ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про відмову у забезпеченні позову
м. Київ
15.12.2021Справа № 910/16060/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши матеріали
заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Біпродукт"
про забезпечення позову
у справі № 910/16060/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БІПРОДУКТ" вул.Щербакова 52, прим 429, м.Київ,04111
до 1. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вул.Січових стрільців 17, м. Київ, 04053
2. Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" вул. Б.Хмельницького,17/52, м. Київ, 01030
про зобов'язання вчинити дії
Представники сторін: без виклику.
Обставини справи :
Товариство з обмеженою відповідальністю "Біпродукт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" про зобов'язання відповідачів вчинити дії, а саме:
- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Публічне акціонерне товариство "Златобанк" виключити із бухгалтерського обліку та ліквідаційної маси ПАТ "Златобанк" актив у вигляді майнових прав, що випливають з кредитного договору № 153/10/KL від 29.10.2010 року, укладеним між ПАТ "Златобанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика", з усіма забезпеченнями;
- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Публічне акціонерне товариство "Златобанк" виключити з інформації про лот № G3N120729 актив ПАТ "Златобанк" у вигляді права вимоги за кредитним договором № 153/10/KL від 29.10.2010 року, укладеним між ПАТ "Златобанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика", з усіма забезпеченнями;
- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Публічне акціонерне товариство "Златобанк" виключити з плану продажу активів (майна) ПАТ "Златобанк" актив у вигляді майнових прав, що випливають з кредитного договору № 153/10/KL від 29.10.2010 року, укладеним між ПАТ "Златобанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика", з усіма забезпеченнями.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправне, в порушення ст.ст. 50, 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та глави 4 розділу V Положення про вивезення неплатоспроможного банку з ринку, включення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб до балансу, ліквідаційної маси та затвердженого плану продажу активів ПАТ "Златобанк" як активів останнього прав вимоги за кредитним договором № 153/10/KL від 29.10.2010 року, укладеним між ПАТ "Златобанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика", без врахування обставин припинення правовідносин між вказаними особами внаслідок звернення стягнення на предмет застави за договором застави № 3 від 06.06.2011 року в рахунок погашення заборгованості ТОВ "ТЛК "Арктика" за кредитним договором, а саме на частку в статутному капіталі ТОВ "ТЛК "Арктика" в розмірі 500 000,00 грн. (25% статутного капіталу), яка належала ТОВ "Біпродукт", шляхом визнання права власності банку на таку частку. У зв'язку з викладеним позивач зазначає про протиправність включення до паспорту публічних активів , виставлених на продаж у складі відповідного лоту, вищенаведених прав вимоги за кредитним договором.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/16060/21, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 11.11.2021 року.
Окрім цього вказаною ухвалою за клопотання позивача залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово - Логістичний комплекс "Арктика" (04086, м. Київ, вул. О. Теліги, 41, код ЄДРПОУ 37075024).
Також позивачем через канцелярію Господарського суду міста Києва 04.10.2021 року подано заяву б/н б/д про забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення даного позову шляхом заборони Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Публічному акціонерному товариству "Златобанк" вчиняти дії, спрямовані на реалізацію майнових прав, що випливають з кредитного договору № 153/10/KL від 29.10.2010 року, укладеним між ПАТ "Златобанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика", з усіма забезпеченнями.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2021 року в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Біпродукт" про забезпечення позову відмовлено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2021 року, оскільки призначене на 11.11.2021 року судове засідання не відбулось, підготовче засідання у справі № 910/16060/21 призначено на 25.11.2021 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 року підготовче засідання у справі відкладено на 08.12.2021 року.
Через канцелярію суду 02.12.2021 року позивачем подано заяву б/н б/д про забезпечення позову, в якій ТОВ «Біпродукт» звернулося з проханням вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №1144 від 15.11.2021 року в частині, що стосується реалізації включених до складу лоту №GL3N020959 майнових прав, які випливають з кредитного договору №153/10/KL від 29.10.2010, укладеного між АТ "Златобанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика", з усіма забезпеченнями.
В подальшому 07.12.2021 року від позивача надійшла заява б/н б/д про залишення без розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову, яка підписана представником позивача адвокатом Бісик Я.В., повноваження якої підтверджуються ордером серії АІ № 1156823 від 28.09.2021 року та копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 7520/10 від 14.03.2019 року. Подана заява долучена судом до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 року заяву позивача про залишення без розгляду заяви про забезпечення позову у справі № 910/16060/21 задоволено та залишено без розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "БІПРОДУКТ" про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 910/16060/21 шляхом зупинення дії рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №1144 від 15.11.2021 року в частині.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 року підготовче засідання у справі відкладено на 19.01.2022 року та за результатами розгляду в судовому засіданні заяви позивача про зміну предмету позову в частині останню прийнято судом до розгляду та подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням нового предмету позову, а саме про:
- зобов'язання Фонду та АТ "Златобанк" виключити із бухгалтерського обліку та ліквідаційної маси АТ "Златобанк" актив у вигляді майнових прав, що випливають з кредитного договору № 153/10/KL від 29.10.2020, укладеним між АТ "Златобанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика" з усіма забезпеченнями;
- визнання відсутнім у АТ "Златобанк" права вимоги за кредитним договором № 153/10/KL від 29.10.2010. укладеними між АТ "Златобанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика" з усіма забезпеченнями;
- зобов'язання Фонду та АТ "Златобанк" виключити з плану продажів активів (майна) АТ "Златобанк" актив у вигляді майнових прав, що випливають з кредитного договору № 153/10/KL від 29.10.2010. укладеними між АТ "Златобанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика" з усіма забезпеченнями.
Також 10.12.2021 року через канцелярію суду позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Біпродукт» подано заяву б/н б/д про забезпечення позову, в якій ТОВ «Біпродукт» звернулося з проханням вжити заходи забезпечення позову у даній справі шляхом зупинення дії рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №1144 від 15.11.2021 року в частині, що стосується реалізації включених до складу лоту №GL3N020959 майнових прав, які випливають з кредитного договору №153/10/KL від 29.10.2010 року, укладеного між АТ "Златобанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика", з усіма забезпеченнями.
Дослідивши подану позивачем заяву про забезпечення позову та матеріали позовної заяви суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (ч. 2 ст. 136 ГПК України).
Згідно з частиною 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011 року. №5-рп/2011).
Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до ст.17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов'язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов'язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.
Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 р. у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, № 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. DomboBeheer B. V. v. theNetherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).
Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
При цьому під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Суд зазначає, що у відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В свою чергу суд зазначає, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову повинні оцінюватись судом у безпосередньому зв'язку з предметом позовних вимог та з позиції ймовірності настання несприятливих наслідків для позивача в разі неможливості виконання рішення суду в майбутньому.
Наразі, в обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на той факт, що 22.09.2021 року на офіційному веб - сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб опубліковано оголошення про проведення 04.10.2021 року відкритих торгів (аукціону) (за «англійською» моделлю проведення аукціонів) з продажу активів (майна), що обліковується на балансі ПАТ "Златобанк" у складі одного лоту № G3N120729, в межах якого виставлено на продаж права вимоги, зокрема, за кредитним договором № 153/10/KL від 29.10.2010 року, укладеним між ПАТ "Златобанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика", виконання зобов'язань за яким забезпечена іпотекою та заставою.
Торги, призначені за «англійською» моделлю проведення аукціонів на 04.10.2021 року, 19.10.2021 року, 29.10.2021 року, 11.11.2021 року - не відбулись.
Позивач звертає увагу на те, що, як вбачається з офіційного веб-сайту Фонду в мережі інтернет, права вимоги за кредитним договором №153/10/KL від 29.10.2010 року включено вже до лоту №GL3N020959, умови продажу якого визначено рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №1144 від 15.11.2021 року та призначено до проведення торги з його продажу на 06.12.2021 року, однак, вже за "голландською" моделлю проведення аукціонів, тобто із застосуванням механізму продажу відповідних активів ПАТ «Златобанк» шляхом покрокового зменшення початкової (стартової) ціни лота у день проведення торгів.
При цьому, відповідно до опублікованого паспорту відкритих торгів (аукціону) з продажу активів (майна) ПАТ "Златобанк" 06.12.2021 року встановлено, що початковою (стартовою) ціною продажу такого лоту визначено суму у розмірі 7 915 472 681,80 грн., а мінімальною ціною - 3 957 736 341,01 грн.
Наразі, призначені на 06.12.2021 року торги також не відбулись.
Окрім цього на офіційному веб - сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб опубліковано оголошення про проведення 17.12.2021 року відкритих торгів (голландського аукціону) з продажу активів (майна) ПАТ «Златобанк» у складі лоту №GL3N020959, відповідно до опублікованого паспорту яких (http://www.fg.gov.ua/passport/50794) вбачається, що початковою (стартовою) ціною продажу спірного лоту вже на повторних торгах визначено суму у розмірі 7 915 472 681,80 грн., мінімальною ціною лоту - 1 583 094 536,34 грн.
В той же час з початку 2018 року власником такого майна (активу) є позивач у даній справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Біпродукт", яким відповідні права вимоги до позичальника набуто в межах виконаних ним зобов'язань згідно договору застави за рахунок переданої у власність банку частки в статутному капіталі ТОВ "ТЛК "Арктика".
При цьому, підставою виникнення спору та звернення ТОВ "Біпродукт" з даним позовом до суду став саме той факт, що відповідачем 1 як організатором відкритих торгів (аукціону) було протиправно включено до балансу, ліквідаційної маси, складу відповідного лоту та затвердженого плану продажів активів ПАТ "Златобанк" активи у вигляді прав вимоги за кредитним договором № 153/10/KL від 29.10.2010 року у виконаних за рахунок застави майна ТОВ "Біпродукт" обсягах.
Окремо позивач наголошує на надмірній швидкості призначення та організації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб торгів з продажу спірних активів (початково у складі лоту № G3N120729, а також виставлення на продаж у складі лоту №GL3N020959 активів без врахування зменшення відповідних обсягів заборгованості за кредитним договором №153/10/KL від 29.10.2010 року на суму вартості майна ТОВ «Біпродукт» в розмірі 45 567 680,00 грн., на яке в межах справи № 910/22529/15 було звернуто стягнення.
Тобто, звертаючись до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав і інтересів та з даною заявою про забезпечення позову позивач має на меті захист від загрози протиправного позбавлення ТОВ "Біпродукт" прав власності на належне йому майно, оскільки, за твердженням позивача, існує ризик вибуття такого майна на користь третіх осіб поза волею його дійсного власника, в тому числі за результатами проведення призначеного на 17.12.2021 року голландського аукціону та зниження ціни продажу лоту, а також в обґрунтування поданої заяви позивач додатково посилається на забезпечення виконання рішення суду в разі вжиття наведених заходів забезпечення позову.
На переконання позивача, станом на сьогоднішній день не існує жодних законодавчо закріплених заборон щодо вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження умов продажу окремо визначеного активу (майна) банку, що ліквідується.
Так, в обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на приписи ч. 7 ст. 137 ГПК України, які з метою попередження негативного впливу на процес регулювання банківської діяльності в сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку і їх ліквідації, встановлюють певні обмеження (заборони) щодо застосування такого процесуального інституту як забезпечення позову при вирішенні пов'язаних з цим спорів, в розрізі чого виокремлено такі види заходів забезпечення позову як: арешт активів (майна); заборона чи зобов'язання щодо вчинення певних дій; зупинення дії рішень.
Зокрема, згідно ч. 7 ст. 137 ГПК України не допускається забезпечення позову шляхом:
1) накладення арешту на майно (активи), у тому числі грошові кошти, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, або банку, що ліквідується відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яке належить або підлягає передачі чи сплаті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або банку, віднесеному до категорії неплатоспроможних, банку, що ліквідується відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і знаходиться у нього чи інших осіб;
2) встановлення заборони або обов'язку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, банку, віднесеному до категорії неплатоспроможних, банку, що ліквідується відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", їх посадовим особам, іншим особам під час реалізації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб майна (активів) банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, вчиняти певні дії або встановлення обов'язку для таких осіб утримуватися від вчинення певних дій;
3) зупинення дії рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання таких рішень Кабінету Міністрів України, індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також встановлення для Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їх посадових та службових осіб заборони або обов'язку вчиняти певні дії, обов'язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з таких рішень/актів.
Одночасно, як стверджує позивач, вказані правові норми відокремлюють такі заходи забезпечення позову як встановлення заборони чи обов'язку щодо вчинення певних дій з зупинення дії рішень, а також не містять жодних обмежень щодо можливості зупинення дії рішення Фонду про затвердження умов продажу окремо визначених активів (майна) банку.
Суд зазначає, що оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Біпродукт" звернулось до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в даному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Так, на підставі постанови Правління НБУ від 13.02.2015 року №105 "Про віднесення Публічного Акціонерного товариства "Златобанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 13.02.2015 року №30 "Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ "Златобанк", згідно з яким з 14.02.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Златобанк".
На виконання постанови Правління НБУ № 310 від 12.05.2015 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Златобанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 13.05.2015 року №99 "Про початок процедури ліквідації АТ "Златобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації АТ "Златобанк" та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію АТ "Златобанк". Відомості про ліквідацію банку Фондом гарантування вкладів фізичних осіб внесено до Державного реєстру банків.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №1174 від 22.06.2020 року "Про деякі питання здійснення ліквідації АТ «Златобанк» також продовжено визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" повноваження ліквідатора АТ "Златобанк", делеговані провідному професіоналу з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Караченцеву А.Ю., на час існування обставин, що унеможливлюють здійснення продажу майна (активів) банку та задоволення вимог кредиторів.
Таким чином, АТ "Златобанк" є банківською установою і виведення її з ринку та подальша ліквідація здійснюється саме Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на підставі Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
За змістом статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
До повноважень виконавчої дирекції Фонду у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку входить визначення порядку та способів реалізації майна банку, що ліквідується (пункт 14 частина 5 статті 12 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 48 вказаного Закону Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження органів управління банку, приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку.
При цьому відповідно до ч. 3 ст. 47 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" усі або частина повноважень Фонду, визначених цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду, крім організації реалізації майна банку, що ліквідується, та звернення з вимогами та позовами про відшкодування шкоди (збитків), зазначеними у частинах п'ятій та десятій статті 52 цього Закону.
Таким чином, вказані дії належать до компетенції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та/або уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку, які вчиняються ними безпосередньо, або шляхом вчинення дії від імені банку (АТ «Златобанк»), який ліквідується, оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ліквідацію банку здійснюють повноваження органів управління банку.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 року № 388 затверджено Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, за визначенням розділу ІІ якого підготовка до реалізації активів (майна) - заходи з підготовки до продажу активів (майна) банку (кількох банків), які здійснює Фонд або банк, що ліквідується, стосовно активів (майна) банку (кількох банків) з можливим залученням третіх осіб.
За наслідками аналізу правової процедури реалізації майна на відкритих торгах (аукціоні) суд зазначає, що остання полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно до покупця - учасника аукціону, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення відкритих торгів, за результатами їх проведення складається протокол проведення торгів з подальшим оформленням договірних відносин купівлі - продажу майна на відкритих торгах (аукціоні).
З огляду на вищевикладене суд констатує, що зупинення дії рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині, що стосується реалізації включених до складу спірного лоту №GL3N020959 майнових прав, що випливають з кредитного договору № 153/10/KL від 29.10.2010 року, з усіма забезпеченнями як акту, направленого на організацію та проведення електронного аукціону, фактично тотожним зупиненню виконання Фондом гарантування вкладів фізичних осіб своїх повноважень щодо реалізації майна банків, які ліквідуються.
Попри те, що за змістом мотивувальної частини заяви позивача зазначено, що зупинення не стосується Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як особи, вжиття заходів забезпечення позову щодо якої заборонено в силу частини 7 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, суд враховує, що сама процедура реалізації активів банку, зокрема, АТ "Златобанк", є складовою процедури ліквідації неплатоспроможних банків, а тому забезпечення позову шляхом вжиття заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Біпродукт» заходів у справі № 910/16060/21 безпосередньо впливає на здійснення повноважень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, позаяк стосуються проведення відкритих торгів (аукціону) - стадії їх організації та затвердження умов продажу активів.
Отже, в сукупності наведене свідчить про заборону вчинення дій саме для Фонду, оскільки останній і вчиняє дії щодо проведення таких торгів, а вжиття вищезазначених заходів забезпечення позову підпадає під заборону, визначеною вказаною частиною процесуальної норми.
За висновками суду, оскільки заява про забезпечення позову подана позивачем на стадії проведення торгів (аукціону), коли від імені АТ «Златобанк» діяла саме Уповноважена особа Фонду, яка виконує всі дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідацію банку на виконання Фондом своїх повноважень, посилання заявника на проведення торгів саме від імені банку та, відповідно, незастосування заборони на втручання в діяльність Фонду, судом до уваги не приймаються.
Також суд зазначає, що відповідно до ч. 12 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб'єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.
У вказаній нормі встановлені обмеження для суду вживати заходи забезпечення позову, які полягають або мають наслідком, зокрема, зупинення конкурсу, аукціону, торгів, що проводяться від імені держави або за участю призначеного державним органом суб'єкта.
Поряд із цим, враховуючи предмет та суб'єктний склад учасників спору суд не приймає до уваги посилання позивача на необхідність застосування за аналогією правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24.11.2021 року у справі № 910/11552/20, в якій, вирішуючи питання законності заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса в контексті того, що такі заходи зумовлюють зупинення ініційованої виконавцем процедури проведення аукціону, можливість чого прямо заборонена приписами ч. 12 ст. 137 ГПК України, касаційний суд вказав на те, що вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа безпосередньо не полягає та не має наслідком зупинення конкурсу, аукціону, торгів, що проводяться від імені держави або за участю призначеного державним органом суб'єкта; забезпечення судом позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа має наслідком зупинення виконавцем вчинення виконавчих дій, яке здійснюється шляхом винесення ним відповідної постанови, в тому числі про зупинення звернення стягнення на майно боржника шляхом його примусової реалізації на торгах.
Наразі, вирішуючи питання можливості вжиття заходів забезпечення позову у даній справі судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що запроваджений законодавцем механізм зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа (зупинення виконавцем вчинення виконавчих дій шляхом винесення відповідної постанови, яке має наслідком зупинення торгів з примусової реалізації майна боржника), суттєво відрізняється від обмежень припинення, відкладення, зупинення чи іншого втручання у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави або територіальної громади, передбачених частиною 12 ст. 137 ГПК України.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що дія норми частини 12 статті 137 ГПК України не розповсюджується на відносини забезпечення судом позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, що передбачене нормою пункту 5 частини першої статті 137 ГПК України, оскільки норми пункту 5 частини 1 статті 137 ГПК України, пункту 2 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» та частини 12 статті 137 ГПК України регулюють різні відносини та призначені для різних випадків проведення конкурсів, аукціонів, торгів, тендерів чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави чи територіальної громади, в тому числі їх зупинення.
Відповідно суд наголошує, що стягнення на підставі виконавчого документа згідно Закону України «Про виконавче провадження» та продаж Фондом гарантування вкладів фізичних осіб активів (майна) банку, що ліквідується, шляхом проведення відкритих торгів (аукціону) мають загальну мету - реалізацію майна, проте за своєю суттю є різними правовими механізмами такої реалізації.
В аспекті вищенаведеного, зважаючи на конкуренцію норм пункту 5 частини 1 та частини 12 статті 137 ГПК України та нестабільну позицію Верховного Суду щодо зупинення дії рішень Фонду про затвердження умов продажу активів (майна) банку судом враховано позицію Європейського суду з прав людини, який зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).
ЄСПЛ також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині 1 статті 11 ГПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. BULGARIA»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI v. FRANCE»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11).
В свою чергу, приймаючи до уваги позицію позивача щодо реальної можливості подальшого відчуження Фондом майнових прав, що випливають з кредитного договору № 153/10/KL від 29.10.2010 року з усіма забезпеченнями за результатами проведення торгів (аукціону), суд зазначає, що законодавством чітко передбачено порядок та способи реалізації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб законодавчо закріплених за ним функцій і повноважень, в тому числі повноважень виконавчої дирекції Фонду у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку шляхом реалізації майна банку, що ліквідується, а отже суд позбавлений можливості в межах поданої позивачем заяви вживати заходи впливу на виконання Фондом гарантування вкладів фізичних осіб передбачених законом дій щодо реалізації майна АТ «Златобанк», позаяк застосування таких заходів забезпечення позову як зупинення дії рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині, що стосується реалізації включених до лоту спірних майнових прав, свідчить про опосередкований вплив та фактичну заборону вчинення дій саме для Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки останній і вчиняє дії щодо проведення таких торгів, а вжиття вищезазначених заходів забезпечення позову підпадає під заборону, визначену в ст. 137 ГПК України.
З урахуванням викладеної позиції суд доходить висновку, що відсутність в нормі частини 7 ст. 137 ГПК України прямої заборони на забезпечення позову саме шляхом вжиття тих заходів, на які посилається заявник, тобто зупинення дії рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, не надає суду можливості застосувати дані заходи забезпечення позову саме з тих підстав, що випливають з суті такого обмеження застосування забезпечувального заходу.
Таким чином, за результатами аналізу позовних матеріалів та заяви про забезпечення позову суд зазначає, що вказані в останній обставини та додані докази не надають суду можливості дійти беззаперечних стверджувальних висновків щодо наявності безумовних підстав для застосування заявлених позивачем заходів забезпечення даного позову, оскільки зупинення дії вказаного позивачем рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1144 від 15.11.2021 року в частині, що стосується реалізації включених до складу лоту №GL3N020959 майнових прав, фактично є тотожним забороні виконанню Фондом передбачених Законом дій щодо реалізації майна АТ «Златобанк» в частині, а відтак не ґрунтується на приписах чинного законодавства.
Також судом не приймаються до уваги посилання позивача в поданій 10.12.2021 року заяві про забезпечення позову на принцип правової визначеності з контексті наведених судом в ухвалі від 06.10.2021 року про відмову в забезпеченні позову у даній справі № 910/16060/21 всіх наявних перепон, які унеможливлювали вжиття заходів забезпечення поданого ТОВ «Біпродукт» позову, зважаючи на той факт, що наведені в ухвалі від 06.10.2021 року підстави для відмови у вжитті заходів забезпечення позову за своїм змістом є відмінними від підстав, врахованих судом під час розгляду даної заяви, поданої 10.12.2021 року. При цьому суд здійснює розгляд кожної наступної заяви про забезпечення позову незалежно від попередніх висновків, та за умови відсутності суперечностей не позбавлений права і можливості врахувати та зазначити та під час наступного розгляду нові підстави, оцінка яких не була наведена в мотивувальній частині рішення з огляду на наявність інших превалюючих обставин.
Суд зазначає, що вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої позивачем заяви про забезпечення позову з огляду на відсутність наведених позивачем підстав, які відповідають законодавчо визначеним умовам для вжиття заходів забезпечення позову, зазначених позивачем.
Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Біпродукт" про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 15.12.2021 року та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.М.Селівон