79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
21.08.07 Справа№ 5/3460-28/410А
За позовом: Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова, м. Львів
до відповідача: Відкритого акціонерного товариства «Львівського взуттєвого виробничо-торгівельного підприємства «ПРОГРЕС», м. Львів
Третя особа 1, на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління державного казначейства України у Львівській області, м. Львів
Третя особа 2, на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Міністерство фінансів України, м. Київ
про стягнення пені в сумі 392 015,48 грн
Суддя Морозюк А.Я.
Представники сторін:
Від позивача: Більо І.В. - старший державний податковий інспектор
Від відповідача: Сухович О.М. -заступник генерального директора
Від третьої особи 1: Сивик В.М. -головний спеціаліст
Від третьої особи 2: не з"явився
Позов заявлено Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова до Відкритого акціонерного товариства «Львівського взуттєвого виробничо-торгівельного підприємства «ПРОГРЕС» про стягнення пені в сумі 392 015,48 грн по погашенню простроченого основного боргу згідно договору позики № 42 від 13.07.1994 року, третя особа 1 на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління державного казначейства у Львівській області, третя особа 2 на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство фінансів України.
Ухвалою суду від 08.02.2007 року провадження у справі було зупинено, ухвалою від 03.08.2007 року провадження у справі було поновлено.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві, просить стягнути з відповідача 392 015,48 грн пені по погашенню простроченого основного боргу згідно договору позики № 42 від 13.07.1994 року.
Третя особа 1 на стороні позивача вважає вимоги позивача обґрунтованими і підтримує їх. Як вбачається із матеріалів справи, Управління державного казначейства у Львівській області змінило назву на Головне управління державного казначейства України у Львівській області.
Третя особа 2 на стороні позивача явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила. Суд дійшов до висновку, що неявка представника третьої особи 2 на стороні позивача не перешкоджає розгляду справи, оскільки наявних у матеріалах справи доказів достатньо для вирішення спору по суті. Третя особа 2 не забезпечила явки представника і в два попередні судові засідання, хоча про дату, час та місце кожного із судових засідань була належним чином повідомлена(повідомлення про вручення ухвал суду наявні в матеріалах справи).
Відповідач у відзиві на позовну заяву та доповненні до відзиву, а його представник в судовому засіданні проти позову заперечує у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи 1, суд встановив наступне.
13 липня 1994 року між Львівським державним взуттєвим виробничо-торгівельним підприємством "Прогрес", в подальшому “Підприємство», правонаступником якого згідно з рішенням Державного комітету України з легкої і текстильної промисловості від 24.10.1994 року № 214 є Відкрите акціонерне товариство «Львівське взуттєве виробничо-торгівельне підприємство «ПРОГРЕС» (п. 1.1, п. 3.3 Стутуту ВАТ “ЛВТП “ПРОГРЕС»», перереєстрованого 21.12.1994 року) та Міністерством фінансів України, в подальшому “Міністерство» укладено Договір № 42 про надання Міністерством фінансів України бюджетної позички Львівському державному взуттєвому виробничо-торгівельному підприємству “Прогрес» для стабілізації роботи підприємства та впровадження у виробництво нових технологій і асортименту взуття.
Згідно п. 1.1. Договору “Міністерство» зобов»язується у липні-серпні 1994 року надати “Підприємству» бюджетну позичку в сумі 10 млн.крб. на стабілізацію роботи підприємства, впровадження у виробництво нових технологій і асортименту взуття, з оплатою 25 % річних. Оплата процентів здійснюється щоквартально. Пунктом 1.4 Договору “Підприємству» надається право дострокового повернення позики та процентів за користування нею.
Факт отримання відповідачем суми основного боргу за Договором № 42 від 13.07.1994 року підтверджується Рішенням господарського суду Львівської області від 06.11.2003 року у справі № 5/1826-25/152, яким задоволено позов ДПІ у Шевченківському районі м. Львова про стягнення з ВАТ “Львівське взуттєве виробничо-торгівельне підприємство “Прогрес» до державного бюджету суму основного боргу за договором від 13.07.1994 року № 42 в розмірі 77800,79 грн. Факт погашення суми основного боргу підтверджується Постановою від 04.10.2006 року про закінчення виконавчого провадження, винесеною старшим державним виконавцем ДВС у Шевченківському районі м.Львова.
Відповідно до Подання № 41 від 19.10.2006 року Управління Державного казначейства у Львівській області, станом на 01.10.2006 року ВАТ ЛВВТП “Прогрес» має несплачену суму пені по погашенню простроченого основного боргу по позичці згідно Договору № 42 від 13.07.1994 року в сумі 392 015,48 грн, за період з 01.01.1997 року по 02.10.2006 року.
Також, Рішенням господарського суду Львівської області від 13.06.2005 року по справі № 5/3414-2/382 задоволено позов ДПІ у Шевченківському районі м.Львова, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Львівського взуттєвого виробничо-торгівельного підприємства «ПРОГРЕС» 210 712,08 грн заборгованості по нарахованих відсотках за бюджетною позикою.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.09.2005 року у справі № 5/3414-2/382, рішення господарського суду Львівської області від 13.06.2005 року по справі № 5/3414-2/382 скасовано, прийнято нове рішення, яким визнано недійсним п.п. 1.1, 1.2 та 1.4 договору позички від 13.07.1994 року № 42 в частині сплати відсотків за надану позичку, з моменту укладення договору, в задоволенні позову відмовлено. Зазначеною постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.09.2005 року у справі № 5/3414-2/382, зокрема, встановлено, що: із змісту Договору позички № 42 від 13.07.1994 року вбачається, що між сторонами укладений господарський договір про надання відповідачу позички, одним із учасників якого виступає Міністерство фінансів України від свого імені, а не від імені держави, про що свідчить відсутність будь-якого нормативного акту органу влади чи органу управління, на підставі якого укладався згаданий договір. Отже, враховуючи вищенаведене, в даному випадку мають місце цивільно-правові відносини, на які поширюються норми Цивільного кодексу України; взаємовідносини сторін по даному договору регулюються Цивільним кодексом України.
Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова не погоджуючись із судовим рішенням господарського суду апеляційної інстанції, подала на нього касаційну скаргу.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27.12.2006 року встановив, що із змісту договору позики № 42 від 13.07.1994 року вбачається, що він носить господарський характер, оскільки правовідносини, що пов»язують вказаних суб»єктів, засновані на принципах диспозитивності, рівності суб»єктів, жоден із них не уповноважений здійснювати управлінські адміністративні функції по відношенню до іншого в контексті укладеного договору, тому касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова передано на розгляд Вищому господарському суду України.
Постановою Вищого господарського суду України від 05.04.2007 року постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.09.2005 року у справі № 5/3414-2/382 -залишено без змін, касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Львова -залишено без задоволення. Цією постановою Вищий господарський суд України встановив, що договір № 42 від 13.07.1994 року укладено на підставі вільного волевиявлення сторін, в якому Міністерство фінансів України виступало від свого імені, а не від імені держави, його укладення не зумовлене приписами будь-яких адміністративних або законодавчих актів, а тому відносини за цим договором є цивільно-правовими.
Ухвалою від 25.06.2007 року Верховний суд України відмовив у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 05.04.2007 року у справі № 5/3414-2/382.
Відповідно до ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду(іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Таким чином, суд приходить до висновку, що неправомірним є посилання позивача на те, що до даних правовідносин за Договором № 42 від 13.07.1994 року повинні бути застосовані норми Бюджетного кодексу України, в тому числі норма ст.17 цього кодексу щодо застосування механізму стягнення заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів. Таким чином, відсутні підстави для нарахування пені на заборгованість по Договору № 42 від 13.07.1994 року в порядку та розмірі, передбаченому для нарахування пені на суму податкового боргу і неподаткових платежів. До правовідносин сторін за вказаним договором підлягають застосуванню норми цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 180 Цивільного кодексу УРСР від 1963 року (діючого в період до 01.01.04 року, коли було укладено Договір № 42 від 13.07.1994 року), угода про неустойку (штраф, пеню) повинна бути укладена в письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність угоди про неустойку (штраф, пеню).
Правило аналогічного змісту закріплене і на даний час у ст.547 Цивільного кодексу України(з врахуванням ст.546 та 549 ЦК України).
Договір № 42 від 13.07.1994 року не містить угоди про неустойку, штраф, пеню.
Як вбачається із змісту Договору № 42 від 13.07.1994 року(п.1.2 договору), зобов'язання по повному поверненню одержаних коштів мало бути виконано до 01.07.1996 року, тобто порушення зобов'язання по повному поверненню одержаних коштів було допущено відповідачем з цієї дати, що в силу п.5 розділу IX “Прикінцеві положення»Господарського кодексу України виключає застосування положень Господарського кодексу України до спірних правовідносин щодо відповідальності за порушення господарських зобов'язань(зокрема, щодо розміру штрафних санкцій, ст.231 ГК України).
З огляду на все вищенаведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 392 015,48 грн по погашенню простроченого основного боргу згідно Договору позики № 42 від 13.07.1994 року, позбавлені правових підстав.
Таким чином, суд дійшов до висновку про відмову в позові повністю.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4-3, 12, 33, 35, 43,49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В позові відмовити повністю.
Суддя Морозюк А.Я.