Справа № 755/20789/21
"16" грудня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Гаврилової О.В.,
за участю секретаря - Передрій І.В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м.Києва, в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,
До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису.
Згідно заявлених вимог, заявник просить суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 на строк шість місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження прав: заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Вимоги заяви обґрунтовані тим, що заявник та її колишній чоловік - ОСОБА_2 мешкають в двокімнатній квартирі за адресою:
АДРЕСА_1 . Заінтересована особа займає більшу кімнату, хоча вони є співвласниками квартири в рівних частках. Шлюб між ними розірвано 18 жовтня 2008 року, проте
ОСОБА_2 не дає заявникові спокійно жити - постійно створює конфлікти, застосовує до неї погрози життю та здоров'ю, принизливі висловлювання, створює неможливі умови для проживання, пошкоджує електромережі, ламає крани з водою, іноді навіть застосовує фізичне насильство. Заявник неодноразово з цього приводу викликала поліцію, проте поліція не завжди реагувала відповідно до ситуації. Адміністративні штрафи та попередження ситуації не виправили, ОСОБА_2 протягом десяти років продовжує здійснювати домашнє насильство щодо заявника. Зазначила, що на розгляді в Дніпровському районному суді м.Києва знаходилось п'ять справ пор адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_2 . Останній інцидент мав місце 12 листопада 2021 року, коли ОСОБА_2 кинувся на електрика та став битися з ним, заявник була вимушена сховатися в своїй кімнаті. До цього приходили соціальний працівник з електриком, а заінтересована особа кидався на них з ножем. Заявник вказує, що боїться за своє життя. Таким чином заявник вважає, що є особою, яка зазнала домашнього насильства, яке здійснюється відносно неї кожного дня протягом десяти років.
Відповідно до ч.1 ст. 350-5 ЦПК України справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі.
Заявник ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала заяву, просила її задовольнити та пояснила, що ОСОБА_2 виживає її з квартири, вважає, що все належить йому, ображає, протягує руки, плює, робить що забажає. Також зазначила, що раніше
ОСОБА_2 вживав спиртні напої, проте вже три роки не п'є. Пояснила, що ОСОБА_2 у ванній кімнаті зняв шторку та крани, розкидає брудні речі, викидає речі заявника з квартири, відключає заявникові світло, внаслідок чого вона не має можливості користуватися холодильником. Заявник декілька разів викликала електрика, який приходив із соціальним працівником, який закріплений за заявником, як одинокою особою. ОСОБА_2 бився з електриком, вдарив соціального працівника по голові. Полагоджену електропроводку ОСОБА_2 знову зламав. Також на запитання суду пояснила, що кімнати в квартирі окремі, проте заявник проживає в меншій кімнаті, не має доступу до балкону. Також на запитання суду пояснила, що ОСОБА_2 іншого житла не має, а де він буде жити, - його проблеми. Основною проблемою є пошкодження
ОСОБА_2 електропроводки, що позбавляє заявника можливості користуватися холодильником, який знаходиться в її кімнаті.
Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, засобами телефонного зв'язку повідомив, що до суду не з'явиться.
Враховуючи, що заінтересована особа був повідомлений про день, час та місце розгляду справи належним чином, справи про видачу обмежувального припису розглядаються судом протягом 72 годин, суд розглянув дану справу без участі заінтересованої особи.
Вислухавши пояснення заявника, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, а також дослідивши матеріали справ про адміністративні правопорушення №755/9023/20, №755/17643/21, №755/19726/21, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і її вирішення, суд приходить до наступного.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису визначений главою 13 розділу IV «Окреме провадження» ЦПК України.
Відповідно до ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких - колишнє подружжя.
В ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» наведено визначення термінів, які вживаються в цьому законі, зокрема:
- домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала, а також погрози вчинення таких діянь;
- психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи;
- фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.- кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі;
- обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи;
- особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі;
- оцінка ризиків - оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
За пунктом 7 ч.1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно ч.2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. (ч.2 та ст. 26 Закону)
У п. 9 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з п. 3 ч.1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до ч.1 ст. 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.
Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18 (провадження № 61-3848св19), від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц (провадження № 61-3510св20) та від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20).
Правилами глави 13 ЦПК України визначено, що розгляд справ про видачу і продовження обмежувального припису провадиться в порядку окремого провадження, а правилами ст. 294 цього Кодексу встановлено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 3 ст. 77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст. 76 ЦПК України)
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Брати участь у доказовій діяльності можуть усі особи, які беруть участь у справі, це їх право. Однак доказування кожної обставини, яка має значення для ухвалення рішення у справі, на підставі закону стає обов'язком певного суб'єкта. У процесуальній діяльності небайдуже, хто зобов'язаний бути активним у встановленні факту, оскільки завжди має бути можливість покласти наслідки його недоведеності на когось із учасників процесу.
Розподіл і роз'яснення учасникам справи їх обов'язку щодо доказування - це функція суду в рамках юрисдикційної процедури, це завдання суду організувати дійсно змагальний процес. Розподілити тягар доказування у справі - це означає зробити припущення про наявність або відсутність юридичних фактів на користь однієї із сторін. Якщо противна сторона твердженнями і доказами не може переконати суд у хибності такого припущення, то припущення трансформується у твердження про наявність відшукуваного факту, яке буде відображено у мотивувальній частині судового рішення.
За змістом ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень
Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Висуваючи вимогу про видачу обмежувального припису стосовно кривдника - ОСОБА_2 , заявник посилається на наявність обставин, які доводять застосування до неї особисто психологічного та фізичного насильства, а саме: створення постійних конфліктів, застосування до заявника погроз життю та здоров'ю, принизливих висловлювань, створення неможливих умов для проживання, пошкодження електромережі та кранів з водою, через що заявник побоюється за своє життя.
Частиною 2 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальними приписами визначаються, зокрема, такі заходи тимчасового обмеження прав кривдника, як заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою.
Як убачається з комп'ютерної програми «Д-3», рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 04 лютого 2010 року (справа №2-81/21-2010) задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частину квартири, поділено в рівних долях спільне сумісне майно подружжя та: визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . (а.с.24-25)
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Конституцією України у ст.47 закріплено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст. 9 Житлового кодексу УРСР ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше, ніж з підстав і в порядку, визначених законом.
Згідно положень ч.1 та 4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Кожна особа має право звернутись за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед інших, припинення дії, яка порушує право. (ст. 16 ЦК України)
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Оцінивши пояснення заявника та наявні у справі докази, суд вважає доведеними обставини, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири
АДРЕСА_1 та проживають у вказаній квартирі.
Доказів, які мали б свідчити про наявність у заінтересованої особи іншого житла, придатного для проживання, матеріали справи не містять.
Виходячи із загального обсягу доказів, які долучено заявником разом із заявою про видачу обмежувального припису та витребуваних судом за клопотанням заявника, досліджених в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що заявник не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення домашнього насильства у формі фізичного насильства (про що формально зазначено в заяві) щодо неї особисто внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 , а також ризиків, які можуть настати у майбутньому (настання тяжких або особливо тяжких наслідків вчинення домашнього насильства, а також смерті постраждалої особи) у зв'язку із невчиненням щодо останнього обмежувального припису, що є її процесуальним обов'язком у силу статей 12, 81 ЦПК України.
Що стосується доводів заявника щодо застосування до неї психологічного насильства, суд зазначає наступне.
Сам факт звернення заявника до органів поліції свідчить про наявність конфлікту між заявником та заінтересованою особою та не підтверджує факт вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18 (провадження № 61-3848св19), від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц (провадження № 61-3510св20) та від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20).
Як вже зазначалось вище, психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Дніпровського районного суду м.Києва від 19 березня 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. (а.с.26)
Проте, згідно змісту вказаної постанови, встановлено вчинення ОСОБА_2 17 січня 2015 року за місцем його поживання, сімейної сварки по відношенню до колишньої дружини ОСОБА_1 , без зазначення конкретних ознак, притаманних домашньому насильству в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Постановою Дніпровського районного суду м.Києва від 25 листопада 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. (а.с.27)
Згідно змісту вказаної постанови, встановлено вчинення ОСОБА_2 02 серпня 2016 року за місцем його поживання, психологічного насильства, відносно колишньої дружини ОСОБА_1 , також без зазначення конкретних ознак, притаманних психологічному насильству в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Крім того, з часу притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вищевказаними постановами, минуло більше шести та п'яти років, відповідно.
Постановою Дніпровського районного суду м.Києва від 17 серпня 2020 року
ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. (а.с.28)
Під час розгляду вищевказаної справи судом встановлено, що відповідно до протоколу АПР18 №351305 про адміністративне правопорушення, ОСОБА_2 , 15 червня 2020 року, приблизно о 09:00 години за адресою проживання: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї колишньої дружини, а саме кричав, лаявся.
Згідно положень ст.39 КУпАП якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.
Постановою Дніпровського районного суду м.Києва від 07 грудня 2021 року
ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. (а.с.31-32)
Згідно змісту вказаної постанови, встановлено вчинення ОСОБА_2 10 жовтня 2021 року за місцем його поживання, домашнього насильства психологічного характеру до колишньої дружини ОСОБА_1 , без зазначення конкретних ознак, притаманних психологічному насильству в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Постановою Дніпровського районного суду м.Києва від 15 грудня 2021 року провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч.1 ст.173-2 КУпАП, закрито на підставі п.1 ст.247 КУпАП (за відсутності події і складу адміністративного правопорушення). (а.с.30)
Вищевказані постанови від 07 грудня 2021 року та від 15 грудня 2021 року на час розгляду даної справи не набрали законної сили.
Таким чином, викладені у вищевказаних постановах суду (в справах №755/4013/15-п, №755/13093/16-п, №755/9023/20, №755/17643/21, №755/19726/21) фактичні обставини не можуть бути безумовною підставою для застосування спеціального заходу у вигляді обмежувального припису щодо ОСОБА_2 , тим більше, що обраний заявником захід тимчасового обмеження прав останнього призведе до порушення прав ОСОБА_2 на користування квартирою, яка є його єдиним житлом.
З огляду на викладене судом встановлено існування між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривалого конфлікту на побутовому ґрунті.
Також судом установлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на час розгляду даної справи йому виповнилося 70 років.
За змістом положень ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Щодо обраного заявником заходу тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов'язків шляхом заборони перебувати в місці спільного проживання із заявником на строк шість місяців, то застосування такого заходу фактично призведе до порушення конституційних прав ОСОБА_2 на житло та вільне користування майном.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи) (ч.3 ст. 26 цього Закону).
Ризики продовження чи повторного вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», як і настання особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, також не доведені заявником.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України заявник не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_2 фізичного насильства відносно неї, а також ризиків настання насильства у майбутньому, а обраний заявником спосіб захисту - тимчасове обмеження у вигляді заборони перебування в місці спільного проживання із заявником, є не співмірним з тими діями, що встановлені в постанові Дніпровського районного суду м.Києва від 17 серпня 2020 року в справі №755/9023/20 та інших постановах суду (в яких ознаки психологічного насильства не конкретизовані, з набрання ними законної сили сплив тривалий час та постанова у справі №755/17643/21 не набрала законної сили), тому заява ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», статями 258, 259, 263-265, 293, 294, 3501-3508 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У задоволені заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), заінтересована особа - ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), про видачу обмежувального припису - відмовити.
Копії повного рішення суду вручити учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення. Учасникам справи, які не були присутні у судовому засіданні, копію рішення суду надіслати рекомендованим листом з повідомленням про вручення негайно, але не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.