08 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 905/1450/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Маріупольської міської ради - не з'явився,
Фізичної особи-підприємця Газіна Віталія Анатолійовича - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Газіна Віталія Анатолійовича
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2021 (у складі колегії суддів: Гребенюк Н.В. (головуючий), Медуниця О.Є., Чернота Л.Ф.)
та рішення Господарського суду Донецької області від 25.01.2021 (у складі колегії суддів: Сковородіна О.М. (головуючий), Аксьонова К.І., Говорун О.В.)
у справі № 905/1450/19
за позовом Маріупольської міської ради
до Фізичної особи-підприємця Газіна Віталія Анатолійовича
про повернення земельної ділянки,
У серпні 2019 року Маріупольська міська рада (далі - Позивач) звернулась з позовом до Фізичної особи-підприємця Газіна Віталія Анатолійовича (далі - ФОП Газін В.А., Відповідач) про повернення земельної ділянки загальною площею 0,01156 га, яка знаходиться на перетині вулиць Пилипа Орлика та 9 Авіадивізії в Жовтневому районі міста Маріуполя.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що надана Відповідачу у тимчасове користування земельна ділянка загальною площею 0,01156 га після закінчення строку дії Договору тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) від 05.06.1998 не була повернута у власність територіальної громади.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 25.01.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2021, позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Зобов'язано ФОП Газіна В.А. повернути територіальній громаді міста Маріуполя в особі Маріупольської міської ради земельну ділянку загальною площею 0,01156 га, яка знаходиться на перетині вулиць Пилипа Орлика (колишня назва - Урицького) та 9 Авіадивізії (теперішня назва - Центральна) в Жовтневому районі міста Маріуполя. Стягнуто з ФОП Газіна В.А. на користь Маріупольської міської ради витрати на оплату судового збору в розмірі 1 921,00 грн.
Судові рішення мотивовано тим, що Відповідачем не доведено наявність у нього правових підстав для користування спірною земельною ділянкою, у зв'язку з чим зобов'язаний повернути земельну ділянку власнику.
Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, ФОП Газін В.А. подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 25.01.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2021, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.09.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 905/1450/19 за касаційною скаргою ФОП Газіна В.А. на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2021 та рішення Господарського суду Донецької області від 25.01.2021 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.11.2021; встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 27.10.2021.
11.10.2021 Маріупольська міська рада направила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, заперечила доводи касаційної скарги, просила оскаржувані судові рішення як законні та обґрунтовані залишити без змін, а у задоволенні касаційної скарги відмовити.
29.10.2021 ФОП Газіним В.А. подано до Верховного Суду заяву, у якій надано заперечення на відзив Маріупольської міської ради.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.11.2021 розгляд справи відкладено до 08.12.2021 об 11:40 год., у зв'язку з ненадходженням матеріалів справи № 905/1450/19 до суду касаційної інстанції.
08.12.2021 Маріупольська міська рада та ФОП Газіна В.А. у судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотаннями про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК України не зверталися.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В'ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи встановлено, що 05.06.1998 на підставі рішення Виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 49/18 від 18.02.1998 "Про надання приватному підприємцю Газіну В.А. земельної ділянки на перехресті вулиць Урицького та 9-ої Авіадивізії в Жовтневому районі міста" між Маріупольською міською радою та приватним підприємцем Газіним В.А. (далі - ПП Газін В.А.) було укладено Договір на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди), зареєстрований за №653, за умовами якого:
- Маріупольською міською радою (власник землі) надано ПП Газіну В.А. (землекористувач) у тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,01156 га (пункт 1.1 Договору);
- земельну ділянку надано у тимчасове користування на умовах оренди строком на 10 років для будівництва магазину по продажу товарів змішаного асортименту, аптеки або перукарні (пункт 1.2 Договору);
- землекористувач має право господарювати на землі, після закінчення строку тимчасового використання звернутися у міську раду народних депутатів з клопотанням про продовження строку користування (пункт 3.2 Договору).
Вказаний договір зареєстровано Маріупольською міською радою народних депутатів Донецької області у книзі записів договорів на право користування землею 05.06.1998 за № 653.
Земельна ділянка, надана за Договором про право на тимчасове користування землею (у тому числі оренди) від 05.06.1998, відповідно до вимог Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII, чинного на момент його укладення, має визначені межі та площу, про що свідчить план тимчасового землекористування, який видано ПП Газіну В.А.
17.04.2007 ФОП Газіним В.А. отримано дозвіл на виконання будівельних робіт № 83, який видано у відповідності до проектної документації, затвердженої та зареєстрованої 20.10.2005, зі строком дії до 01.05.2008.
24.05.2007 ФОП Газіним В.А. отримано погодження виконання робіт заінтересованим організаціями на відкриття ордеру на виконання земельних робіт.
09.07.2007 Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради видано ФОП Газіну В.А. ордер №578 на виконання земельних робіт та тимчасове пошкодження наявного благоустрою на території м. Маріуполя із визначеним строком дозволу на виконання земельних робіт, а саме - з 16.07.2007 до 01.05.2008. У графі "ордер продовжений до" відомості про продовження строку дії цього ордеру відсутні.
22.11.2007, тобто у межах строку дії Договору про право на користування землею (у тому числі на умовах оренди) від 05.06.1998, ФОП Газін В.А. звернувся до Маріупольської міської ради із заявою, в якій просив довідвести та продовжити оренду земельної ділянки загальною площею 0,01745 га, тобто визначив площу земельної ділянки такою, що відміна від визначеної умовами вказаного Договору.
Станом на 05.06.2008, тобто на дату закінчення строку дії Договору про право на тимчасове користування землею (у тому числі на правах оренди) від 05.06.1998, Маріупольською міською радою рішення про надання ФОП Газіну В.А. земельної ділянки на запропонованих останнім умовах не було прийнято. Проте ФОП Газіним В.А. надана в тимчасове користування земельна ділянка до земель територіальної громади м. Маріуполя не поверталась.
Доказів звернення Відповідача до органу місцевого самоврядування з заявою про поновлення строку дії Договору про право на тимчасове право на користування землею (у тому числі на правах оренди) від 05.06.1998 на тих же умовах суду не надано.
В той же час, визначений за Договором про право на тимчасове користування землею (у тому числі на правах оренди) від 05.06.1998 об'єкт нерухомості, а саме - магазин з продажу товарів змішаного асортименту, аптека та перукарня, Відповідачем як землекористувачем не побудовано.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 12.02.2013 у справі №36/223пн позов Маріупольської міської ради Донецької області задоволено. Зобов'язано ФОП Газіна В.А. звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, на якій розміщено котлован, фундамент та будівельні матеріали (фундаментні плити), загальною площею 0,0285 га із земель житлової та громадської забудови, підпорядкованих Маріупольській міській раді по вул. Урицького, 89 у Жовтневому районі м. Маріуполя та привести її у придатний для використання стан шляхом демонтажу фундаменту, будівельних матеріалів та засипки ями. У задоволенні зустрічних позовних вимог ФОП Газіна В.А. про зобов'язання Маріупольської міської ради розглянути наданий ФОП Газіним В.А. пакет документів для продовження терміну дії Договору на право тимчасового користування землею від 05.06.1998 з додатковим відводом земельної ділянки та прийняти рішення про укладення такого договору - відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2013 у справі №36/223пн скасовано рішення Господарського суду Донецької області від 12.02.2019 у справі №36/223пн в частині задоволених позовних вимог Маріупольської міської ради та прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення - залишено без змін.
Доказів звернення ФОП Газіна В.А. після завершення провадження у справі №36/223пн, тобто з 2013 року, до Маріупольської міської ради із заявою про поновлення строку дії Договору про право на користування землею (у тому числі на правах оренди) від 05.06.1998 суду не надано.
12.07.2019 головними спеціалістами відділу контролю за використанням активами Маріупольської міської ради проведено обстеження земельної ділянки за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, перехрестя вулиць Пилипа Орлика (колишня вул. Урицького) та 9 Авіадивізії, площею 0,01156 га, що була передана ФОП Газіну В.А., про що складено акт виїзного обстеження від 12.07.2019, в якому зазначено, що земельна ділянка використовується ФОП Газіним В.А. під розміщення котловану, фундаменту, будівельних матеріалів.
ФОП Газіним В.А. факт використання спірної земельної ділянки не заперечується, проте доказів здійснення сплати за фактичне користування земельною ділянкою суду не надано.
За таких обставин Маріупольська міська рада, посилаючись на те, що після закінчення строку дії Договору про тимчасове користування землею (у тому числі оренди) від 05.06.1998 Відповідач не повернув земельну ділянку та продовжує її використовувати без відповідної правової підстави, звернулась до суду з даним позовом про зобов'язання повернути спірну земельній ділянку загальною площею 0,01156 га.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі, виходив з того, що:
- відповідно до положень статей 2, 4, 116, 126, 152 Земельного кодексу України, статті 391 Цивільного кодексу України, статті 34 Закону України "Про оренду землі" вимоги Маріупольської міської ради про зобов'язання повернути земельну ділянку спрямовані на усунення перешкод, пов'язаних з реалізацією права власності та/або користування земельною ділянкою її власником, тобто, є негаторним позовом, який може бути заявлений Позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення, у зв'язку з чим дійшов висновку щодо не застосування до таких вимог строків позовної давності;
- наявність на спірній земельній ділянці конструкції фундаменту та комунікацій, підведених до цієї конструкції, з урахуванням положень частин 2, 3 статті 331 Цивільного кодексу України не створює для Відповідача визначених законодавством підстав для виникнення права на земельну ділянку;
- положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), не передбачали автоматичного поновлення договору, а лише визначали право орендаря, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, на поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах, а на змінених умовах допускалось поновлення договору лише за згодою сторін;
- повернення земельної ділянки територіальної громади відповідає легітимній меті захисту прав законного власника, пропорційності втручання у право мирного володіння майном та захисту загальних інтересів контролю за використанням земельних ділянок публічної власності.
При цьому судом апеляційної інстанції відхилено доводи Відповідача про те, що він має дозвіл на виконання будівельних робіт від 17.04.2007 № 83 незавершеного з 2007 року будівництва, який є чинним у розумінні частини 8 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та надає йому правові підстави для використання спірної земельної ділянки, виходячи з того, що дію вказаного дозволу, виданого зі строком дії до 01.05.2008, не було продовжено у відповідності до положень Наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05.12.2000 "Про затвердження Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.12.2000 №945/5166, який діяв до 19.01.2010, тому положення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності з 12.03.2011, на вказаний дозвіл не поширюються, а отже Відповідачем не доведено правомірність користування спірною земельною ділянкою після закінчення строку дії Договору про право тимчасового користування землею (у тому числі на правах оренди) від 05.06.1998.
Також суд апеляційної інстанції врахував те, що за умовами Договору про право тимчасового користування землею (у тому числі на правах оренди) від 05.06.1998 спірна земельна ділянка надавалась у користування для будівництва магазину, аптеки та перукарні, і на час виникнення спірних правовідносин, землекористувачем не здійснено будівництво цих об'єктів, що свідчить про порушення прав та інтересів територіальної громади, яка передавала таку земельну ділянку з метою отримати в межах міста суспільний об'єкт інфраструктури, орендну плату за користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим вимоги орган місцевого самоврядування про зобов'язання Відповідача повернути спірну земельну ділянку визнано обґрунтованими та доведеними.
У поданій касаційній скарзі ФОП Газін В.А., посилаючись на наявність підстави оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, статей 317, 391, 400 Цивільного кодексу України, без урахування правових висновків щодо застосування наведених норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц та постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 925/180/18.
Положеннями статті 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
З урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши судові рішення Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, висновками у яких ФОП Газін В.А. обґрунтував наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає, що висновки викладені у цих постановах прийнято у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі № 905/1450/19, що розглядається.
У справі № 653/1096/16-ц (постанова від 04.07.2018) предметом розгляду був спір про визнання осіб такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, їх виселення та зняття з реєстрації; у справі № 522/7636/14-ц (постанова від 15.05.2019) розглядався спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна із чужого незаконного володіння, зобов'язання вчинити дії; у справі № 504/2864/13-ц (постанова від 28.11.2018) розглядався спір про визнання недійсним протоколу аукціону з продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки та договору міни, зобов'язання повернути земельну ділянку; у справі № 925/180/18 (постанова від 19.06.2019) розглядався спір про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням шляхом надання безперешкодного доступу до спірного приміщення та передачу площі даного приміщення, яке не перебувало у Позивача у фактичному володінні.
Проте у справі № 905/1450/19, що розглядається, предметом спору є вимога про повернення земельної ділянки загальною площею 0,01156 га після закінчення строку дії договору, у якій судами встановлено, що Відповідач не скористався своїм переважним правом на поновлення договору користування (у тому числі на умовах оренди) землею на той же строк на тих же умовах, при цьому на змінених умовах щодо збільшення площі земельної ділянки до 0,01745 га, сторонами не було досягнуто згоди, що мало наслідком припинення договірних правовідносин, а не повернення земельної ділянки законному власнику (розпоряднику) стало підставою для захисту його порушеного права та законного інтересу шляхом пред'явлення негаторного позову.
Отже, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях у справі № 905/1450/19, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 653/1096/16-ц, № 522/7636/14-ц, № 504/2864/13-ц та постанові Верховного Суду у справі № 925/180/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, адже судові рішення у зазначених справах ухвалені за інших фактичних обставин, які формують зміст правовідносин, та наявних у таких справах доказів, а також іншого суб'єктного складу учасників судового процесу, ніж у справі, що розглядається, різними також є предмети і підстави позовів і нормативно-правове регулювання (в окремих справах), тобто зазначені справи і справа № 905/1450/19, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них, а отже, висновки цих судів у таких справах не підлягають застосуванню у справі, що розглядається судом касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд наголошує, що однією з умов оскарження судового рішення з підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є застосування судом апеляційної інстанції зазначеної скаржником норми права в оскаржуваному судовому рішенні. Водночас, як убачається з матеріалів справи, судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові положення статей 317, 400 Цивільного кодексу України застосовано не було.
Отже, доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, наведених у вказаних вище постановах, є необґрунтованими.
За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного перегляду справи.
Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Отже, оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 905/1450/19 за касаційною скаргою ФОП Газіна В.А. з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
У зв'язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягають.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Газіна Віталія Анатолійовича на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2021 та рішення Господарського суду Донецької області від 25.01.2021 у справі № 905/1450/19.
2. Поновити виконання рішення Господарського суду Донецької області від 25.01.2021 у справі № 905/1450/19.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: В.А. Зуєв
І.С. Міщенко