Номер провадження: 11-кп/813/2346/21
Номер справи місцевого суду: 521/7858/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
13.12.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 05.11.2021 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12021163470000242 від 06.04.2021 року, стосовно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в Республіці Молдові, громадянина Республіки Молдови, маючого середню освіту, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, -
встановив:
З представлених апеляційному суду матеріалів убачається, що в Малиновському районному суді м. Одеси перебуває на розгляді кримінальне провадження №12021163470000242 від 06.04.2021 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 05.11.2021 року продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , строком до 04.01.2022 року.
Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції послався на дані про особу ОСОБА_7 , який є громадянином іноземної держави, не має міцних соціальних зв'язків,що обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не знизилися та не перестали існувати.
Не погоджуючись з ухвалою суду, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою змінити йому запобіжний захід із триманням під вартою на більш м'який. Обвинувачений посилається на недоведеність його вини в інкримінованому йому злочині, відсутність ризиків, а також посилається на тривалий строк перебування під вартою у тяжкому хворобливому стані, що порушує його право на надання медичної допомоги.
Заслухавши суддю-доповідача; пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів приходить до висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ст. 331 КПК до спливу двомісячного строку з дня застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого.
З наданих апеляційному суду матеріалів убачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
При цьому, продовжуючи обвинуваченому строк дії найсуворішого запобіжного заходу, суд першої інстанції зазначив, що доцільно продовжити ОСОБА_7 , саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з огляду на обставини, передбачені статтями 177-178 КПК України, з урахуванням особи обвинуваченого, а також наявності ризиків: спроб переховування обвинуваченого від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Апеляційний суд погоджується з рішенням суду першої інстанції та бере до уваги, що рішення суду ухвалене на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Суд в ухвалі навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою є співмірним існуючим ризиками, відповідає особі обвинуваченого і зможе забезпечити, на відміну від інших більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_7 стосовно недоведеності ризиків апеляційний суд вважає необґрунтованими та безпідставними, з огляду на таке.
Відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, про те що обвинувачений може переховуватися від суду, зважаючи на обставини інкримінованого ОСОБА_7 злочину, який пов'язаний із спричиненням смерті людині, його характеру та обставин вчинення, тяжкості та суспільної небезпечності, можливої міри покарання, яка може бути призначена йому у разі визнання обвинуваченого винуватим, а тому приймаючи до уваги той факт, що обвинувачений ОСОБА_7 , усвідомлюючи про ступінь тяжкості пред'явленого обвинувачення та покарання, яке загрожує йому у разі визнання його винними, у своїй сукупності підвищує ризик переховування обвинуваченого від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Апеляційний суд також враховує, що обвинувачений ОСОБА_7 не одружений, офіційно не працевлаштований, є громадянином іноземної держави, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв'язків та вагомих факторів, які б могли зупинити обвинуваченого від переховування від суду.
Розглядаючи дану справу в контексті законності необхідності продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , апеляційний суд враховує положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Згідно ст. 5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п. с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Окрім того, апеляційний суд враховує, що у п. 33 рішення у справі «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейського Суду з прав людини визначено вказує, що небезпека ухилення від правосуддя не може вимірюватися тільки в залежності від суворості можливого покарання; вона повинна визначатися з урахуванням ряду інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки ухилення від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що це не може служити виправданням утримання під вартою. При цьому, необхідно врахувати характер обвинуваченого, його моральні якості, його кошти, зв'язку з державою, в якому він переслідувався за законом, і його міжнародні контакти.
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови»). Ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою («Ноймайстер проти Австрії»).
Апеляційний суд, враховуючи дані щодо особи обвинуваченого та обставини скоєння інкримінованого йому злочину, який пов'язаний з позбавленням життя особи, що відповідно до Конституції України є найвищою соціальною цінністю, вважає, що продовження строку тримання обвинуваченого на даній стадії кримінального провадження, є виправданим.
Доводи обвинуваченого стосовно відсутності доказів його причетності до умисного вбивства потерпілої, не є предметом розгляду на даній стадії, оскільки вказані обставини підлягають перевірці судом першої інстанції в ході відкритого судового розгляду, а оцінка всіх доказів з точки зору їх допустимості, достатності та взаємозв'язку для підтвердження, або спростування обставин, викладених у сформульованому прокурором обвинувачені, буде надана судом за результатами розгляду справи по суті.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як районним судом, так і апеляційним судом, встановлено не було та захисником не надано.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, які б були безумовною підставою для скасування оскарженої ухвали.
Водночас, апеляційний суд бере до уваги заяву обвинуваченого щодо незадовільного стану його здоров'я.
Відповідно до ч 1. ст. 206 КПК України кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи. Зазначені обставини на думку апеляційного суду є такими, що застосовуються і під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, оскільки ОСОБА_7 є особою, яка тримається під вартою та потребує забезпечення права на надання належної медичної допомоги.
Надання медичної допомоги, особам взятим під варту здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я від 10.02.2012 №239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного перелік та керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Таким закладом охорони здоров'я є Філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Одеській області, який зобов'язаний надати допомогу в умовах, в тому числі стаціонарного лікування, у разі виявлення для цього підстав.
При цьому зазначена обставина не може бути беззаперечною умовою для скасування оскаржуваної ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який, оскільки обвинувачений може отримати кваліфіковану медичну допомогу в межах установи попереднього ув'язнення, а апеляційний суд не позбавлений можливості зобов'язати уповноважених на те службових осіб забезпечити надання такої допомоги обвинуваченому.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
За наведених обставин, апеляційний суд погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, а тому з урахуванням необхідності завершення судового розгляду та запобігання ризикам можливого переховування обвинуваченого від суду, впливу на свідків та потерпілого, вчинення іншого злочину (в тому числі аналогічного), приходить до висновку про те, що у суду першої інстанції існували законні підстави для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, а тому не знаходить підстав для скасування оскарженої ухвали.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 206, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 05.11.2021 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 в кримінальному провадженні №12021163470000242 від 06.04.2021 року - залишити без змін.
Доручити керівнику ДУ «Одеський слідчий ізолятор» та Філію ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Одеській області провести медичне обстеження обвинуваченого ОСОБА_7 , та у разі необхідності забезпечити надання йому належної медичної допомоги
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4