15 грудня 2021 р. № 400/6759/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001,
про:визнання протиправною та скасування вимоги від 16.02.2021 № Ф-70834-17 У,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу від 16.02.2021 № Ф-70834-17 У про стягнення з нього заборгованості (недоїмки) із сплати єдиного соціального внеску у сумі 38 888,74 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період, за який нарахована заборгованість, був найманим працівником, за якого єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування сплачував роботодавець, що виключає його обов'язок сплати єдиного внеску як самозайнятої особи (адвоката).
Ухвалою від 22.09.2021 суд відкрив провадження в адміністративній справі та постановив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позові, посилаючись на порушення позивачем статті 9 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI), а саме: несплату позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок). У зв'язку з наявністю у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску відповідач направив на його адресу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.02.2021 № Ф-70834-17 У на суму 38 888,74 грн за формою та у строки, визначені законодавством. Відповідач зазначає, що з 01.01.2018 до 31.11.2019 позивач не працював, а, отже, роботодавець не сплачував за нього єдиний соціальний внесок.
Позивач подав відповідь на відзив, в якій посилається на ненадання відповідачем доказів отримання позивачем доходу від адвокатської діяльності за період з 01.01.2018 до 31.11.2019. Також позивач наполягає на відсутності у нього як пенсіонера, який працює, обов'язку із сплати єдиного соціального внеску.
Правом подати заперечення відповідач не скористався.
Позивач подав до суду заяву про уточнення предмету позову, в якій просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області від 16.02.2021 № Ф-70834-17 У про стягнення з позивача заборгованості (недоїмки) з єдиного соціального внеску в сумі 38 888,74 грн;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Миколаївській області виключити з інтегрованої картки платника податків заборгованість з єдиного соціального внеску ОСОБА_1 у розмірі, визначеному у податковій вимозі Головного управління ДПС у Миколаївській області від 16.02.2021 № Ф-70834-17 У в сумі 38 888,74 грн;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Миколаївській області повернути позивачу незаконно стягнуті з позивача частини пенсії та заробітної плати;
- стягнути з відповідача сплачений позивачем судовий збір у сумі 908 грн.
До заяви доданий її примірник для відповідача та довідка ПАТ КБ «Приватбанк» про розмір виплаченої позивачу пенсії.
Суд не має підстав для прийняття заяви про уточнення предмету позову до розгляду з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
За приписами частини восьмої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання будь-якої заяви, визначеної частиною першою або третьою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у судовому рішенні.
До заяви про уточнення предмету позову не додано доказу її направлення відповідачу, у зв'язку з чим, на підставі частини восьмої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, її належить повернути із зазначенням про це у рішенні суду.
Крім того, за подання позовної заяви до суду позивач сплатив судовий збір у сумі 908 грн як за позовну вимогу майнового характеру (визнання протиправною та скасування вимоги відповідача про сплату недоїмки в сумі 38 888,74 грн). У заяві про уточнення предмету позову позивач заявив додаткову позовну вимогу немайнового характеру - про виключення даних про заборгованість з його інтегрованої картки платника податків, але не подав доказів оплати судового збору за подання відповідної позовної вимоги.
На підставі частини восьмої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, заяву про уточнення предмету позову належить повернути із зазначенням про це у рішенні суду за результатами розгляду спору між сторонами.
Суд зазначає, що повернення заяви про уточнення позову не позбавляє позивача права подати до суду позовну заяву з відповідними вимогами.
У зв'язку з відсутністю заяв учасників справи про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін, суд, відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Безпосередньо, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивач перебуває на податковому обліку як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, що визнається сторонами.
Копіями довідок Миколаївського місцевого благодійного фонду «Юнітус» від 16.08.2021 № 14/1, 15/1, 16/1 підтверджується, що позивач працював у ММБФ «Юнітус» з березня 2015 року до грудня 2017 року.
Копією довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївське кабельне телебачення» без номера та дати підтверджується, що позивач працював у ТОВ «Миколаївське кабельне телебачення» на посаді юрисконсульта з грудня 2019 року до липня 2021 року.
На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI відповідач сформував вимогу про сплату позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 16.02.2021 № Ф-70834-17 У на суму 38 888,74 грн.
Заборгованість, що увійшла до вимоги, нарахована відповідачем за період з 2017 року до 2020 року, що підтверджується змістом відзиву на позовну заяву та наданим відповідачем розрахунком заборгованості, включеної до оскаржуваної позивачем вимоги.
Ухвалюючи рішення по суті спору, суд виходить з такого.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон № 2464-VI.
Відповідно до статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або осіб, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частина друга статті 6 Закону № 2464-VI передбачає, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає контролюючий орган, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд установив, що позивач у період з січня 2017 року до грудня 2017 року та з грудня 2019 року до грудня 2020 року був найманим працівником, тому саме на роботодавців позивача у цей період були покладені обов'язки щодо систематичної сплати єдиного внеску із заробітної плати позивача.
Докази отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально у матеріалах справи відсутні.
Щодо періоду з січня 2018 року до листопада 2019 року (періоду, за який відсутні докази перебування позивача у трудових відносинах як найманого працівника), суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону 2464-VI, платниками єдиного внеску є, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 («База нарахування єдиного внеску») Закону № 2464-VI, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
При цьому, як пунктом 2, та і пунктом 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI, як вказано вище, встановлено, що обов'язок визначення бази нарахування покладений на платника єдиного внеску.
Виходячи з матеріалів справи, позивач базу нарахування не визначив.
Відповідно до частин другої і третьої статті 9 Закону № 2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідач перевірку правильності нарахування та сплати позивачем єдиного внеску не здійснило, наявність звітності, поданої позивачем, та/або бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону № 2464-VI, нараховується єдиний внесок, не довів.
Відповідно, належні та допустимі докази обчислення єдиного внеску за спірний період відповідач до суду не подав.
За визначенням, наведеним у пункті 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону № 2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Як вказано в пункті 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом 4 розділу VI Інструкції передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Тобто у тому випадку, якщо нарахування єдиного внеску за результатами документальної перевірки не було здійснено, вимогу може бути сформовано лише на підставі звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів (у сукупності).
За таких обставин суд встановив, що відповідач визначив суму недоїмки з порушенням вимог частини третьої статті 9 Закону № 2464-VI та пункту 4 розділу VI Інструкції, які не передбачають таке визначення та, відповідно, формування вимоги в автоматичному режимі, лише на підставі наявної у відповідача інформації про те, що позивач є платником єдиного внеску.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з дотриманням встановлених вимог, зокрема, встановлюють наявність підстав, повноважень, належність способу, в який прийнято (вчинено) відповідне рішення, дія, бездіяльність.
Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного соціального внеску та відповідно, формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.02.2021 № Ф-70834-17 У на суму 38 888,74 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги належить задовольнити.
Судові витрати у справі становить судовий збір у сумі 908 грн, сплачений позивачем за звернення до адміністративного суду із позовною заявою за квитанцією від 17.09.2021.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 19, 19, 77, 241 - 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код: 44104027) задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати сформовану Головним управлінням ДПС у Миколаївській області вимогу про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 16.02.2021 № Ф-70834-17 У на суму 38 888,74 грн.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код: 44104027) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 908 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду .
Суддя В.В. Птичкіна