Справа № 524/5435/20 Номер провадження 22-ц/814/2577/21Головуючий у 1-й інстанції Клименко С. М. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.
14 грудня 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: судді Кривчун Т.О.
Суддів: Бондаревської С.М., Дряниці Ю.В.
Секретар: Гречка Є.В.
за участю: позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Харківського національного університету внутрішніх справ в особі Кременчуцького льотного коледжу за довіреністю - Єрзікової О.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 вересня 2021 року (повний текст складено 15.09.2021 року)
по справі за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету внутрішніх справ в особі Кременчуцького льотного коледжу про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до місцевого суду з позовом до Харківського національного університету внутрішніх справ в особі Кременчуцького льотного коледжу про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення, де просила зобов'язати відповідача вселити її в кімнату № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету є власником гуртожитку на 84 місця з медико-санітарною частиною, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та власником курсантського гуртожитку на території навчального аеродрому, який знаходиться на території с. Велика Кохнівка.
Вказує, що вона з 1993 року до 14 вересня 2017 року працювала на посаді завідувачки клубом Кременчуцького льотного коледжу Національного авіаційного університету та у 1998 році їй для проживання була надана кімната № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , яка розташована в курсантському гуртожитку на території навчального аеродрому. Прописана вона була разом із сім'єю на підставі рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 22.07.1998 року в гуртожитку по АДРЕСА_2 , де ніколи не проживала і кімната їй там не виділялась.
Зазначає, що 21 вересня 2017 року охорона навчального аеродрому по наказу керівництва відповідача не пустила її до житла - кімнати АДРЕСА_3 .
Таким чином, через конфлікт, що виник з приводу її законних вимог щодо складання довідки для отримання субсидії відповідач виселив її з гуртожитку та позбавив можливості користуватися власними речами, які знаходились в кімнаті №303.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківського національного університету внутрішніх справ в особі Кременчуцького льотного коледжу про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення відмовлено.
З вказаним рішенням не погодилась позивач, яка в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість рішення, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що місцевий суд не здійснив повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, не надав оцінки наявним у справі доказам, чим позбавив її права на житло.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що позивач, яка зареєстрована у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , що наразі обліковується за Харківським національним університетом внутрішніх справ в особі Кременчуцького льотного коледжу, ніколи там не проживала і конкретна кімната їй не виділялася.
Вказують, що ОСОБА_1 , яка працювала на посаді завідувача клубом, з 01.08.2017р. по 11.08.2017р. допустила грубе порушення трудового законодавства, з невідомих причин не виходила на роботу, за місцем фактичного проживання була відсутня, а коли вийшла на роботу, пояснила, що була у відгулах, хоча заяви про відпустку без збереження заробітної плати не подавала, тому наказом №159/л від 16.08.2017р. за згодою профкому була звільнена з роботи за прогули відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України, своє звільнення не оскаржувала.
Зазначають, що ОСОБА_2 належить також гуртожиток на території аеродрому Кременчук (В. Кохнівка), за адресою: АДРЕСА_4 , де ОСОБА_1 , відповідно до договору від 10.05.2005р. для тимчасового користування як працівнику коледжу було виділено житлове приміщення, при цьому ордер на вселення позивачці не надавався. Оскільки відповідач не веде житлове будівництво, і не приймає дольову участь в такому, також не ведеться облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, то відсутні правові підстави надати позивачу житло.
Зауважують, що гуртожиткам, які знаходяться на балансі Кременчуцького льотного коледжу, який є державним навчальним закладом, не надано статусу гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників, тому житлова площа у них не підлягає приватизації відповідно до Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Також, звільнення ОСОБА_1 за прогул, відповідно до ч.2 ст.132 Житлового кодексу УРСР є підставою для виселення без надання іншого жилого приміщення.
Зазначають також, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу та розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З огляду на наведене рішення місцевого суду прохали залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала та прохала її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_3 проти задоволення апеляційної скарги заперечувала з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просила її відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.
У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права . Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Як установлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була прийнята на роботу в Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету, нині Кременчуцький льотний коледж Харківського національного університету внутрішніх справ, з 04.02.1988 року відповідно до наказу №45/л від 02.02.1988 року на посаду завідуючої клубом.
Згідно наказу №159/к від 16.08.2017 ОСОБА_1 було звільнено за прогули без поважних причин на підставі п.4 ст.40 Кодексу законів про працю України.
У свою чергу, на підставі заяви ОСОБА_1 від 01.11.1997 року їй було надано кімнату для проживання у гуртожитку Кременчуцького льотного коледжу Національного авіаційного університету за адресою: АДРЕСА_4 , де вона проживала до 21.09.2017 року.
Відповідно до договору від 10.05.2005 року Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету надав ОСОБА_1 для тимчасового користування житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , дві кімнати площею 57 кв. м.
Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 13.11.2018 року у справі 524/5696/18, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 08.05.2919 року та постановою Касаційного цивільного суду Верховного суду від 12.09.2019 року залишено без задоволення позов Національного авіаційного університету в особі Кременчуцького льотного коледжу до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.
Під час судового розгляду вказаної справи було встановлено, що, відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.09.2011 року, гуртожиток на 84 місця з медико-санітарною частиною Кременчуцького льотного коледжу по АДРЕСА_2 належить державі Україна в особі Міністерства освіти та науки, молоді та спорту України, із зазначенням правового режиму майна: право оперативного управління, Національний авіаційний університет, нині Харківський національний університет внутрішніх справ.
Відповідно до архівного витягу з протоколу №12 засідання районної комісії по прописці та паспортному режиму від 19.06.1998 року на підставі подання адміністрації льотного коледжу про прописку ОСОБА_1 з сім'єю на житлову площу гуртожитку льотного коледжу по АДРЕСА_6 ( АДРЕСА_2 , було рекомендовано виконкому дозволити прописку відповідача з матір'ю та сином в гуртожитку за вказаною адресою.
Згідно з даними форми 1 у гуртожитку по АДРЕСА_2 з 03.07.1998 року зареєстрована ОСОБА_1 , що підтверджується випискою із домової книги про склад сім'ї та реєстрацію від 28.10.2015 року, де вона ніколи не проживала і конкретна кімната їй не виділялась.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що у позивача ОСОБА_1 відсутні правові підстави, зокрема, ордер, для набуття права постійного користування кімнатами № НОМЕР_1 , 304 гуртожитку, розташованого на території навчального аеродрому за адресою: АДРЕСА_4 .
Крім того, ОСОБА_1 була звільнена з роботи за порушення трудової дисципліни, що, відповідно до ч.2 ст.132 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК УРСР), є окремою підставою для її виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення.
Такий висновок суду в повній мірі відповідає встановленим по справі обставинам та ґрунтується на законі, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.5-6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з нормою ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до вимог ст.47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з ч.ч.4, 5 ст.9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням не інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Відповідно до положень ст.127 ЖК УРСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.
Згідно ч.2 ст.128 ЖК УРСР жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім'ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.
На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку (ст.129 ЖК УРСР).
Порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України (ч.1 ст.130 ЖК УРСР).
Відповідно до ч.2 ст.132 ЖК УРСР інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.
Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не надала достатні докази наявності у неї правових підстав для вселення в кімнати № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 у гуртожитку, розташованому на території навчального аеродрому за адресою: АДРЕСА_4 .
У свою чергу, твердження апелянта щодо позбавлення її права на житло є необгрунтованим, оскільки рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 13.11.2018 року у справі 524/5696/18, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 08.05.2919 року та постановою Касаційного цивільного суду Верховного суду від 12.09.2019 року, залишено без задоволення позов Національного авіаційного університету в особі Кременчуцького льотного коледжу до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням та зняття з реєстраційного обліку в іншому гуртожитку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Також, колегія суддів наголошує, що у серпні 2017 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи за порушення трудової дисципліни, що, відповідно до ч.2 ст.132 ЖК УРСР, є окремою підставою для її виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення.
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду стосовно відсутності у ОСОБА_1 законних підстав для вселення у спірні кімнати гуртожитку, розташованого на території навчального аеродрому за адресою: АДРЕСА_4 .
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківського національного університету внутрішніх справ в особі Кременчуцького льотного коледжу про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення.
Разом із тим, апеляційний суд зазначає, що місцевий суд у мотивувальній частині свого рішення помилково зазначив, що позивач ОСОБА_1 протягом тривалого часу безпідставно користувалася спірним житловим приміщенням, куди просить її вселити, оскільки, відповідно до договору від 10.05.2005 року Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету сам надав їй для тимчасового користування вказане житлове приміщення на території учбового аеродрому.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 та ч.4 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, але його мотивувальна частина підлягає частковій зміні, шляхом викладення в редакції цієї постанови, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
За приписами ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Однак, у зв'язку з тим, що апеляційний суд прийшов до висновку про необхідність лише часткової зміни рішення місцевого суду шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а не про спростування по суті висновків суду першої інстанції, судові витрати апелянта, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, компенсації не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 вересня 2021 року, - змінити з урахуванням мотивів, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.
В іншій частині рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 вересня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун
СУДДІ С.М. Бондаревська
Ю.В. Дряниця
Повний текст постанови виготовлено 16.12.2021 року.