16 грудня 2021 року
м. Рівне
Справа № 557/919/20
Провадження № 22-ц/4815/1441/21
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.
учасники справи:
позивач : Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
відповідач : ОСОБА_1
розглянув в порядку письмового спрощеного позовного провадження у м. Рівне апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової О.Л. на заочне рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 14 червня 2021 року, ухвалене в складі судді Пацко Д.В., повний текст рішення виготовлено 14.06.2021 року, у справі №557/919/20
У липні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву № б/н від 22.06.2011 року та отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», Правилами користування платіжною карткою та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Також відповідач на час укладення кредитної угоди дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
В порушення умов кредитного договору відповідач не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, тому станом на 31 травня 2020 року має заборгованість у сумі 15764 гривні 95 копійок, з яких: 10514 гривень 33 копійки - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4023 гривні 72 копійки - заборгованість за простроченими відсотками.
У зв'язку з цим позивач просив суд про задоволення позову.
Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 14 червня 2021 року позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 22 червня 2011 року в розмірі 10514 (десять тисяч п'ятсот чотирнадцять) гривень 33 копійки.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про судовий збір.
Не погоджуючись із рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі просить його скасувати в частині відмови у стягненні заборгованості по відсотках, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін, судові витрати покласти на відповідача.
Вважає, що суд першої інстанції, відмовивши в задоволенні позову щодо стягнення відсотків за користування кредитом, не оцінив усіх фактичних обставин справи та доводів позивача щодо наявної заборгованості відповідача та її розміру, неповно та не всебічно з'ясував обставини справи, допустив невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права.
Звертає увагу суду, що підписана відповідачем довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 дів пільгового періоду», в якій визначена базова процентна ставка за кредитом - 2,5 % на місяць, розмір щомісячних платежів - 7% від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше суми заборгованості, строк внесення платежів - щомісячно до 25 числа місяця, наступного за звітним, порядок і розмір нарахування пені та штрафу за порушення зобов'язань за договором.
Покликається на незастосування судом постанов Верховного Суду у аналогічних справах та просить апеляційний суд оцінити надані докази та правові висновки зазначенні у постановах Верховного Суду.
Вважає, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків за користування кредитом.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Суд враховує, що правовідносини сторін засновані на письмовій документарній формі, докази, які сторони вважали за необхідне подати, подані, позиції скаржника викладені письмово згідно із п.5 ч.2 ст.356 ЦПК України.
Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення не відповідає.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, про порушення відповідачем умов договору та про необхідність стягнення з відповідача основної заборгованості за кредитним договором у розмірі 10514,33 грн.
Рішення суду в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом, суд першої інстанції дійшов помилкового висноку про відсутність правових підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентної ставки, та можливість нарахування банком заборгованості за відсотками за користування кредитом.
З таким висновком апеляційний суд не погоджується з таких підстав.
Встановлено, що 22.06.2011 року та ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку.
У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Цього ж дня відповідач підписала довідку про умови кредитування з використуванням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду, в якій зазначено базову процентну ставку за користування кредитом у розмірі 2,5 % на місяць за використання кредиту, який позичальник повинен вносити щомісячно до 25 числа, який слідує за звітним складає 7 % від заборгованості, але не менш ніж 50 грн., штраф за порушення строків платежів за будь-яким з грошових зобов'язань, передбачених договором більш ніж на 120 днів становить 500 грн. + 5 % від суми позову, а також встановлено розмір пені за невчасне погашення заборгованості.
Зі змісту вказаної довідки вбачається, що відповідач ознайомлений з фінансовими умовами кредитки "Універсальна", 55 днів пільгового періоду" і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів, що підтверджується його підписом у зазначеній довідці.
Таким чином, у цій справі сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами у розмірі 2,5 % на місяць.
На підставі анкети-заяви відповідачу було відкрито картковий рахунок та 22.06.2011 встановлено кредитний ліміт у розмірі 300 грн. В подальшому кредитний ліміт змінювався і станом на 30.10.2017 року встановлений у розмірі 7150,00 грн.
Крім того, кредитна картка була перевипущена кілька разів. Строк дії останньої по 05.2020. (а.с. 24).
Відповідно до виписки за договором відповідач користувалася кредитними коштами шляхом зняття їх з кредитної карти, здійснювала платежі, а також поповнювала карту.
За розрахунком банку станом на 31 травня 2020 року має заборгованість у сумі 15764 гривні 95 копійок, з яких: 10514 гривень 33 копійки - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4023 гривні 72 копійки - заборгованість за простроченими відсотками.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку - АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У справі, що переглядається, встановлено, що у довідці про умови кредитування позичальника від 22.06.2011 року сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами в розмірі базової процентної ставки - 2,5 % в місяць та нарахування неустойки.
Проте, із розрахунку заборгованості, наданої банком, вбачається, що проценти на поточну заборгованість нараховані з 01 вересня 2014 року по 31.05.2020 року процентна ставка зазначена 34,80%, 43,2%, та 42% відповідно, що свідчить про те, що проценти нараховувались у підвищеному розмірі, що суперечить умовам кредитування.
Разом із тим, банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).
Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.
У документах, які у своїй сукупності складають укладений між сторонами кредитний договір, всупереч частини першої статті 1056-1 ЦК України, не визначено тип процентної ставки (фіксована або змінювана).
Частиною 3 ст. 1056 -1 ЦК України в редакції Закону України від 12 грудня 2008 року N 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" визначено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність дій банку з приводу нарахування відповідачу збільшеної відсоткової ставки, неузгодженої належним чином.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається на учасників справи.
Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Позивачем у цій справі не доведено, що Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк».
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що не спростовано позивачем при розгляді справи.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 295/13448/16-ц.
Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Із розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку, наданих позивачем, вбачається, що з 01.09.2014 року відповідачу безпідставно нараховувалися проценти за підвищеною процентною ставкою, заборгованість за якими відносилася на тіло кредиту поза межами ліміту, встановленого за кредитними картами. На тіло кредиту, збільшене за рахунок списання вказаних процентів, в свою чергу нараховувалися відсотки.
Грошові кошти, які були сплачені відповідачем на погашення заборгованості неправомірно відносилися на погашення протиправно збільшених відсотків та тіла кредиту, збільшеного за рахунок списання цих відсотків. Отже, розмір заборгованості, заявлений позивачем, визначений усупереч вимог закону та умов договору.
Наявність непогашеної заборгованості за простроченими відсотками не доведена позивачем. Заборгованність за відсотками станом на 01.09.2014 року відсутня.
Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом розміру заборгованості, а тому позовні вимоги про стягнення грошових сум згідно з умовами такого договору не можуть бути задоволені.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині заборгованості за простроченими відсотками у зв'язку з їх недоведеністю.
Крім того, колегія суддів наголошує, що дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями, що передбачено у пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятій 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН.
Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні заборгованості по процентах за користування кредитом слід змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової О.Л. задовольнити частково.
Рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 14 червня 2021 року в частині відмови у стягненні заборгованості за простроченими відсотками змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 16 грудня 2021 року.
Головуючий :
Судді :