Справа № 307/1416/21
Провадження № 2/307/404/21
01 грудня 2021 року м. Тячів
Тячівський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді - Бряник М.М.,
секретар судового засідання - Мельник Б.В.,
за участі позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Тячів у порядку загального позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , малолітніх ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , інтереси яких представляють законні представники, їх батьки: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , малолітніх ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що згідно договору дарування житлового будинку від 22.06.2001 року серії АЕА №956482 та свідоцтва про смерть ОСОБА_8 від 27.12.2018 року, серія НОМЕР_1 вона є власником житлового будинку розташованого за адресою АДРЕСА_1 .
В будинку також зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Відповідачі не проживають в даному будинку понад три роки, не сплачують комунальні платежі, в утриманні житла участі не приймають, будинком не цікавляться, та перешкод в користуванні житловим приміщенням вона та члени її сім'ї, відповідачам не вчиняли.
Вважає, що відповідачі втратили право користування житловим будинком та своїми діями порушують її майнові та житлові права, оскільки заважають їй вільно володіти, розпоряджатися і користуватися таким.
Враховуючи наведене, позивач просить суд визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 13.05.2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 10.06.2021 року залучено до участі у справі в якості законних представників малолітніх ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_8 , їх батьків ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою суду від 30 серпня 2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю та просила задовольнити посилаючись на викладені в позові обставини. Разом з цим пояснила, що відповідач ОСОБА_3 , приходиться їй рідним сином. У свій час він перебував у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_4 та малолітні відповідачі, є їхніми дітьми. За час їхнього подружнього життя вони проживали в їй будинку та на території доворогосподарства побудували інший будинок в якому в подальшому проживали. Одна через пожежу, яка сталася близько трьох років назад, будинок було знищено та вони винайняли іншу квартиру. На даний час відповідачка ОСОБА_4 проживає з іншим чоловіком, а де на даний час відповідач ОСОБА_3 , їй невідомо. Не заперечує, щоб рештки обгорілого будинку, що представляє собою лише стіни, забрала відповідачка ОСОБА_4 .
Відповідачка та законний представник малолітніх ОСОБА_4 , в судовому засіданні 28.07.2021 року заперечила щодо пред'явленого до неї та її малолітніх дітей позову. Пояснила, що можливості проживати в будинку позивачки вона не має через дії позивчаки, та має матеріальні претензії щодо зведеного нею та її колишнім чоловіком на території дворогосподарства позивачки будинку. Власного житла вона та її малолітні діти, які проживають з нею, не мають.
Відповідачі, будучи належним чином повідомленими про дату час та місце розгляду справи, повторно в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили. Заяв про розгляд справи без їх участі до суду не надходили, відзивів не подавали, а тому суд відповідно до вимог ч. 1 ст. 223 ЦПК України розглянув справу у їх відсутності на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Статтями 319, 321, 391 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним та припинення правовідношення.
Із статті ст. 41 Конституції України вбачається, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло-житловий будинок, садиба, квартира, що передбачено ст.ст. 379, 382 ЦК України.
Судом встановлено, що згідно нотаріально посвідченого договору дарування житлового будинку від 22.06.2001 року серії АЕА №956482, позивач ОСОБА_1 , являється власником 1/2 частини житлового будинку розташованого за адресою АДРЕСА_1 . (а.с. 9). Іншим співвласником житла є ОСОБА_8 , який згідно свідоцтва про смерть виданого 27.12.2018 року, серія НОМЕР_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_10 (а.с.10). Доказів прийняття спадщини та оформлення спадкового майна за собою після смерті чоловіка, позивач не надала.
Факт реєстрації відповідачів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_8 , за адресою АДРЕСА_1 стверджується довідкою виданою відділом державної реєстрації Тячівської міської ради № 312 від 18.10.2017 р. (а.с. 11).
Відповідно до ст. 405 ч. 2 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
З диспозиції наведеної норми закону вбачається, що саме факт відсутності члена сім'ї понад один рік та наявність свідомої поведінки такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення, підлягає доказуванню у справах за позовами про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
З цього приводу позивчка покладається лише на акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї виданого Тячівською міською радою від 26.02.2021 року, з якого вбачається, що за вказаною адресою проживають ОСОБА_1 , її донька ОСОБА_11 та її внучка ОСОБА_12 . Іншої інформації, яка б надавала можливість встановити факт відсутності відповідачів за цією адресою понад один рік, з наведеного акту не вбачається. Будь-яких інших доказів і фактичних даних у підтвердження цього факту, позивач не надала і таких під час судового розгляду не здобуто.
Таким чином, позивачем не доведено обставин відсутності відповідачів за адресою в АДРЕСА_1 понад один рік, без поважних причин. Разом з цим, суд вважає, що непроживання відповідачів за вказаною адресою, через обставини непереборної сили - пожежі, не є тими обставинами, що вказували б на наявність свідомої поведінки відповідачів, які свідчать про втрату ними інтересу до житлового приміщення.
Відповідно до ч.4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно п.5 ч.5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
За змістом ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло.
Частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
З урахуванням наведеного, суд констатує, що позивач не довів належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності достатніми доказами своїх вимог, які не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому заявлена позовна вимога не підлягає задоволенню за недоведеністю.
Разом з цим відносно позовної вимоги про визнання малолітніх дітей ОСОБА_5 2015 р.н., ОСОБА_8 , 2012 р.н., ОСОБА_7 2009 р.н., ОСОБА_8 2010 р.н. ОСОБА_9 2013 р.н.та ОСОБА_10 2016 р.н. такими що втратили право користування житловим приміщенням, суд звертає увагу на особливості правового регулювання статусу дітей.
Так, відповідно до ст. 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
За змістом ч.2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Підстава, на якій місце проживання указаних малолітніх реєструвалося у житловому будинку, у судовому порядку не оспорювалася, а тому вважається, що вони набули права користування цим житлом на законних підставах.
Згідно з ч.1-ч.3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Таким чином, оскільки малолітні діти не можуть самостійно обирати місце свого проживання, тому факт їх не проживання у спірному будинку не є безумовною підставою для позбавлення дітей права користування цим житлом.
Не можна вважати не поважною причину непроживання дитини у спірному житлі їх проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.
Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19).
Окрім відсутності доказів не проживання дітей у житловому приміщенні понад один рік, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вони набули право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачкою також не надано, хоча це є її процесуальним обов'язком.
Європейський суд із прав людини вказує, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13.05.2003 р. і «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02.12.2010 р.
У контексті наведеного суд вважає, що позивачка не надала належних, допустимих і достовірних доказів, які б у своїй сукупності слугували підставою для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом, в зв'язку з цим у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судові витрати слід віднести на рахунок позивача.
Тому керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265 ЦПК України, ст. ст. 16, 391, 405 ЦК України суд,
В задоволені позову ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 такими особами, що втратили право користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 - відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду в тридцятиденний строк з дня його проголошення (складання).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач та законний представник малолітніх: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3
Відповідач та законний представник малолітініх: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_9 місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_8 місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_8 місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Дата складання повного судового рішення - 10 грудня 2021 року.
Головуючий М.М. Бряник