.
Відповідно до ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно з ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
З урахуванням зазначеного, суд вирішив розглянути вказану справу в письмовому провадженні.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -
Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
ОСОБА_1 проходить публічну державну службу в Одеській митниці на посаді завідувача сектору інформаційних комунікацій організаційно-розпорядчого управління.
Наказом Одеської митниці від 21.09.2021 року № 284-о «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 » за порушення пунктів 3.13 та 4.4 Правил етичної поведінки та неналежне виконання пункту 3.4 посадової інструкції на підставі подання дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Одеської митниці від 16.09.2021 року № 7.10-25/108, матеріалів дисциплінарної справи, пояснень ОСОБА_1 , завідувача сектору інформаційних комунікацій організаційно-розпорядчого управління Одеської митниці було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани.
Відповідно до ст.38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно з ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч.1 ст.569 Митного кодексу України працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями.
Згідно з ч.3 ст.569 Митного кодексу України правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з ч.1 ст.8 Закону України «Про державну службу» державний службовець зобов'язаний: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; 4) з повагою ставитися до державних символів України; 5) обов'язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов'язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; 6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; 7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки та умови контракту про проходження державної служби (у разі укладення); 8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; 9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; 11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; 12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням посадових обов'язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; 13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом. Державні службовці виконують також інші обов'язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах, та контракті про проходження державної служби (у разі укладення).
Відповідно до ч.1 ст.64 Закону України «Про державну службу» за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.65 Закону України «Про державну службу» підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Відповідно до ч.2 ст.65 Закону України «Про державну службу» дисциплінарними проступками є: 1) порушення Присяги державного службовця; 2) порушення правил етичної поведінки державних службовців; 3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу; 4) дії, що шкодять авторитету державної служби; 5) невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень; 6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку; 7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; 8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; 9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; 10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; 11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення; 12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; 14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення; 15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.
Згідно з ч.1 ст.66 Закону України «Про державну службу» до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.
Відповідно до ч.3 ст.63 Закону України «Про державну службу» у разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 4, 5, 12 та 15 частини другої статті 65 цього Закону, суб'єктом призначення або керівником державної служби такому державному службовцю може бути оголошено догану.
Згідно з ч.1 ст.67 Закону України «Про державну службу» дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов'язків.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.74 Закону України «Про державну службу» дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби. Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої потреби або необхідної оборони виключають можливість застосування дисциплінарного стягнення.
Суд встановив, що згідно Акту про результати проведення перевірки з окремих питань від 02.09.2021 року на виконання наказу Одеської митниці від 30.08.2021 року № 205 в період з 30.08.2021 року по 02.09.2021 року було проведено перевірку з окремих питань відносно завідувача сектору інформаційних комунікацій організаційно-розпорядчого управління Одеської митниці ОСОБА_1 .
Цією перевіркою встановлено, що 26.08.2021 року завідувачем сектору інформаційних комунікацій організаційно-розпорядчого управління Одеської митниці ОСОБА_1 на сторінці Одеської митниці на Facebook було опубліковано два дописи з приводу пропуску через митний кордон України транспортних засобів із Придністровського регіону.
28.08.2021 року завідувач сектору інформаційних комунікацій організаційно-розпорядчого управління Одеської митниці ОСОБА_1 , використавши інформацію, яка викладена у листі Посольства Республіки Молдова в Україні від 25.08.2021 року № UKR/220.1/1196, розмістила на сторінці Одеської митниці у Facebook допис від 28.08.2021 року з інформацією щодо відстрочення заборони допуску до участі в міжнародному дорожньому русі автомобілів із Придністровського регіону Молдови, які не мають номерних знаків нейтрального зразка та оновила допис від 26.08.2021 року.
28.08.2021 року завідувач сектору інформаційних комунікацій організаційно-розпорядчого управління Одеської митниці ОСОБА_1 видалила на сторінці Одеської митниці у Facebook допис від 28.08.2021 року та оновлення до допису від 28.08.2021 року.
29.08.2021 року завідувач сектору інформаційних комунікацій організаційно-розпорядчого управління Одеської митниці ОСОБА_1 видалила дописи від 26.08.2021 року на сторінці Одеської митниці у Facebook, а також опублікувала повідомлення про те, що інформацію щодо відстрочення заборони допуску до участі в міжнародному дорожньому русі автомобілів із Придністровського регіону Молдови, які не мають номерних знаків нейтрального зразка, було розміщено помилково.
У висновках Акту про результати проведення перевірки з окремих питань від 02.09.2021 року зазначено, що завідувачем сектору інформаційних комунікацій організаційно-розпорядчого управління ОСОБА_1 скоєно дисциплінарні проступки відповідно до пунктів 2, 4 та 5 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», які виявились у порушенні пунктів 3.13 та 4.4 Правил етичної поведінки, підриві авторитету Одеської митниці та позитивної репутації Держмитслужби в цілому, неналежному виконанні посадових обов'язків, визначених пунктом 3.4 посадової інструкції завідувача сектору інформаційних комунікацій організаційно-розпорядчого управління Одеської митниці.
З матеріалів справи вбачається, що Організаційно-розпорядче управління Одеської митниці здійснює свою діяльність відповідно до Положення про організаційно-розпорядче управління Одеської митниці, затвердженого наказом Одеської митниці від 30.06.2021 року № 20. До складу Управління увійшов Сектор інформаційної комунікації, діяльність якого регламентована Положення про Сектор, затвердженим начальником Одеської митниці. Співробітники Сектору здійснюють, в тому числі, забезпечення інформування громадськості про реалізацію митної політики через мережу Інтернет, шляхом підготовки матеріалів та оприлюднення інформації на сторінці Одеської митниці на Facebook (п.2.6 положення про Сектор).
Позивач зазначає, що будь-який Порядок підготовки та погодження інформації, яка висвітлюється на сторінках митниць у соціальних мережах, який мав би бути розроблений уповноваженим підрозділом Держмитслужби, до Одеської митниці не доводився. Також, взагалі не регламентовано сам факт реєстрації, порядок ведення та функціонування сторінки митниці на Facebook. При цьому, вказана сторінка в соціальних мережах не являється офіційним веб-сайтом (веб-порталом) та є виключно інформативною.
Обов'язок інформування суспільства про реалізацію митної політики, показники роботи, напрями та підсумки діяльності митниці, закріплений п.3.4 посадової інструкції завідувача Сектору інформаційної комунікації організаційно-розпорядчого управління Одеської митниці ОСОБА_1 , у зв'язку з чим уся інформація для висвітлення на сторінці Одеської митниці на Facebook повинна готуватися саме нею.
Тобто, процедуру (порядок) виконання п.2.6 положення про Сектор інформаційної комунікації, який покладено в основу посадового обов'язку (п.3.4 посадової інструкції) завідувача Сектору ОСОБА_1 , жодним чином не регламентовано, що як наслідок вимагає від останньої самостійності при підготовці матеріалів для їх висвітлення на сторінці Одеської митниці на Facebook.
Таким чином, інформація про відтермінування заборони допуску до участі в міжнародному дорожньому русі автомобілів із Придністровського регіону Молдови, які не мають номерних знаків нейтрального зразка, була опублікована ОСОБА_1 оперативно після її отримання з метою інформування громадськості, враховуючи граничність з вказаним регіоном.
Тобто, на думку суду, ОСОБА_1 діяла в рамках виконання своїх посадових обов'язків, отримавши відповідну інформацію з порушеного питання.
Згідно з Актом про результати проведення перевірки з окремих питань від 02.09.2021 року було запропоновано порушити дисциплінарні провадженні відносно завідуюча сектору інформаційних комунікацій організаційно-розпорядчого управління ОСОБА_1 та начальника організаційно-розпорядчого управління ОСОБА_3 , підготувати та направити до організаційно-розпорядчого департаменту Держмитслужби пропозиції щодо розробки та затвердження Порядку підготовки та погодження інформації, яка висвітлюється на сторінках митниць у соціальних мережах.
З урахуванням зазначеного, висновки відповідача, що позивачем неналежно виконано посадові обов'язки, суд вважає безпідставними.
Відповідно до п.3.13 Правил етичної поведінки в Державній митній службі України, затверджених наказом Держмитслужби від 15.12.2020 року № 577, працівники мають дбати про авторитет державної служби, а також про позитивну репутацію Держмитслужби, що включає дотримання правил етикету, належного зовнішнього вигляду, забезпечення високої якості роботи, встановленого внутрішнього службового розпорядку.
Згідно з п.4.4 Правил етичної поведінки в Державній митній службі України, затверджених наказом Держмитслужби від 15.12.2020 року № 577, працівники не повинні допускати, у тому числі у позаробочий час, дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам Держмитслужби чи негативно вплинути на репутацію Працівника.
В акті про результати проведення перевірки з окремих питань від 02.09.2021 року зазначено, що недостовірна інформація розповсюджена у засобах масової інформації спричинила підрив авторитету Одеської митниці та позитивної репутації Держмитслужби вцілому, суспільний резонанс мав наслідком видання доручення Прем'єр-міністра України (за результатами наради, проведеної за його головуванням 30.08.2021 року) від 01.09.2021 року № 40872/0/1-21 стосовно проведення перевірки за фактом перевищення повноважень керівництвом Одеської митниці в питаннях міжнародної співпраці.
Суд погоджується з позивачем, що матеріали перевірки не містять підтверджень тому, в якій спосіб відбувся підрив авторитету Одеської митниці та позитивної репутації Держмитслужби, а факти настання будь-яких негативних наслідків зазначеного тимчасового (протягом доби 28.08.2021 року) висвітлення інформації стосовно продовження до 10 січня 2022 року дозволу щодо участі в міжнародному дорожньому русі автомобілів із Придністровського регіону Молдови перевіркою не встановлено та не містяться в її матеріалах.
Верховний Суд в постанові від 28.04.2020 року у справі № 822/46/18 (адміністративне провадження № К/9901/56863/18), застосовуючи вищезазначені положення законодавства України, прийшов до висновків про те, що підставою для застосування дисциплінарного стягнення може бути вчинення особою дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Ці обставини, як і характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він учинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов'язків з'ясовуються під час службового розслідування та/або прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження. Рішення суб'єкта призначення про накладення дисциплінарного стягнення має ґрунтуватись на матеріалах дисциплінарної справи. Об'єктивною стороною дисциплінарного проступку є вчинення державним службовцем дій чи бездіяльності, або прийняття рішення, що містять ознаки протиправності, тобто, суперечать вимогам законодавства. Водночас, з суб'єктивної сторони дисциплінарний проступок характеризується наявністю вини державного службовця, під чим розуміється ставлення останнього до своїх протиправних дій чи бездіяльності, або рішення і їх шкідливих наслідків. Верховний Суд наголошує, що в силу частини другої статті 74 Закону № 889-VIII дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця.
В постанові Верховного Суду від 12.08.2019 року у справі № 1340/4847/18 (адміністративне провадження № К/9901/15034/19) зазначено, що суд погоджується з доводами суду першої й апеляційної інстанцій, що саме лише посилання в наказі на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм при обранні виду дисциплінарного стягнення, а також не наведення обставин вчинення дисциплінарного проступку, не є належним обґрунтуванням оскаржуваного наказу.
Відповідно до ч.ч.5-6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, на думку суду, під час дисциплінарного провадження не було встановлено фактів, які б підтвердили порушення позивачем вказаних вимог Правил етичної поведінки в Державній митній службі України.
Суд також враховує, що завідувач сектору інформаційних комунікацій організаційно-розпорядчого управління Одеської митниці ОСОБА_1 діяла в межах повноважень, визначених її посадовою інструкцією, та не порушувала інших вимог актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.6 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» інформаційні служби (інформаційні управління, інформаційно-аналітичні підрозділи, прес-служби, прес-центри, управління і центри громадських зв'язків, прес-бюро, прес-секретарі та прес-аташе з відповідним апаратом) органів державної влади та органів місцевого самоврядування збирають, аналізують, обробляють та оперативно надають інформацію про діяльність цих органів у повному обсязі засобам масової інформації, крім випадків, передбачених Законом України «Про державну таємницю».
Для висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування їх інформаційні служби мають право використовувати такі форми підготовки та оприлюднення інформації: випуск і поширення бюлетенів (спеціальних бюлетенів), прес-релізів, оглядів, інформаційних збірників, експрес-інформації тощо; проведення прес-конференцій, брифінгів, організація інтерв'ю з керівниками органів державної влади та органів місцевого самоврядування для працівників вітчизняних і зарубіжних засобів масової інформації; підготовка і проведення теле- і радіопередач; забезпечення публікацій (виступів) у засобах масової інформації керівників або інших відповідальних працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування; створення архівів інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування; інші форми поширення офіційної інформації, що не суперечать законодавству України.
Згідно з п.2 Порядку оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.01.2002 року № 3, оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади здійснюється шляхом: розміщення і постійного оновлення міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади інформації відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» та цього Порядку на офіційних веб-сайтах (веб-порталах); функціонування та модернізація Єдиного веб-порталу Кабінету Міністрів України, призначеного для інтеграції офіційних веб-сайтів (веб-порталів) органів виконавчої влади та розміщення інформаційних ресурсів відповідно до потреб громадян.
Тобто, суд погоджується з позивачем, що вищевказаний порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади не регулює правові відносини, що виникають під час оприлюднення органами державної влади інформації в соціальних мережах.
Позивач стверджує, що на теперішній час в Державній митній службі України, відокремленим підрозділом якої є Одеська митниця, відсутній нормативно-правовий акт, який визначає порядок оприлюднення митними органами інформації в соціальних мережах, здійснює розподіл повноважень між посадовими особами митних органів під час оприлюднення інформації в соціальних мережах, визначає механізм здійснення контролю за публікаціями в соціальних мережах та встановлює межі відповідальності посадових осіб.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що в діях завідувача сектору інформаційних комунікацій організаційно-розпорядчого управління Одеської митниці ОСОБА_1 відсутній склад дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 2, 4, 5 частини 2 статті 65 Закону України «Про державну службу», а тому у Одеської митниці не було правових підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Також, у рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, наказ Одеської митниці від 21.09.2021 року № 284-о «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 » є протиправним та належить до скасування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Одеської митниці (вул. Лип Івана та Юрія, 21-А, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ ВП 44005631) про визнання протиправним та скасування наказу від 21.09.2021 року № 284-о - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Одеської митниці від 21.09.2021 року № 284-о «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 ».
3. Стягнути з Одеської митниці (код ЄДРПОУ 44005631) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя М.М. Кравченко