16 грудня 2021 року м. Чернівці Справа № 726/1332/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Владичана А.І.,
секретар: Скрипка С.В.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 02 листопада 2021 року, ухваленого під головуванням судді Л.В. Байцар, дата складання повного тексту рішення невідома, -
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини.
В обґрунтування вимог посилалась на те, що 21.06.2018 року між сторонами було зареєстровано шлюб, під час якого у них народилась дочка ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на даний час проживає із позивачкою та знаходиться на її утриманні.
Відповідач не має постійного місця роботи, отримує доходи від побічних заробітків, також отримує кошти як зареєстрований безробітний. Постійно ігнорує потреби сім'ї в матеріальному утриманні, не спілкується з дитиною. На протязі останнього часу сторони почали проживати окремо, сімейні стосунки було припинено.
На підставі наведеного просила суд розірвати шлюб між сторонами та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 в твердій грошовій сумі, а саме 3000 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно по досягненню дитиною повноліття.
Заочним рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 02 листопада 2021 року позов задоволено частково.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 21.06.2018 року Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, актовий Провадження №22-ц/822/1175/21
запис № 962, розірвано.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердому розмірі в сумі 1500 грн, щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 11.08.2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду в частині розміру стягуваних аліментів ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
Вважає, що рішення в оскаржуваній частині є незаконним та необґрунтованим, винесене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а його обґрунтування щодо часткового задоволення вимоги не ґрунтується на вимогах закону. Суд помилково послався на ЗУ «Про державний бюджет України на 2021 рік», який визначає прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Відповідно до ч.1 ст.7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачений ч.13 ст.7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч.5 ст.272 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справив в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення в оскаржуваній частині зазначеним вимогам закону не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що утримувати неповнолітню дитину є обов'язком як батька, так і матері, та з урахуванням, що відповідач не виконує своїх обов'язків по утриманню дитини, прийшов до висновку, що з відповідача слід стягнути на утримання його малолітньої доньки 1500 грн з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого ЗУ «Про державний бюджет України на 2021 рік» для дітей віком від 6 до 18 років.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Встановлені судом першої інстанції обставини перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, народження та вік малолітньої ОСОБА_3 , проживання останньої з матір'ю, є вірними і сторонами не спростовуються.
Відповідно до ч.1-2 ст.27 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою ВРУ № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно до ч.2 ст.51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Положеннями ст.141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
У ст.150 СК України визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
В силу ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Як слідує із змісту ст.181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч.3 ст.181 СК України).
Відповідно до роз'яснень, наданих у п.17 постанови Пленуму ВСУ від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду із відповідним позовом.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. (ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ст.12 ЗУ «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному Кодексі України.
Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
В силу ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Статтею 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлений у 2021 році прожитковий мінімум дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень, половина від яких на час звернення до суду і ухвалення судового рішення становило 1006,5 грн.
За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей при відсутності домовленості між батьками визначаються за рішенням суду виходячи з рівності обов'язку та інших обставин, визначених законом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є молодим за віком (26 років) та працездатним. Доказів того, що за станом здоров'я він не має змоги працювати, останнім не надано, що свідчить про можливість відповідача працевлаштуватися, отримувати дохід та, відповідно, сумлінно виконувати обов'язок щодо утримання своєї малолітньої доньки.
Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
Про те, суд першої інстанції застосовуючи норму ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» невірно виходив з прожиткового мінімуму на дитину від 6 до 18 років, що не відповідає обставинам справи, оскільки на час розгляду справи ОСОБА_3 виповнилося лише 2 роки.
Крім того, колегія суддів наголошує, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 16 червня 2021 року, справа №643/11949/19.
Виховування дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, а особливо на перших роках її життя, у зв'язку з чим певним чином з'являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини, таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного, в спорі який розглядається - саме на позивачку.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.12.2006 у справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) (Заява № 31111/04) вказав на те, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п.54).
Оскільки висновки суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів на утримання малолітньої дитини не відповідають обставинам справи, доводи апеляційної скарги в цій частині є такими, що заслуговують на увагу, а тому виходячи із принципів співрозмірності, розумності та достатності, а також засад законності та справедливості рішення суду у зазначеній частині слід змінити, збільшивши суму визначених судом аліментів з 1500 грн на 2000 грн.
Відповідно до пп. 1, 3-4 ч.1 ст.376 ЦПК України самостійними підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного і керуючись ст.367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 02 листопада 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 змінити, встановивши розмір стягуваних аліментів в розмірі 2000 грн.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
А.І. Владичан