Провадження номер 2/741/353/21
Єдиний унікальний номер 741/397/21
іменем України
13 грудня 2021 року м. Носівка
Носівський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого - судді Крупини А.О.,
з участю секретарів судового засідання Олійник Ю.М., Сокирки Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі Носівського районного суду Чернігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Носівської міської ради Чернігівської області про визнання права власності на житло за набувальною давністю,
Позивач звернулася до Носівського районного суду Чернігівської області з цією позовною заявою та просить визнати за ним право власності на житловий будинок за набувальною давністю.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в будинку АДРЕСА_1 проживали далекі родичі позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Після виходу на пенсію ОСОБА_4 позивач постійно допомагала їм по господарству, а після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач переїхала до будинку АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_3 була інвалідом 1 групи і не могла обходитися без стороннього догляду. Вони проживали сім'єю, позивач доглядала ОСОБА_3 , займалася обслуговуванням будинку, здійснювала комунальні платежі. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла. Позивач далі продовжувала відкрито користуватися будинком АДРЕСА_1 , сплачувала послуги за розподіл електроенергії, на її ім'я було укладено договір про користування електроенергією, відкрито особовий рахунок, 01.01.2019 року - укладено публічний договір про надання послуг з розподілу електричної енергії. Оскільки сестри ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були далекими родичами позивача, позивач не подавала до нотаріуса заяви про прийняття спадщини (відповідно до чинного на той час ЦК позивач не входила до кола спадкоємців за законом). Спадкові справи до майна померлих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не заводилися. Позивач указує, що вона відкрито й безперервно володіє будинком та прибудинковими будівлями, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , сплачує комунальні послуги, здійснює поточний ремонт будівлі 18 років. Саме тому позивач просить судовим рішенням визнати за нею право власності на вищевказаний житловий будинок за набувальною давністю.
Ухвалою від 14 червня 2021 року у справі відкрито провадження, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою від 21 липня 2021 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 не з'явилися, 13 грудня 2021 року представник позивача ОСОБА_6 подав до суду заяву, у якій підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити та розглянути справу без його участі та без участі позивача.
Представник відповідача Носівської міської ради Чернігівської області в судове засідання не з'явився, але до початку розгляду справи подав до суду заяву, у якій указав, що Носівська міська рада Чернігівської області визнає позовні вимоги та просить справу розглянути за відсутності представника відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Суд проводить судове засідання за відсутності учасників справи та вважає за можливе за його результатами ухвалити рішення, оскільки відповідач визнав позов.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд розглядає справу без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Вивчивши й дослідивши матеріали справи, суд робить нижченаведений висновок.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У судовому засіданні встановлено, що інформація про житловий будинок АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна відсутня, що підтверджується інформаційною довідкою № 266738038 від 21 липня 2021 року (а. с. 51).
Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 квітня 1987 року, посвідченого державним нотаріусом Носівської державної нотаріальної контори Рекухою Л.І., ОСОБА_2 є власником житлового будинку в АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано 23 червня 1987 року в Ніжинському МБТІ (а. с. 9).
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , що підтверджується копією відповідного свідоцтва про смерть (а. с. 11).
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
За життя ОСОБА_2 заповіту не складала, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) (а. с. 63). Отже, спадкоємство після смерті ОСОБА_2 здійснюється за законом.
Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) інформація про заповіти чи спадкові договори ОСОБА_2 відсутня (а. с. 63).
Спадкова справа до майна померлої ОСОБА_2 не заводилася, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) (а. с. 61) та повідомленням Державного нотаріального архіву Чернігівської області (а. с. 59).
Судом установлено, що в будинку АДРЕСА_1 проживала також ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а. с. 10).
За життя ОСОБА_3 заповіту не складала, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) (а. с. 43). Отже, спадкоємство після смерті ОСОБА_3 здійснюється за законом.
Спадкова справа до майна померлої ОСОБА_3 не заводилася, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) (а. с. 41) та повідомленням Державного нотаріального архіву Чернігівської області № 3598/01-14 (а. с. 40).
На замовлення позивача виготовлено звіт про незалежну оцінку спірного житлового будинку, відповідно до якого станом на 19 березня 2021 року ринкова вартість будинку складає 81000 грн. (а. с. 14).
Звертаючись до суду з позовом до Носівської міської ради Чернігівської області, позивач просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на вищевказаний житловий будинок, посилаючись на те, що вона після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 2003 року, тобто вже 18 років, відкрито, добросовісно, безперервно володіє спірним житловим будинком, проводить поточні ремонти будівлі, доглядає за будинком, присадибними будівлями, сплачує комунальні платежі за електроенергію, на неї відкрито особовий рахунок № НОМЕР_3 для сплати за електроенергію, між нею та АТ «Чернігівобленерго» укладено договір про надання послуг з розподілу електричної енергії на дане домоволодіння. У зв'язку з цим просить суд визнати за нею право власності за набувальною давністю. При цьому позивач указує, що вона є далекою родичкою померлих ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , не входить до кола їх спадкоємців за законом за нормами ЦК УРСР, а, отже, у порядку спадкування не може оформити право власності на вказаний житловий будинок.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, визначені у главі 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), зокрема із правочинів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом статті 328 ЦК України набуття права власності - певний юридичний склад, із яким закон пов'язує виникнення в особи права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
До підстав набуття права власності на нерухоме майно чинним законодавством віднесено набуття права на новостворене майно, у тому числі об'єкт будівництва (стаття 331 ЦК України), набувальна давність (стаття 344 ЦК України), на підставі правочинів (стаття 334 ЦК України), у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності (стаття 345 ЦК України), та у порядку спадкування за законом чи заповітом.
Згідно зі ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідно враховувати, зокрема, наступне: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).
Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Отже, правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає винятково на підставі рішення суду (юридична легітимація).
При зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю.
Такі правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), від 15 травня 2019 року у справі № 729/608/17 (провадження 14-648цс18), від 15 липня 2020 року у справі № 520/3015/16-ц (провадження № 61-42917св18).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади (п. 13 Постанови).
Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.
Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») (п. 14 Постанови).
У постанові Великої Палати ВС від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 зазначено, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один з первинних способів виникнення права власності. Це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ. Воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх вказаних умов у сукупності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент заволодіння ним не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Водночас він повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка надалі претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Відповідно до повідомлення Ніжинського РЕМ АТ «Чернігівобленерго» на підставі ПКЕЕН 01 листопада 2005 року за адресою: АДРЕСА_1 між ВАТ ЕК «Чернігівобленерго» та з гр. ОСОБА_1 було укладено договір про користування електричною енергією та відкрито особовий рахунок № НОМЕР_4 . З 01 січня 2019 року договори про користування електричною енергію з побутовими споживачами втратили свою чинність. Тому 01 січня 2019 року з гр. ОСОБА_1 було укладено публічний договір про надання послуг з розподілу електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 та відкрито особовий рахунок № НОМЕР_3 (а. с. 12).
Отже, суд вважає встановленим, що більше десяти років позивач ОСОБА_1 добросовісно, відкрито і безперервно володіла спірним майном і продовжує це робити й далі, також ураховує, що відповідач Носівська міська рада Чернігівської області беззастережно визнав позовні вимоги, а тому суд уважає за можливе задовольнити позов та визнати за позивачем право власності за набувальною давністю.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 328, 335, 344 ЦК України, ст. ст. 2, 12, 13, 211, 259, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Носівської міської ради Чернігівської області про визнання права власності на житло за набувальною давністю задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 , право власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_2 з господарськими будівлями та спорудами.
На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 13 грудня 2021 року.
Суддя А.О. Крупина