Справа № 545/3047/21 Номер провадження 22-ц/814/2594/21Головуючий у 1-й інстанції Шелудяков Л. В. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.
16 грудня 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: судді Кривчун Т.О.
Суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 22 вересня 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання в порядку спадкування частки померлого у майні колгоспного двору і у справі власності на житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача
Ухвалою Полтавського районного суду м. Полтави від 22 вересня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання в порядку спадкування частки померлого у майні колгоспного двору і у справі власності на житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, повернуто з усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснено позивачу, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із позовною заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Не погодившись із ухвалою місцевого суду, її в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , яка у поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу місцевого суду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Зазначає, що підстави для повернення позову в порядку п.1 ч.4 ст.185 ЦПК України є вичерпними і до їх переліку не належить ненадання документів, підтверджуючих особу позивача, обов'язковість яких не передбачена процесуальним законом, а їх відсутність може бути підставою для залишення позову без руху, а не його повернення.
Вважає, що дійсною причиною повернення позовної заяви стала неможливість встановити судом факт подачі позову саме позивачем, що не є підставою для його повернення, оскільки встановлення достовірності підписів не входить до повноважень/компетенції суду.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи, у вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до місцевого суду з даним позовом до відповідача, в якому прохала ухвалити рішення, яким визнати за нею у порядку спадкування за померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 його частки у майні колгоспного двору і у праві власності на житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_1 , яка належала йому за життя (а.с.1).
В подальшому, як зазначено вище, місцевим судом було постановлено оскаржувану ухвалу про повернення позовної заяви (а.с.4).
Постановляючи оскаржувану ухвалу місцевий суд виходив із того, що до поданого ОСОБА_1 позову не було приєднано жодного документу, зокрема, документів, підтверджуючих особу позивача, відтак місцевий суд не мав можливості встановити достовірність підпису на позові.
Проте, такий висновок суду не відповідає встановленим по справі обставинам та не ґрунтується на законі, виходячи з наступного.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати указані права без будь-яких перепон чи ускладнень.
Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя, що кореспондується із положеннями статті 4 ЦПК України, з огляду на які, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Вимоги щодо форми і змісту позовної заяви містить стаття 175 ЦПК України, згідно з якою у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
За змістом ст.ст.13,175 ЦПК України позивач (заявник) на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини.
Згідно частини другої статті 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Перелік документів, що додаються до позовної заяви визначено статтю 177 ЦПК України, серед них: документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону (ч.4); всі наявні у позивача докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (ч.5); до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача (ч.7).
Частинами 1-3 статті 185 ЦПК України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст.ст.175 та 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Крім цього, за правилами п.1 ч.4 статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли її подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Так, з аналізу матеріалів справи вбачається, що згідно даних позовної заяви, вона подана у письмовій формі фізичною особою позивачем та містить власноручний підпис, який є підтвердженням волевиявлення позивача на настання відповідних правових наслідків за поданим ОСОБА_1 позовом, на час ініціювання нею судового розгляду.
При цьому, висновки місцевого суду щодо неможливості встановити достовірність підпису в позові позивачу через відсутність документів, підтверджуючих його особу, - не ґрунтуються на процесуальному законі, оскільки, по-перше, для цього необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, а відповідне експертне дослідження не належить до повноважень суду; по-друге, нормами ст.ст.175, 177 ЦПК України не передбачено долучення до позову документів, що підтверджують особу позивача.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що можливе порушення позивачем наведених норм є підставою для залишення позову без руху згідно ч.1 ст.185 ЦПК України, а не його повернення в порядку п.1 ч.4 ст.185 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для повернення позовної заяви відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення заяви позивачеві на підставі п.1 ч.4 ст.185 ЦПК України.
При цьому, апеляційний суд приймає до увагу, що за висновками ЄСПЛ, право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція) визначено право людини надоступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), ухвалюючи рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь- якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (пункт 25 рішення у справі «Кутій проти Хорватії»).
Крім того, ЄСПЛ у пункті 35 рішення від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії», у пункті 32 рішення від ЗО травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» зазначив, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а практичних та ефективних.
Відтак, відповідно до вищевикладеного, при постановленні оскаржуваної ухвали про повернення позовної заяви на підставі ст.185 ЦПК України місцевий суд не врахував всіх вказаних обставин, та безпідставно вчинив відповідні дії, що не відповідають вимогам ЦПК України, відтак передчасно та за відсутності законних підстав, постановив ухвалу про повернення позову позивачу.
Оскільки ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права, суд приходить до висновку про її скасування та направлення матеріалів позову до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
При цьому. враховуючи, що передача справи судом апеляційної інстанції до місцевого суду для продовження розгляду, не є остаточним судовим рішенням по суті спору, то підстави для розподілу судових витрат - відсутні.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 18 травня 2020 року у справі №530/1731/16-ц.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.374, п.п.3,4 ч.1 ст.379 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи , порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Керуючись ст.368, п.6 ч.1 ст.374, п.п.3,4 ч.1 ст.379, ст.ст.382,383,384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - задовольнити.
Ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 22 вересня 2021 року, - скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання в порядку спадкування частки померлого у майні колгоспного двору і у справі власності на житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, - направити для продовження розгляду до Полтавського районного суду Полтавської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун
СУДДІ Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак
Повний текст постанови виготовлено 16.12.2021 року.