Справа № 635/4249/20
Провадження № 2 /635/209/2021
06 грудня 2021 року сел. Покотилівка Харківського району Харківської області
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Березовської І.В.,
за участі представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
секретар судових засідань Кондратенко Л.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3 ,
представник позивача - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_4 ,
відповідач - ОСОБА_5 ,
представник відповідачів - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Єрмакова Наталія Яковлівна,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Салімовська Марина Миколаївна,
третя особа - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Єрмакова Наталія Яковлівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Салімовська Марина Миколаївна, ОСОБА_6 про визнання частини довіреності нікчемною та договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним, -
ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Єрмакова Н.Я., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Салімовська М.М., яким просить визнати недійсною (нікчемною) довіреність, видану нею на ім'я ОСОБА_4 01 квітня 2019 року, посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Єрмаковою Н.Я. за р.№ 358, в частині: розпорядження та користування належним ОСОБА_3 на праві приватної власності житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , та з питань пов'язаних з оформленням необхідних документів для укладення договорів постачання з усіма комунальними службами з правом поставити на реєстраційний облік місця проживання будь-яких осіб та в разі необхідності зняти всіх осіб з реєстрації місця проживання; визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений 07 лютого 2020 року між ОСОБА_3 , від імені якої діяв ОСОБА_4 на підставі довіреності від 01 квітня 2019року, та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Салімовською М.М., за р.№ 105.
Позов мотивований тим, що 01 квітня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Єрмаковою Н.Я. було посвідчено довіреність від імені ОСОБА_3 , відповідно до якої остання уповноважила ОСОБА_4 бути її представником в усіх органах, підприємствах, установах і організаціях з питання придбання на її ім'я житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з правом укласти від її імені за ціну і на умовах за його розсудом та підписати попередній договір, договір купівлі-продажу, та з питань розпорядження та користування цим будинком, з питань укладення з договорів з комунальними службами, з питань реєстрації місця проживання та зняття з реєстрації місця проживання будь-яких осіб.
На підставі зазначеної довіреності 08 квітня 2019 року ОСОБА_4 придбав на ім'я ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними будівлями за адресою:АДРЕСА_1 .
07 лютого 2020 року ОСОБА_4 , який діяв на підставі зазначеної довіреності, від імені ОСОБА_3 продав житловий будинок з надвірними будівлями за адресою:АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 за ціною 914600,00 гривень.
Відчуження зазначеного житлового будинку було здійснено поза волею позивача та за відсутності будь-якого погодження з нею, грошові кошти за продаж житлового будинку ОСОБА_4 позивачу не передавав, про продаж будинку не сповіщав.
Позивач зазначає, що видана нею довіреність не містить повноважень на відчуження житлового будинку, враховуючи те, що на час видачі довіреності ОСОБА_4 01квітня 2019року зазначений житловий будинок їй на праві власності не належав. Відтак, в сенсі норм ст.238 ЦК України позивач не могла уповноважити ОСОБА_4 відчужити спірний будинок, оскільки сама не мала такого права. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Позивач категорично не схвалює продаж її будинку поза її волею, без узгодження з нею як стороною правочину, ціни продажу та інших істотних умов, притаманних угоді купівлі-продажу. Укладаючи договір купівлі-продажу від 07 лютого 2020 року ОСОБА_4 діяв з перевищенням повноважень, оскільки довіреність не містить повноважень ОСОБА_4 на відчуження належного їй будинку за адресою: АДРЕСА_1 , у довіреності не вказаний спосіб та умови відчуження (купівля-продаж, міна, дарування тощо), не вказана ціна відчуження, та коло осіб, котрим би вона бажала відчужити належну їй нерухомість. Позивач також зазначає, що відсутність її волевиявлення на укладання договору купівлі-продажу від 07 лютого 2020 року є підставою для визнання цього правочину недійсним. Оспорюваний правочин підписаний особою, яка не мала повноважень діяти від імені позивача у такий спосіб, у зв'язку з чим при укладанні зазначеного правочину не дотримано вимог ч.ч.1, 2,3 ст. 203 ЦК України.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 26 серпня 2020 року провадження по справі відкрито в порядку загального позовного провадження, справа призначена до розгляду в підготовчому засіданні.
13 жовтня 2020 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_4 на позовну заяву ОСОБА_3 , в якому останній позов не визнав. При цьому зазначив, що мав спільний бізнес з родиною ОСОБА_5 , пов'язаний з професійним дресируванням та підготовкою службових собак та продажем їх за межі України. Наприкінці зими 2019 року він разом з родиною ОСОБА_5 вирішили придбати житловий будинок з великою прибудинковою територією для розведення собак та їх дресирування. 01 квітня 2019 року ОСОБА_3 видала довіреність, якою уповноважила його бути її представником в будь-яких установах та організаціях, відповідних органах з питань придбання на її ім'я житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з правом укласти від її імені за ціну і на умовах за його розсудом та підписати попередній договір, договір купівлі-продажу, та з питань розпорядження та користування цим будинком. 08 квітня 2019 року він на підставі зазначеної довіреності придбав на ім'я ОСОБА_3 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Через деякий час сім'я ОСОБА_5 розпалася, а між ними розпочалися суперечки з приводу бізнесу, тому вони вирішили припинити співпрацю та домовитися щодо закриття фінансових питань. ОСОБА_3 було прийнято рішення про продаж будинку та взаєморозрахунку по фінансовим питанням. ОСОБА_3 неодноразово приїздила у спірний будинок та спілкувалася з майбутніми покупцями ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , була обізнана про майбутній правочин з продажу будинку і жодного разу не виказала своєї незгоди. За таких обставин доводи ОСОБА_3 про те, що вона випадково з даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дізналася, що поза її волею та за відсутності будь-яких погоджень з нею він від її імені продав будинок невідомій їй громадянці ОСОБА_5 не відповідають дійсності. 07 лютого 2020 року він від імені ОСОБА_3 продав спірний житловий будинок ОСОБА_5 . Оціночна вартість будинку в розмірі 941600,00 гривень була заздалегідь відома позивачу. Через 3-5 днів після продажу будинку він зустрівся з ОСОБА_3 та передав частину грошей за продаж будинку. Оскільки Громови вирощували для ОСОБА_5 професійних собак, остаточний розрахунок відбувся між ними за рахунок передачі собак. Щодо вимог позивача про визнання частини довіреності недійсною (нікчемною), то відповідач зазначив, що оспорювана довіреність була прочитана ОСОБА_3 , відповідала її волевиявленню та була особисто підписана нею. Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Єрмаковою Н.Я. була перевірена дієздатність ОСОБА_3 та посвідчена довіреність. За таких обставин, будь-які доводи ОСОБА_3 про те, що пункт довіреності, де вона уповноважила його розпоряджатися та користуватися вищевказаним будинком є нікчемним в силу закону відповідно до ст. 238 ЦК України- є необґрунтованими та суперечить змісту самої довіреності. Довіреністю від 01 квітня 2019 року ОСОБА_3 уповноважила його на дії у майбутньому як щодо купівлі спірного житлового будинку від її імені, так і на дії щодо користування та розпорядження належним їй на праві власності будинком. Станом на 07 лютого 2020 року - момент укладання оспорюваного правочину власником житлового будинку була саме ОСОБА_3 . Доводи ОСОБА_3 про продаж будинку поза її волею спростовуються змістом довіреності від 01 квітня 2019 року, яка станом на 07 лютого 2020 року діяла та скасована останньою не була. Відсутність, на думку позивача, в довіреності права ОСОБА_4 на відчуження будинку спростовується змістом довіреності, а саме вказівкою про право розпоряджатися та користуватися будинком. Право розпорядження охоплює в собі значне коло дій, спрямованих на передачу права власності іншій особі. До цієї групи належать договори купівлі-продажу, поставки, міни, дарування та інші, тобто право на відчуження речі. В довіреності від 01 квітня 2019 року ОСОБА_3 зазначила саме ті права, якими бажала наділити його для дій в її інтересах, детально розписала органи, до яких він має право звернутися, та дії які він може виконувати. Якби ОСОБА_3 хотіла зазначити конкретні дані щодо умов відчуження будинку та кола потенційних покупців, вона б це зробила. Але на той момент, прочитавши та підписавши довіреність, ОСОБА_3 вважала за необхідне взагалі наділити його правом від її імені розпоряджатися та користуватися житловим будинком. Ним були виконані в повному обсязі обов'язки повіреного, передбачені ст. 1006 ЦК України, ОСОБА_3 знала кому і коли він від її імені продає будинок та за яку ціну, та отримала кошти за проданий будинок. Під час вчинення правочину він діяв відповідно до чинного законодавства та в межах повноважень, зазначених у довіреності від 01 квітня 2019 року. Підтвердженням того, що ОСОБА_3 надала йому можливість розпоряджатися її будинком та знала про його продаж свідчить та обставина, що всі правовстановлюючі документи на будинок з 2019 року, тобто з моменту його придбання, знаходились у нього, бо ОСОБА_3 знала і бажала, щоб він від її імені на підставі виданої нею довіреності продав будинок. Ні у ОСОБА_5 , ні у нотаріусів не виникло будь-яких сумнівів щодо права ОСОБА_4 від імені ОСОБА_3 розпорядитися придбаним на підставі довіреності будинком останньої, а саме здійснити його продаж. Волевиявлення ОСОБА_3 на момент уповноваження ОСОБА_4 довіреністю, якою було передбачено його право розпорядження та користування належним їй на праві приватної власності будинком АДРЕСА_1 , було вільним та відповідало її внутрішній волі, що є однією із вимог, додержання якої є необхідною для чинності правочину, відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України.
13 жовтня 2020 року до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_5 - адвоката Вітковської О.В. на позовну заяву ОСОБА_3 , в якому остання позов не визнала. При цьому зазначила, що ОСОБА_3 була обізнана про укладання договору купівлі-продажу житлового будинку від 07лютого 2020 року за адресою: АДРЕСА_1 , спілкувалася з покупцями як до укладання правочину, так і після, своєї незгоди з правочином не висловлювала, а тому доводи ОСОБА_3 про те, що вона випадково дізналася про продаж будинку з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та правочин був вчинений поза її волею та будь-яких погоджень з нею, не відповідає дійсності. Що стосується довіреності, то оспорювана довіреність була прочитана ОСОБА_3 , відповідала її волевиявленню та була особисто підписана нею. Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Єрмаковою Н.Я. була перевірена дієздатність ОСОБА_3 та посвідчена довіреність. За таких обставин, будь-які доводи ОСОБА_3 про те, що пункт довіреності, де вона уповноважила ОСОБА_4 розпоряджатися та користуватися вищевказаним будинком є нікчемним в силу закону відповідно до ст. 238 ЦК України є необґрунтованими та суперечить змісту самої довіреності. Довіреністю від 01 квітня 2019 року ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_4 на дії у майбутньому як щодо купівлі спірного житлового будинку від її імені, так і на дії щодо користування та розпорядження належним їй на праві власності будинком. Станом на 07 лютого 2020 року - момент укладання оспорюваного правочину власником будинку була саме ОСОБА_3 . Доводи ОСОБА_3 про продаж будинку поза її волею спростовуються змістом довіреності від 01 квітня 2019 року, яка станом на 07 лютого 2020 року діяла та скасована останньою не була. Відсутність, на думку позивача, в довіреності права ОСОБА_4 на відчуження будинку спростовується змістом довіреності, а саме вказівкою про право розпоряджатися та користуватися будинком. Під час вчинення правочину ОСОБА_4 діяв відповідно до чинного законодавства та в межах повноважень, зазначених у довіреності від 01 квітня 2019 року. Ні у ОСОБА_5 , ні у нотаріусів не виникло будь-яких сумнівів щодо права ОСОБА_4 від імені ОСОБА_3 розпорядитися придбаним на підставі довіреності будинком останньої, а саме здійснити його продаж. Волевиявлення ОСОБА_3 на момент уповноваження ОСОБА_4 довіреністю, якою було передбачено його право розпорядження та користування належним їй на праві приватної власності будинком АДРЕСА_1 було вільним та відповідало її внутрішній волі, що є однією із вимог, додержання якої є необхідною для чинності правочину, відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України.
29 жовтня 2020 року до суду надійшла відповідь позивача ОСОБА_3 на відзиви на позовну заяву, згідно якої позивач вважає, що доводи відповідачів зводяться до перерахування життєвих обставин знайомства та спілкування родин ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та частково ОСОБА_5 , що жодним чином не спростовує обґрунтованості позову, та не впливає на кваліфікацію дій ОСОБА_4 та ОСОБА_5 під час укладення спірного правочину. Фактично своїм відзивом по справі ОСОБА_4 визнає позовні вимоги про визнання частини довіреності недійсною та вказує на ту обставину, що дійсно, станом на 01 квітня 2019 року позивач не мала права на розпорядження житловим будинком із надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки право вільно володіти, розпоряджатись та користуватись майном належить виключно власнику такого майна, а позивач не була власником вказаного будинку на цю дату, а згідно з ч. 1 ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Позивач категорично не схвалює продаж належного їй будинку поза її волею, без узгодження з нею як сторони правочину, ціни продажу та інших істотних умов, притаманних угоді купівлі-продажу, а протилежного сторони довести не в змозі, адже доказами намірів продати нерухомість на певних умовах можуть бути угоди з ріелторськими конторами про інформаційні послуги щодо продажу об'єкту, попередні угоди з ймовірними покупцями, тощо. Даних доказів не існує, адже позивач не мала намірів продавати свій будинок, що підтверджує і та обставина, що будинок проданий менше ніж за рік, після придбання, що вкрай не вигідно для продавця, адже сплачується сума податків в 8 разів більше. Також, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уникають в своїх відзивах пояснень, коли та яким чином відбувся розрахунок ОСОБА_5 з ОСОБА_4 за придбану нерухомість. Так, відповідно до п.п.2 п.7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою між собою за договорами купівлі-продажу,які підлягають нотаріальному посвідченню у розмірі до 50000,00 гривень включно. Платежі на суму,яка перевищує 50000,00 гривень,здійснюються шляхом переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення та/або переказу коштів на поточні рахунки (у тому числі на депозит нотаріуса на окремий поточний).Разом з тим, в оспорюваному договорі не вказано жодного платіжного документа, згідно якого відбувся перерахунок коштів від покупця продавцю. Договір купівлі-продажу будинку від 07 лютого 2020 року за адресою: АДРЕСА_1 , є реальним та відплатним, в силу норм ст. ст. 192,655, 691,692 ЦК України, містить в собі положення щодо ціни об'єкту продажу - 941 600 грн., які до цих пір не сплачені покупцем ОСОБА_5 ані повіреному ОСОБА_4 „ ані власнику будинку - позивачу ОСОБА_3 . Вказаний договір не містить умов розстрочення платежу, та не містить умов договору бартеру (міни) - щодо оплати вартості будинку собаками, а отже - у відзиві ОСОБА_5 та ОСОБА_4 фактично підтвердили суду обставину, що ОСОБА_5 не сплачувала ОСОБА_4 для передачі ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 941 600 грн., а отже відповідачі ввели нотаріуса в оману та в позазаконний спосіб позбавили позивача права власності. Позивач зазначила, що оспорювана угода підписана особою, яка не мала повноважень діяти від імені позивача в такий спосіб та за відсутності оплати по договору купівлі-продажу, у зв'язку з чим при укладенні такої угоди не дотримано вимог ч.ч. 1,2,3 ст. 203 ЦК України, а тому наявні підстави для визнання угоди недійсною та задоволення позовних вимог.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 08 грудня 2020 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Чирка О.О. про витребування доказів у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Салімовської М.М.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 09 березня 2021 року підготовче провадження у цивільній справі закрито, справа призначена до судового розгляду.
Представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Чирка О.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити з підстав,зазначених позові та відповіді на відзив.
Представник відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - адвокат Вітковська О.В. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_3 . При цьому зазначила, що 01 квітня 2019 року позивач видав нотаріально посвідчену довіреність, якою надав відповідачу, крім іншого, усі необхідні повноваження з питань відчуження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Стосовно відсутності оплати за договором зазначила, що підстави для визнання договору недійсним визначені виключно цивільним законодавством і такої підстави для визнання договору недійсним як відсутність факту передачі оплати чинним законодавством не передбачено.
Треті особи приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Єрмакова Н.Я., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Салімовська М.М. в судове засідання не з'явились, надали до суду заяви про розгляд справи у їх відсутність.
Третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений, причини неявки не повідомив.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, покази свідків, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.
Судом встановлено, що 01 квітня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Єрмаковою Н.Я. було посвідчено довіреність від імені ОСОБА_3 за р.№ 358, відповідно до якої остання уповноважила ОСОБА_4 бути її представником в усіх органах, підприємствах, установах і організаціях з питання придбання на її ім'я житлового будинку з прибудовами та надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , з правом укласти за ціну і на умовах за його розсудом та підписати попередній договір, договір купівлі-продажу, а також з питань розпорядження та користування належним їй на праві приватної власності цим житловим будинком, та з питань, пов'язаних з оформленням необхідних документів для укладання договорів постачання з усіма комунальними службами з правом поставити на реєстраційний облік місця проживання будь-яких осіб та в разі необхідності зняти всіх осіб з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
08 квітня 2019 року між ОСОБА_3 , від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_10 , укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Панченко І.І. та зареєстрований в реєстрі за № 177, відповідно до умов якого ОСОБА_11 передав у власність ОСОБА_3 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість житлового будинку становила 540 000,00 гривень.
07 лютого 2020 року між ОСОБА_3 , від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Салімовською М.М. та зареєстрований в реєстрі за № 105, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_5 житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість житлового будинку становила 941600,00 гривень.
09 липня 2020 року ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Єрмакової Н.Я. із заявою, якою просила скасувати довіреність, посвідчену від її імені 01 квітня 2019 року на ім'я ОСОБА_4 . На підставі заяви ОСОБА_3 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єрмаковою Н.Я. 09 липня 2020 року припинено дію довіреності, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей №42237756 від 09 липня 2020 року.
Згідно із частинами першою, третьою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Частиною третьою статті 244 ЦК України передбачено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Довіреність - це односторонній правочин, що фіксує межі повноважень представника, який діючи на підставі довіреності, створює права та обов'язки безпосередньо для довірителя.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Довіреність же як один із способів представництва дає можливість або зобов'язує представника вчинити в майбутньому правочин від імені особи, яку представляють.
У довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити представнику, при цьому зазначені дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
З матеріалів справи вбачається, що довіритель ОСОБА_3 у виданій нею на ім'я ОСОБА_4 довіреності зобов'язала останнього вчиняти від її імені чітко визначені юридичні дії, серед яких: придбати на її ім'я житловий будинок з прибудовами та надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , з правом укласти за ціну і на умовах за його розсудом та підписати попередній договір, договір купівлі-продажу, а також надала право розпорядження та користування належним їй на праві приватної власності цим житловим будинком, та з питань, пов'язаних з оформленням необхідних документів для укладання договорів постачання з усіма комунальними службами з правом поставити на реєстраційний облік місця проживання будь-яких осіб та в разі необхідності зняти всіх осіб з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Наявність особистого підпису довірителя на виданій нею довіреності свідчить про ознайомлення її з умовами вказаного правочину та розуміння нею його правових наслідків, а тому відсутні правові підстави для визнання зазначеної довіреності недійсною (нікчемною) в частині розпорядження та користування належним ОСОБА_3 на праві приватної власності житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , та з питань пов'язаних з оформленням необхідних документів для укладення договорів постачання з усіма комунальними службами з правом поставити на реєстраційний облік місця проживання будь-яких осіб та в разі необхідності зняти всіх осіб з реєстрації місця проживання. Доводи позивача про те, що довіреність не містить повноважень на відчуження житлового будинку, оскільки позивач на момент видачі довіреності ще не мала права на розпорядження спірним житловим будинком, суд не може визнати підставою для задоволення позову з огляду на таке.
Зміст довіреності свідчить, що волевиявлення позивача ОСОБА_3 було спрямоване на надання відповідачу ОСОБА_4 повноважень представляти її інтереси як з питань придбання житлового будинку у її власність, так і з питань подальшого розпорядження житловим будинком. Таким чином зміст довіреності спрямований на надання відповідачу повноважень розпорядитися житловим будинком вже після того як зазначений житловий будинок буде оформлений у власність позивача, тобто стосується розпорядження майном, яке перебуватиме на момент такого розпорядження у власності позивача.
При цьому суд враховує положення ст. 212 ЦК України, якими прямо передбачено можливість укладення правочину згідно якого виникнення прав та обов'язків залежатиме від обставини, яка настане в майбутньому. Таким чином умовами довіреності як одностороннього правочину передбачене виникнення у відповідача ОСОБА_4 повноважень щодо розпорядження житловим будинком від імені позивача в залежності від обставини, яка може настати в майбутньому, а саме від факту оформлення житлового будинку у власність позивача. Враховуючи наведене, суд приходить до висновку щодо неспроможності доводів позивача відносно нікчемності довіреності в частині повноважень щодо розпорядження та користування житловим будинком.
Посилання позивача на те, що ОСОБА_4 , укладаючи від імені довірителя договір купівлі-продажу житлового будинку від 07 лютого 2020 року, перевищив надані йому повноваження не відповідає наявним матеріалам справи, а саме повноваженням, які зазначені в довіреності від 01 квітня 2019 року.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Оскільки згідно із ч.1 ст. 202, ч.3 ст. 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні правочину.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Між тим, матеріали справи не містять, а позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог не надано доказів того, що на момент укладання спірного договору волевиявлення останньої не було вільним та не відповідало її внутрішній волі.
Твердження позивача ОСОБА_3 щодо відсутності волевиявлення на відчуження спірного житлового будинку спростовуються змістом довіреності, якою позивач уповноважила ОСОБА_4 на розпорядження належним їй житловим будинком, а відтак підстав для визнання договору купівлі продажу житлового будинку від07 лютого 2020 року немає.
Крім того, посилання позивача на те, що вона не була обізнана про продаж спірного будинку, спростовуються поясненнями свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які пояснили, що ОСОБА_3 було відомо про продаж житлового будинку та особу покупця. Як пояснив свідок ОСОБА_12 рішення про продаж будинку було прийнято ОСОБА_3 .
Доводи позивача щодо не проведення розрахунку за відчуження житлового будинку також не можуть бути підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним, що визначено в п. 7 Постанови Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними».
Враховуючи наведене, позивач ОСОБА_3 не позбавлена права звернутися до суду з відповідним позовом до ОСОБА_4 щодо стягнення грошових коштів.
Також суд не приймає доводи представника позивача щодо вчинення ОСОБА_4 правочину в своїх інтересах через відчуження житлового будинку своєї тещі ОСОБА_5 , оскільки позивач в обґрунтування позовних вимог не посилалась на положення ст. 232 ЦК України як на підставу визнання правочину недійсним, про зазначену обставину представник позивача зазначила лише в судових дебатах.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а позивачем позовна вимога про визнання недійсним правочину на підставі положень ст. 232 ЦК України не заявлялась.
Що стосується доводів представника позивача про порушення нотаріусом порядку посвідчення оспорюваного правочину, а саме посвідчення нотаріусом договору купівлі-продажу від 07лютого 2020 року на підставі копії довіреності, суд зазначає наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), вказано, що «слід звернути увагу на вимогу частини першої статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Отже, звертає на себе увагу те, що тут йдеться, по-перше, про зміст правочину, а не про його форму та порядок посвідчення; по-друге, про невідповідність змісту не законам, а саме актам цивільного законодавства. При цьому вивчення змісту спірного заповіту та текстів судових рішень не дали жодних доводів для визначення актів цивільного законодавства, яким би суперечив зміст заповіту. Посилання на вимоги статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», пункту 2 глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, є недоречним виходячи з такого. По-перше, наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України. По-друге, недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України). Порушення норм про необхідність додержуватися нотаріусом свого нотаріального округу може тягти відповідальність нотаріуса, передбачену законом, але не тягне нікчемність заповіту, посвідченого з таким порушенням.. Адже правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК України і не є матеріальним правом. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право - встановлювати підстави нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для його нікчемності матеріальне право не містить».
Відтак, порушення нотаріусом порядку посвідчення оспорюваного правочину не може бути підставою для визнання правочину недійсним, оскільки матеріальне право таких підстав недійсності правочину не містить. Крім того, суд враховує, що позивачем визнався факт підписання та видачі нею вказаної довіреності, тобто визнався факт існування оригіналу зазначеного документу.
Отже, аналізуючи підстави заявлених позовних вимог, обраний позивачем спосіб захисту, норми цивільного права у їх застосуванні до правовідносин, що склалися між сторонами, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Єрмакова Н.Я., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Салімовська М.М., ОСОБА_6 про визнання частини довіреності недійсною (нікчемною) та договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним.
В силу статті 141 ЦПК України з огляду відмову в позові судові витрати відносяться за рахунок позивача.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Єрмакова Наталія Яковлівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Салімовська Марина Миколаївна, ОСОБА_6 про визнання частини довіреності нікчемною та договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 15 грудня 2021 року.
Суддя І.В. Березовська