Справа № 636/1996/19 Провадження № 1-кп/636/86/21
16 грудня 2021 року Чугуївський міський суд Харківської області
у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 ,
прокурора ОСОБА_2 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві об'єднаний обвинувальний акт по кримінальним провадженням: № 42019220750000107, внесене 13 травня 2019 року, № 42019220750000237, внесене 22 жовтня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, відносно
ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харків, українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, незасудженого, військовослужбовця військової служби за контрактом, на посаді стрільця-помічника гранатометника 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , -
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, -
ОСОБА_4 , проходячи військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , на посаді стрільця-помічника гранатометника 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону, у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 9, 11,12, 14, 16,49, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом в умовах особливого періоду, бажаючи тимчасово ухилитися від обов'язків військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, без поважних причин та відповідних дозволів командирів та начальників, 16 квітня 2019 року самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , та незаконно перебував поза межами військової частини в умовах особливого періоду до 07 травня 2019.
Вказані дії ОСОБА_4 органом досудового розслідування кваліфікуються за ч. 4 ст. 407 КК України як самовільне залишення військової частини без поважних причин, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби).
Крім того, солдат ОСОБА_4 , у порушення вимог ст. ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин 08.08.2019 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, яка дислокується за адресом: АДРЕСА_2 . Доводячи свій злочинний умисел до кінця, солдат ОСОБА_4 з 08.08.2019, в умовах особливого періоду крім воєнного стану, незаконно перебував поза межами військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , та проводив час за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби. 02.03.2020 командуванням військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_4 призупинено строк військової служби. З 02.03.2020 виключено із списків особового складу частини. 28.04.2021 ОСОБА_4 добровільно прибув до органу досудового розслідування другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (вул. Є. Котляра, 7, м. Харків), де заявив про себе та вчинений ним злочин.
Вказані дії ОСОБА_4 органом досудового розслідування кваліфікуються за ч. 4 ст. 407 КК України як самовільне залишення військової частини без поважних причин, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби).
Обвинувачений в судовому засіданні свою вину в інкримінованих йому злочинах визнав, щиро розкаявся, погодившись з зазначеними в обвинувальному акті обставинами вчинення злочинів, пояснивши суду, що залишив два рази військову службу по сімейним обставинам, перший раз хворіла мати, другий раз необхідно було робити ремонт дома.
Показання ОСОБА_4 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
За згодою сторін, згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України, судом було визнано недоцільним дослідження таких доказів по справі, як покази свідків та інших доказів, що були зібрані в ході досудового розслідування стосовно фактичних обставин справи, оскільки обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також фактичні обставини справи ніхто не оспорює.
Тому суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого та дослідженням таких матеріалів кримінальної справи, що характеризують особу обвинуваченого:
- довідки ОСК ГУНП України в Харківській області та ОСК МВС України № 44-14052019/63091 від 15.05.2019, згідно якої ОСОБА_4 раніше до кримінальної відповідальності не притягався;
- службової характеристики, виданої за місцем проходження служби, згідно якої ОСОБА_4 характеризується негативно, накази та розпорядження командирів і старших начальників виконує несвоєчасно, грубо порушує вимоги статутів та наказів, не виконує службові обов'язки;
- медичної характеристики, виданої за місцем служби, згідно якої ОСОБА_4 практично здоровий;
- довідки № 155 від 13.05.2019, виданої поліклінікою ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно якої ОСОБА_4 на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває;
- контракту про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ на посадах осіб рядового складу, згідно якого ОСОБА_4 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 за контрактом;
- військового квитка серії НОМЕР_2 ;
- довідки про участь особи у здійснені заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, згідно якої ОСОБА_4 в період з 08.10.2018 по 18.11.2018, з 22.11.2018 по 22.12.2018 брав участь в операції ООС;
- доповіді про повернення до військової частини військовослужбовця ОСОБА_4 .
Оцінюючи в сукупності всі досліджені докази, суд вважає встановленим, що своїми умисними діями, які виразились у самовільному залишенні військової частини НОМЕР_1 , де обвинувачений проходить службу за контрактом, без поважних причин, в умовах особливого періоду, ОСОБА_4 вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 407 КК України.
Призначаючи обвинуваченому покарання, суд враховує характер і ступінь скоєних злочинів, які відносяться до категорії тяжких злочинів, конкретні обставини вчинених злочинів та дані про особу обвинуваченого, а саме: раніше не засуджений, за місцем служби характеризується негативно, є учасником бойових дій.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, які, згідно зі ст. 12 КК України, є тяжким злочином, та дані про особу винного.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_4 , суд визнає його щире каяття та визнання вини. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
Крім того, ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Європейський суд) передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
При призначенні покарання суд виходить із положень статті 65 КК України, а саме: з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також, достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, враховує характер та ступінь тяжкості вчинених злочинів, які, відповідно до ст. 12 КК України, віднесено до категорії тяжких злочинів, пом'якшуючі покарання обставини, відсутність обтяжуючих покарання обставин, особу обвинуваченого, його відношення до скоєного злочину, і вважає, що виправлення ОСОБА_4 і попередження скоєння ним нових злочинів можливо без ізоляції від суспільства.
Беручи до уваги вказані обставини в їх сукупності та відсутність тяжких наслідків, а також, враховуючи дані про особу, суд вважає за можливе у даному випадку, призначивши ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавлення волі, застосувати до нього ст. 75 КК України і звільнити його від відбування покарання з випробуванням, одночасно поклавши на засудженого обов'язки, які сприятимуть його виправленню, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нового злочину.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
Судових витрат та речових доказів по справі немає.
Відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід не обирався та підстав для його обрання немає.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 369, 370, 371, 373, 374, 376 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі по першому епізоді строком на 3 (три) роки, по другому епізоді 4 (чотири) роки.
В порядку ч.1 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш сурового покарання більш суровим остаточно ОСОБА_4 призначити покарання в вигляді 4 (чотири) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього відповідно до ст. 76 КК України обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Роз'яснити, що учасники судового провадження мають право подати клопотання про помилування, право на ознайомлення з журналом та технічним записом судового засідання і подати на них письмові зауваження.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити засудженому та прокурору.
Суддя -