Справа № 646/869/21 Головуючий суддя І інстанції Сіренко Ю. Ю.
Провадження № 33/818/1103/21 Суддя доповідач Шабельніков С.К.
08 грудня 2021року суддя апеляційного суду Харківської областіШабельніков С.К., при секретарі Вакула Н.С., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Черненко О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 березня 2021 року, -
Цією постановою
ОСОБА_1 , 1982 року народження, громадянин України, мешканець м. Харкова,
- визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в розмірі 454 грн.
Згідно з постановою ОСОБА_1 , 30.01.2021 року о 09 годині 30 хвилин, керував транспортним засобом KIA SPORTAGE, д.н.з. НОМЕР_1 , по пр. Гагаріна, 20, у м. Харкові, з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкіри обличчя, тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора DRAGER ALCOTEST 6820, а також в закладі охорони здоров'я (КНП ХОРОНД, за адресою: м. Харків, вул. Шевченко, 26) у встановленому законом порядку відмовився в присутності двох свідків: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить судову постанову скасувати, а провадження по справі закрити у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, посилаючись на те, що суд першої інстанції неповно та однобічно дослідив фактичні обставини справи. Вказує, що дії працівника поліції, який складав протокол, були оскаржені до керівництва патрульної поліції, однак суд не звернув на це увагу. Вважає, що відеозапис, який є наявний в матеріалах справи, не підтверджує відомості, які зафіксовані в протоколі, в тому числі - факту керування ним автівкою.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи ОСОБА_1 та його захисника Черненко О.А., які підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі та просили її задовольнити, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дослідити в судовому засіданні наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Вищевказані вимоги закону судом першої інстанції виконані не дотримані з огляду на наступне.
Зокрема, відповідно до відомостей протоколу про адміністративне правопорушення (арк.1), ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці його зупинки та в закладі охорони здоров'я.
За наслідками апеляційного перегляду суд дійшов висновку, що ці відомості не відповідають дійсності, оскільки, з відомостей відеозапису, які долучені до протоколу працівниками поліції вбачається, що взагалі не зафіксовано обставин керування ОСОБА_1 транспортним засобом KIA SPORTAGE, д.н.з. НОМЕР_1 , але при спілкуванні з працівниками поліції він жодного разу на пропозицію працівника поліції не відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння. Натомість на відео чітко зафіксовано, що поряд з ОСОБА_1 перебуває його дружина, яка одразу пояснила працівникам поліції що саме вона здійснювала керування цією автівкою на підставі технічного паспорту та посвідчення водія, що взагалі було проігноровано поліцейскими. Зі змісту цього спілкування вбачається, що ОСОБА_1 наполягав на проходженні огляду на стан алкогольного сп'яніння, однак просив надати йому докази порушення саме ним, як водієм, ПДР України, за яке він був зупинений. Працівники поліції посилаючись на те, що ці докази йому будуть надані пізніше, розцінили його поведінку, як відмову від проходження огляду на стан сп'яніння і склали стосовно нього протоколу. При цьому, з відеозапису чітко вбачається, що працівники поліції, які спілкувалися з ОСОБА_4 зазначили, що вони не здійснювали зупинку його транспортного засобу, оскільки,начебто, ці дії здійснив інший екіпаж, який кудись уїхав. Тобто, твердження працівників поліції про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом в момент зупинки взагалі ґрунтується на їх суб'єктивних припущеннях, на що при спілкуванні звертав увагу ОСОБА_1 ,, намагаючись отримати від працівників поліції відеоматеріали щодо фактичної зупинки та встановлення особи, яка керувала транспортним засобом.
Зокрема, з відомостей відеозапису об'єктивно вбачається, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, а працівники поліції не вірно розцінили його поведінку, як сторонньої особи, що не керувала транспортним засобом, оскільки в дійсності спілкуючись з працівниками поліції він лише наполягав на встановленні обставин керування іншим водієм. Як об'єктивно вбачається з відеозаписів на підтвердження таких обставин працівники поліції ОСОБА_1 не надали жодних відомостей, як до так і під час складання протоколу, оскільки об'єктивно встановлено, що ці працівники поліції не здійснювали зупинку транспортного засобу «КІА».
Під час апеляційного перегляду встановлено, що як до, так і після складання протоколу стосовно ОСОБА_1 , працівники поліції не розглянули справу стосовно нього та не винесли відповідне рішення щодо порушення водієм ОСОБА_1 за іншою кваліфікацією ніж ст. 130 КУпАП. Доказів на підтвердження порушень ОСОБА_1 ПДР України працівники поліції не надали ані ОСОБА_1 на місці складення протоколу, ані до суду першої інстанції, що судом першої інстанції було залишено поза увагою.
Відсутність у працівників поліції та в матеріалах цієї справи таких доказів свідчить про обгрунтованість доводів ОСОБА_1 та пояснень його дружини стосовно того, що ОСОБА_1 30.01.2021 року о 09 годині 30 хвилин взагалі не керував автомобілем, а лише перебував поруч з ним, після того як авто під керуванням його дружини було припарковано нею на стоянці біля магазину, тобто до моменту паркування він навіть не перебував в салоні цього автомобілю.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 повідомив, що він взагалі не керував автомобілем, а пішки прийшов на стоянку, де був припаркований автомобіль, на якому на цю парковку приїхала його дружина разом з донькою, яку привезла на це місце на заняття у студії танців. Також він пояснив, що був переконаний у відсутності доказів щодо особистого керування автомобілем, а тому наполягав щоб працівники поліції надали йому докази керування саме ним автомобілем, які натомість так і не були надані працівниками поліції.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, з метою перевірки доводів ОСОБА_1 була допитана в якості свідка його дружина - ОСОБА_1 , яка була безпосереднім очевидцем події та з перших хвилин спілкування працівників поліції та ОСОБА_1 була поряд з автівкою, що об'єктивно вбачається з відео бодікамер працівників поліції. Зокрема вона пояснила, що саме вона приїхала в якості водія на стоянку на автомобілі «КІА», висадила свою доньку та чекала свого чоловіка, який повинен був прийти пішки на парковку до неї на зустріч, згідно їх попередньої домовленості. Коли підійшов її чоловік, то вони перебували біля свого автомобіля та пили каву. Вона стояла з правої сторони, а її чоловік ОСОБА_1 стояв біля водійської двері. У цей час до них під'їхав патрульний автомобіль поліції, перегородив їм виїзд, а працівники поліції відразу почали розмовляти з її чоловіком як з водієм, хоча він пояснював, що не керував автомобілем. Також пояснила, що на її заперечення про те, що саме вона керувала автомобілем, працівники поліції не звертали увагу. Крім того, зазначила, що вона бачила і безпосередньо зафіксувала своїм мобільним телефоном пустий бланк пояснень свідка, в якому вже був зроблений підпис та прізвище саме того свідка, який розписувався потім у протоколі. Вказане відео залучене до матеріалів провадження, але суд першої інстанції взагалі залишив поза увагою ці відомості та не надав ним ніякої процесуальної оцінки.
В межах апеляційного перегляду було об'єктивно встановлено, що згідно відеозапису, який доданий до протоколу працівниками поліції вбачається, що під час спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 дійсно була присутня його дружина - ОСОБА_1 , яка була безпосереднім очевидцем події, а тому її показання заслуговують на увагу.
Отже матеріали справи не містять будь-яких відомостей на підтвердження того, що саме ОСОБА_1 керував автомобілем «КІА» 30.01.2021 року.
Поряд з цим, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_1 , на підтвердження своїх пояснень, надала суду свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу «КІА», з відомостей якого вбачається, що ОСОБА_1 безпосередньо має право керувати цим автомобілем згідно довіреності зазначеної у технічному паспорті. Також в судовому засіданні свідок надала своє посвідчення водія з відомостей якого об'єктивно вбачається, що вона має право керувати легковими транспортними засобами категорії «В».
Отже, наявність цих документів підтверджує, що свідок ОСОБА_1 мала право керувати автомобілем «КІА», а тому, за відсутністю будь-яких доказів, які спростовують ці відомості, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що пояснення свідка ОСОБА_1 є слушними, оскільки підтверджуються іншими об'єктивними відомостями, що походять з різних джерел.
Належить звернути увагу, що працівники поліції посилались на те, що саме ОСОБА_1 керуючи автомобілем, порушив вимоги ПДР України. Однак, ці дії начебто вчинював попередній екіпаж патрульної поліції, який потім, з невідомих причин, поїхав з цього місця, не здійснивши ніякої відеофіксації, як того вимагає інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі. Тобто, такі відеоматеріали не долучені до матеріалів провадження.
З метою перевірки таких доводів судом апеляційної інстанції було здійснено виклик працівника поліції для допиту в якості свідка, який складав протокол, ОСОБА_5 , шляхом направлення судової повістки поштовим зв'язком зі зворотнім повідомленням. Відповідно до відомостей поштового повідомлення, ОСОБА_6 27.08.2021 року особисто отримав судову повістку але з невідомих причин до суду не з'явився, причин неявки суду не повідомив, ігноруючи в такий спосіб свій процесуальний обов'язок.
Отже суд апеляційної інстанції виконав усі процесуально можливі дії для виклику в судове засідання працівника поліції, який складав протокол стосовно ОСОБА_1 , для його допиту у якості свідка. Натомість, згідно КУпАП, суд не має повноважень щодо примусової доставки в судове засідання свідків для допиту.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказівка у протоколі працівника поліції щодо керування ОСОБА_1 автомобілем ґрунтується лише на припущеннях, які не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, що вказує про процесуальну недопустимість відомостей, як доказів, що внесені до змісту протоколу.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 30.01.2021 року об 09.30 год. не керував автомобілем «КІА», оскільки фактичне керування здійснювала ОСОБА_1 , а тому він, з урахуванням вимог п. 1.10 ПДР України (водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії; водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі) не є суб'єктом правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, оскільки суб'єктом може бути лише водій, тобто особа, яка здійснювала безпосереднє керування транспортним засобом.
Крім того, суд першої інстанції встановив винуватість ОСОБА_1 посилаючись, в тому числі, на письмові пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (арк. 5, 6).
На аркушах 5 та 6 матеріалів справи містяться письмові пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які 30.01.2021 року, надали свої пояснення стосовно обставин події, яка відбулась за участю ОСОБА_1 , а прийняв ці пояснення працівник поліції Ситнік А. Належить врахувати, що згідно тривалості відеозапису, свідки не були присутніми з початку процесуальних дій, а були залучені через тривалий час після спілкування ОСОБА_1 та його дружини з працівниками поліції.
Суд апеляційної інстанції ставиться критично щодо об'єктивності пояснень цих свідків, оскільки зі світлини, яка міститься в матеріалах справи (арк. 27) вбачається, що пустий бланк, тобто без змісту, письмових пояснень ОСОБА_7 був ним підписаний ще до того, як працівник поліції прийняв у ОСОБА_7 та зафіксував їх у цьому бланку. З відеозапису не вбачається, коли саме ці свідки надали письмові пояснення працівникам поліції, тобто до чи після запропонування ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння.
Належить врахувати, що відповідно до вимог ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Крім того, відповідно до змісту протоколу про адміністративне правопорушення, у ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкіри обличчя, тремтіння пальців рук.
Натомість, аналізуючи відомості відеозапису, який зроблено у світлу частину доби при денному освітленні вбачається, що колір шкіряного покрову обличчя ОСОБА_1 виразно не відрізняється від кольору обличчя інших осіб, які фігурують на відеозаписі. До того ж матеріали справи не містять відомостей про те, що працівник поліції є фахівцем-наркологом, а тому суд апеляційної інстанції ставиться критично до таких висновків працівника поліції.
Крім того, з відеозапису об'єктивно вбачається, що під час надавання власноручних письмових пояснень в протоколі про адміністративне правопорушення, пальці рук ОСОБА_1 не тремтіли, що спростовує ці відомості, зафіксовані в протоколі працівником поліції.
Також з відеозапису вбачається, що поведінка ОСОБА_1 під час спілкування з працівниками поліції, відповідала обстановці, яка склалася, а також не вбачається наявності агресії або зневажливого ставлення з боку ОСОБА_1 . Також вбачається, що ОСОБА_1 спілкувався з працівниками поліції висловлюючись членороздільно, без будь-яких вад мови, на що працівник поліції не звернув увагу та не переконався у правильності своїх висновків, що зазначені у протоколі.
На підтвердження наявності або відсутності у ОСОБА_1 як ознак алкогольного сп'яніння так і перебування у стані такого сп'яніння, 30 січня 2021 року о 11.50 год. останній надав у КЗОЗ Харківське обласне бюро судово-медичних експертиз свою сечу для проведення судово-токсикологічного дослідження.
Вказане дослідження провадилося експертом одразу після спілкування ОСОБА_1 з працівниками поліції, тобто протягом одного часу після складання протоколу.
Відповідно до відомостей висновку фахівця з питань судово-медичної експертизи Комунального закладу охорони здоров'я Харківське обласне бюро судово-медичних експертиз № 01/21 від 30.01.2021 року (арк. 23), при судово-токсикологічному дослідженні сечі ОСОБА_1 , 1982 року народження, метиловий, етиловий, ізопропиловий, н-пропиловий, ізобутиловий, н-бутиловий, ізоаміловий спирти не виявлені.
Отже, 30.01.2021 року під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 не перебував у стані алкогольного сп'яніння, що об'єктивно обумовлює відсутність будь-яких ознак алкогольного сп'яніння та вказує на помилковість таких тверджень з боку працівників поліції.
При цьому належить врахувати, що відповідно до вимог п.9 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції («Інструкція»), з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров'я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.
Зокрема в протоколі зазначено, що ОСОБА_1 об 09 год. 30 хв. керував транспортним засобом. Протокол про адміністративне правопорушення складений 30 січня о 10.40 год., а біоматеріал для проведення дослідження ОСОБА_1 надав у Комунальному закладі охорони здоров'я об 11 год. 50 хв., тобто останній не порушив двогодинного строку, зазначеного «Інструкції», оскільки через годину після складання протоколу стосовно нього звернувся до медичного закладу та пройшов огляд на стан сп'яніння.
Отже, залучений працівником поліції до матеріалів справи відеозапис не містить будь-яких фактичних відомостей, які підтверджують наявність у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, почервоніння обличчя, а наявність висновку фахівця (арк. 23) об'єктивно спростовує наявність як цих ознак, так і стану сп'яніння.
Поряд з цим, з метою перевірки доводів ОСОБА_1 стосовно відсутності в нього ознак алкогольного сп'яніння під час спілкування з працівниками поліції, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції в якості свідка допитаний судово-медичний експерт ОСОБА_8 , яка проводила огляд на стан алкогольного сп'яніння ОСОБА_1 30.01.2021 року та склала висновок № 01/21 (арк. 23). Будучі повідомленою про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, експерт ОСОБА_8 пояснила, що 30.01.2021 року до Комунального закладу охорони здоров'я Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи дійсно звернувся ОСОБА_1 . Предметом дослідження були біологічні зразки сечі ОСОБА_1 , який звернувся із клопотанням про його огляд на стан алкогольного сп'яніння. Дослідження сечі ОСОБА_1 експерт ОСОБА_8 проводила особисто при участі лаборанта. До проведення досліджень вона особисто спілкувалась з ОСОБА_1 та його зовнішній вид був звичайним, а поведінка при спілкуванні адекватною. Відхилень від звичайної поведінки не було. Спілкування відбувалось на відстані біля одного метру між ними і запаху алкоголю з порожнини рота у ОСОБА_1 не було. Також свідок заперечувала наявність у ОСОБА_1 почервоніння обличчя і тремтіння кінцівок. У ОСОБА_1 не було хиткої ходи, а свої думки він висловлював зв'язно та розбірливо. Дослідження проводила 5 хвилин шляхом «газової хроматографії». Пояснила також, що під час, коли ОСОБА_1 надавав свій біоматеріал у вбиральні разом з ним був присутній інший чоловічої статі, який слідкував, щоб ОСОБА_1 надавав саме свій біоматеріал, вода у вбиральні відключена та інших ємкостей з рідиною там не було, тому вона переконана, що проводила дослідження саме з біометріалом, наданим саме ОСОБА_1 . Крім того, експерт пояснила, що за такий короткий проміжок часу алкоголь не міг вийти з організму людини, а тому якщо б у ОСОБА_1 в організмі був алкоголь, або його залишки, то методом газової хроматографії було б виявилено його наявність. Поряд з цим експерт пояснила, що надання висновку обумовлено власноручною заявою ОСОБА_1 та правилами надання послуг Бюро судово-медичної експертизи, а також правилами відбору біоматеріалу та рекомендаціями проведення судово-токсикологічних експертиз. Зазначила, що раніше ОСОБА_1 не знала та більш його не бачила, на неї не було здійснено будь-якого впливу з боку ОСОБА_1 або інших осіб та діяла вона неупереджено відповідно до своїх посадових обов'язків.
Отже, враховуючи відомості відеозапису, а також пояснення експерта ОСОБА_8 , апеляційний суд дійшов висновку, що працівник поліції помилково встановив у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, тремтіння пальців рук.
Крім того, відеозапис на диску, який доданий до протоколу не є суцільним та безперервним, а складається з шістьох записів, які є окремими записами спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 між якими вбачається значні перерви (між першим та другим відеозаписом вбачається перерва у 16 хвилин; між третім та четвертим відеозаписом вбачається перерва у 51 хвилину; між четвертим та п'ятим відеозаписами вбачається перерва у 3 хвилини), а відповідно до вимог п. 3.3 розділу ІІІ Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, нагрудна відеокамера (відеореєстратор) повинна активуватись працівником патрульної поліції та знаходитись в режимі відеозйомки при будь-якому контакті з особами.
Отже, працівник поліції, всупереч вимогам зазначеної «Інструкції», на свій особистий суб'єктивний розсуд вмикав та вимикав відеореєстратор під час спілкування з ОСОБА_1 , здійснюючи при цьому певні процесуальні дії.
Крім того, ОСОБА_1 оскаржив дії працівників поліції, за подією, яка мала місце 30.01.2021 року під час складання стосовно нього протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП, шляхом подання скарги до керівництва УПП.
Відповідно до листа начальника Департаменту патрульної поліції управління патрульної поліції в Харківській області від 17.03.2021 року про результати розгляду звернення (арк. 66), вбачається, що Управлінням патрульної поліції в Харківській області, з дотриманням вимог ЗУ «Про звернення громадян», в межах компетенції, розглянуто звернення ОСОБА_1 , стосовно можливих неправомірних дій працівників УПП в Харківській області ДПП за подією що мала місце 30.01.2021 року. У зв'язку з тим, що дії працівників УПП в Харківській області ДПП можуть містити ознаки дисциплінарного проступку, керівництвом УПП в Харківській області ДПП порушено питання щодо проведення службового розслідування.
Отже, на час розгляду справи судом першої інстанції тривало службове розслідування за заявою ОСОБА_1 , що судом не було прийнято до уваги, але мало істотне значення при вирішенні питання винності ОСОБА_1 , оскільки наявність дисциплінарного проступку працівника поліції свідчить про упередженість його дій або про їх помилковість.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 , а також свідок ОСОБА_1 , яка є його дружиною пояснювали, що вони були не згодні з діями працівників поліції під час складення протоколу та звернулись із скаргою до керівництва працівників поліції.
Відповідно до висновку службового розслідування від 14.06.2021 року, що залучений до справи за клопотанням ОСОБА_1 вбачається, що в діях працівників поліції, які складали протокол стосовно нього вбачається недотримання в повній мірі вимог чинного законодавства, що також підтверджує наявність сумнівів щодо об'єктивності та законності дій працівників поліції.
З огляду на встановлені фактичні обставини, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне застосувати практику ЄСПЛ.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у справах «Енгель та інші проти Нідерландів» («Engel and Others v. the. Netherlands», 08 червня 1976 року, no. 5100/71, 5101/71, 5102/71, 5354/72, 5370/72), «Озтюрк проти Німеччини» («Ozturk v. Germany», 21 лютого 1984 року, no. 8544/79), «Лутц проти Німеччини» («Lutz v. Germany», 25 серпня 1987 року, no. 9912/82), тлумачить поняття «кримінальний» автономно, тобто незалежно від національної термінології, включаючи сюди адміністративні, дисциплінарні, митні проступки тощо.
У справі «Barbera, Messegu and Jabardov. Spain» від 06.12.1998 Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитись на користь цієї особи.
Рішенням у справі «Гефген проти Німеччини» ЄСПЛ запроваджено доктрину отруєного дерева», відповідно до якої, якщо джерело доказів є неналежним, то всі отримані з його допомогою, будуть такими самими.
У справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 року заява № 36673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
У своєму рішенні від 10.02.1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначав, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
Наведені висновки, що містяться в рішеннях ЄСПЛ - є частиною національного законодавства, а тому апеляційний суд вважає за необхідне їх застосувати при апеляційному перегляді, вбачаючи на наявність таких самих випадків процесуальних порушень, про які йдеться у вищенаведених рішеннях суду міжнародної юрисдикції.
Крім того, слід звернути увагу на те, що Верховний суд під час розгляду справ дійшов усталеної практики щодо застосування принципу презумпції невинуватості під час розгляду справ, а саме те, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не повно з'ясував обставини цієї справи, оскільки при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме обґрунтування вини ОСОБА_1 ґрунтується лише на відомостях, наданих працівниками поліції, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини ОСОБА_1 .
Крім того, враховуючи те, що працівники поліції не надали доказів, які підтверджують те, що саме ОСОБА_1 керував автомобілем, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо винності ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, оскільки аналізуючи диспозицію цієї статті об'єктивно вбачається, що суб'єктом цього правопорушення є виключно водій транспортного засобу, а будь-яких фактичних відомостей на підтвердження керування автомобілем саме ОСОБА_1 матеріали цієї справи не містять.
За таких обставин відсутні фактичні та правові підстави вважати, що в діях ОСОБА_1 наявні ознаки правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, а саме порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху України, оскільки в матеріалах справи не міститься доказів керування транспортними засобами, а також відмови ОСОБА_1 , як водія, від проходження відповідного огляду, а судом першої інстанції ці твердження не спростовані.
Крім того, переглядаючи наявні відеофрагменти події, апеляційний суд дійшов висновку що під час спілкування ОСОБА_1 з працівниками поліції було порушено його право на захист, оскільки на неодноразові вимоги останнього пред'явити йому докази порушення ПДР України, за що він, начебто, був зупинений, працівники поліції будь-яких доказів йому не надали та навіть не прийняли жодного рішення щодо цих порушень, що ставить під сумнів фактичну наявність цих порушень.
Крім того, в матеріалах справи відсутні відомості про відсторонення водія ОСОБА_1 від керування транспортними засобами.
В своєму рапорті поліцейський Мартовицький А. (арк. 3) зазначив, що транспортний засіб було залишено припаркованим без порушень.
Проте, в матеріалах відсутня будь-які відомості про те, що ОСОБА_1 був відсторонений від керування транспортними засобами.
Апеляційний суд вважає, що посилання працівника поліції в рапорті щодо залишення транспортного засобу припаркованим без порушень має суто формальний характер і жодним чином не підтверджує наявність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність події та ознак складу доведеності вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, тобто порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
Відповідно до чинного законодавства України усі сумніви щодо доведеності вини особи, яка притягається до відповідальності тлумачаться на її користь.
Відповідно до ч.2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно ч.1 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Більш того, відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення визначені статтею 247 КУпАП. Відповідно до п.1 цієї статті провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Оцінивши та дослідивши всі наявні у справі відомості, апеляційний суд дійшов висновку, що постанова судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 березня 2021 року підлягає скасуванню, а провадження в справі стосовно ОСОБА_1 закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, згідно доводів поданої апеляційної скарги.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 березня 2021 року щодо притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП - скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Постанова є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков