Рішення від 06.12.2021 по справі 920/938/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.12.2021м. СумиСправа № 920/938/21

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Осокіної А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/938/21 в порядку загального позовного провадження

за позовом: виконувача обов'язків керівника Шосткинської окружної прокуратури Сумської області (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Свободи 65)

в інтересах держави в особі в інтересах держави в особі позивачів:

1) Сумської обласної ради (40030, м. Суми, пл. Незалежності, буд. 2, ідентифікаційний код 23826636),

2) Комунальна установа Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» (41226, Сумська область, Шосткинський район, смт Свеса, вул. Дачна, буд. 1, ідентифікаційний код 03189376),

3) Північно-східного офісу Держаудитслужби (61022, м. Харків, пл. Свободи, Держпром, буд. 5, під. 4, пов. 10, ідентифікаційний код 40478572),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491),

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів,

за участю представників учасників справи:

прокурор - Вортоломей М.Ф. згідно службового посвідчення від 25.01.2021 № 059486,

першого позивача - не з'явився,

другого позивача - не з'явився,

третього позивача - Соловей П.О. згідно службового посвідчення від 12.09.2019 серії АБ № 004043,

відповідача - не з'явився.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

26.08.2021 прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі позивачів із позовною заявою, відповідно до якої просить суд:

1) Визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 12.01.2019 року до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 24.12.2020 № 82, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) та Комунальною установою Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» (41226, Сумська область, Шосткинський район, смт Свеса, вул. Дачна, буд. 1, ідентифікаційний код 03189376).

2) Визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 12.01.2021 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 24.12.2020 № 82, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) та Комунальною установою Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» (41226, Сумська область, Шосткинський район, смт Свеса, вул. Дачна, буд. 1, ідентифікаційний код 03189376).

3) Визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 12.01.2021 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 24.12.2020 № 82, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) та Комунальною установою Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» (41226, Сумська область, Шосткинський район, смт Свеса, вул. Дачна, буд. 1, ідентифікаційний код 03189376).

4) Визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 13.01.2021 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 24.12.2020 № 82, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) та Комунальною установою Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» (41226, Сумська область, Шосткинський район, смт Свеса, вул. Дачна, буд. 1, ідентифікаційний код 03189376).

5) Визнати недійсною додаткову угоду № 6 від 13.01.2021 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 24.12.2020 № 82, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) та Комунальною установою Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» (41226, Сумська область, Шосткинський район, смт Свеса, вул. Дачна, буд. 1, ідентифікаційний код 03189376).

6) Визнати недійсною додаткову угоду № 7 від 13.01.2021 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 24.12.2020 № 82, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) та Комунальною установою Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» (41226, Сумська область, Шосткинський район, смт Свеса, вул. Дачна, буд. 1, ідентифікаційний код 03189376).

7) Визнати недійсною додаткову угоду № 8 від 13.01.2021 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 24.12.2020 № 82, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) та Комунальною установою Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» (41226, Сумська область, Шосткинський район, смт Свеса, вул. Дачна, буд. 1, ідентифікаційний код 03189376).

8) Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) на користь Комунальної установи Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» (41226, Сумська область, Шосткинський район, смт Свеса, вул. Дачна, буд. 1, ідентифікаційний код 03189376) безпідставно сплачені кошти у сумі 170 220,68 грн.

9) Судові витрати (судовий збір у сумі 18 443,30 грн) стягнути з відповідача за наступними реквізитами: Сумська обласна прокуратура (м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33, код 03527891, р/р ІМ598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172).

Позовні вимоги обгрунтовані укладенням між другим позивачем та відповідачем додаткових угод №№ 2-8 від 12.01.2021 та від 13.01.2021 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 24.12.2020 № 82 з порушенням вимог пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». На підставі вищезазначених додаткових угод до договору другим позивачем надмірно сплачено відповідачу бюджетні кошти на загальну суму 170 220,68 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Ухвалою від 30.08.2021 у справі № 920/938/21 судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/938/21 за правилами загального позовного провадження; призначити підготовче засідання на 07.10.2021, 11:00 з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання.

06.10.2021 відповідачем подано суду засобами електронного зв'язку заяву від 05.10.2021 № 05/10/01 (вх. № 3646 від 06.10.2021) про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву, де відповідач просить суд провести підготовче засідання без участі представника відповідача, надати додатковий строк відповідачу для надання відзиву на позовну заяву, продовжити строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкласти розгляд справи у межах підготовчого провадження.

Ухвалою від 07.10.2021 у справі № 920/938/21 судом постановлено заяву відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) від 05.10.2021 № 05/10/01 (вх. № 3646 від 06.10.2021) про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву задовольнити частково; продовжити строк проведення підготовчого провадження у справі № 920/938/21 на тридцять днів з 30 жовтня 2021 року до 29 листопада 2021 року; відкласти підготовче засідання на 09.11.2021, 12:00 з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до вимог частини другої статті 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд ухвалою від 09.11.2021 постановив закрити підготовче провадження у справі № 920/938/21 та призначити справу до судового розгляду по суті на 06.12.2021, 15:00.

Прокурор у справі та третій позивача в судовому засіданні по суті 06.12.2021 позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представники першого, другого позивачів та відповідача у судове засідання по суті не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені судом належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, повернуті на адресу суду відділенням поштового зв'язку.

Другим відповідачем надіслано до суду електронною поштою та засобами поштового зв'язку (під час виготовлення повного тексту судового рішення) клопотання від 01.12.2021 № 752 (вх. № 9955/21 від 03.12.2021 та вх № 10089 від 08.12.2021) про розгляд справи без участі представника другого позивача у зв'язку з неможливістю його явки у судове засідання та відсутністю технічної можливості для прийняття участі у судовому засідання в режимі відеоконференції. Також другий позивач зазначає, що просить суд розглянути справу за наявними матеріалами та заперечень проти позову не має.

Протокольною ухвалою від 06.12.2021, яка, відповідно до частини п'ятої статті 233 ГПК України занесена до протоколу судового засідання, суд постановив повернути без розгляду клопотання другого позивача від 01.12.2021 № 752 (вх. № 9955/21 від 03.12.2021) про розгляд справи без участі представника другого позивача у зв'язку з відсутністю електронного цифрового підпису.

Представник відповідача в судове засідання по суті не з'явився, 06.12.2021 відповідачем надіслано до суду електронною поштою заяву від 05.12.2021 № 05/12/01 (вх. № 10004 від 06.12.2021) про відкладення розгляду справи, де відповідач зазначає, що проти позову заперечує та не визнає позовні вимоги, у зв'язку з неможливістю явки представника відповідача у судове засідання та відсутністю технічної можливості для прийняття участі у судовому засідання в режимі відеоконференції, посилаючись на вимоги пункту 2 частини другої статті 202 ГПК України просить суд відкласти розгляд справи по суті.

Прокурору у справі усно зазначив, що проти задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи заперечує з підстав його необґрунтованості.

Протокольною ухвалою від 06.12.2021, яка, відповідно до частини п'ятої статті 233 ГПК України занесена до протоколу судового засідання, суд постановив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи по суті.

Згідно зі статті 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Відповідно до статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.

Суд вважає за доцільне зазначити, що учасникам справи надано достатньо часу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів. Приймаючи до уваги наведене та принципи змагальності і диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників першого, другого позивачів та відповідача.

Судовий процес на виконання статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

В судовому засіданні по суті 06.12.2021 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Шосткинською окружною прокуратурою в ході реалізації функції представництва інтересів держави в суді проведено вивчення закупівлі (посилання https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2020-11-17-001600-a) товару за ДК 021:2015:09120000-6: Газове паливо очікуваною вартістю 1 040 000,00 грн (замовник - Комунальна установа Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат»), за результатами якої переможцем на підставі протоколу розгляду тендерних пропозицій визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Кастум» з остаточною пропозицією 426 400,00 грн, з яким 24.12.2020 укладено договір № 82 на постачання товару (природного газу для потреб непобутових споживачів).

При вивченні питання дотримання вимог Закону України «Про публічні закупівлі» встановлено, що 17 листопада 2020 року на веб-сайті «Prozorro» (режим доступу: https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2020-11-17-001600-а) Комунальною установою Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» оприлюднено оголошення № UA-2020-11-17-001600-а про проведення відкритих торгів на закупівлю природного газу обсягом 104000 м3 з терміном постачання з 01.01.2021 по 31.12.2021 з очікуваною вартістю 1 040 000,00 грн.

Учасниками вказаних відкритих торгів зареєструвалися вісім юридичних осіб: ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» (остаточна ціпова пропозиція 655 200,00 грн), ТОВ «Укр газ ресурс»» (остаточна цінова пропозиція 634 400,00 грн), ТОВ «Сервіс груп ЛТД» (остаточна цінова пропозиція 489 216,00 грн), ТОВ «ЕРНЕРІНГ» (остаточна цінова пропозиція 480 729,00 грн), ГОВ «Галузеве підприємство «Промсервіс» (остаточна цінова пропозиція 435 656,00 грн), TOB «ЕКОТЕХНОІНВЕСТ» (остаточна цінова пропозиція 435 656,00 грн), ТОВ «ТРАНСГАЗПРОМ» (остаточна цінова пропозиція 430 455,00 грн) та ТОВ «Кастум» (остаточна цінова пропозиція 426 400,00 грн).

За результатами проведеної процедури закупівлі переможцем визнано ТОВ «Кастум» (відповідача у справі) з найнижчою ціновою пропозицією 426 400,00 грн, з яким другим позивачем 24.12.2020 укладено договір № 82 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.2 договору річний плановий обсяг постачання газу - до 104,0 тис.м3.

Відповідно до пунктів 3.2 - 3.3 договору ціна газу становить 4 100,00 грн (з ПДВ) за 1000 м3.

Загальна сума договору становить 426 400,00 грн, що визначено пунктом 3.6 договору.

В подальшому між відповідачем та другим позивачем укладено низку додаткових угод, якими суттєво збільшено первісну ціну товару в договорі, яка була визначена за результатами відкритих торгів.

12.01.2021 між відповідачем та другим позивачем укладено чотири додаткові угоди до договору від 12.01.2021 №№ 1-4, якими збільшено ціну за 1 тис. м куб. газу з 4 100,00 до 6 000,61 грн з ПДВ, а саме:

- додатковою угодою від 12.01.2021 № 1 ціну газу збільшено з 4 100,00 до 4 509,59 грн;

- додатковою угодою від 12.01.2021 № 2 ціну газу збільшено до 4 960,09 грн;

- додатковою угодою від 12.01.2021 № 3 ціну газу збільшено до 5 455,60 грн;

- додатковою угодою від 12.01.2021 № 4 ціну газу збільшено до 6 000,61 грн з ПДВ за 1 тис. м куб. газу).

13.01.2021 між відповідачем та другим позивачем укладено ще чотири додаткові угоди до договору від 13.01.2021 №№ 5-8, якими ціну за 1 тис. м куб. газу збільшено до 8 400,00 грн. з ПДВ:

- додатковою угодою від 13.01.2021 № 5 ціну газу збільшено до 6 600,07 грн;

- додатковою угодою від 13.01.2021 № 6 ціну газу збільшено до 7 259,41 грн;

- додатковою угодою від 13.01.2021 № 7 ціну газу збільшено до 7 984,62 грн;

- додатковою угодою від 13.01.2021 № 8 ціну газу збільшено до 8 400,00 грн з ПДВ за 1 тис. м куб. газу.

Загалом додатковими угодами від 12.01.2021 №№ 1-4 та від 13.01.2021 №№ 5-8 ціну природного газу за 1 тис. куб. м збільшено з 4 100,00 грн до 8 400,00 грн з ПДВ або на 104 %.

Прокуратура вважає, що укладенні між другим позивачем та відповідачем додаткові угоди №№ 2-8 від 12.01.2021 та від 13.01.2021 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 24.12.2020 № 82 повинні бути визнані судом недійсними, як укладені з порушенням вимог пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а бюджетні кошти на загальну суму 170 220,68 грн надмірно сплачені другим позивачем відповідачу на підставі вищезазначених додаткових угод до договору підлягають стягненню з відповідача.

Відповідач у заяві від 05.12.2021 № 05/12/01 (вх. № 10004 від 06.12.2021) позов не визнає, обґрунтованого відзиву на позов до суду не подав.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Стосовно порушення інтересів держави діями відповідача.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Відтак, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У даному випадку порушенням інтересів держави є те, що під час проведенням закупівлі порушено вимоги чинного законодавства, принципи ефективного та прозорого здійснення закупівлі, створення добросовісної конкуренції у сфері закупівлі, принципи максимальної ефективності та економії, що нераціональне та неефективне витрачання коштів бюджету.

Закон України «Про публічні закупівлі» установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Отже правильне, в порядку, визначеному законодавством, використання бюджетних коштів беззаперечно становить державний інтерес.

Суперечності, які виникають у бюджетних правовідносинах, зачіпають як інтереси держави, так і суспільні інтереси, тож порушення інтересів держави у цій сфері є порушенням загальнодержавних інтересів, що у відповідності до статті 131-1 Конституції України покладає на прокурора обов'язок представництва в суді.

Прокурор звернувся до господарського суду в інтересах Сумської обласної ради, Комунальної установи Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» та Північно-східного офісу Державної аудиторської служби України з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.3 Положення про Комунальну установу Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат», затвердженого 30.01.2017 першим заступником начальника управління комунального майна Сумської обласної ради Інтернат є стаціонарною інтернатною установою, заснованою на майні спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області, управління якою здійснює Сумська обласна рада, має статус юридичної особи публічного права.

Згідно пунктами 9.2, 9.3 Положення майно Інтернату є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ та міст Сумської області та закріплюється за ним на праві оперативного управління. Джерелами утворення майна є грошові кошти та матеріальні внески Власника (Сумської обласної ради).

Таким чином, Сумська обласна рада є органом, який наділений повноваженнями реагувати, у тому числі заходами цивільно-правового характеру, на порушення вимог законодавства, які впливають на законні інтереси щодо спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області.

Також Комунальна установа Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» має право звертатися до суду за захистом порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, пов'язаних, зокрема, з неправомірним використанням бюджетних коштів.

Крім того, відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю серед іншого є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів і майна у бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі. Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

За змістом пунктів 1, 7, 8, 10 частини першої статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів тощо.

Згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43, Державна аудиторська служба є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до підпунктів 3, 9 пункту 4 вказаного Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту; перевірки закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель, вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Державна аудиторська служба України, як орган, який здійснює фінансовий контроль, при моніторингу публічних закупівель має право при виявлені випадків недотримання законодавства про державні закупівлі та не виконанні підконтрольною установою вимог до усунення відповідних порушень, звернутися до суду в інтересах держави.

Постановою Кабінету Міністрів України № 266 від 06.04.2016 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби» затверджено перелік міжрегіональних територіальних органів Держаудитслужби України. Відповідно до пункту 1 вказаної постанови міжрегіональні територіальні органи Держаудитслужби за переліком згідно додатку 1 утворюються як юридичні особи публічного права.

Відповідно до наказу Держаудитслужби України № 23 від 02.06.2016 затверджено Положення про Північно-східний офіс Держаудитслужби, згідно якого Північно-східний офіс Держаудитслужби підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. У складі Офісу утворюються як структурні підрозділи управління у Луганський, Сумській, Харківській та Полтавській областях.

Таким чином, позивачами в даному спорі є Сумська обласна рада, як власник Комунальної установи Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат», безпосередньо Комунальна установа Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат», яка має право звернутися до суду з вимогою про стягнення безпідставно сплачених бюджетних коштів, та Північно-східний офіс Держаудитслужби, як орган державного фінансового контролю.

Водночас, Сумською обласною радою, Комунальною установою Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» та Північно-східним офісом Держаудитслужби не вжито заходів щодо оскарження вищезгаданих додаткових угод, не зважаючи на очевидний характер порушень, що свідчить про їх бездіяльність, тобто нездійснення захисту інтересів держави та територіальної громади органами, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження.

Ураховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються не захищеними, а уповноваженими органами допущено бездіяльність, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах та підстави для внесення позову прокурором в інтересах держави.

Зазначене є доказом нездійснення захисту інтересів держави уповноваженими суб'єктами владних повноважень та вказує на наявність підстав для застосування представницьких повноважень прокурором.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (рішення у справі «Korolev v. Russia» пункт 33; рішення у справі «Menchinskaya v. Russia», пункт 35).

Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.

Виконання зобов'язань за додатковими угодами, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України «Про публічні закупівлі» та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави у сфері охорони дитинства.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виклала правову позицію щодо обґрунтування прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді.

Зокрема, Велика палата зазначила, що прокурор звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

На виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором направлено відповідні листи-повідомлення до Сумської обласної ради, Комунальної установи Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» та Північно-східного офісу Держаудитслужби.

Від Сумської обласної ради прокурором отримано відповідь від 05.07.2021 № 01- 24/978, з якої слідує, що вказаним органом заходи судового захисту інтересів держави не вживались та вживатись не будуть.

Від Комунальної установи Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» прокурором отримано відповідь від 19.07.2021 № 458, з якої слідує, що вказаною установою заходи судового захисту інтересів держави не вживались та вживатись не будуть, оскільки в її штаті відсутні працівники юридичного фаху.

Від Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області прокурором отримано відповідь від 06.07.2021 № 201825-17/1919-2021, з якої слідує, що вказаним органом заходи судового захисту інтересів держави вживатись не будуть, але у разі вжиття прокурором заходів представницького характеру Управлінням буде забезпечено участь у справі відповідно до норм процесуального законодавства.

Таким чином, з вказаних листів уповноважених органів наміру вжиття заходів щодо захисту інтересів держави в судовому порядку не простежується.

Вказане розцінюється прокурором як бездіяльність уповноважених органів в даному випадку.

Суд погоджується з доводами прокурора та приходить до висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом у зв'язку із доведеною бездіяльністю вказаних компетентних органів та необхідністю невідкладного захисту інтересів держави в даному випадку.

Щодо позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 180 ГП України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначено Законом України «Про публічні закупівлі», тут і надалі у редакції Закону чинній на момент виникнення спірних правовідносин (із змінами від 02.12.2020, набрали чинності 20.12.2020).

Вказаний Закон передбачає, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина перша статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»).

В силу вимог пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

У абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, Закон України «Про публічні закупівлі» встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме за пунктом 2 частини п'ятої наведеної норми - у випадку коливання цін на ринку товару чи то у бік збільшення, що надає сторонам право змінювати умови договору щодо ціни товару, при цьому не більше ніж на 10 % та не збільшуючи загальну суму договору.

Документальним обґрунтуванням для укладання вказаних додаткових угод стали надані відповідачем цінові довідки Харківської торгово-промислової палати від 04.01.2021 № 1/21, від 05.01.2021 № 11/21, від 12.01.2021 № 37/21, від 12.01.2021 № 38/21, від 12.01.2021 № 39/21 та від 12.01.2021 № 53/21, які, на думку відповідача містять інформацію про рівень коливання ціни між вказаними в них датами.

Однак, вказані довідки Харківської торгово-промислової палати не містять інформації про коливання ціни природного газу на ринку в період з 12.01.2021 по 12.01.2021 (дата укладення додаткових угод №№ 2-4 до договору) та з 12.01.2021 по 13.01.2021 (дата укладення додаткових угод №№ 5-8 до договору).

Таким чином, відповідач безпідставно вносив зміни до істотних умов договору, якими змінював ціну газу за 1 тис. м. куб. (додаткові угоди до договору від 12.01.2021 №№ 2-4 та від 13.01.2021 №№ 5-8), чим порушив вимоги пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Отже, вищевказані документи за період з 12.01.2021 (дата внесення змій до договору) по 13.01.2021 (дата чергового внесення змін до договору) не містять відомостей щодо динаміки ціни на природний газ, у них відсутній аналіз вартості ціни газу па конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами, чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни природного газу на ринку, у зв'язку з чим не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Таким чином, необхідність внесення зазначених змін не можна вважати обґрунтованою та такою, що підтверджена документально.

Згідно з роз'яснення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України «Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю», що міститься у листі від 07.04.2015 № 3302-05/11398-07, у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціпи за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов'язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін. Враховуючи викладене, при кожному внесенні змін до договору про закупівлю у вищезазначеному випадку шляхом укладання додаткової угоди до договору сторони договору зобов'язані належним чином виконувати умови такого договору з урахуванням змінених його умов кожного разу. Водночас, внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Суд вважає за необхідне зазначити, що будь-який суб'єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

У постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 вказано про помилковість висновку, що положення частини четвертої статті 36 Закону «Про публічні закупівлі» є достатніми підставами для збільшення ціни товару для обох сторін договору.

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (стаття 13 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. При цьому сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні договору. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати такого розгляду.

Таким чином, зміна умов договору відбувається за згодою обох сторін.

Положеннями пунктів 10.5, 10.8, 10.9.1, 10.10 договору визначено можливість зміни ціни па товар.

При цьому, з огляду на положення пункту 10.10 договору, замовник розглядатиме питання про першу зміну ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 % у разі коливання ціни такого товару па ринку після укладення договору лише у випадку реального коливання ціпи на ринку, що має бути обґрунтовано постачальником шляхом надання двох довідок (оригіналу або нотаріально завірену копію) документу, виданого компетентним органом про середньоринкові ціни одна з яких має підтверджувати середньо ринкову ціну товару станом на місяць аукціону, інша на дату подання пропозиції щодо зміни ціни.

Таким чином, сторони дійшли згоди про порядок розгляду змін до ціни товару за умовами договору.

У пункті 10.13 договору передбачено, що сторона, яка одержала пропозицію про зміну умов договору повідомляє другу сторону про своє рішення протягом строку, визначеного статтею 188 ГК України.

Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 вказує, що метою регулювання, передбаченого статтею 36 Закону «Про публічні закупівлі», а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 % є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цій па ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

Статтею 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його па інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, па що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %. Інше тлумачення відповідної норми Закону України «Про державні закупівлі» нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд вважає, що обмеження 10 % застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб'єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про публічні закупівлі» закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості па всіх їх стадіях; метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 зауважує, що чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін па ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і такі документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації).

З аналізу вищевказаних висновків Верховного Суду випливає, що постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є не прогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Аналізом інформації, зазначеної у вищевказаних довідках установлено наступне. На Нідерландському хабі ТТF ціна природного газу за 1 тис. м куб. станом на 04.12.2020 складала 7 682,33 грн, станом на 04.01.2021 - 1 0045,99 грн, станом на 06.01.2021 - 9 567,67 грн, станом на 11.01.2021 - 10 606,88 грн, станом на 12.01.2021 - 11 424,42 грн, тобто ціна природного газу за 1 тис. м куб. в період з 24.12.2020 (дата укладання договору) по 12.01.2021 (дата внесення змін до договору) збільшилась з 10 045,99 грн до 11 424,42 грн, зросла на 13,7 %. На Німецькому хабі NGG ціна природного газу за 1 тис. м куб. станом на 21.12.2020 становила 8 323,66 грн, станом на 05.01.2021 - 10 383,30 грн, станом на 08.01.2021 - 9 971,78 грн, станом на 11.01.2021 - 10 331,05 грн, тобто на Німецькому хабі NGG ціпа природного газу за 1 тис. м куб. в період з 24.12.2020 (дата укладання договору) по 12.01.2021 (дата внесення змін до договору) зменшилась з 10 383,30 грн до 10 331,05 грн. На Австрійському хабі СЕНG ціна природного газу з 07.01.2021 по 09.01.2021 зросла з 9 030,33 грн до 9 874,08 грн за 1 тис. м. куб., тобто у період з 24.12.2020 (дата укладання договору) по 12.01.2021 (дата внесення змін до договору) ціна природного газу збільшилась на 9,3 %.

Крім того, за оприлюдненими даними Української енергетичної біржі (інформація розміщена за посиланням ueex.com.ua) установлено, що середньозважена ціна за 1 тис. м куб. природного газу на дату укладення договору та дати укладення додаткових угод становила: на 24.12.2020 - 7 452,95 грн з ПДВ, на 12.01.2021 - 7 782,93 грн з ГІДВ, на 13.01.2021 - 7 924,07 грн з ПДВ, тобто у період з дати укладення договору до дати внесення останніх змій до істотних умов договору середньозважена ціна на 1 тис. м куб. природного газу зросла на 6,3 %.

Довідки Харківської торгово-промислової палати не містять інформації про коливання ціпи природного газу на ринку в період з 12.01.2021 (дата внесення змін до договору додатковими угодами №№ 2-4) по 13.01.2021 (дата чергового внесення змін до договору додатковими угодами №№ 5-8).

Крім наведеного, у порушення пункту 10.10 договору при внесенні змін до договору додатковими угодами №№ 2-8 відповідачем (постачальником) не надано двох довідок про середньоринкові ціни, за самостійно узгодженими умовами договору.

Ураховуючи викладене, при кожному внесенні змін до договору про закупівлю у вищезазначеному випадку шляхом укладання додаткової угоди до договору, сторони договору зобов'язані належним чином виконувати умови такого договору з урахуванням змінених його умов кожного разу. Водночас внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Такої ж позиції дотримався Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 у справі № 912/898/18 та у постанові від 12.02.2020 у справі № 913/166/19, зазначивши, що Законом України «Про публічні закупівлі» не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме відповідного до зміни ціни в договорі факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Отже, сторони у випадку коливання цін на ринку наділені правом вносити зміни до ціни товару декілька разів, але не більше, ніж на 10 % від ціни за одиницю товару, і такі зміни сторони вносять з урахуванням вже внесених попередніх змін. Тобто, кожного разу сторони мають право збільшити ціну за одиницю товару не більше, ніж на 10 % з урахуванням попередніх змін, однак у випадку коливання цін, тобто з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження коливання ціни такого товару на ринку у бік збільшення за період з дати укладення відповідно основного договору до дати укладення додаткової угоди № 1, від дати укладення додаткової угоди № 1 до дати укладення додаткової угоди № 2.

Таким чином, відповідач безпідставно вносив зміни до істотних умов договору, якими змінював ціну газу за 1 тис. м. куб. (додаткові угоди до договору від 12.01.2021 №№ 2-4 та від 13.01.2021 №№ 5-8), чим порушив вимоги пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Верховний Суд у постанові від 25.06.2019 у справі № 913/308/18 зробив наступний висновок: «Суди попередніх інстанцій не надали оцінки фактам суттєвої зміни ринкової ціпи за такий короткий період; обставинам того, що ціна товару у тендерній пропозиції могла бути усвідомлено занижена для отримання замовлення, а після укладення договору закупівлі приведена у відповідність із ринковою.

В таких випадках додаткова угода щодо зміни ціни договору спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання контракту.

Описана вище можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісної конкуренції, зловживань та корупційних дій робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є очевидним порушенням принципів процедури закупівлі, встановленим преамбулою та статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі».

Таким чином, надані відповідачем цінові довідки Харківської торгово- промислової палати від 04.01.2021 № 1/21, від 05.01.2021 № 11/21, від 12.01.2021 № 37/21, від 12.01.2021 № 38/21, від 12.01.2021 № 39/21 та від 12.01.2021 № 53/21 не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що в свою чергу ще раз підтверджує необґрунтоване і безпідставне укладення додаткових угод №№ 2-8 .

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено зловживання своїм правом на зміну умов договору, змінюючи ціну товару без наявності достатніх підстав, що безпосередньо суперечить, як умовам пунктів 10.5, 10.8, 10.9.1, 10.10 договору так і положенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі».

Таким чином, відповідачем та другим позивачем всупереч інтересів держави, без будь-яких належних на те підстав, в порушення вимог статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та положень договору про закупівлю за державні кошти, укладено додаткові угоди №№ 2-8, якими підвищено ціни на предмет договору.

Управлінням Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Сумській області за зверненням Шосткинської окружної прокуратури проведено моніторинг вказаної вище процедури закупівлі (висновок від 16.06.2021), згідно якого за результатами аналізу питання внесення змін до договору установлено порушення вимог пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

При цьому подання відповідачем при проведенні торгів найменшої цінової пропозиції, яка суттєво менша від очікуваної вартості та пропозиції іншого учасника та одразу ж після укладення договору ініціювання укладення додаткових угод з більшою ціною за товар порушує основні принципи, що передбачені статтею 3 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість за прозорість на всіх стадіях закупівель; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Відповідач з метою одержати перемогу у відкритих торгах занизив пропоновану ціну газу, а після укладення договору домігся збільшення ціни шляхом укладення додаткових угод, попри відсутність для цього підстав.

Визнання недійсної будь-якої додаткової угоди тягне за собою визнання недійсними всіх послідуючих додаткових угод, оскільки кожна наступна додаткова угода має фіксовану ціпу за одиницю товару, а тому є похідною від попередніх додаткових угод та автоматично є незаконною, оскільки без попередньої додаткової угоди ціна по послідуючій буде фактично перевищувати підвищення ціпи за одиницю товару більше, ніж на 10 %, визначених в статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у порівнянні із основним договором.

Таким чином, суд приходить до висновку, що додаткові угоди №№ 2-8 до договору укладені всупереч інтересів держави, без будь-яких належних на те підстав, в порушення вимог статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та положень договору про закупівлю за державні кошти, за цими угодами підвищено ціни на предмет договору в умовах фактичного зниження на ринку цін на природний газ.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як зазначено у частині другій статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правовику прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі визнання недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в пазурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість тою, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бузи спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Додатковою угодою № 9 від 24.06.2020 договір № 82 від 24.12.2021 достроково розірвано сторонами у зв'язку з прийняттям заходів на усунення порушень, виявлених під час моніторингу.

Разом з цим згідно з частиною першою статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правовиків недійсними», вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, гак і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, суд зазначає про наявність всіх підстав для визнання оспорюваних додаткових угод недійсними.

Згідно з частиною другою статті 208 ГК України у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, ЦК і ГК, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Частиною другою статті 712 ЦК України передбачено, що до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 695 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами статті 699 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до частини першої статті 670 цього ж Кодексу, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі- продажу, покупець мас право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

У зв'язку з цим, відповідно до частини другої статті 215 ЦК України додаткові угоди № 2 від 12.01.2021, № 3 від 12.01.2021, № 4 від 12.01.2021, № 5 від 13.01.2021, № 6 від 13.01.2021, № 7 від 13.01.2021 та № 8 від 13.01.2021 до договору про постачання природного газу № 82 від 24.12.2021 є недійсними, оскільки укладені в порушення вимог пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а тому кошти, які сплачені другим позивачем відповідачу за товар, який так і не був поставлений відповідачем, підлягають стягненню з останнього.

Судом встановлено, що на виконання договору № 82 від 24.12.2020 за ціною, визначеною договором (4 100,00 грн (з ПДВ) за 1 тис. м3 природного газу) Комунальна установа Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» не отримала м3 природного газу), а весь обсяг газу в розмірі 43,58785 тис. м. куб. був отриманий і оплачений протягом січня-травня 2021 року за ціною 8 400,00 грн на загальну суму 367 532,51 грн, хоча повинна була отримати за ціною 4 509,59 грн згідно додаткової угоди № 1 від 12.01.2021 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 24.12.2020 № 82.

Таким чином, відповідно до наведеного у позовній заяві розрахунку сума, що необгрунтовано сплачена другим позивачем на користь відповідача складає 170 220,68 грн.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про задоволення вимог прокурора та стягнення з відповідача надмірно сплачених другим позивачем відповідачу бюджетних коштів на загальну суму 170 220,68 грн на підставі додаткових угод №№ 2,3,4,5, 6, 7, 8 до договору.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог прокурора та їх задоволення у повному обсязі на підставі вищевикладеного.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що судом позовні вимоги прокурора до відповідача задоволені, то на відповідача покладаються витрати прокурора із сплати судового збору.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 12.01.2021 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 24.12.2020 № 82, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) та Комунальною установою Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» (41226, Сумська область, Шосткинський район, смт Свеса, вул. Дачна, буд. 1, ідентифікаційний код 03189376).

3. Визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 12.01.2021 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 24.12.2020 № 82, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) та Комунальною установою Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» (41226, Сумська область, Шосткинський район, смт Свеса, вул. Дачна, буд. 1, ідентифікаційний код 03189376).

4. Визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 12.01.2021 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 24.12.2020 № 82, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) та Комунальною установою Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» (41226, Сумська область, Шосткинський район, смт Свеса, вул. Дачна, буд. 1, ідентифікаційний код 03189376).

5. Визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 13.01.2021 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 24.12.2020 № 82, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) та Комунальною установою Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» (41226, Сумська область, Шосткинський район, смт Свеса, вул. Дачна, буд. 1, ідентифікаційний код 03189376).

6. Визнати недійсною додаткову угоду № 6 від 13.01.2021 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 24.12.2020 № 82, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) та Комунальною установою Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» (41226, Сумська область, Шосткинський район, смт Свеса, вул. Дачна, буд. 1, ідентифікаційний код 03189376).

7. Визнати недійсною додаткову угоду № 7 від 13.01.2021 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 24.12.2020 № 82, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) та Комунальною установою Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» (41226, Сумська область, Шосткинський район, смт Свеса, вул. Дачна, буд. 1, ідентифікаційний код 03189376).

8. Визнати недійсною додаткову угоду № 8 від 13.01.2021 до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 24.12.2020 № 82, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) та Комунальною установою Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» (41226, Сумська область, Шосткинський район, смт Свеса, вул. Дачна, буд. 1, ідентифікаційний код 03189376).

9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) на користь Комунальної установи Сумської обласної ради «Свеський психоневрологічний інтернат» (41226, Сумська область, Шосткинський район, смт Свеса, вул. Дачна, буд. 1, ідентифікаційний код 03189376; р/р UA468201720344220002000032767 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) безпідставно сплачені кошти у сумі 170 220,68 грн (сто сімдесят тисяч двісті двадцять гривень 68 коп.).

10. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кастум» (79019, м. Львів, проспект Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 41087491) на користь Сумської обласної прокуратури (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33, код 03527891, р/р UA598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) 18 443,30 грн (вісімнадцять тисяч чотириста сорок три гривні 30 коп.) відшкодування витрат зі сплати судового збору.

11. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пунктах 2-10 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 16 грудня 2021 року.

Суддя Ю.А. Джепа