16 грудня 2021 року
м. Чернівці
справа № 718/1405/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю.
секретар Конецька Д.Г.
позивач ОСОБА_1
відповідач Акціонерне товариство «Альфа-Банк»
апеляційна скарга Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 жовтня 2021 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Мінів О.І.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.
Позивачка просила стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») на її користь суму банківського вкладу, яка станом на 24 листопада 2014 року складала 35000 гривень та інфляційні втрати в сумі 48 881 гривня.
Посилалася на те, що 13 березня 2009 року між позивачкою та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк») укладено договір банківського вкладу «Інвестиційний» №50. Згідно з умовами вказаного договору позивачкою внесено на депозитний рахунок банку 5000 Євро з відсотковою ставкою 16 процентів річних на строк з 13 березня по 13 червня 2009 року. Вказаний договір неодноразово продовжував свою дію на новий строк.
24 листопада 2014 року позивачка зверталася до АКБ «Укрсоцбанк» з заявою про видачу депозитного вкладу. Листом від 6 січня 2015 року їй було повідомлено, що в банку не відкривалися депозитні рахунки, не приймалися та не зараховувалися грошові кошти на її ім'я.
Правонаступником активів та зобов'язань АКБ «Укрсоцбанк» з 15 жовтня 2019 року стало АТ «Альфа-Банк».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 жовтня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 заборгованість по договору банківського вкладу у розмірі 42 689 гривень 8 копійок, яка складається з суми банківського вкладу в розмірі 35 000 гривень та інфляційних втрат в розмірі 7 689 гривень 8 копійок.
Суд виходив з того, щодоговір банківського вкладу, який в подальшому продовжувався, та розпорядження від 10 липня 2014 року, на підставі якого позивач ОСОБА_1 просить стягнути грошові кошти, підписано колишньою керуючою Кіцманським відділенням АКБ «Укрсоцбанк» №933 ОСОБА_2 .
Станом на момент видачі вказаного розпорядження ОСОБА_1 , начальник Кіцманського відділення АКБ «Укрсоцбанк» ОСОБА_2 у силу своїх посадових обов'язків була наділена повноваженнями на оформлення та підписання документів щодо залучення депозитів від фізичних осіб.
Між сторонами склалися договірні відносини за договором банківського вкладу. Кошти позивачкою були передані банку в особі уповноваженої на те особи, а саме керівнику Кіцманського відділення АКБ «Укрсоцбанк», яка в свою чергу здійснювала свої посадові обов'язки та надала клієнту банку договір та відповідне розпорядження.
На вимогу позивачки вклад в розмірі 35000 гривень повернуто їй не було, отже є підстави для захисту прав вкладника ОСОБА_1 шляхом стягнення вказаних коштів у судовому порядку.
Суд першої інстанції відхилив аргументи відповідача про те, що договір банківського вкладу між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 не укладався, розпорядження не видавалось, а надані позивачем на підтвердження позовних вимог докази є неналежними.
Стягнення інфляційних втрат на суму основного боргу, який відповідачем не сплачено, повинно бути обмежено останніми трьома роками, які передували подачі позову, тобто таке стягнення слід провести за період з 31 травня 2018 року по 31 травня 2021 року.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі «Альфа-Банк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначав, що судом першої інстанції не враховано, що позивачкою не доведено те, що розпорядження від 10 липня 2014 року має відношення до договору банківського вкладу №50 від 13 березня 2009 року. Зокрема, з такого розпорядження неможливо встановити на який рахунок вносились кошти та не зазначено ідентифікуючих даних позивачки. З огляду на вказане таке розпорядження є неналежним доказом.
Також вказував, що позивачкою не надано оригінал договору банківського вкладу та такий оригінал договору у банку відсутній. В договорі банківського вкладу, який наданий позивачкою, відсутні ідентифікуючі дані позивачки.
Суд першої інстанції помилково стягнув з банку судовий збір в розмірі 2270 гривень.
Судом першої інстанції не враховано ту обставину, що щодо колишнього начальника відділення АКБ «Укрсоцбанк» відсутній обвинувальний вирок, а тому її вина і факт отримання коштів не встановлені.
Суд першої інстанції неправомірно врахував висновки експертизи, які були проведені в рамках кримінального провадження.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу.
Посилалася на те, що недоліки договору «Інвестиційний» №50 від 13 березня 2009 року не мають юридичного значення для встановлення факту існування письмової форми договору банківського вкладу.
Розпорядження, які надані позивачкою, містять реквізити для підтвердження внесення нею коштів на виконання договору банківського вкладу.
Оригінали договору банківського вкладу на двох сторінках та всіх розпоряджень були долучені до матеріалів кримінального провадження.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
13 березня 2009 року між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк», в особі начальника Кіцманського відділення банку Василькової Г.В., укладено договір №50 банківського вкладу (Інвестиційний). Умовами вказаного договору визначено, що банк відкриває депозитний рахунок № НОМЕР_1 та приймає на вклад кошти в сумі 5000 Євро з нарахуванням відсотків в розмірі 16 процентів річних.
Також визначено, що внесення клієнтом грошових коштів підтверджується банком шляхом видачі розпорядження та договору. Депозитний вклад залучається на строк з 13 березня 2009 року по 13 червня 2009 року включно. На депозитний рахунок додаткові внески коштів допускаються (а.с. 12).
З розпорядження на внесення коштів на депозит від 13 березня 2009 року, вбачається, що в ньому зазначені умови, які були погоджені сторонами в договорі №50 банківського вкладу (Інвестиційний) від 13 березня 2009 року (а.с.33).
З розпорядження від 15 червня 2009 року на виплату відсотків та вкладу (додаток до договору №50 від 13 березня 2009 року) вбачається, що в ньому зазначені дата залучення депозиту 13 березня 2009 року, дата повернення депозиту 13 вересня 2009 року, сума відсотків в розмірі 210 Євро, сума видачі відсотків та депозиту в розмірі 1200 Євро та сума залишку депозиту в розмірі 4001 євро (а.с.32).
З розпорядження від 23 вересня 2009 року на виплату відсотків та продовження дії вкладу вбачається, що в ньому зазначені дата залучення депозиту 13 вересня 2009 року, дата повернення депозиту 13 грудня 2009 року, сума виплати в розмірі 156 Євро, та сума залишку вкладу в розмірі 4005 Євро (а.с.31).
З розпорядження від 17 грудня 2009 року на поповнення вкладу вбачається, що в ньому зазначені дата залучення депозиту 13 грудня 2009 року, дата повернення депозиту 13 березня 2010 року, сума нарахованих та виданих відсотків в розмірі 160 Євро та загальна сума вкладу в розмірі 4005 Євро (а.с.30).
З розпорядження від 5 березня 2010 року на поповнення вкладу вбачається, що в ньому зазначені дата залучення депозиту 13 грудня 2009 року, дата повернення депозиту 13 березня 2010 року, сума поповнення депозиту в розмірі 1000 Євро та загальна сума вкладу в розмірі 5005 Євро (а.с.29).
З розпорядження від 23 березня 2010 року на виплату відсотків вбачається, що в ньому зазначені дата залучення депозиту 13 березня 2010 року, дата повернення депозиту 13 червня 2010 року, сума виплати відсотків в розмірі 167 Євро та загальна сума вкладу в розмірі 5005 Євро (а.с.28).
З розпорядження від 18 червня 2010 року на виплату відсотків та продовження дії договору вбачається, що в ньому зазначені дата залучення депозиту 13 червня 2010 року, дата повернення депозиту 13 вересня 2010 року, сума виплати відсотків в розмірі 210 Євро та загальна сума вкладу в розмірі 5005 Євро (а.с.27).
З розпорядження від 17 вересня 2010 року на виплату відсотків та продовження дії договору №50 від 13 березня 2010 року вбачається, що в ньому зазначені дата залучення депозиту 13 вересня 2010 року, дата повернення депозиту 13 грудня 2010 року, сума виплату відсотків в розмірі 210 Євро та сума вкладу в розмірі 5005 Євро (а.с.26).
З розпорядження від 17 грудня 2010 року на виплату відсотків та продовження дії договору №50 від 13 березня 2010 року вбачається, що в ньому зазначені дата залучення депозиту 13 грудня 2010 року, дата повернення депозиту 13 березня 2011 року, сума виплати відсотків в розмірі 210 Євро та сума вкладу в розмірі 5005 Євро (а.с.25).
З розпорядження від 29 березня 2011 року на виплату відсотків та продовження дії договору №50 від 13 березня 2010 року вбачається, що в ньому зазначені дата договору 13 березня 2011 року - 13 червня 2011 року, сума виплати відсотків в розмірі 125 Євро та сума вкладу в розмірі 5005 Євро (а.с.24).
З розпорядження від 16 червня 2011 року вбачається, що в ньому зазначені дата договору 13 червня 2011 року - 13 вересня 2011 року, сума виплати відсотків в розмірі 125 Євро та сума вкладу в розмірі 5005 Євро (а.с.23).
З розпорядження від 3 жовтня 2011 року вбачається, що в ньому зазначені дата договору 13 вересня 2011 року - 13 грудня 2011 року, сума виплати відсотків в розмірі 125 Євро та сума вкладу в розмірі 5005 Євро (а.с.22).
З розпорядження від 15 грудня 2011 року на внесення коштів на депозит вбачається, що в ньому зазначені дата залучення депозиту 13 вересня 2011 року, дата повернення депозиту 5 березня 2012 року, сума відсотків в розмірі 125 Євро, сума виплати відсотків в розмірі 25 Євро, сума поповнення в розмірі 1000 Євро та сума вкладу в розмірі 6005 Євро (а.с.21).
З розпорядження від 15 березня 2012 року на виплату відсотків та продовження дії договору вбачається, що в ньому зазначені дата залучення депозиту 5 березня 2012 року, дата повернення депозиту 5 червня 2012 року, сума виплати відсотків в розмірі 150 Євро та загальна сума вкладу в розмірі 6005 Євро (а.с.20).
З розпорядження від 26 липня 2012 року на виплату відсотків та вкладу вбачається, що в ньому зазначені дата залучення депозиту 5 березня 2012 року, дата повернення депозиту 5 вересня 2012 року, сума виплати відсотків в розмірі 1758 гривень, сума виплати вкладу в розмірі 3000 гривень, загальна сума вкладу в розмірі 58 731 гривня 40 копійок (а.с.19).
З розпорядження від 16 серпня 2012 року на виплату відсотків вкладу вбачається, що в ньому зазначені дата залучення депозиту 5 березня 2012 року, дата повернення депозиту 5 вересня 2012 року, сума виплати в розмірі 12 000 гривень, загальну сум депозиту в розмірі 46 731 гривня (а.с.18).
З розпорядження від 12 лютого 2013 року на внесення коштів на депозит вбачається, що в ньому зазначені дата внесення коштів 5 вересня 2021 року, дата закінчення депозиту 5 вересня 2013 року, сума внесення коштів на депозит в розмірі 1000 доларів США (8090 гривень), загальна сума вкладу в розмірі 38 221 гривня (а.с.17).
З розпорядження від 5 квітня 2013 року на внесення відсотків на депозит вбачається, що в ньому зазначені загальна сума виплати відсотків в розмірі 2951 гривні та загальна сума депозиту в розмірі 40 000 гривень (а.с.16).
З розпорядження від 9 вересня 2013 року на виплату відсотків вбачається, що в ньому зазначені сума виплати відсотків в розмірі 4 165 гривень та загальна сума депозиту в розмірі 40 000 гривень (а.с.15).
З розпорядження від 17 грудня 2013 року на виплату відсотків вбачається, що в ньому зазначені сума виплати відсотків в розмірі 4 165 гривень та сума депозиту в розмірі 32 000 гривень (а.с.14).
З розпорядження від 10 липня 2014 року на виплату відсотків, яке підписано ОСОБА_1 та начальником Кіцманського відділення ОСОБА_2 , вбачається, що в ньому зазначені сума нарахованих відсотків в розмірі 2124 гривні, сума виплати відсотків в розмірі 645 гривень та сума депозиту в розмірі 35000 гривень (а.с.13).
26 листопада 2014 року та 26 грудня 2014 року позивачка зверталася до АКБ «Укрсоцбанк» відносно депозитного вкладу у сумі 35 000 гривень, який був переданий нею ОСОБА_2 відповідно до останнього розпорядження від 10 липня 2014 року за номерами рахунку клієнта 2635, 2618, 933, 7021 (а.с.49,50).
З листа АКБ «Укрсоцбанк» від 6 січня 2015 року №09-202-86/96-122 вбачається, що банком не відкривалися депозитні рахунки, не приймалися та не зараховувалися грошові кошти згідно вказаного позивачкою договору депозитного обслуговування (а.с.52).
Відповідно до обвинувального акту в кримінальному провадженні №12014260110000622, внесеному до ЄРДР 21 листопада 2014 року проводилося досудове розслідування за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.191, ч.4 ст.191, ч.5 ст.191, ч.2 ст.200 КК України, зокрема щодо отримання від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 35 000 гривень.
ОСОБА_1 по даному кримінальному провадженні визнана потерпілою.
Кримінальне провадження №12014260110000622 перебуває в суді на розгляді.
Із висновку судово-почеркознавчої експертизи документів №240-К від 6 лютого 2015 року вбачається, що така експертиза проводилась в межах кримінального провадження №12014260110000622. Вказаною експертизою встановлено, що підписи у договорі банківського вкладу «Інвестиційний» №50 від 13 березня 2009 року та у розпорядженні від 10 липня 2014 року на виплату відсотків, виконані ОСОБА_2 (а.с.54-60).
За результатами проведеної НДЕКЦ при УМВС України у Чернівецькій області технічної експертизи документів, підготовлено висновок №687-К від 14 квітня 2015 року, з якого вбачається, що відбитки печатки «Чернівецька обласна філія акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»*Україна м.Чернівці* Укрсоцбанк №6 09356017» у договорі банківського вкладу «Інвестиційний» №50 від 13 березня 2009 року та розпорядженні від 13 березня 2009 року, нанесені кліше печатки «Чернівецька обласна філія акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»*Україна м.Чернівці* Укрсоцбанк №6 09356017», зразки якої надані на дослідження (а.с. 61-69).
За результатами проведеної НДЕКЦ при УМВС України у Чернівецькій області технічної експертизи документів, підготовлено висновок №238-К від 24 квітня 2015 року , з якого вбачається, що відбитки печатки у розпорядженнях виданих на ім'я ОСОБА_1 , від 10 липня 2014 року, нанесені кліше печатки «м.Київ *Україна*Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»*Кіцманське відділення*Ідентифікаційний код 00039019* КАСА№1», зразки якої надані на дослідження (а.с. 70-84).
Правонаступником АКБ «Укрсоцбанку», згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є АТ «Альфа-Банк» з 03 грудня 2019 року (а.с.85-87).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Щодо позовної вимоги про стягнення суми депозитного вкладу
Апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми депозитного вкладу.
Частинами першою, другою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Договір є різновидом правочину.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
У частині першій статті 1060 ЦК України зазначено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
У статті 1059 ЦК України врегульовані питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Відповідно до пункту 1.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Згідно з пунктами 1.9, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. У договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу; сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок; строк зберігання коштів (за строковим вкладом); розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін; умови дострокового розірвання договору; інші умови за погодженням сторін.
Судом першої інстанції правильно встановлено існування між сторонами договірних відносин за договором банківського вкладу.
Судом правильно встановлено на підставі належних та допустимих доказів про дотримання письмової форми договору банківського вкладу. Вказаний договір не розірваний в судовому порядку, не визнаний недійсним, тому його чинність презюмується.
У зв'язку з наведеним обґрунтованими є висновки суду про те, що позивачка має право вимоги до банку про повернення вкладу за договором банківського вкладу та застосування наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов'язань за договором.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовими висновками, які Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 8 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц, Верховний Суд виклав у постановах від 24 листопада 2021 року у справі №666/4894/15-ц, від 30 червня 2021 року у справі №742/3238/17.
Щодо позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (див. висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18).
Вирішуючи вказану позовну вимогу, суд першої інстанції правильно застосував до вказаних правовідносин положення закону щодо строку позовної давності. Однак, визначаючи період за який інфляційні втрати мають бути стягнені з відповідача, допустив помилку, зазначивши початок такого періоду з 31 травня 2018 року.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом 15 червня 2021 року, а тому початком трьохрічного періоду, за який підлягають стягненню інфляційні втрати з відповідача на користь позивачки, є 15 червня 2018 року.
ОСОБА_1 в позовній заяві просила стягнути інфляційні втрати по 31 травня 2021 року, тому останній день закінчення відповідного періоду визначено судом першої інстанції правильно.
Отже, з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню інфляційні втрати за період з 15 червня 2018 року по 31 травня 2021 року.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.
Такий правовий висновок Об'єднана палата Касаційного господарського суду виклала у постанові від 20 листопада 2020 року у справі 910/13071/19.
Отже, інфляційні втрати за червень місяць 2018 року не враховуються у даному випадку, а тому розрахунок інфляційних втрат слід починати з липня 2018 року.
З розрахунку інфляційних втрат, який здійснений судом першої інстанції, вбачається, що судом правильно визначено показник індексу споживчих цін 121,968 та правильно визначено розмір інфляційних втрат в сумі 7689 гривень 8 копійок.
Отже, зазначення судом першої інстанції неправильного періоду стягнення інфляційних втрат з відповідача на користь позивачки не вплинуло на правильність визначення суми таких втрат.
Щодо аргументів апеляційної скарги
Помилковим є аргумент апеляційної скарги про те, що договір банківського вкладу та розпорядження, які надані позивачкою, є неналежними та недопустимими доказами у справі та не підтверджують укладення договору в письмовій формі.
У справі «Золотас проти Греції» (Zolotas v. Greece) (№ 2) від 29 січня 2013 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати, і якщо він використовує її на власну користь, банк повинен повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунку нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція) і є одним з основоположних елементів правової держави («Неждет Сахін і Періхан Шахін проти Туреччини» (Nejdet Sahin and Perihan Sahin v. Turkey), № 13279/05, параграф 56, 20 жовтня 2011 року).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції).
Цей же принцип закріплено у статті 41 Конституції України.
З огляду на те, що позивачка правомірно сподівалася на належне оформлення вказаного договору вкладу з відповідачем, а обов'язок забезпечення належного виконання працівниками відповідача посадових інструкцій лежить на банківській установі, вона не може бути відповідальною за порушення, вчинені посадовими особами відповідача.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові 8 червня 2021 року у справі 662/397/15-ц.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц та від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц зроблено висновок про те, що банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій. Недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу), та неналежне виконання ними своїх посадових обов'язків не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.
Отже, не відповідність розпоряджень певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми договору банківського вкладу.
Також апеляційний суд враховує, що умовами договору банківського вкладу від 13 березня 2009 року було погоджено те, що внесення клієнтом грошових коштів підтверджується банком шляхом видачі розпоряджень, а також можливість внесення на депозитний рахунок додаткових коштів. Надані позивачкою розпорядження були підписані нею та уповноваженим працівником банку, а тому ОСОБА_1 добросовісно очікувала на належне виконання працівниками відповідача своїх посадових інструкцій.
Помилковим є аргумент апеляційної скарги про те, що відсутність обвинувального вироку щодо колишнього начальника відділення АКБ «Укрсоцбанк», яким встановлена її вина та факт отримання коштів від позивачки, є підставою для відмови в позові.
Як зазначено вище, суд першої інстанції правильно на підставі наданих позивачкою належних та допустимих доказів встановив наявність між сторонами договірних відносин за договором банківського вкладу, а тому в даному випадку наявність обвинувального вироку щодо колишнього начальника відділення АКБ «Укрсоцбанк», яким встановлена її вина та факт отримання коштів від позивачки, не є визначальним для вирішення спору.
Помилковим є аргумент апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав права надавати оцінку висновкам експертиз №240-К від 6 лютого 2015 року, №687-К від 14 квітня 2015 року, №238-К від 24 квітня 2015 року, які були проведені в ході кримінального провадження.
Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частин 1, 2 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частиною 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до частини 1 стаття 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
У постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц зроблено висновок про те, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.
Апеляційний суд вважає необхідним зазначити, що висновки підготовлені у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом та відповідають положенням статті 102 ЦПК України.
Колегія суддів враховує допустимість висновків експертів як письмових доказів, оскільки експертизи, проведені у кримінальному провадженні, містили інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з частиною третьою статті 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Частиною другою статті 103 ЦПК України визначено, що у разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.
Статтею 113 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Із зазначених вище норм процесуального закону, встановлених у справі обставин вбачається, що висновки експертиз №240-К від 6 лютого 2015 року, №687-К від 14 квітня 2015 року, №238-К від 24 квітня 2015 року є належними та допустимими доказами, дослідженими судом першої інстанції відповідно до визначеного законом порядку. У випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертиз, проведених у кримінальному провадженні, відповідач мав право заявити клопотання про призначення експертиз, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цими висновками та зазначивши вимоги до повторних експертиз.
Разом з тим, згідно з частиною п'ятою статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
В даному випадку, експерти були обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві висновки.
Такий висновок, узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17.
Щодо розподілу судових витрат
Колегія суддів погоджується з аргументом апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції стягнув з відповідача судовий збір в більшому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року, № 3674-VI за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем встановлено ставку судового збору в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року, № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2270 гривень.
Судовий збір за подання до суду позовної заяви, враховуючи його ціну 83 881 гривня, складав 908 гривень (2270*0,4=908).
Суд першої інстанції ухвалив судове рішення про часткове задоволення позову на суму 42 689 гривень 08 копійок, що складає 50,89 процентів від ціни такого позову.
Позивачка була звільнена від сплати судового збору відповідно до частини третьої статті 22 Закону «Про захист прав споживачів».
Отже, з АТ «Альфа-Банк» в дохід держави слід стягнути судовий збір в сумі 462 гривні 8 копійок.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід змінити в цій частині та стягнути з АТ «Альфа-Банк» в дохід держави судовий збір в сумі 462 гривні 8 копійок. В решті рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.
Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 жовтня 2021 року в частині розподілу судових витрат змінити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» в дохід держави судовий збір в сумі 462 (чотириста шістдесят дві) гривні 8 копійок.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 16 грудня 2021 року.
Головуючий О.О. Одинак
Судді М.І. Кулядна
Н.Ю. Половінкіна