вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" грудня 2021 р. Справа№ 925/538/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Алданової С.О.
Шапрана В.В.
при секретарі судового засідання Денисевич К.Ю.,
за участю представників:
від прокуратури: Біньковська А.В. (повідчення №064625 від 01.06.2021),
від позивача - 1: Колток О.М. (в порядку самопредставництва),
від позивача - 2: представник не прибув,
від відповідача 1: Єлєніна С.М. (ордер серії АА №078057 від 25.02.2021),
від відповідача 2: Тищенко Ю.П. (ордер серії СА №1008040 від 28.01.2021),
від третьої особи: представник не прибув,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрубпром" на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.12.2020 у справі №925/538/19 (суддя Скиба Г.М., повний текст складено - 24.12.2020) за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державної служби геології та надр України до Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрубпром", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Фонду державного майна України, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та зобов'язання повернути нерухоме майно.
встановив наступне.
Заступник Генерального прокурора України звернувся в господарський суд Черкаської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державної служби геології та надр України з позовом до приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" та до товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрубпром", в якому просив суд:
визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23.11.2007 нерухомого майна, що є нежитловою будівлею, розташованою за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, село Коробівка, будинок б/н, укладений між відповідачами;
зобов'язати ТОВ "Спецтрубпром" повернути НАК "Надра України" державне нерухоме майно, яким є нежитлова будівля, що розташована за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, с/рада Коробівська, "Коробівка" база відпочинку, будинок б/н, та складається із: спального корпусу №1, 2 А, 272,2 кв.м; спального корпусу №2, 1 Б; спального корпусу №3, 1 В; їдальні, Г; більярдної, Д; спорудження, У; альтанки, К; трансформаторної підстанції, І; колодязя, II; причалів, III, IV; покриття, V; альтанок, VI, VII; огорожі, 1-3.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.12.2020 у справі №925/538/19 позов задоволено частково; визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 23.11.2007 нерухомого майна, що є нежитловою будівлею, розташованою за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, село Коробівка, будинок б/н, що був укладений між НАК "Надра України" м. Київ та ТОВ "Спецтрубпром"; зобов'язано ТОВ "Спецтрубпром" повернути НАК "Надра України" державне нерухоме майно, яким є нежитлова будівля, що розташована за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, с/рада Коробівська, "Коробівка" база відпочинку, будинок б/н, та складається із: спального корпусу №1, 2 А, 272,2 кв.м; спального корпусу №2, 1 Б; спального корпусу №3, 1 В; їдальні, Г; більярдної, Д; спорудження, У; альтанки, К; трансформаторної підстанції, І; колодязя, II; причалів, III, IV; покриття, V; альтанок, VI, VII; огорожі, 1-3; у решті вимог відмовлено; стягнуто з ТОВ "Спецтрубпром" на користь Генеральної прокуратури України (офіс Генерального прокурора) 4700,00 грн. судового збору; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" на користь Генеральної прокуратури України (офіс Генерального прокурора) 4700,00 грн. судового збору.
При прийнятті даного рішення суд виходив з того, що перший відповідач не мав права та не уповноважувався відповідним органом держави (державної виконавчої влади) на відчуження своїх основних засобів, активів та статутного майна державної форми власності.
Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецтрубпром" (відповідач - 2) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 10.12.2020 у справі №925/538/19 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована наступним:
спірне майно перебувало у власності першого відповідача, а тому правомірно ним відчужено;
держава в особі КМУ надала згоду на відчуження майна, про що свідчить рішення Правління компанії НАК "Надра України" від 23.09.2007;
перебіг строку позовної давності почався з моменту укладення спірного правочину та станом на момент пред'явлення позову сплив;
позовну заяву від імені Генеральної прокуратури України підписано особою, яка не мала на це відповідних повноважень;
обраний спосіб захисту є неналежним.
Представник апелянта - другого відповідача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги.
Представники прокуратури, першого позивача та першого відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Другий позивач та третя особа правом на участь своїх представників не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.
Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутніми у даному судовому засіданні від вказаних осіб до суду не надійшло.
Слід також зазначити, що явка представників вказаних осіб не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.
Враховуючи належне повідомлення зазначених осіб, а також з урахуванням того, що неявка їх представників в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Указом Президента України від 14.06.2000 за №802/2000 постановлено:
1) здійснити в установленому порядку заходи щодо створення у місячний строк Національної акціонерної компанії "Надра України" (далі - Компанія), зокрема: а) затвердити статут Компанії; б) затвердити персональний склад спостережної ради Компанії, призначити голову, заступників голови та членів правління Компанії; в) забезпечити формування статутного фонду Компанії. З цією метою, зокрема, визначити: відкриті акціонерні товариства, пакети акцій яких закріплено в установленому порядку в державній власності і які передаються до статутного фонду Компанії; державні та казенні підприємства, які підлягають перетворенню в державні акціонерні товариства, з наступною передачею акцій до статутного фонду Компанії; г) затвердити перелік державного майна, яке передається в користування Компанії для забезпечення її діяльності;
2) вирішити в установленому порядку питання щодо закріплення у державній власності 100 відсотків акцій Компанії, а також недопущення відчуження цих акцій з державної власності, використання для формування статутних фондів будь-яких підприємств та передачі в управління будь-яким особам;
3) привести свої рішення у відповідність із цим Указом.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2000 за №1128, яка прийнята на виконання Указу Президента України від 14.06.2000 за №802/2000 "Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр", утворено Національну акціонерну компанію "Надра України".
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2000 за №1273, яка прийнята на виконання Указу Президента України від 14.06.2000 за №802/2000 "Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр", зобов'язано Фонд державного майна передати у місячний строк до статутного фонду Національної акціонерної компанії "Надра України" 100 відсотків акцій державної акціонерної холдингової компанії "Укргеолреммаш". Передати до статутного фонду Національної акціонерної компанії "Надра України" майно підприємств згідно з додатком 3 з наступним їх перетворенням у дочірні підприємства Компанії. Установити, що 100 відсотків акцій Національної акціонерної компанії "Надра України" закріплюються у державній власності. Відчуження цих акцій з державної власності, використання для формування статутних фондів будь-яких підприємств та передача в заставу не допускається.
Спільним наказом Мінекології та природних ресурсів України №178 від 08.05.2001 та НАК "Надра України" №19 від 15.05.2001 "Про передачу ДГП "Центрукргеологія" до складу НАК "Надра України" та його майна до статутного фонду Компанії" було затверджено акт приймання-передачі майна до статутного фонду НАК "Надра України".
Згідно Акту передавання - приймання від 15 травня 2001 №2 Мінекоресурсів України передає, а НАК "Надра України" приймає до статутного фонду Компанії майно ДГП "Центрукргеологія" загальною вартістю 49 081,3 тис. грн.
Виконавчий комітет Коробівської сільської ради 05.11.2007 видав свідоцтво про право власності серія ЯЯЯ №579841 НАК "Надра України" на нерухоме майно - "Коробівка" база відпочинку, будинок б/н, та складається із: спального корпусу №1, 2 А, 277,2 кв.м; спального корпусу №2, 1 Б; спального корпусу №3, 1 В; їдальні, Г; більярдної, Д; спорудження, У; альтанки, К; трансформаторної підстанції, І; колодязя, II; причалів, III, IV; покриття, V; альтанок, VI, VII; огорожі, 1-3.
У вказаному свідоцтві визначено форму власності, як державну.
Золотоніським виробничим підрозділом Черкаського ООБТІ прийнято рішення та 05.11.2007 проведено реєстрацію права власності НАК "Надра України" на вказане майно, форма власності - державна.
У подальшому, а саме 23.11.2007 між НАК "Надра України", як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецтрубпром", як покупцем, укладено договір купівлі - продажу нежитлової будівлі, а саме бази відпочинку "Коробівка", яка складається із: спального корпусу №1, А2, 277,2 кв.м; спального корпусу №2, Б1; спального корпусу №3, В1; їдальні, Г; більярдної, Д; туалет, У; альтанки, К; трансформаторної підстанції, І; колодязя, II; причалів, III, IV; покриття, V; альтанок, VI, VII; огорожі, 1-3.
Предметом даного спору є вимоги про визнання недійсним вказаного договору, з огляду на неможливість відчуження майна, переданого за ним, враховуючи його статус, також про застосування реституції (повернення майна НАК "Надра України").
У відповідності до пункту 3 ч. 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 23 статті Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Разом із цим відповідно до абзаців першого-третього частини четвертої статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" До основних завдань Кабінету Міністрів України належить, зокрема, здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону.
Відповідно до Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 р. № 1174, Державна служба геології та надр України (Держгеонадра) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, є уповноваженим органом з питань реалізації угод про розподіл продукції.
Підпунктом 29 п. 4 вказаного положення передбачено, що Держгеонадра відповідно до покладених на неї завдань дійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Держгеонадр.
Відповідно до Статуту НАК "Надра України" засновником Компанії є держава в особі Кабінету Міністрів України (п.16), Акціонером Компанії є держава в особі Держгеонадр, якій повноваження з управління державними корпоративними правами Компанії передано згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 р. № 912 "Деякі питання Національної акціонерної компанії "Надра України" (п.17).
Так, Генеральна прокуратура України листами від 25.04.2019 (т.1, а.с. 30-34), адресованими Кабінету Міністрів України та Державній службі геології та надр України, повідомила, що під час розслідування кримінального провадження за фактом незаконної приватизації державного майна, встановлено незаконне відчуження державного майна, а саме бази відпочинку "Коробівка", яке передано до статутного фонду НАК "Надра України".
В свою чергу, ані Кабінетом Міністрів України, як засновником НАК "Надра України", ані Держгеонадрами, як органом управління та акціонером Компанії, не було вжито заходів щодо реагування на наведене повідомлення, а тому, у такому випадку, колегією суддів визнається обґрунтованим зверення прокуратури до суду з даним позовом з метою захисту інтересів держави.
Стосовно доводів апелянта про те, що позовну заяву від імені Генеральної прокуратури України підписано особою, яка не мала на це відповідних повноважень, з посиланням при цьому на постанову Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №819/198/17, слід зазначити наступне.
Так, позовну заяву у даній справі підписано Заступником Генерального прокурора України Стрижевською А.
Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції чинній на момент подання позову до суду) право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
Отже, наведеним спростовуються доводи скаржника про відсутність повноважень у Заступника Генерального прокурора України на подання позовної заяви у даній справі.
Стосовно висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №819/198/17, то вони не можуть бути застосованіу даному випадку, оскільки у вказаній справі (№819/198/17) позовна заява була подана на захист прав, свобод та інтересів Прокуратури, як самостійного позивача у статусі юридичної особи, а не на виконання Прокуратурою функції щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді у порядку, передбаченому статтею 60 КАС України. Тому, судом зроблено висновок, що частина 1 статті 24 Закону №1697-VII у відповідній редакції не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Отже, правовідносини у вказаній справі та даній не є подібними.
Щодо суті заявлених позвоних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України).
За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Позов прокурора обґрунтований тим, що відповідач 2 неправомірно набув спірне майно, яке вибуло із державної власності поза волею держави за відсутності рішення власника спірного майна про зміну його правового режиму з державної власності на приватну.
Законодавством України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ст. 167 ГК України).
Як вже було вказано, відповідно до Статуту НАК "Надра України" засновником Компанії є держава в особі Кабінету Міністрів України (п.16). Акціонером Компанії є держава в особі Держгеонадр, якій повноваження з управління державними корпоративними правами Компанії передано згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 р. № 912 "Деякі питання Національної акціонерної компанії "Надра України". Після прийняття рішення про приватизацію пакета акцій Компанії функції з управління пакетом акцій Компанії передаються державному органу приватизації (п.17).
Згідно п. 20 вказаного Статуту майно Компанії складається з основних засобів, обігових коштів, часток (акцій) статутному капіталі господарських товариств, незавершених капітальних інвестицій, у тому числі результатів геологорозвідувальних робіт, інших активів.
Як було зазначено, згідно Акту передавання - приймання від 15 травня 2001 №2 НАК "Надра України" прийняло до статутного фонду Компанії майно ДГП "Центрукргеологія", тобто державне майно.
Золотоніським виробничим підрозділом Черкаського ООБТІ прийнято рішення та 05.11.2007 проведено реєстрацію права власності НАК "Надра України" на вказане майно, форма власності - державна.
Державне майно, у тому числі нерухоме майно, передане Компанії відповідно до законодавства, закріплюється за Компанією на праві господарського відання (п. 22 Статуту НАК "Надра України").
Згідно ст. 136 ГК України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
У відповідності до ч. 2 ст. 145 ГК України, зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.
Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону (ч. 3 вказаної статті).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідного рішення Кабінетом Міністрів України, як власником майна, що передано до статутного фонду НАК "Надра України", про зміну правового режиму цього майна при його передачі - не приймалось.
З наведеного слідує, що передане державою до статутного фонду акціонерного товариства спірне майно, залишилося державною власністю і відносно такого майна діють обмеження щодо вільного розпорядження, які передбачені для державного майна.
Таким чином, доводи апелянта про перебування спірного майна у власності НАК "Надра України" та відсутності обмежень щодо його відчуження, відхиляються колегією суддів.
Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти. Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом (п.п.1, 2, 5 ст. 141 ГК України).
Згідно ч. 6 наведеної статті відчуження суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст.6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.2007 р., (в редакції чинній станом на час відчуження майна) відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами; рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.
Докази надання згоди Кабінетом Міністрів України на відчуження спірного майна у матеріалах справи відсутні.
Стосовно наявного в матеріалах справи (у копії) Протоколу засідання Спостережної ради НАК "Надра України" від 21.09.2007 (т.1, а.с. 234-248), на який також посилається скаржник, обгрунтовуючи свою позицію про надання згоди Кабінетом Міністрів України на відчуження спірного майна, слід зазначити наступне.
Так, згідно вказаного Протоколу на засіданні Спостережної ради НАК "Надра України" 21.09.2007 був присутній, зокрема, Заступник Міністра Кабінету Міністрів України Кравець А.В.
За результатами розгляду третього питання (як зазначено в наданому примірнику) вирішено надати згоду НАК "Надра України" на відчуження в установленому законодавством порядку майна, перелік якого наведено у додатку №3 до даного протоколу засідання спостережної ради, який є його невідємною частиною.
У матеріалах даної справи відсутній вказаний додаток №3 до протоколу засідання спостережної від 21.09.2007 з переліком майна, згоду на відчуження якого було надано спостережною радою.
Отже, з наведеного слідує, що обставини по наданню згоди на відчуження бази відпочинку "Коробівка" вказаним рішенням спостережної ради від 21.09.2007 не підтвердженні.
Крім цього, згідно наявного в матеріалах справи (т.1, а.с.225-227) протоколу додаткового допиту свідка від 10.01.2017 ОСОБА_1 (станом на час засідання спостережної ради 21.09.2007 займав посаду заступника Голови правління НАК "Надра України"), зазначено, що 21.09.2007 року на засіданні спостережної ради жодні питання, які б стосувалися відчуження/продажу/обміну майна Компанії не обговорювалися та на голосування не ставилися. Додаток №3 (перелік майна) нікому із присутніх на засіданні спостережної ради не роздавався та його не було.
Стосовно іншого протоколу засідання Правління НАК "Надра України" від 23.11.2007 № 33 (згідно якого Правлінням погоджено проект договору купівлі - продажу нежитлової будівлі між НАК "Надра України" та ТОВ "Спецтрубпром", т.1, а.с.35-36) ОСОБА_1 зазначено, що про такі засідання правління він дізнався вперше, питання відчуження об'єктів у пред'явлених йому витягах із протоколів, ніколи ні правлінням НАК "Надра України", ні спостережною радою НАК "Надра України" не обговорювалися та на голосування не ставилися.
Колегією суддів враховуються пояснення Кабінету Міністрів України, надані як суду першої, так і апеляційної інстанцій про те, що ним згода на відчуження спірного майна не надавалася.
Згідно положень ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи всі наведені вище докази у сукупності, а саме відсутність у матеріалах справи додатку №3 до протоколу засідання спостережної від 21.09.2007 з переліком майна, згоду на відчуження якого було надано спостережною радою, покази свідка ОСОБА_1 , а також пояснення Кабінету Міністрів України, колегія суддів визнає доведеними обставини відсутності погодження суб'єктом управління майном (Кабінетом Міністрів України) відчуження бази відпочинку "Коробівка".
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про визнання недійсним на підставі ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України оскаржуваного договору, оскільки він не відповідає ч. 2 ст. 145 ГК України, а також ст.6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.2007 р. (в редакції чинній станом на час відчуження майна).
За змістом частини першої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб'єктами - учасниками недійсного правочину.
Реституція - це спеціальний зобов'язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.
Отже, наслідками визнання недійсним правочину в даному випадку є повернення від ТОВ "Спецтрубпром" на користь НАК "Надра України" комплексу нежитлового приміщення бази відпочинку "Коробівка".
Стосовно обраного прокурором способу захисту, який на думку апелянта є неналежним, через відсутність між позивачем та відповідачем договірних відносин, а тому, як зазначає скаржник, слід пред'являти вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння, колегія суддів зазначає наступне.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).
Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця), з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.
В свою чергу, реституція - це спеціальний зобов'язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.
Таким чином, наслідком реституції фактично є повернення стороною «В - володіючим власником майна» усього набутого на підставі недійсного правочину стороні «А - неволодіючому власнику», та навпаки, тоді як наслідком віндикації є витребування (вибуття із власності) у «С - володіючого власника» на користь «А - неволодіючого власника», без будь-якого виду відшкодування і повернення чого-небудь «А - неволодіючим власником» на користь «С - володіючого власника».
Отже, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.
Слід також зазначити, що на відміну від реституції, коли майно повертається стороні правочину, при віндикації саме відповідач має повернути його позивачу, що у даному випадку є неправильним, оскільки спірне майно, яке хоча й належить до державної власності, проте було передано до статутного фонду НАК "Надра України", а тому підстави для його повернення Кабінету Міністрів України відсутні.
Отже, витребування майна з чужого незаконного володіння у даному випадку не є належним та ефективним способом захисту.
Доводи апелянта про пропуск строку позовної давності, колегією суддів відхиляються, з огляду на наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
У спірних правовідносинах суб'єктом прав є саме держава.
Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Так, позивачі - Кабінет Міністрів України та Держгеонадр не є сторонами оскаржуваного правочину.
Про порушення інтересів держави в частині незаконного відчуження об'єктів державної власності, які перебували в управлінні НАК "Надра України", позивачі дізналися у жовтні 2018 року, після надіслання їм Генеральною Прокуратурою України відповідних повідомлень (т.1, а.с.35-36).
З даним позовом Заступник Генерального прокурора України звернувся 08.05.2019, тобто без пропуску трирічного строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що оскільки сама держава в особі Кабінету Міністрів України надавала згоду на відчуження майна, то останній був обізнаний про вчинення спірного правочину з моменту його укладення.
Стосовно наявності згоди на відчуження спірного майна та доказів, які за доводами скаржника, наведене підтверджують, то колегією суддів вище у даній постанові було наведено з цього приводу висновки, а тому обставини із надання Кабінетом Міністрів України згоди на відчуження є недоведеними.
Щодо посилань скаржника на здійснення ним оплати за спірним договором та її неповернення покупцю, що за висновком апелянта є підтвердженням обізнаності Кабінету Міністрів України про відчуження майна, колегія суддів вказує, що за умовами п.5 оскаржуваного договору суму зазначену в п. 4 покупець зобов'язаний сплатити на рахунок продавця, тобто НАК "Надра України".
З наведеного слідує, що Кабінет Міністрів України не був отримувачем коштів за спірним правочином та відповідно був позбавлений можливості дізнатися про його укладення після проведення апелянтом оплати.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на другого відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрубпром" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 10.12.2020 у справі №925/538/19 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - другого відповідача у справі.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 13.12.2021 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді С.О. Алданова
В.В. Шапран