Дата документу 09.12.2021 Справа№ 332/4075/19
Єдиний унікальний № 332/4075/20 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/135/21 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 186 КК України
9 грудня 2021 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисників обвинувачених - адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 , захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_11 , прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_12 на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2020 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Запоріжжя, громадянин України, маючий середню спеціальну освіту, перебуваючий у цивільному шлюбі, не працюючий, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та йому призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у вигляді домашнього арешту.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту фактичного затримання.
Зараховано у строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з 30 серпня 2019 року по 3 жовтня 2019 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Запоріжжя, громадянин України, маючий середню освіту, не одружений, працюючий підсобним працівником ТОВ «Тредвел Технікс», зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий:
1) 8 листопада 2005 року Хортицьким районним судом м. Запоріжжя за ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік;
2) 2 липня 2007 року Апеляційним судом Запорізької області за ч. 2 ст. 15 п. 6 ч. 2 ст. 115, п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289, ст.ст. 70, 71 КК України до покарання у вигляді 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Звільнений 28 березня 2016 року по відбуттю строку покарання,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та йому призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту фактичного затримання - 30 серпня 2019 року.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_13 витрати за надання правничої допомоги в розмірі 3000 гривень.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнані винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за наступних обставин.
30.08.2019 року приблизно о 12-00 годині, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , знаходячись поблизу магазину «АТБ», розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Тенісна, буд. 12-а, за попередньою змовою між собою, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, ОСОБА_8 , діючи повторно, підійшли до ОСОБА_13 , де ОСОБА_7 почав вимагати у ОСОБА_13 передати їм грошові кошти. ОСОБА_8 перебував поряд та спостерігав за останнім, щоб за сприятливої нагоди вчинити дії, направлені на відкрите викрадення майна потерпілого.
Продовжуючи свій злочинний умисел на відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_7 , діючи умисно, за попередньою змовою з ОСОБА_8 , шляхом ривку відкрито викрав з лівої зовнішньої кишені сорочки ОСОБА_13 грошові кошти в сумі 150 гривень та, із застосуванням сили, потягнув на себе поліетиленовий пакет, який ОСОБА_13 утримував в лівій руці, в якому знаходились 5 пачок цигарок марки «Прилуки сині», вартість яких за одну одиницю складає 33,50 гривні, скляна пляшка настоянки «Первак Перцова» об'ємом 0,5 л, вартість якої складає 89,40 гривень та полімерна пляшка пива марки «Obolon premium extra» об'ємом 1 л, вартість якої складає 24,60 гривні.
Внаслідок зазначених дій, полімерний пакет, який тримав потерпілий ОСОБА_13 розірвався, та вище перелічені предмети випали на асфальтоване покриття тротуару, одразу після чого, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , діючи узгоджено, за мовчазною згодою між собою, відкрито викрали вищевказане майно та, покинувши місце вчинення злочину розпорядились ним на власний розсуд, тим самим спричинили потерпілому ОСОБА_13 матеріальний збиток на загальну суму 520 гривні 90 копійок.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 , не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини та кваліфікацію судом його дій, вважає вирок суду незаконним у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі, внаслідок своєї суворості.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що він стояв поруч, коли ОСОБА_7 скоював грабіж у ОСОБА_13 , потім ОСОБА_7 дав йому цигарки та пляшку горілки, які випали у потерпілого, та пішов. Вказує, що він потерпілому нічим не погрожував, нічого у нього не просив та не відбирав, але розуміє, що скоїв грабіж разом з ОСОБА_7 .
Крім того, він одразу визнав свою вину, неодноразово просив вибачення у потерпілого, шкоду йому за позовом повністю відшкодував.
Вважає, що суд не в повному обсязі врахував його дійове каяття, обставини, за яких він приймав участь у грабежі та відношення потерпілого до нього.
Щодо відшкодування потерпілому судових витрат зазначає, що про них йому стало відомо вже під час судових дебатів, у зв'язку із чим, він не відшкодував їх раніше.
Суд у вироку вказав про його неодноразове стаціонарне лікування в обласній психіатричній лікарні з 2005 року, однак він не є наркозалежним та не приймає будь-яких наркотичних засобів, до того ж, у цей час він перебував під вартою, а потім відбував покарання до 2016 року.
Просить вирок змінити та пом'якшити йому покарання, застосувавши ст. 75 КК України.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_11 вважає, що вирок не відповідає вимогам діючого кримінального та кримінального процесуального законодавства України.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд повинен був врахувати те, що ОСОБА_7 у повному обсязі визнав себе винним у скоєнні злочину, щиро покаявся, здійснював суду допомогу в розслідуванні злочину, у повному обсязі добровільно відшкодував завдану матеріальну та моральну шкоду.
Крім цього, при призначенні покарання суд не врахував, що у відповідності до вимог ст. 89 КК України ОСОБА_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності, має стійкі соціальні зв'язки, постійне місце проживання та реєстрації, позитивно характеризується за місцем проживання.
Просить вирок суду змінити, звільнивши ОСОБА_7 від відбування покарання, застосувавши вимоги ст. 75 КК України, та встановити йому іспитовий строк тривалістю 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
В апеляційній скарзі прокурор, також не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , та кваліфікацію судом їх дій, вважає призначене їм покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувачених, але внаслідок своєї м'якості.
Так, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_7 не враховано те, що ОСОБА_7 частково визнав вину в інкримінованому йому злочині, під час свого допиту не надав правдиві показання, вчинив кримінальне правопорушення, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та відносно особи похилого віку.
Призначаючи покарання ОСОБА_8 , суд безпідставно застосував положення ст. 69 КК України, оскільки останній вчинив кримінальне правопорушення, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та відносно особи похилого віку.
Просить вирок в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді 5 років позбавлення волі, а ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 186 КК України у виді 4 років позбавлення волі.
Заслухавши доповідь судді по справі, обвинувачених та їх захисників, які підтримали свої апеляційні скарги та заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, заслухавши прокурора, якій заперечував проти задоволення апеляційних скарг, поданих стороною захисту, наполягав на задоволенні апеляційної скарги, поданої прокурором, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, провівши судові дебати та надавши обвинуваченим останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_11 задоволенню не підлягають, а апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинувачених за ч. 2 ст. 186 КК України є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами і в апеляційних скаргах не оспорюються.
Що стосується призначеного ОСОБА_7 та ОСОБА_8 покарання, від відбування якого, на думку сторони захисту, їх необхідно звільнити з випробуванням з іспитовим строком, і навпаки, яке на думку прокурора є занадто м'яким та не відповідає вимогам закону, колегія суддів дійшла наступного.
Зі змісту апеляційних скарг вбачається, що обвинувачений ОСОБА_8 , захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_11 та прокурор фактично порушують питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями), зміст та суть яких викладено в постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 51-1985км18 (єдиний унікальний номер 207/5011/14-к) та постанові Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 51-329км18 (єдиний унікальний номер 297/562/17), та які враховуються колегією суддів під час перегляду вироку суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
У відповідності до ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Рішення суду про призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання.
У відповідності до ст. 69 КК України за наявністю кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд умотивувавши своє рішення, може крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Отже, підставами призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, визнані дві групи чинників, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, та мають враховуватися в їх сукупності, а саме: а) наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) дані, які певним чином характеризують особу винного.
Призначаючи покарання ОСОБА_8 , суд першої інстанції послався на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, визнав щире каяття та часткове відшкодування завданих потерпілому збитків за обставини, що пом'якшують покарання, визнав вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння та щодо особи похилого віку за обставини, що обтяжують покарання, формально врахував дані про особу обвинуваченого, який раніше двічі судимий за вчинення умисних кримінальних правопорушень, у тому числі, корисливих тяжких та особливо тяжких злочинів, за місцем проживання характеризується негативно як особа, яка схильна до зловживання спиртними напоями та яка веде аморальний спосіб життя, офіційно працевлаштований, з 2005 року неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом «Синдром залежності від поєднаного вживання ПАР. Стан відміни», у зв'язку з чим, прийшов до помилкового висновку про можливість призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 2 ст. 186 КК України.
На переконання колегії суддів, суд не в достатній мірі врахував, що ОСОБА_8 раніше неодноразово судимий за вчинення умисних кримінальних правопорушень, у тому числі, корисливих тяжких та особливо тяжких злочинів, має не зняті та не погашені в установленому законом порядку судимості, раніше відбував покарання в місцях позбавлення волі, раніше звільнявся від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, однак це не призвело до позитивних змін в його особистості й не створило у нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві, що свідчить про те, що належних висновків він для себе не зробив та на шлях виправлення ставати не бажає, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що вирок в частині призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.
Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції взагалі не мотивував те, які саме обставини справи або дані про особу обвинуваченого він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і впливають на пом'якшення покарання.
Відповідно до абз. 1 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», наведений у ч. 1 ст. 66 КК України перелік обставин, які пом'якшують покарання, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати пом'якшуючими й інші обставини, не зазначені в ч. 1 цієї статті (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди). Визнання обставини такою, що пом'якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.
В порушення вказаних вимог, суд першої інстанції не мотивував, чому він визнав щире каяття та часткове відшкодування завданих потерпілому збитків як обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і впливають на пом'якшення покарання.
Призначаючи покарання ОСОБА_8 , апеляційний суд враховує як вищевказані обставини, що не були належним чином взяті до уваги судом першої інстанції, так і інші дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який не має стійких соціальних зв'язків, не одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має.
Зазначене свідчить про те, що покарання із застосуванням ст. 69 КК України не досягне своєї мети, визначеної ст. 50 КК України, - виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що підстави для застосування ст.ст. 69, 75 КК України відсутні.
Разом з тим, враховуючи визнання обвинуваченим ОСОБА_8 своєї вини та наявність вказаних обставин, які пом'якшують покарання, колегія суддів вважає за можливе призначити обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у вигляді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 186 КК України.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про те, що призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання є занадто м'яким та не відповідає вимогам закону, то колегія суддів з ними не погоджується з огляду на наступне.
Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, виконав вимоги ст. 65 КК України, а саме: врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, встановив відсутність обставин, які пом'якшують покарання, визнав вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння щодо особи похилого віку за обставини, що обтяжують покарання, дав належну оцінку даним про особу обвинуваченого, який в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, офіційно не працевлаштований, за місцем проживання характеризується негативно як особа, схильна до зловживання спиртними напоями та яка веде аморальний спосіб життя, перебуває під наглядом в наркологічному диспансері, з 2018 по 2019 роки неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом «Психічні розлади та розлади поведінки внаслідок вживання алкоголю та ПАР. Стан відміни»,
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що виправлення та перевиховання, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим ОСОБА_7 можливо із призначенням йому покарання у вигляді 4 років позбавлення волі, що буде дієвим засобом забезпечення його належної поведінки в майбутньому.
Відповідно до положень ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Судова колегія вважає, що розмір призначеного ОСОБА_7 покарання відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про його особу, а також відповідає критерію справедливого покарання, відповідає вимогам ст. 65 КК України та його меті.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 1 листопада 2018 року у справі № 51-2776км18 (єдиний унікальний номер 524/5999/17), термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покаранням і тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
З огляду на наведене, враховуючи фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення та дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , колегія суддів приходить до висновку, що призначивши йому покарання у вигляді 4 років позбавлення волі, суд вірно застосував положення ст. 65 КК України, і підстав для скасування судового рішення з постановленням нового вироку апеляційним судом за доводами апеляційної скарги прокурора в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, під час апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції не встановлено.
На переконання колегії суддів вказаний розмір покарання не є явно несправедливим через м'якість.
Доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині висновків суду також не спростовують, оскільки судом першої інстанції в повній мірі встановлено та належним чином оцінено і враховано всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання.
Що стосується доводів обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_11 про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування ст. 75 КК України, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
З огляду на попередній кримінальний досвід обвинувачених, наявність двох окремих обставин, що обтяжують їх покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння та вчинення його щодо особи похилого віку, наявність у ОСОБА_8 не знятих та не погашених судимостей, факти як відбуття покарання в місцях позбавлення волі, так і звільнення від відбування покарання з випробуванням у минулому, а також негативні дані про особи обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , у колегії суддів не має правових підстав для їх звільнення від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, що не свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційних скарг сторони захисту з приводу необхідності врахування судом обставин, що пом'якшують покарання та позитивних даних про особи обвинувачених, оскільки колегія суддів вже врахувала вказані обставини та прийшла до висновку про можливість призначення їм покарання в мінімальних межах санкції.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що покарання обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі кожному, з його реальним відбуванням, буде відповідати меті, визначеній у ст. 50 КК України та у відповідності до ст. 65 КК України буде достатнім для виправлення ОСОБА_8 і ОСОБА_7 та запобігання вчинення ними нових кримінальних правопорушень.
На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_11 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_12 задовольнити частково.
Вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2020 року у відношенні ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 186 КК України покарання у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на вирок може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим ОСОБА_8 , який утримується під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4