14 грудня 2021 року м. Рівне №460/13200/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді К.М.Недашківської, розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинення певних дій.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним рішення відповідача №6779-6350/Д-02/8-1700/21 від 27.07.2021 щодо відмови у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 88% суддівської винагороди судді, що працює на відповідній посаді згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області №883-04/20 від 26.08.2020 з урахуванням фактично виплачених сум з 19.02.2020; зобов'язати відповідача здійснити як судді у відставці перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з 88% суддівської винагороди судді, що працює на відповідній посаді з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області №883-04/20 від 26.08.2020.
Заяви по суті справи.
Позивач в обґрунтування позову в позовній заяві зазначає, що звернувся до відповідача із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на підставі судового рішення. Однак відповідач при перерахунку довічного утримання зменшив відсоткове значення щомісячного грошового утримання, яке було призначено при виході у відставку. Позивач з таким рішенням не погоджується, вказує на його протиправність, а тому просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, де вказав, що згідно частиною третьою статті 142 Закону № 1402-VІІІ визначено щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. На виконання судового рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області №883-04/20 від 26.08.2020. Тому, при здійсненні перерахунку з 19.02.2020 щомісячне довічне грошове утримання позивачці визначено у розмірі 58% суддівської винагороди. Тому, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 27.09.2021 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до вимог статті 263 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
ОСОБА_1 є суддею у відставці Рокитнівського районного суду Рівненської області та перебуває на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду, де отримує довічне грошове утримання судді у відставці.
26 серпня 2020 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Рівненській області видана на ім'я позивача довідка за № 883-04/20 про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді від 26 серпня 2020 року № 126, згідно з якою суддівська винагорода для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 1 січня 2020 року становить 119814грн, у тому числі: оклад - 63060грн; доплата за вислугу років (80 %) - 50448грн; доплата за перебування на адміністративній посаді в суді (10 %) - 6306грн.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13.11.2020, яке набрало законної сили 15.04.2021, у справі №460/7042/20 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Рівненській області від 26 серпня 2020 року № 883-04/20, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року.
На виконання судового рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі вказаної довідки з розрахунку 58% від розміру суддівської винагороди.
Не погоджуючись зі зменшенням відсоткового значення щомісячного довічного грошового утримання, позивач звернулася до суду.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу свого рішення, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.
Згідно частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VІІІ (далі - Закон № 1402-VІІІ) визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI (далі - Закон №2453-VІ), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Частиною першою статті 142 Закону №1402-VIІІ передбачено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (частина друга статті 142 Закону №1402-VIІІ).
Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIІІ щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною четвертою та п'ятою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (пункт 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII).
Законом України від 16.10.2019 року №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07.11.2019 року, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII.
В свою чергу, згідно пункту 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року №2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону № 1402-VIII зі змінами.
У вказаному рішенні зазначено, що право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 року № 10-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п'ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).
Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання. Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
У зв'язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 року у справі №2-р/2020 пункт 25 розділу Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року №2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Водночас, звертаючись із заявленим позовом, позивач вважає, що відповідач при здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання протиправно застосував відсоткове значення розміру такого утримання, яке визначено Законом №1402-VIII.
Суд зазначає, розмір довічного грошового утримання позивача від суддівської винагороди працюючого судді, визначений у порядку, передбаченому Законом №2453-VI, відрізняється від порядку визначення розміру довічного грошового утримання судді, встановленому чинним Законом №1402-VIII, на підставі якого позивачу проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Така відмінність полягає в тому, що Законом №2453-VI розмір довічного грошового утримання судді у відставці визначався у відсотках (80% і більше), виходячи із суддівської винагороди працюючого судді, зокрема з окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018), на відміну від положень Закону №1402-VIII, який передбачає інші базові показники суддівської винагороди, виходячи з окладу працюючого судді; в даному випадку судді першої інстанції, - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, (стаття 135 Закону №1402-VIII), а також інший розмір довічного утримання судді у відставці 50% і більше від суддівської винагороди (частина третя статті 142 Закону №1402-VIII).
Отже, оскільки чинним Законом №1402-VIII передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування щомісячного грошового утримання, то відсутні правові підстави для обрахунку щомісячного грошового утримання судді одночасно за складовими, які передбачені для різних формул обрахунку грошового утримання (розміру щомісячної суддівської винагороди) за Законом№ 1402-VIII, а розміру відсотку - за Законом №2453-VI.
Суд звертає увагу на статтю 2 Рекомендації Ради Європи CM/Rec (2007) 7 Комітету міністрів державам - членам щодо належного адміністрування щодо принципу законності, в якій зазначено, що адміністрування державні органи повинні діяти відповідно до закону. Вони не повинні вживати довільних заходів, навіть застосовуючи свій розсуд.
У контексті принципу законності загально прийнято вважати, що незастосування закону можливо лише за умови: встановлення судом ознак неконституційності такого закону в цілому або окремих його положень (частина четверта статті 7 КАС України): якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії; у такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України; подолання судом встановлених колізій та застосування іншого акта вищої або такої ж юридичної сили (частина третя та п'ята статті 7 КАС України): у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України; якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України; встановлення судом, що окремі положення закону не відповідають критерію «якість закону».
При цьому суд зазначає, що частина третя статті 142 Закону №1402-VIII неконституційною не визнавалась, вказана норма повною мірою відповідає критерію якості закону та не вступає в колізію з іншими нормами законів, що дозволяло б відповідачу не застосувати її стосовно позивача (у протилежному випадку рішення відповідача прямо б суперечило вимогам частини другої статті 19 Конституції України).
Також суд звертає увагу на те, що за правовим висновком Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16 червня 2020 року у зразковій справі №620/1116/20, у судді у відставці, який отримує щомісячне грошове утримання у розмірі, обчисленому згідно з положеннями Закону №2453-VI, наявне право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону №1402-VIII.
Тобто, у цьому випадку при перерахунку довічного грошового утримання судді слід застосовувати норму закону, яка визначає суддівську вислугу і є чинною на час виникнення спірних правовідносин.
В контексті вирішення спірного питання суд звертає увагу на те, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.
Зокрема, у Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У Рішенні від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Відповідно до позиції Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).
Вказаний підхід повинен застосовуватися і стосовно перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці у справі, яка розглядається.
Тобто, особи, яким щомісячне довічне грошове утримання призначено на підставі Закону №2453-VI, мають право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці у розмірі та у порядку, визначеному чинним на час здійснення такого перерахунку закону.
У цій справі такими нормами є положення Закону №1402-VIII.
Суд зазначає, що зворотне зумовить неоднакове визначення розміру довічного грошового утримання суддів, що вийшли у відставку відповідно до Закону № 2453-VI, та тих, які вийшли або вийдуть у відставку відповідно до Закону №1402-VIII.
Вказане призведе до дискримінації останніх та суперечитиме положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 6 вересня 2012 року №5207-VI прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
У контексті вказаного питання суд зазначає, що однаковий підхід до визначення порядку розрахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, який вийшов у відставку відповідно до Закону №1402-VIII, та судді, який вийшов у відставку раніше, відповідає принципу рівності та заборони дискримінації, передбаченого Конституцією України (частина друга статті 24 Конституції України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 14) та КАС України (пункт 7 частини другої статті 2).
Як зазначено Конституційним Судом України в Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012, рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7). Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.
Крім того суд вказує, що визначення розміру довічного грошового утримання позивача на підставі норм Закону №1402-VIII (50% і більше) не призводить до порушення гарантованих статтею 22 Конституції України права позивача, оскільки розмір довічного грошового утримання, на який має право позивач, за нормами Закону № 1402-VIII, не є меншим, ніж той, який був забезпечений з урахуванням положень Закону № 2453-VI, а значно більшим.
Відповідні висновки суду ґрунтуються на правових позиціях Верховного Суду, викладених у постановах від 24 вересня 2021 року у справі №620/5437/20 та від 27 вересня 2021 року у справі №580/585/21, спір в яких також стосувався застосування під час перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці на підставі норм Закону №1402-VIII (50% і більше), в той час як позивачі наполягали на застосуванні положень Закону №2453-VI, яким було передбачено довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% від грошового забезпечення. Однак, Верховний Суд у вказаних справах зазначив, що до спірних відносин слід застосовувати положення Закону №1402-VIII.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що відповідач при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача правомірно застосував положення Закону №1402-VIII та визначив розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача в розмірі 58% суддівської винагороди.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є безпідставними, спростовуються наведеними вище положеннями чинного законодавства, а тому в їх задоволенні належить відмовити.
Відповідачем доведено правомірність оскаржуваних дій у порядку статті 77 КАС України.
Судові витрати у порядку статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають розподілу.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинення певних дій - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вулиця Короленка, 7, місто Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 21084076).
Повний текст рішення складений 14 грудня 2021 року
Суддя К.М. Недашківська