Справа № 554/7710/18 Номер провадження 22-ц/814/2296/21Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н. В. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.
16 грудня 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Дряниці Ю.В.,
суддів: Кривчун Т.О., Чумак О.В.,
секретаря Гречка Є.В.,
за участі: адвоката Висота І.А., представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Висота Ірини Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 на заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 червня 2020 року у справі за позовом Головного управління ДФС у Полтавській області до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником під час виконання трудових обов'язків,-
У вересні 2018 року ГУ ДФС у Полтавській області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником під час виконання трудових обов'язків. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що перевіркою внутрішнього аудиту ДФС України за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2016 років встановлено проведення неправомірних витрат на оплату праці позаштатних працівників за рахунок коштів, що передбачені на виплату заробітної плати штатних працівників у сумі 1 054 014,59 грн. У період з 01 січня 2015 року по 24 жовтня 2016 року на посаді начальника відділу фінансування, бухгалтерського обліку та звітності - головного бухгалтера ГУ ДФС у Полтавській області перебувала ОСОБА_2 . Неправомірні витрати по оплаті послуг за трудовими договорами за вказаний період склали в сумі 864 283,76 грн.
На звернення позивача з пропозицією добровільно відшкодувати неправомірні виплати в сумі 864 283,76 грн. ОСОБА_2 погодилася сплатити 100 000 грн. до бюджету добровільно.
На даний час завдана відповідачем шкода в сумі 764 283,76 грн. позивачу не відшкодована.
У зв'язку з наведеним, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на користь Головного управління ДФС у Полтавській області матеріальну шкоду в сумі 764 283,76 грн. шкоди, заподіяної працівником під час виконання трудових обов'язків.
Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23 червня 2020 року позов ГУ ДФС у Полтавській області задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Головного управління ДФС у Полтавській області матеріальну шкоду в сумі 764 283, 76 грн. Вирішено питання судових витрат.
Рішення оскаржується відповідачем, яка в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Вказує, що позивач не був належним чином повідомлений про розгляд справи. Крім того, вважає, що правовідносини між сторонами, пов'язані із безпосереднім здійсненням особою своїх повноважень на посаді органу публічної служби, а тому спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Переглядаючи оскаржуване рішення та ознайомившись з матеріалами справи, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про наявність правових підстав для закриття апеляційного провадження, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що перевіркою внутрішнього аудиту ДФС України за період з 01 грудня 2012 року по 31 грудня 2016 року виявлено проведення неправомірних витрат на оплату праці позаштатних працівників за рахунок коштів, що передбачені на виплату заробітної плати штатних працівників у сумі 1 054 014,59 грн. (доповідна записка №452/99/99-06-03-18 від 31.03.17).
У період з 01 січня 2015 року по 24 жовтня 2016 року на посаді начальника відділу фінансування, бухгалтерського обліку та звітності - головного бухгалтера ГУ ДФС у Полтавській області перебувала ОСОБА_2 .
Неправомірні витрати по оплаті послуг за трудовими договорами за вказаний період склали в сумі 864 283,76 грн., що підтверджується розрахунком.
ГУ ДФС у Полтавській області листом «Про відшкодування неправомірних виплат» №2203/Д/16-31-05-47 від 08.05.2018 року звернулось до ОСОБА_2 з пропозицією добровільно відшкодувати неправомірні виплати в сумі 864 283,76 грн.
11 червня 2018 року на адресу ГУ ДФС у Полтавській області надійшов лист (вх. №Д/509/інші від 11.06.2018) згідно якого ОСОБА_2 погодилася сплатити 100 000 грн. до бюджету добровільно та фактично визнала, що підписувала платіжні документи, наслідком яких було сформовано неправомірні витрати по оплаті послуг за трудовими договорами в період, коли вона перебувала на посаді начальника відділ) фінансування, бухгалтерського обліку та звітності -головного бухгалтера ГУ ДФС у Полтавській області.
На даний час завдана відповідачем шкода в сумі 764283,76 грн. позивачу не відшкодована.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції вважав, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого суду.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
За змістом статті 19 ЦПК України (тут і надалі у редакції, чинній на час пред'явлення позову до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, те, що за своєю правовою природою вони виникають у приватноправових відносинах і містять наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;
Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункти 2, 7, 17 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Тому до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Крім того, до компетенції адміністративних судів належить розгляд спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, що передбачено у пунктах 1 та 2 частини першої статті 19 КАС України, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Поняття публічної служби є широким, оскільки включає в себе державну службу, службу в органах місцевого самоврядування та службу в публічних установах.
Під «публічною службою» необхідно розуміти врегульовану виключно Конституцією та законами України професійну публічну діяльність осіб, які заміщують посади в державних органах і органах місцевого самоврядування щодо реалізації завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування.
Публічну службу в найширшому розумінні можуть здійснювати працівники усіх організацій публічного сектору: органами державної влади (тобто не лише виконавчої, а й законодавчої та судової); державними підприємствами та установами; органами місцевого самоврядування; комунальними підприємствами та установами.
Юрисдикційність справ за позовами, що стосуються обрання, перебування та звільнення з публічної служби належить до адміністративних правовідносин.
У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/33941/16-ц, провадження № 14-375 цс 18, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов'язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Правовідносини, які склалися між сторонами стосуються проходження ОСОБА_2 публічної служби на посаді начальника відділу фінансування, бухгалтерського обліку та звітності - головного бухгалтера ГУ ДФС, та завдання нею збитків при виконанні своїх безпосередніх службових обов'язків.
Враховуючи наведене, розглядаючи спір по суті, суд має досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності ОСОБА_2 , як посадової особи на публічній службі.
У рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18, провадження № 11-574 апп 19).
З огляду на вказане провадження у справі підлягає закриттю, оскільки цей спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. 367, п. 3 ч. 1 ст. 362, ст. 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Висота Ірини Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.
Заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 червня 2020 року скасувати.
Провадження у справі за позовом Головного управління ДФС у Полтавській області до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником під час виконання трудових обов'язків - закрити.
Повідомити Головному управлінню ДФС у Полтавській області, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду.
Роз'яснити Головному управлінню ДФС у Полтавській області право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Попередити Головне управлінню ДФС у Полтавській області про те, що у разі неподання заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, після закінчення строку на її подання матеріали справи будуть повернуті до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Ю. В. Дряниця
Судді Т.О. Кривчун
О. В. Чумак