вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" грудня 2021 р. Справа№ 910/15287/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Мартюк А.І.
Зубець Л.П.
при секретарі судового засідання Позюбан А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Деревянченко Світлани Антонівни на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021
у справі № 910/15287/20 (суддя: Данилова М.В.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Діденко Тетяни Валеріївни
до Фізичної особи-підприємця Деревянченко Світлани Антонівни
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
1. ОСОБА_1
2. ОСОБА_2
про стягнення коштів
представники учасників справи в судове засідання не з'явились
Фізична особа-підприємець Діденко Тетяна Валеріївна звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Деревянченко Світлани Антонівни про стягнення з ФОП Деревянченко С.А. на користь ФОП Діденко Т.В. помилково сплачених коштів у розмірі 67 000, 00 грн (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було виконано помилкове перерахування грошових коштів, між сторонами будь-яких договорів не укладалось, намірів щодо отримання туристичних послуг у позивача з укладенням відповідного правочину не було, а тому вказані кошти підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України (з урахуванням заяви про зміну підстави позову).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі № 910/15287/20 позов задоволено.
Стягнуто з ФОП Деревянченко С.А. на користь ФОП Діденко Т.В. грошові кошти в розмірі 67 000, 00 грн та судовий збір в сумі 2 102, 00 грн.
Повернуто ФОП Діденко Т.В. з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 100, 00 грн, сплачений згідно платіжного доручення № 404 від 29.10.2020 року.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ФОП Деревянченко С.А. звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі № 910/15287/20 в повному обсязі та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом на підставі неповного з'ясування усіх обставин справи з невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Так, відповідач стверджує, що суд першої інстанції за власної ініціативи змінив предмет та підстави позову у справі та при ухваленні рішення вийшов за межі позовних вимог, що суперечить приписам ч. 2 ст. 237 ГПК України. Відповідач також зазначає, що позивачем не надано жодних доказів вчинення дій з перерахування на рахунок позивача коштів під впливом помилки. За твердженнями апелянта, позивачем не наданого жодного обґрунтування перерахування відповідних коштів з призначенням платежу згідно рахунку № 26 від 14.02.2020, тоді як останній виставлений саме на сплату туристичних послуг Денисенком Ігорем. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної оцінки запереченням відповідача в частині того, що позивачем у 2019 році вже оплачувались надані ОСОБА_1 туристичні послуги згідно рахунку № 112 від 06.09.2019.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2021, апеляційна скарга у справі № 910/15287/20 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Зубець Л.П., Мартюк А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2021, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Деревянченко С.А. на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі № 910/15287/20; розгляд справи призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.
Від ФОП Діденко Т.В. надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заперечуючи проти доводів апелянта, позивач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом на підставі повного, всебічного та об'єктивного з'ясування усіх обставин справи з дотриманням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Так, позивач стверджує, що підтвердженням помилковості переказу позивачем коштів на рахунок відповідача є відсутність будь-яких укладених між сторонами договорів. Вказані кошти, за доводами позивача, підлягають поверненню відповідачем на підставі приписів ст. 1212 ЦК України. Крім того, ФОП Діденко Т.В. наполягає на тому, що на спростування доводів позивача про безпідставність отримання коштів стороною відповідача не надано жодних належних доказів в підтвердження наявності правових підстав для отримання коштів.
Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 та від 01.11.2021 розгляд справи було відкладено.
В судове засідання 06.12.2021 представники учасників справи не з'явились, про час та місце судового розгляду повідомлялись у встановленому законом порядку.
Від відповідача та третьої особи-2 надійшли клопотання про розгляд справи без участі їх представників.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін та третіх осіб обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін та третіх осіб, які належним чином повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та сторонами не заперечується, що 14 лютого 2021 року Фізична особа-підприємець Діденко Т.В. здійснила перерахування грошових коштів у розмірі 67 000,00 грн на рахунок Деревянченко С.А. , що підтверджується випискою по рахунку за період з 01.02.2020 року по 30.09.2020 року.
Позивач зазначає, що вказаний переказ грошових коштів є одностороннім правочином, вчиненим під впливом помилки.
Листом-заявою № 68 від 15.03.2020 року та № 150 від 10.09.2020 року позивач просив відповідача повернути грошові кошти в розмірі 67 000, 00 грн, як помилково перераховані.
Вказані вимоги позивача залишися без задоволення.
У зв'язку з цим позивач звернувся з позовом до суду та, посилаючись на положення ст. 1212 Цивільного кодексу України, просив стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 67 000, 00 грн., які безпідставно набуті останнім.
Заперечуючи проти задоволення позову відповідач зазначає, що грошові кошти в розмірі 67 000, 00 грн були оплатою згідно виставленого рахунку № 26 від 14.02.2020 року за туристичні послуги, замовлені ОСОБА_1 відповідно до договору на туристичне обслуговування.
Також відповідач в обґрунтування своїх заперечень вказує на те, що ФОП Діденко Т.В. у 2019 році вже здійснювала оплату туристичних послуг, які замовлялися для ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їхніх дітей.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ст.1212 ЦК України).
Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Правовий аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
При цьому, під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Водночас, наявність певної правової підстави для набуття особою майна виключає застосування до неї положень ст. 1212 ЦК України, якщо згадана підстава продовжує існувати.
Зокрема, з огляду на положення ст. ст. 11, 202, 509, 626 ЦК України достатньою підставою для набуття (збереження) майна може бути укладений між відповідними особами договір. Таким чином, набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Поряд з цим, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними, необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.
Так, заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на те, що 14.02.2020 ФОП Діденко Т.В., здійснивши перерахування коштів, в призначенні платежу зазначила - рахунок № 26 від 14.02.2020. Вказаний рахунок, за твердженнями відповідача, був виписаний саме на ім'я ОСОБА_1 для оплати туристичних послуг.
Також, сторона відповідача зазначає, що 03.02.2020 року до неї звернулась ОСОБА_2 (третя особа-2 у справі) та замовила тур до Єгипту м. Хургада, готель Tropitel Sahl Hasheesh на період з 29.04.2020 пo 09.05.2020 року на чотирьох осіб - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та діти: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Оскільки замовлення було здійснено шляхом обміну електронними повідомленнями (email) за допомогою засобів електронного зв'язку, то відповідач вважає, що було укладено договір про надання туристичних послуг у спрощеній формі, шляхом обміну електронними повідомленнями. На підставі листа замовлення було здійснено бронювання туру. Від оператора ТОВ "ТТВК" було отримано підтвердження по заявці 4399514, на підставі отриманого підтвердження, як зазначає відповідач, було виставлено рахунок № 26 від 14 лютого 2020 року на суму 67 000,00 гривень за сплату туристичних послуг на ім'я ОСОБА_1 . Даний рахунок був оплачений ФОП Діденко Т.В. (позивачем).
Після введення карантинних заходів, коли стало зрозуміло, що отримати замовлені туристичні послуги на обрані дати замовники - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не зможуть, було розпочато процес перемовин про можливу ануляцію туру, що, за доводами апелянта, підтверджується актом надання послуг № 31649 від 29 квітня 2020 року між TOB «ТТВК» та ФОП Деревянченко С.А., щодо оплати за ненадані послуги (штраф) в розмірі 3 898, 86 грн по заявці № 4399514.
Крім того, апелянт зазначає, що ФОП Діденко Т.В. в 2019 році вже оплачувала відпочинок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та дітей: ОСОБА_9 та ОСОБА_10, згідно виставленого рахунку № 112 від 06 вересня 2019 року. За доводами відповідача, у 2019 році до неї звернувся ОСОБА_1 для придбання туру. На наступний день зателефонувала дружина третьої особи-1 - ОСОБА_2 з метою з'ясування можливості здійснення оплати за обраний її чоловіком тур в безготівковій формі, посилаючись на неможливість готівкового розрахунку в зв'язку з наявним лімітом карти та здійснення оплати через ФОП. Відповідачем виставлено рахунок № 112 від 06.09.2019 року, який згодом був оплачений позивачем.
Вищенаведені доводи та докази, на переконання відповідача, підтверджують правомірність отримання нею коштів в сумі 67 000,00 грн, що перераховані 14.02.2020 позивачем згідно рахунку № 26 від 14 лютого 2020 року.
Колегія суддів, оцінивши наведену аргументацію сторони, вважає, що вона не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки в порядку ст. ст. 13, 74 ГПК України не підтверджує придбання позивачем туру для третіх осіб та, відповідно, наявності правових підстав для отримання відповідачем коштів в сумі 67 000,00 грн
Так, з наявної в матеріалах справи електронної переписки вбачається, що третьою особою-2 здійснювалось обговорення питання придбання туристичного туру, однак відсутні будь-які посилання на те, що його буде оплачено саме позивачем. Наведені докази, на переконання судової колегії, можуть бути достатнім доказом в підтвердження обставин замовлення саме третьою особою-2 туристичних послуг.
Щодо виставлення та оплати позивачем рахунку № 26 від 14.02.2020, виданого на ім'я третьої особи-1, суд апеляційної інстанції зауважує, що вказаний документ складається та виставляється самим відповідачем, а відтак не може бути беззаперечним доказом в підтвердження обставин правомірного набуття відповідачем коштів.
Також колегією суддів оцінюються критично посилання апелянта на придбання позивачем для третіх осіб туристичного туру в 2019 році, оскільки наведені докази підтверджують наявність правових підстав для отримання від позивача коштів за туристичні послуги згідно рахунку № 112 від 06.09.2019, тоді як, предметом спору у цій справі є повернення безпідставно перерахованих позивачем коштів в сумі 67 000,00 грн з призначенням платежу: рахунок № 26 від 14.02.2020.
Доводи апелянта в частині того, що між нею та третьою особою-2 мало місце наявність розмови щодо здійснення перерахування коштів за туристичні послуги позивачем жодними доказами не підтверджено, а тому не можуть бути прийняті судом до уваги.
Поряд з цим, апеляційна інстанція звертає увагу апелянта на те, що у випадку наявності збитків у зв'язку із анулюванням замовленого третіми особами туристичного туру відповідач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом про стягнення цих сум. Наразі, поданими до матеріалів справи документами обставин правомірності отримання відповідачем коштів в сумі 67 000,00 грн належними засобами доказування не підтверджено, а тому колегія суддів погоджується з вірним висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог та наявності правових підстав для їх задоволення.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність відповідачем належними і допустимими доказами отримання ФОП Деревянченко С.А. перерахованих позивачем коштів в сумі 67 000,00 грн з призначенням платежу: рахунок № 26 від 14.02.2020 за наявності правової підстави, а відтак вони підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.
Твердження апелянта про непідсудність даного спору господарській юрисдикція Північний апеляційний господарський суд визнає неприйнятними, оскільки відповідачем не доведено як наявність договірних відносин саме на придбання туристичних послуг в інтересах третіх осіб (фізичних осіб), так і правову природу цих коштів - на придбання туристичних послуг, а не здійснення господарської діяльності.
Доводи апеляційної скарги про те, що місцевий господарський суд при вирішенні даного спору вийшов за межі доводів та вимог позовної заяви самостійно застосувавши певні приписи норм матеріального і процесуального права, відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні, оскільки саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, встановлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту порушеного права.
При цьому апеляційна інстанція звертається до правової позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, згідно якої суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Аналогічна правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 924/196/19, від 30.01.2020 у справі № 904/1093/19.
Водночас, позивачем в суді першої інстанції подавалась заява про зміну підстави позову, в якій наведено посилання на приписи ст. 1212 ЦК України, а також заява про зменшення позовних вимог.
Підсумовуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги про те, що викладені в оскаржуваному рішенні висновки не відповідають обставинам справи, а також що його прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі № 910/15287/20 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Деревянченко Світлани Антонівни на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/15287/20 підлягає залишенню без задоволення.
Судовий збір, сплачений стороною у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на апелянта (відповідача у даній справі).
Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Деревянченко Світлани Антонівни на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/15287/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/15287/20 залишити без змін.
3. Судовий збір, сплачений стороною у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Фізичну особу-підприємця Деревянченко Світлану Антонівну.
4. Справу №910/15287/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді А.І. Мартюк
Л.П. Зубець
Повний текст постанови складено 14.12.2021