нп 2/490/1319/2021 Справа № 490/2316/20
Центральний районний суд м. Миколаєва
06 грудня 2021 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді - Черенкової Н.П.,
при секретарі - Павленко Т.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором оренди,-
У квітні 2020 року ФОП ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення боргу за договором оренди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.05.2017 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено Договір оренди №000036537 відповідно до якого Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар прийняти в тимчасове оплатне користування обладнання, а Орендар зобов'язався виплачувати Орендодавцю оренду плату і після закінчення терміну оренди, повернути йому зазначене обладнання.
У зв'язку зі зміною прізвища, після державної реєстрації шлюбу, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були внесені відповідні зміни, а саме: ФОП ОСОБА_3 змінено на ФОП ОСОБА_1 .
Так в рамках дії вище вказаного Договору, ФОП ОСОБА_3 18.05.2017 року надала відповідачу в оренду обладнання, а саме вібропилу MASALTA MS-60 на строк 2 доби - з 18.05.2017 року до 20.05.2017 року, вартість оренди за добу становить 300,00 грн.
Свої зобов'язання позивач виконала належним чином, надала обладнання у тимчасове платне користування. Відповідач після закінчення строку оренди обладнання не повернув, в зв'язку з чим розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Договором оренди становить 52513,16 грн., з яких: 46 900,00 грн. - заборгованість по орендній платі; 5016,73 грн. - пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання; 596,43 грн. - 3% річних.
На підставі вищевикладеного, позивач просив стягнути з відповідача на його користь зазначену суму заборгованості, а також понесені судові витрати.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2020 року визначено головуючого - суддю Черенкову Н.П.
У зв'язку з перебуванням судді Черенкової Н.П в нарадчій кімнаті з 22.04.2020 року по 29.04.2020 року, справа отримана суддею 29.04.2020 року.
Після виконання приписів ст. 27, 187 ЦПК України, ухвалою судді від 26.05.2020 року дану позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк на усунення недоліків.
11.05.2020 року від позивача, на адресу суду, надійшло клопотання про усунення недоліків, вказаних в ухвалі суду від 26.05.2020 року, з доданою позовною заявою в новій редакції.
Ухвалою від 16.09.2020 року відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання, надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву у відповідності до ст. 274 ЦПК України.
Ухвалою суду від 18.01.2021 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті, надано можливість представнику позивача до початку розгляду справи по суті надати дані бухгалтерського обліку (виписка з особового рахунку за договором оренди, розрахункову відомість, тощо) для підтвердження суми позову.
13.04.2021 року від позивача надійшли пояснення, щодо неможливості надання виписки із особового рахунку, оскільки розрахунки між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснювались у готівковій формі, а позивач не зобов'язаний був вносити на особовий рахунок отримані грошові кошти, оскільки відповідно до норм чинного законодавства України, підтвердженням здійснення розрахунку Орендарем є копія прибуткового касового ордеру №1027 від 18.05.2017 року, яка надавалась до позовної заяви.
Представники позивача до судового засідання не з'явилися, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечують, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.
Відповідач до судового засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву та заперечення не надав.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).
Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.
Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.
Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.
Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.
Відповідач, зі свого боку, зобов'язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.
Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 18.05.2017 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено Договір оренди №000036537 відповідно до якого Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар прийняти в тимчасове оплатне користування обладнання, а також зобов'язався виплачувати Орендодавцю оренду плату і після закінчення терміну оренди, повернути йому зазначене обладнання.
У зв'язку зі зміною прізвища, після державної реєстрації шлюбу, 08.08.2018 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були внесені відповідні зміни, а саме: ФОП ОСОБА_3 змінено на ФОП ОСОБА_1 .
В силу п. 1.2. договору оренди, найменування обладнання, що передається в оренду його заставна вартість та ціна оренди зазначаються в Акті приймання-передачі обладнання в оренду, який є невід'ємною частиною даного Договору і підписується уповноваженими представниками сторін.
За п.п. 2.1, 2.2 Договору орендна плата за користування орендованим обладнанням нараховується на основі розцінок Орендодавця із розрахунку за одну добу і вказується в Акті прийому-передачі або протоколу, які затверджуються сторонами та є невід'ємною частиною Договору. Вартість оренди, вказаної в акті приймання-передачі, дійсна при умові 100% передплати Орендарем вартості оренди за весь період. У випадку несвоєчасного повернення або часткового повернення обладнання орендна плата нараховується в подвійному розмірі.
В рамках дії даного Договору на строк з 18.05.2017 року до 20.05.2017 року позивач передав відповідачу в оренду обладнання, а саме: вібропилу MASALTA MS-60 вартістю 950,00 дол.США з вартістю оренди обладнання 300,00 грн. доба. В порядку застосування умов Договору на період 2 доби, що обумовлений Додатком до Договору відповідач здійснив 100% передоплати вартості оренди на суму 600,00 грн. та гарантійний платіж в розмірі 2000,00 грн., всього відповідачем сплачено 2600,00 грн., що підтверджується копією прибуткового касового ордеру №1027 від 18.05.2017 року.
Відповідно до п.4.3. Договору при намірі Орендаря продовжити термін оренди останній зобов'язаний провести 100% передоплату за користуванням понад раніше обумовленого сторонами терміну оренди за наступний погоджений сторонами термін оренди. У випадку неповернення обладнання у зв'язку із закінченням строку оренди в чотирьохденний строк, Орендодавець має право самостійно забрати обладнання за адресою його розташування, при цьому Орандар зобов'язаний відшкодувати вартість простій транспорта, розбирання обладнання та ін. в сумі 1000,00 грн., або ж Орендодавець має право відмовитися від прийняття обладнання, про що сповістити орендаря, а орендар у такому випадку зобов'язаний відшкодувати орендодавцеві вартість обладнання протягом 7 робочих днів з моменту закінчення терміну оренди.
За п.п. 7.2, 7.3 Договору за прострочення передання майна по закінченню строку оренди більше доби Орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати за використання обладнання за весь час прострочення. У випадку прострочення повернення майна більше чим на 30 днів Орендар зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 150% вартості обладнання. За несвоєчасне внесення орендної плати у випадку продовження строку оренди Орендар сплачує Орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочки без обмеження строку нарахування пені.
16.10.2019 року на адресу відповідача було направлено повідомлення з вимогами погасити заборгованість по орендній платі протягом семи днів з моменту отримання даного листа.
Відповідач свої обов'язки передбачені п.6.2.10 договору, відносно повернення орендованого обладнання, у повному обсязі не виконав - не повернув орендоване обладнання після закінчення терміну оренди за відповідним Актом повернення обладнання з тимчасового користування або отримання вимоги від Орендодавця.
Оскільки повідомлення про неможливість вручення листа Відповідачу було оформлено підприємством зв'язку 30.10.2019 року, то прострочення виконання боржником зобов'язання за договором щодо повернення обладнання настало з 08.11.2019 року (через 7 днів з момент оформлення підприємством зв'язку повідомлення та вважався днем пред'явлення вимоги).
Таким чином, станом на 10.04.2020 року розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Договором оренди становить 52513,16 грн., з яких: 46 900,00 грн. - заборгованість по орендній платі; 5016,73 грн. - пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання; 596,43 грн. - 3% річних.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Уклавши зазначений Договір оренди №000036537 від 18.05.2017 року на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов'язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 1 ст. 760 ЦК України визначено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
За приписами ч. ч. 1, 3, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч. 1 ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач продовжував користуватися обладнанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем визначені у договорі оренди №000036537 від 18.05.2017 року зобов'язання відповідно до умов договору, не виконані. Доказів зворотного суду не надано.
Оскільки відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з нього на користь позивача суми боргу по орендній платі за користування обладнанням в розмірі 46 900,00 грн.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача неустойку в розмірі 5016,73 грн. та 596,43 грн. - 3% річних.
Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За положеннями з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 5016,73 грн. та 596,43 грн. - 3% річних також визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідачем в свою чергу жодних належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог не надано.
Таким чином, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, умов Договору та вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором оренди підлягають задоволенню.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 року по справі № 910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов'язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов'язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов'язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.
Суд зазначає, що позивачем, виходячи зі змісту правовідносин, було обрано ефективний спосіб поновлення порушеного права, оскільки спірні правовідносини виникли з договірних орендних зобов'язань, неналежне виконання яких з боку відповідача призвело до порушення прав позивача як орендодавця, за захистом яких останній і звернувся до суду.
Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням правової позиції Верховного суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки позовні вимоги найшли своє підтвердження у ході судового розгляду.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 141, 280, 281, 282, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
Позов ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором оренди - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 заборгованості за Договором оренди №00036537 від 18.05.2017 року в розмірі 52513,16 грн., з яких: 46 900,00 грн. - заборгованість по орендній платі; 5016,73 грн. - пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання; 596,43 грн. - 3% річних за період з 08.11.2019 року по 10.04.2020 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840,80 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
Позивач: ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , юридична адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення суду виготовлено 06 грудня 2021 року.
Суддя Н.П. Черенкова