ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/13830/16-ц
провадження № 2/753/3809/21
"16" листопада 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Лужецької О.Р.,
при секретарі - Григораш Н.М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
відповідач ОСОБА_3
представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні суду м.Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі по тексту - Відповідач, ОСОБА_3 ), в якому просив визнати автомобіль Honda Civic, червоного кольору, 2008 року виготовлення, державний номерний знак НОМЕР_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя; в порядку поділу спільного сумісного майна виділити ОСОБА_1 2 злитки золота вагою по 100 грам, вартістю 212 683,34 грн.; 1 злиток золота вагою 20 грам вартістю 21 136,23 грн.; 1 злиток золота вагою 10 грам, вартістю 10 568,12 грн., а всього майна на суму 244 387,69 грн. В порядку поділу майна подружжя виділити ОСОБА_3 автомобіль Honda Civic, червоного кольору, 2008 року виготовлення, державний номерний знак НОМЕР_1 вартістю 225 000 грн., 1 злиток золота вагою 50 грам вартістю 53 170,83 грн.; 1 злиток золота вагою 20 грам, вартістю 212 683,34 грн., а всього майна на суму 254 307,06 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 09.08.2009 по 23.07.2013 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23.07.2013. Від шлюбу у позивача та відповідача є дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказує, що під час шлюбу сторони набули у спільну власність золоті злитки, а саме 2 злитки по 100 грам; 1 злиток - 50 грам; 2 злитка по 20 грам; 1 злиток по 10 грам, на загальну суму 318 694,75 грн. Після розірвання шлюбу спірне майно залишилося у відповідача. Також у квітні 2008 року відповідач придбала в кредит автомобіль Honda Civic, червоного кольору, 2008 року виготовлення, державний номерний знак НОМЕР_1 . Основну частину кредиту за цей автомобіль (близько 80 відсотків вартості автомобіля) позивач та відповідач виплачували в період шлюбу. Ринкова вартість автомобіля становить 225 000 грн., 80% - 180 000 грн. припадає на частку, яка була визначена за рахунок коштів, що є спільною власністю позивача та відповідача. Зазначає, що звернувся до відповідача із наміром поділити спільно набуте майно, однак получив відмову. Вважаючи, що зазначені дії порушують його права, звернувся до суду з позовом.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14.09.2016 (суддя Парамонов М.Л.) відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи до судового розгляду.
07.06.2017 року до суду від відповідача ОСОБА_3 надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
Згідно заявлених вимог позивач за зустрічним позовом просить суд визнати кошти в розмірі 5 066,39 доларів США та 41 138,81 грн., що знаходились на рахунках ОСОБА_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та здійснити їх поділ, визнавши за кожним право власності на Ѕ частину грошових коштів в сумі 88 484,50 грн.
Протокольною ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 07.06.2017 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, об'єднано їх в одне провадження.
26.07.2017 року у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_6 у відставку справу передано в провадження судді ОСОБА_7
22.12.2017 року позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог.
01.03.2018 року у зв'язку з відстороненням судді ОСОБА_7 від здійснення правосуддя справу передано в провадження судді ОСОБА_8
10.09.2020 року у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_8 у відставку справу передано в провадження судді Лужецькій О.Р.
Ухвалою суду від 11.09.2020 справу прийнято до свого провадження. Призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
17.03.2021 року позивач звернувся з заявою про збільшення розміру позовних вимог та просив суд: визнати транспортний засіб Honda Civic, червоного кольору, 2008 року виготовлення, державний номерний знак НОМЕР_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя; поділити в рівних частинах об'єкти спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а саме 213 000 грн., отримані від продажу автомобіля Honda Civic, червоного кольору, 2008 року виготовлення, державний номерний знак НОМЕР_1 ; злитки золота загальною вагою 450 грам, що дорівнює 14,4 трійській унції загальною вартістю 692 775,50 грн. Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину коштів від проданого автомобіля Honda Civic, червоного кольору, 2008 року виготовлення, державний номерний знак НОМЕР_1 , що становить 106 500 грн.; право власності на Ѕ частину злитків золота загальною вагою 450 грам, що дорівнює 14,4 трійській унції загальною вартістю 692 775,50 грн., що становить 346 387,75 грн. Визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину коштів від проданого автомобіля Honda Civic, червоного кольору, 2008 року виготовлення, державний номерний знак НОМЕР_1 , що становить 106 500 грн.; право власності на Ѕ частину злитків золота загальною вагою 450 грам, що дорівнює 14,4 трійській унції загальною вартістю 692 775,50 грн., що становить 346 387,75 грн. Витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 Ѕ частину злитків, що становить 22 грам золота, загальною вартістю 346 387,75 грн. та стягнути Ѕ частину коштів від проданого автомобіля загальною вартістю 213 000 грн., що становить 106 500 грн.
Ухвалою суду від 17.03.2021 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні, позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позові та просили суд їх задовольнити, у задоволенні зустрічного позову - відмовити. Крім того, просив застосувати строк позовної давності. На підтвердження своїх вимог позивач пояснив, що подружжям під час шлюбу було набуто 450 гр. золота, з яких 150 гр. золота сторонам подаровано на весілля батьками відповідача, а ще 300 гр. придбано під час шлюбу після зняття грошових коштів з депозитного рахунку. Зазначив, що отримані подружжям грошові кошти на весілля було розміщено на двох депозитних рахунках: один в доларах - 5066 доларів США, а інший в гривнях - 41 138 грн. 08.07.2010 року грошові кошти було знято з депозиту та придбано золото, яке позивач просить поділити. Щодо автомобіля Honda Civic зазначив, що відповідач придбала його до шлюбу, але в кредит, який виплачувався в період шлюбу. В 2020 році відповідач автомобіль продала, тому, вважаючи його спільною сумісною власністю (80 відсотків), просить стягнути з ОСОБА_3 на його користь компенсацію вартості автомобіля. Причому просить не брати до уваги вартість транспортного засобу, визначену в договорі, а виходити із його вартості, визначеної у Звіті про оцінку майна.
Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві, зустрічний позов - задовольнити. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 посилалась на те, що спірний автомобіль Honda Civic, 2008 року виготовлення було придбано до шлюбу 19.04.2008 року за її особисті кошти, а тому не є спільним майном подружжя. Крім того, споживчий кредит, про який зазначає позивач, був взятий пізніше, під заставу цього автомобіля та повністю виплачувався батьком відповідачки. Позивач не мав до нього жодного відношення, не знав, у якому банку отриманий кредит, розмір кредиту, строк платежа. Також заперечувала щодо придбання подружжям під час шлюбу золота, а тому просила відмовити у задоволенні позову.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що з 09.08.2009 по 23.07.2013 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23.07.2013 розірвано.
Від шлюбу у позивача та відповідача є дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Як роз'яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Пленум Верховного Суду України у пункті 23 Постанови від 21 грудня 2007 року № 11 « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Предметом спору в даній справі є: злитки золота вагою 450 грн., що дорівнює 14,4 трійській унції загальною вартістю 692 775,50 грн., грошові кошти в сумі 213 000грн., отримані ОСОБА_3 від продажу автомобіля Honda Civic, червоного кольору, 2008 року виготовлення.
Фактично спір між сторонами виник з приводу поділу вказаного майна.
З матеріалів справи вбачається, що 22.03.2008 між СП ЗАТ «ДНІПРО МОТОР ІНВЕСТ» та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу № 1014Ч, відповідно до умов якого продавець зобов'язувався передати у власність покупця автомобіль Honda Civic FD7678JX, тип TR, колір TANGO RED P, а покупець прийняти й оплатити його.
18.04.2008 року ОСОБА_9 проведено оплату за транспортний засіб Honda Civic в розмірі 142 915 грн. та цього ж дня між сторонами складено акт прийому передачі № 1014, згідно якого автомобіль Honda Civic, колір TANGO RED P передано ОСОБА_9 , а 19.04.2018 року видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.
Свідок ОСОБА_1 пояснив, що 09.08.2008 року на весіллі сторін батько ОСОБА_3 подарував подружжю 100 гр. банківського золота, а її брат - 50 гр. Грошові кошти в доларах та в гривні, подаровані сторонам 25.08.2008 року було покладено на два депозитні рахунки на ім'я ОСОБА_1 08.07.2010 року знято та придбано на них100 гр. золота, на наступний день знято 5 066 доларів США та придбано ще 50 гр., 100 гр. і 20 гр. золота. Через рік було придбано ще 30 гр., 20 гр. та 10 гр. золота.
Свідок ОСОБА_10 (мати позивача) зазначила, що золото було подаровано подружжю на весілля, а гроші покладено на депозитні рахунки, які в подальшому зняті та на них куплено золото. Автомобіль придбано, коли син одружився, використовувався для потреб сім'ї.
Свідок ОСОБА_11 (батько відповідача) надав пояснення про те, що спірний автомобіль він подарував своїй доньці у 2008 році перед днем народження. Придбав його за особисті кошти, які вніс в касу автосалона та оформив його на доньку. В подальшому донька повідомила, що під новий автомобіль можна отримати кредит. Це було вигідно, ми погодилися. Так як вона працювала в банку, на її ім'я був оформлений кредит, який я сплачував та в подальшому погасив достроково, коли народився онук. Щодо золота повідомив, що таких подарунків не робив.
Свідок ОСОБА_12 (брат відповідача) пояснив, що не дарував сторонам золото. Автомобіль було придбано батьками до шлюбу. Щодо кредиту, то ОСОБА_13 не мав до нього жодного відношення.
За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).
За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч.2 ст. 372 ЦК України).
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і особа не зобов'язана доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
При цьому належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття.
За змістом статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, серед іншого, майно, набуте нею, ним до шлюбу.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд вважає безпідставним включення позивачем до об'єктів майна спільної сумісної власності подружжя автомобіля Honda Civic, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Вказане майно з 19.04.2008 року належить ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності, набуто на підставі правочину, укладеного нею до шлюбу з ОСОБА_1 , а тому взагалі не може бути предметом поділу спільного сумісного майна подружжя згідно положень Сімейного кодексу України.
Аргументи ОСОБА_1 про те, що відповідач придбала спірний автомобіль в кредит, який виплачувався в період шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя суд відхиляє, оскільки дані обставини не підтвердженні належними та допустимими доказами, а тому приходить до висновку про недоведеність позовних вимог в цій частині.
Враховуючи, вищевикладене суд приходить до висновку, що вимога ОСОБА_1 про визнання автомобіля Honda Civic, державний номерний знак НОМЕР_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на Ѕ частину коштів від проданого автомобіля є недоведеною, безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає.
Щодо вимог про витребування у ОСОБА_3 Ѕ частку злитків, що становлять 225 грам золота вартістю 346 387,75 грн. стороною позивача не надано суду жодного доказу в розумінні ст.ст.76-80 ЦПК України на підтвердження набуття подружжям у власність спірного майна. Надані позивачем копії квитанцій суд відхиляє, оскільки в них не зазначені паспортні дані та підпис ОСОБА_3 .
Згідно заявлених вимог позивач за зустрічним позовом просить суд визнати кошти в розмірі 5 066,39 доларів США та 41 138,81 грн., що знаходились на рахунках ОСОБА_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та здійснити їх поділ, визнавши за кожним право власності на Ѕ частину грошових коштів в сумі 88 484,50 грн.
Вимоги ОСОБА_3 за зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання коштів в розмірі 5 066,39 доларів США та 41 138,81 грн., що знаходились на рахунках ОСОБА_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та їх поділ, визнавши за кожним право власності на Ѕ частину грошових коштів в сумі 88 484,50 грн. задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Сторонами не заперечується, що 25.08.2008 року ОСОБА_1 було укладено два депозитних договори у розмірі 41 138,81 грн. та 5 066,39 доларів США, які було знято 08.07.2010 року.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК) .
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів використання спірних коштів не в інтересах сім'ї, оскільки доказу на підтвердження вказаних обставин матеріали справи не містять.
Виходячи з того,що суд відмовляє у задоволенні зустрічного позову, виходячи із недоведеності, підстав для застосування строку позовної давності суд не вбачає.
Щодо інших доводів сторін, викладених у заявах по суті справи та наведених в усних поясненнях, суд зазначає, що у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) «Пронін проти України» зазначено, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позову.
Розподіл судових витрат здійснити згідно ст.141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 57, 60, 61, 63, 65, 69, 70, 71 СК України, статтями 2, 4, 10-12, 76-82, 89, 90, 95, 141, 209, 229, 259, 263-265, 273, 354, 355ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - відмовити.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
СУДДЯ О.Р.ЛУЖЕЦЬКА