вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" грудня 2021 р. Справа№ 910/859/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаптали Є.Ю.
суддів: Яковлєва М.Л.
Козир Т.П.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/859/21 (суддя Ващенко Т. М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 47 567,80 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиторське підприємство «Вертикаль» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 47 567,80 грн, з яких: 42 887,80 грн вартості недостачі вантажу та 4 680,00 грн витрат на залучення експерта та проведення експертизи.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 позов задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиторське підприємство «Вертикаль» 42 887 грн. 80 коп. вартості недостачі вантажу, 4 680 грн.. 00 коп. витрат, пов'язаних з залученням експерта та проведенням експертизи, 2 270 грн. 00 коп. судового збору.
Суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується несправність вагону № 95783585 у технічному відношенні, що не дозволяє схоронне транспортування вантажу, відповідальність за недостачу вантажу, який перевозився у вказаному вагоні згідно залізничної накладної № 33634569 від 14.10.2020 покладається саме на відповідача як перевізника, а оскільки відповідач належним чином не виконав зобов'язань щодо збереження вантажу під час перевезення, то зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки в розмірі 42 887,80 грн, заподіяні незбереженням прийнятого до перевезення вантажу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/859/21 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі. Також в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Скаржник вважає оскаржуване рішення необґрунтованим, таким, що прийнято на підставі неправильно установлених обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильної оцінки досліджених доказів.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- судом в порушення норм матеріального права до спірних правовідносин неправильно застосовано положення ст.. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» та ст.. 110 Статуту залізниць України, та не застосовано ч. 3 ст. 310 ГК України, що на думку апелянта підлягали застосуванню; з огляду на наведені приписи відповідач вважає, що підстави для покладення відповідальності за нестачу вантажу на залізницю відсутні;
- понесені позивачем витрати за складання акту експертизи на переконання відповідача не відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи у розумінні ст.. 123 Господарського процесуального кодексу України, а тому судом їх неправомірно покладено на відповідача;
- судом не надано належної оцінки доказам і доводам відповідача та визнано доведеним факт технічної несправності вагону №95783585, що призвело до висновку про неможливість звільнення залізниці від відповідальності відповідно до п. «А» ст.. 111 Статуту та ухвалення незаконного рішення у справі;
- судом було порушено ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, за результатами чого визнано акт експертизи РТПП належним доказом у справі.
12.05.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Куксов В. В., Тищенко А. І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 у справі №910/859/21 поновлено Акціонерному товариству «Українська залізниця» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/859/21 та відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.
Учасникам справи повідомлено про право подати відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення та встановлено строки на їх подання.
Розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/859/21 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/859/21 до закінчення її перегляду в апеляційному порядку.
01.06.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиторське підприємство «Вертикаль» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Узагальнені доводи відзиву зводяться до наступного:
- апеляційна скарга містить дублювання тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву;
- комерційний акт є одним з доказів, який господарський суд оцінює у сукупності з іншими доказами, докази оскарження одержувачем вантажу відмови начальника станції у складанні комерційного акту та акт експертизи РТПП надані позивачем, а в матеріалах справи відсутні докази впливу на вантаж чи вагон з боку позивача;
- позивач наполягає, що до застосування у даній справі підлягає саме ч. 1 статті 52 Статуту залізниць України, а не ч.3 ст. 52, як помилково стверджує апелянт;
- відповідач в порушення ст.. 52, 129 Статуту залізниць України комісійну перевірку та видачу вантажу не зробив, комерційний акт про недостачу вантажу у спірному вагоні не склав;
- в спростування заперечень скаржника щодо акту експертизи РТПП позивач наголошує, що такий документ є належним доказом, а відповідачем не надано доказів, які б ставили під сумнів кваліфікацію експерта, який проводив дослідження.
30.06.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиторське підприємство «Вертикаль» надійшло повідомлення про зміну місцезнаходження.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/2799/21 від 13.07.2021, у зв'язку з перебуванням судді Куксова В. В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Тищенко А. І., Яковлєв М. Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/859/21 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/4472/21 від 16.09.2021, у зв'язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Козир Т.П., Яковлєв М. Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/859/21 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Так, згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів дійшла висновку про необхідність вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 23.03.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиторське підприємство «Вертикаль» (Замовник) шляхом накладення електронного цифрового підпису направило Акціонерному товариству «Українська залізниця» (Перевізник) Заяву № 40001366/2020-001 від 23.03.2020 р. про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.
24.03.2020 відповідач направив позивачу Повідомлення № 99-40001366/2020-001, яким засвідчив прийняття від позивача Заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, повідомив про присвоєння позивачу кодів відправника/одержувача 8186 та платника 8201472 з відкриттям особового рахунку 8201472. Згідно даного Повідомлення код платника 8201472 використовується для ідентифікації договірних відносин між Замовником та Перевізником як номер Договору.
Умовами вказаного Договору передбачено:
- його предметом є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та / або вагонах Замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці (послуги п. 1.1 Договору);
- перевезення - це послуга, в процесі надання якої Перевізник зобов'язується доставити довірений Замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а Замовник зобов'язується оплатити послуги у передбаченому договором порядку. Перевезення оформлюється накладною відповідно до Договору, Статуту залізниць України, Збірника Тарифів та Коефіцієнтів, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів, Правил перевезення вантажів, СМГС, КОТІФ відповідно (п. 1.3 Договору);
- надання послуг за Договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами ( п. 1.4 Договору);
- Договір є публічним договором, за яким Перевізник бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (п. 1.5 Договору);
- останній є укладеним з дня надання Замовнику Перевізником Інформаційного повідомлення про укладення Договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до п. 12.1. Договору (п. 1.10 Договору).
Відповідно до п. 22 Статуту залізниць України, за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.
Згідно з договором перевезення, оформленого залізничною накладною № 33634569 від 14.10.2020, відправник ТОВ «ТЕП «Вертикаль» (позивач) передав відповідачу до перевезення зі станції відправлення Глухов на станцію призначення Берегова вантаж насіння соняшника, зокрема, у вагоні № 95783585. Одержувачем вантажу є ТОВ «Олсідз Блек Сі» для ТОВ «Олсідз Груп Україна».
Будь-яких зауважень щодо маси вантажу з боку залізниці при його прийняті до перевезення та укладені зазначеного договору перевезення не було. Залізниця не скористалася своїм правом, визначеним п. 24 Статуту залізниць України, якою передбачено право залізниці перевіряти кількість та масу переданого до перевезення вантажу та погодилася із масою вантажу, визначеною відправником.
По прибутті вантажу на станцію призначення Берегова та при його фактичному отриманні від залізниці 21.10.2020 одержувач вантажу здійснив огляд вагону та його первинне переваження по брутто на власних вагонних вагах та виявив різницю в сторону зменшення на 3900 кг.
Пунктом 52 Статуту залізниць України передбачено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, прибуття вантажів у вагонах навалом і насипом за вимогою одержувача у розмірах, передбачених Правилами.
Відповідно до графи 20 залізничної накладної № 33634569 вантаж насіння соняшника перевозився відповідачем насипом.
Після встановлення вказаних обставин недостачі вантажу та керуючись п. 52 та пп. «а» п. 129 Статуту залізниць України, на станцію призначення Берегова подано вимогу одержувача № 2210/01 віл 22.10.2020 з проханням провести комісійну видачу вантажу у вказаному вагоні та скласти комерційний акт.
Листом № 791 від 22.10.2020 станція призначення Берегова повідомила одержувача про відсутність підстав для комісійної видачі вантажу з посилання на п. 52 Статуту залізниць України.
Станція призначення Берегова повідомила заявника про те, що спірні вагони були прийняті від залізниці без зауважень. При цьому відповідач зазначає про те, що спірні вагони були прийняті від залізниці без зауважень, про що свідчить підпис відповідальної особи одержувача в пам'ятках про подавання вагонів.
Тобто, відповідач в порушення п. 52 та пп. «а» п. 129 Статуту залізниць України комісійну перевірку та видачу вантажу не зробив, комерційний акт про недостачу вантажу у вагоні не склав.
З вказаних підстав одержувач у порядку п. 16 Правил складання актів подав начальнику дирекції залізничних перевезень скаргу № 2210/02 від 22.10.2020, яку не було задоволено залізницею, про що повідомлено листом від 23.10.2020 № ДН5-07/689 з посиланням на ч. 1 ст. 924 ЦК України та ч. 3 ст. 310 ГК України, а також пам'ятку про подавання вагонів № 1071.
Суд наголошує, що Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 р. № 113 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 р. за № 165/3458, не передбачено, ані права, ані обов'язку вантажоодержувача вносити до пам'яток про забирання вагонів будь-які зауваження, у тому числі і щодо технічного стану вагону, про стан ЗПП тощо.
Отже, судом першої інстанції правильно зазначено про те, що пам'ятка не свідчить про будь-які інші обставини, крім того факту, що залізниця передала, а вантажоодержувач прийняв відповідний вагон. Законодавством України не передбачено обов'язку вантажоодержувача вносити до цього документу будь-які інші відомості, а тому відсутність таких зауважень у відповідній пам'ятках не спростовує жодних доводів позивача.
Крім того, у зв'язку з відмовою залізниці здійснити комісійну видачу вантажу у зазначених вагонах, позивач замовив Регіональній Торгово-промисловій палаті Миколаївської області проведення експертизи, за результатами проведення якої щодо вагона № 95783585 складений Акт експертизи № 120-1036 від 26.10.20., відповідно до п. 6 якого завданням експертизи було визначення кількості вантажу шляхом зважування і зовнішній огляд вагона.
Експертизою встановлені наступні обставини: експерту для комісійного огляду і переважування замовником експертизи пред'явлений залізничний вагон № 95783585, завантажений насінням соняшника, згідно накладної масою нетто 52050 кг. При огляді пломбування вагону встановлено: вагон опломбований двома запірно-пломбувальними пристроями (ЗПП) з відтиском: «Універсал М Варта, УЗ» номери ЗПП наведені у таблиці, відтиск пломб відповідає даним, вказаним у накладній. На металевій плашці вказано: «ГЛУХІВ ТЕП ВЕРТИКАЛЬ». При зовнішньому огляді розвантажувальних бункерів встановлено: у середній частині розвантажувальних бункерів виявлено деформування (свіжого походження) валу блокування механізму розвантаження, внаслідок чого сектор валу блокування механізму розвантаження виведений із зачеплення з пазами упору вала приводу механізму розвантаження. В місці деформації валу блокування механізму розвантаження виявлені свіжі здири фарбового покриття, і наявність насіння соняшника. Крім того, на направляючій опорі механізму переміщення шиберної заслінки виявлено свіжі сліди від механічної взаємодії. При розкритті (у присутності експерта) верхніх завантажувальних люків (всього їх 5) та огляді поверхні і місткості вантажу, виявлено: під третім завантажувальним люком є конусоподібне поглиблення вантажу у вигляді воронки (порожнини) довжиною близько 4,0 м та завглибшки візуально до 0,5 м від поверхні вантажу, з чітко позначеною смугою по ширині вагону, характерною для стікаючого вантажу вниз, направленою у бік середнього розвантажувального бункеру з наявністю деформації валу блокування механізму розвантаження. Візуально вільний простір у вагоні дозволяє поміститися нестачі вантажу. Після зважування вагона фактично виявилось: маса нетто вантажу у вагоні № 95000121 склала 48100 кг, що на 3950 кг менше, ніж значиться по документам (залізничній накладній № 33634569 від 14.10.20. - прим. суду).
Зважування вказаних вагонів проводилось представниками одержувача, позивача в присутності експерта регіональної Торгово-промисловою палатою Миколаївської області. При проведені експертизи представники станції Берегова присутні не були.
Згідно висновку експерта, недостача вантажу у вагоні № 95783585 склала 3950 кг, вагон має сліди механічного впливу на розвантажувальні бункери, а саме деформування валу блокування механізму розвантаження внаслідок чого сектор валу блокування механізму розвантаження виведений із зчеплення з пазами упору вала приводу механізму розвантаження, що не забезпечує збереження вантажу при транспортуванні.
З наведених вище обставин вбачається, що вагон № 95783585 прибув на станцію призначення Берегова технічно несправними, що призвело до недостачі вантажу у розмірі 3950 кг.
Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення перевізник зобов'язаний доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язаний сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної.
Частиною п'ятою статті 307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюється транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 6 Статуту залізниць України, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Крім того, у відповідності до абз. 3 п. 32 Статуту залізниць України відправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням його схоронності під час транспортування і здійснювати навантаження з виконанням Технічних умов.
Відповідно до п. 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Згідно з п. 113 Статуту залізниць України за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
В п.п. 114, 115 Статуту залізниць України закріплено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. Недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
Відповідно до п. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Підпунктом б) п. 130 Статуту залізниць України визначено, що у випадку недостачі, псування або пошкодження вантажу одержувач має право на пред'явлення до залізниці претензій або позовів за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. Якщо у складанні комерційного акта відмовлено, замість нього подається документ, що підтверджує скаргу про цю відмову.
Пунктом 111 Статуту визначено перелік обставин, наявність яких звільняє Залізницю від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу. Відповідно до п. 110 Статуту Залізниця може бути звільнена від відповідальності, якщо вона доведе й інші обставини, що свідчать про відсутність її вини.
Так, в обґрунтування вимог апеляційної скарги, скаржник зазначає, судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення до спірних правовідносин не було застосовано, зокрема, пп. «а» п. 111 Статуту.
Згідно пп. «а» п. 111 Статуту залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.
Разом з тим, встановлені Актом експертизи № 120-1036 від 26.10.2020 обставини свідчать про пошкодження спірного вагону під час його перевезення залізницею, що в силу п. 111 Статуту залізниць України унеможливлює звільнення залізниці від відповідальності за недостачу вантажу, навіть за умови непошкоджених пломб (ЗПП) вантажовідправника.
Згідно з п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 р. за № 861/5082, договір про перевезення вантажу вважається укладеним з моменту проставлення календарного штемпеля станції відправлення в оформленій паперовій накладній або з моменту накладення електронного цифрового підпису працівником залізниці в електронній накладній. Вантажі, завантажені відправниками у вагони закритого типу (криті, ізотермічні, хопери, цистерни тощо) та контейнери, приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду кузова (котла) вагона (контейнера), пломб (31111), без перевірки вантажу.
Як вбачається з доданого до позовної заяви Акту експертизи, на станцію призначення Берегова вагон № 95783585 прибув технічно несправним (пошкодженим) і пошкодження виникли саме під час перевезення вантажу залізницею, оскільки на станції відправлення Глухов вагон був у всіх відношеннях справний, підстав для відмови у користуванні ним та його не допуску до перевезення не було.
Поряд з цим, пп. «А» п. 111 Статуту залізниць України складається з двох частин, де перша - передбачає можливість звільнити залізницю від відповідальності за недостачу вантажу у випадку одночасної наявності двох умов: вантаж прибув у непошкодженому вагоні і з непошкодженими пломбами відправника.
Згідно з п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 р. за № 861/5082, договір про перевезення вантажу вважається укладеним з моменту проставлення календарного штемпеля станції відправлення в оформленій паперовій накладній або з моменту накладення електронного цифрового підпису працівником залізниці в електронній накладній. Вантажі, завантажені відправниками у вагони закритого типу (криті, ізотермічні, хопери, цистерни тощо) та контейнери, приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду кузова (котла) вагона (контейнера), пломб (31111), без перевірки вантажу.
Як вбачається з доданого до позовної заяви Акту експертизи, на станцію призначення Берегова вагон № 95783585 прибув технічно несправним (пошкодженим) і пошкодження виникли саме під час перевезення вантажу залізницею, оскільки на станції відправлення Глухов вагон був у всіх відношеннях справний, підстав для відмови у користуванні ним та його не допуску до перевезення не було.
Відповідно до п. 31 Статуту залізниць України залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу вагони.
Як правильно зауважив суд першої інстанції, відповідач прийняв переданий вантаж до перевезення у спірному вагоні без будь-яких зауважень до їх технічного чи комерційного стану. Вказане свідчить про вжиття вантажовідправником всіх необхідних заходів для збереження вантажу під час його перевезення, як це передбачено вимогами Статуту залізниць України та Правилами перевезень вантажів, а спірний вагон на станції відправлення був у технічно справному стані, проте на станцію призначення прибув з вантажем вже в технічно несправному стані.
Тобто, звільнити залізницю від відповідальності, у зв'язку з тим, що вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника не вбачається за можливе, оскільки спірний вагон прибув технічно пошкодженим.
Друга частина пп. «А» п. 111 Статуту залізниць України взагалі не може бути застосована до правовідносин, що описані у даному позові, оскільки вона передбачає можливість звільнити залізницю від відповідальності за нестачу вантажу у випадку, якщо вантаж надійшов у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника.
Згідно з п. 1 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 р. № 542, у вагонах відкритого типу (на платформах, у напіввагонах і ін.) допускається перевезення вантажів, зазначених у додатку.
Вантаж насіння соняшника, який перевозився за накладною № 33634569 не віднесено до додатку зазначених Правил, а отже перевезення у вагонах відкритого типу не допускається.
Щодо тверджень скаржника, що Акт експертизи РТПП Миколаївської області є неналежним та недопустимим доказом, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислові палати мають право, зокрема, проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість.
Як було встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, згідно відомостей, що розміщені на офіційному веб-порталі регіональної Торгово-промислової палати Миколаївської області (інтернет-посилання https://rtpp.com.ua/uslugi/usi-vydy-ekspertvz/), відділом експертиз проводяться товарознавчі експертизи та надаються послуги з контролю за переваженням вагонів.
Так, позивач звернувся до РТПП Миколаївської області з проведенням експертизи, як до незалежної професійної організації, яка діє на підставі Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».
Методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обов'язковими для застосування на всій території України. Права торгово-промислових палат закріплюються в їх статутах і реалізуються у порядку, передбаченому законодавством України. Отже, повноваження торгово-промислових палат на проведення експертиз встановлені законом.
Суд наголошує, що в даному випадку предметом експертного дослідження РТПП Миколаївської області було визначення кількості вантажу шляхом зважування і зовнішній огляд вагону, у якому було виявлено недостачу вантажу. Жодних висновків про якісні показники чи причини недостачі наданий позивачем Акт експертизи не містить.
Враховуючи зазначене вище та з урахуванням інституту належності та допустимості доказів, Акт експертизи РТПП Миколаївської області є належним та допустимим доказом, на підставі якого є можливим встановлення обставин справи, що входять до предмету доказування у даній справі, у тому числі щодо технічної справності (несправності) спірного вагону, оскільки як вже зазначалось діюче законодавство України не встановлює певного виду доказів, виключно на підставі яких є можливим встановлення технічного стану вагону.
На спростування належності та допустимості Акту експертизи відповідачем не надано жодного доказу, який би ставив під сумнів досвід та кваліфікацію експерта Карнауха Н.І.
Крім того, суд зазначає, що відповідач в порушення підпункту «а» п. 129 Статуту залізниць України комерційний акт не склав, що свідчить про його небажання здійснювати перевірку вантажу у спірних вагонах. Чинним законодавством України не передбачено обов'язкову участь представника залізниці при проведенні експертиз регіональними Торгово-промисловими палатами. Отже, дані обставини виключають обов'язкову участь представника залізниці у проведенні експертизи регіональною Торгово-промисловою палатою Миколаївської області на замовлення відправника або одержувача вантажу.
Стосовно посилання апелянта на ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» суд звертає увагу на таке.
Статтею 23 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України.
Відповідно до п. 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, посилання відповідача на ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт», яка визначає, що відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу, є помилковими, оскільки в цій нормі йдеться про припинення відповідальності за збереження вантажу після видачі одержувачу, а не про звільнення від відповідальності за втрату вантажу під час перевезення залізницею.
Також, суд зазначає, що згідно з п. 23 Статуту залізниць України, відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).
За змістом п. 24 Статуту залізниць України, вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.
Згідно з п. 110 Статуту залізниць України, залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Отже, залізниця не зобов'язана перевіряти кількість та масу вантажу, що передається їй до перевезення згідно залізничної накладної. У той же час, здійснення такої перевірки - в інтересах самої залізниці як перевізника по договору перевезення, що несе майнову відповідальність за схоронність зданої до перевезення кількості вантажу.
До моменту прибуття вагону № 95783585 на станцію призначення Берегова, жодних зауважень або повідомлень з приводу неправильного визначення маси вантажу вантажовідправником також зроблено не було. Відповідачем також не надано будь-яких доказів невірного визначення вантажовідправником маси вантажу при навантажені в означений вагон.
Разом з тим, п. 24 Статуту залізниць України передбачено право залізниці перевіряти кількість та масу переданого до перевезення вантаж, однак відповідач вказаним правом не скористався та підписав залізничну накладну № 33634569 без зауважень та заперечень, а технічна несправність вагону № 95783585 підтверджується наявним в матеріалах справи доказами.
Щодо посилання скаржника на п. 52, 129 Статуту залізниць України суд зазначає наступне.
Пунктом 52 Статуту залізниць України передбачені окремі самостійні випадки, коли на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу
Відповідно до графи 20 залізничної накладної № 33634569 вантаж насіння соняшника перевозився відповідачем насипом.
По прибутті вантажу на станцію призначення Берегова та при його фактичному отриманні від залізниці 21.10.20. одержувач вантажу здійснив огляд вагону та його первинне переваження по брутто на власних вагонних вагах та виявив різницю в сторону зменшення на 3900 кг.
Пунктом 23 Правил видачі вантажів передбачено, що у разі вивантаження на місцях загального користування вимога щодо перевірки маси вантажів може бути заявлена письмово одержувачем до початку вивантаження. Вимога щодо перевірки маси вантажу у вагонах, що подаються на під'їзну колію, може бути заявлена в момент приймання вагонів у пункті, встановленому договором.
Згідно з підпунктом «а» п. 129 Статуту залізниць України, комерційний акт складається для засвідчення таких обставин, зокрема, невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах. Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.
Виходячи з системного аналізу положень Статуту залізниць України та вищезазначених Правил видачі вантажів, отримувач вантажу не позбавлений права заявити вимогу щодо перевірки маси вантажу після подавання вагону.
З обставин справи вбачаться, що одержувач після виявлення недостачі вантажу та керуючись п. 52 та пп. «а» п. 129 Статуту залізниць України 22.10.2020 звернувся на станцію призначення Берегова із заявами щодо проведення комісійної перевірки та видачі вантажу у спірному вагоні.
Водночас, подання одержувачем на станцію призначення заяв з вимогою щодо комісійної перевірки вантажу здійснено 22.10.2020, тобто після прибуття вантажу на станцію, що не є порушенням Статуту залізниць України та Правил видачі вантажів, оскільки здійснене до початку вивантаження вагонів, що спростовує заперечення відповідача у цій частині.
Однак, відповідач в порушення п. 52 та пп. «а11 п. 129 Статуту залізниць України комісійну перевірку та видачу вантажу не зробив, комерційний акт про недостачу вантажу у вагоні № 95783585 не склав.
При цьому, п. 52 Статуту залізниць України чітко зобов'язує залізницю здійснити перевірку маси та стану вантажу у разі прибуття вагонів навалом і насипом за наявності вимоги одержувача вантажу, як сторони договору перевезення. Дана імперативна норма не допускає будь-яких відхилень та відступів від вказаного обов'язку залізниці.
Отже, отримання вимоги одержувача є достатньою підставою для залізниці здійснити перевірку вантажу незалежно від часу отримання вагонів.
Матеріалами справи підтверджується, що вантажоодержувачем неодноразово направлялись листи з вимогами провести комісійну видачу вантажу, що прибув у вагоні № 95783585.
Приймаючи до уваги вище встановлені обставини у даній справі в їх сукупності, позивачем та одержувачем в порядку визначеному чинним законодавством України було вжито необхідних заходів задля повідомлення залізниці про необхідність засвідчення обставин невідповідності маси вантажу комерційним актом, складення якого на вимогу вантажоодержувача (вантажовідправника), згідно приписів підпункту «а» п. 129 Статуту залізниць України, є обов'язком залізниці.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази впливу на вантаж та/або спірні вагони зі сторони позивача, одержувача чи інших осіб з часу подавання вагонів до моменту проведення експертизи, відтак відсутні підстави стверджувати, що нестача вантажу сталась на території одержувача.
Крім того, суд апеляційної інстанції не вважає за необхідне застосовувати до спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 924 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 310 Господарського кодексу України та п. 110 Статуту, на які посилається Залізниця у апеляційній скарзі.
Відповідно до ч. 1 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
За приписами ч. 3 ст. 310 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення. Якщо одержувач не затребував вантаж, що прибув, в установлений строк або відмовився його прийняти, перевізник має право залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик вантажовідправника, письмово повідомивши його про це.
Відповідно до п. 110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Аналіз вищенаведених правових норм дозволяє зробити висновок про те, що у вказаних положеннях йдеться про припинення відповідальності за збереження вантажу після видачі одержувачу, а не про звільнення від відповідальності за втрату вантажу під час перевезення Залізницею, з огляду на що посилання скаржника на приписи ч. 1 ст. 924 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 310 Господарського кодексу України та п. 110 Статуту є помилковими.
Враховуючи все вищевикладене, а також те, що матеріалами справи підтверджується факт несправності вагону № 95783585 у технічному відношенні, що не дозволяє схоронне транспортування вантажу, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що відповідальність за недостачу вантажу, який перевозився у вказаному вагоні згідно залізничної накладної № 33634569 від 14.10.2020 покладається саме на відповідача як перевізника.
Вартість недостачі вантажу становить 3689,75 кг (3950 кг - 260,25 кг) х 11.623,50 грн = 42 887,80 грн.
За таких обставин, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення 42 887,80 грн вартості недостачі вантажу з огляду на те, що відповідач належним чином не виконав зобов'язань щодо збереження вантажу під час перевезення, у зв'язку з чим зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки в розмірі 42 887,80 грн, заподіяні незбереженням прийнятого до перевезення вантажу.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача коштів у розмірі 4 770, 00 грн витрат , пов'язаних із залученням експерта та проведення експертизи.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до ч.ч. 4, 5, 7 ст. 127 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесених витрат, пов'язаних із залученням експерта та проведенням експертизи щодо встановлення кількості вантажу шляхом зважування та стану спірних вагонів, позивач надав заявку на проведення експертизи № 523 від 23.10.20., рахунок на оплату № 120-1036 від 26.10.20., платіжне доручення про оплату послуг № 13764 від 26.10.20., Акт приймання-передачі наданих послуг № 120-26.10.20. від 26.10.20.
Таким чином, оскільки витрати, пов'язані із залученням експерта та проведенням експертизи, необхідної для розгляду даної справи належними і допустимими доказами підтверджені позивачем, з урахуванням того, що здійснення операції з переваження вантажу було необхідним для встановлення обсягу нестачі вантажу, витрати в сумі 4.680,00 грн. згідно з приписами ст.ст. 123, 127, 129 ГПК України підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги у даній частині.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиторське підприємство «Вертикаль» про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» 47 567,80 грн, з яких: 42 887,80 грн вартості недостачі вантажу та 4 680,00 грн витрат на залучення експерта та проведення експертизи.
Колегія суддів наголошує, що в апеляційній скарзі позивач не наводить обґрунтованих доводів щодо підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно та всебічно досліджено обставини справи, дано їм належну правову оцінку, а висновки суду ґрунтуються на належних та допустимих доказах, а тому доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши вищенаведені обставини, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/859/21.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/859/21 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/859/21 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 86, 123, 126, 129, 269, 270, 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/859/21- залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/859/21 - залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/859/21.
4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.
5. Матеріали справи № 910/859/21 повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала
Судді М.Л. Яковлєв
Т.П. Козир