. 14 грудня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/9584/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про:
визнання протиправним та скасування рішення відповідача № 179 від 12.07.2021 про відмову у переведенні з пенсії за віком, призначеної в порядку Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу";
зобов'язання відповідача зарахувати позивачу період роботи з 01.08.1983 року по 29.06.1994 до стажу державної служби,
зобов'язання відповідача перевести позивача з пенсії за віком, призначеної в порядку Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" з 06.08.2020.
Позовні вимоги мотивовані тим, що стаж державної служби позивача згідно її трудової книжки становить 27 років 11 днів, який включає в себе й період роботи останньої на посадах економіста, старшого економіста Полтавської планової комісії міськвиконкому та економіста першої категорії відділу економіки і прогнозування Виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів з 01.08.1983 по 29.06.1994. Відтак, позивач вважає, що за наявності такого стажу вона має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ. Разом із тим, спірним рішенням позивачу безпідставно відмовлено у призначенні такої пенсії з посиланнями на те, що посади економіста та старшого економіста Полтавської планової комісії міськвиконкому не відповідають категорії посад, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ. На переконання позивача, період її роботи на посадах економіста, старшого економіста Полтавської планової комісії міськвиконкому та економіста першої категорії відділу економіки і прогнозування Виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів з 01.08.1983 по 29.06.1994 підлягає зарахуванню до стажу державної служби як період роботи в органі місцевого самоврядування.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву зазначив, що аналіз наданих ОСОБА_1 документів показав, що період роботи з 01.08.1983 по 29.06.1994 на посаді економіста відділу економічного і соціального розвитку Полтавської планової комісії міськвиконкому не відповідає категорії посад, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ. До стажу державної служби зараховано періоди роботи ОСОБА_1 з 01.07.1994 по 11.08.2010. З огляду на це, управлінням констатована недостатність стажу на посаді державної служби та прийнято рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ у зв'язку із відсутністю 20-ти років стажу державної служби.
Відповідно до приписів статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що учасниками справи не заперечується.
06.08.2020 позивач у віці 59 років 6 повних місяців звернулась до ГУПФУ в Полтавській області із заявою про переведення її з одного виду пенсії на інший, а саме, з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на пенсію за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу".
Рішенням відділу з питань перерахунків пенсій № 16 управління застосування пенсійного законодавства ГУПФУ в Полтавській області від 10.08.2020 № 119 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ у зв'язку з відсутністю 20 років стажу державної служби.
Вищевказане рішення оскаржувалось позивачем у судовому порядку.
За результатами розгляду справи № 440/4607/20 Полтавський окружний адміністративний суд ухвалив рішення від 11.11.2020, яким визнав протиправним та скасував рішення відділу з питань перерахунків пенсій №16 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 10.08.2020 № 119; зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.08.2020 про переведення її з одного виду пенсії на інший, а саме, з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на пенсію за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", з урахуванням висновків суду; в задоволенні решти позовних вимог відмовив.
На виконання вищевказаного судового акта відповідач повторно розглянув заяву позивача про переведення її з одного виду пенсії на інший та рішенням від 12.07.2021 № 179 повторно відмовив у задоволенні відповідної заяви.
Вказане рішення обґрунтоване тим, що аналіз наданих ОСОБА_1 документів показав, що період роботи з 01.08.1983 по 29.06.1994 на посаді економіста відділу економічного і соціального розвитку Полтавської планової комісії міськвиконкому не відповідає категорії посад, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ; до стажу державної служби зараховуються періоди роботи ОСОБА_1 з 01.07.1994 по 11.08.2010. На дату набрання чинності Законом № 889 на 01.05.2016 ОСОБА_1 не набула необхідно стажу на посаді державної служби - 20 років для призначення пенсії згідно пункту 12 розділу ХІ Закону № 889 та не займала посаду державної служби для призначення пенсії відповідно до пункту 10 розділу ХІ Закону № 889.
Не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 12.07.2021 № 179, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який регулює особливості призначення пенсії державним службовцям, є Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ /далі Закон № 889-VІІІ/.
Згідно з пунктом 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до пункту 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VІІІ, який набрав чинності з 01.05.2016, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 вказаного розділу встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Отже, за наявності у особи певного стажу державної служби станом на 01.05.2016 (10 років для осіб, які на зазначену дату займають посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працює особа на державній службі станом на 01.05.2016), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, але у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною першою статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ /далі Закон № 3723-ХІІ/ встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідними умовами для отримання права на пенсію державного службовця особами, які станом на 01.05.2016 мали не менш як 10 років стажу державної служби та займали посаду, віднесену до відповідної категорії посад державної служби, та особами, які станом на 01.05.2016 мали не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, незалежно від того, чи працює особа на державній службі станом на 01.05.2016, є досягнення пенсійного віку, зокрема жінками пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та набуття страхового стажу, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зокрема не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Такі висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 04.04.2018 у зразковій справі № 822/524/18, у постановах від 03.07.2018 у справі № 586/965/16-а та від 10.07.2018 у справі № 591/6970/16-а.
Як встановлено судом з оскаржуваного рішення, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за статтею 37 Закону № 889-VIII стала недостатність стажу державної служби.
Пунктами 1 та 4 частини 2 статті 46 Закону № 889-VIII визначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посаді державної служби відповідно до цього Закону та час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".
Пунктом 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби, визначались Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 /далі - Порядок № 283/.
Відповідно до абзацу 13 пункту 2 Порядку № 283 (чинного до 01.05.2016) до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Абзацом 13 пункту 3 Порядку № 283 встановлено, що до стажу державної служби включається також час роботи на посадах службовців в органах, зазначених у пункті 2 цього Порядку і додатку до нього, якщо при просуванні по службі вони зайняли посади державних службовців.
У додатку до Порядку № 283 наведено перелік державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, період роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби, зокрема виконавчі комітети місцевих Рад депутатів трудящих, Рад народних депутатів, їх управління, самостійні відділи, інші структурні підрозділи.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 № 2493-III в органах місцевого самоврядування встановлюються такі категорії посад: перша категорія - посади Київського міського голови, голів обласних рад та Севастопольського міського голови; друга категорія - посади Сімферопольського міського голови, міських (міст - обласних центрів) голів; заступників голів обласних рад та Севастопольського міського голови, заступника міського голови - секретаря Київської міської ради; третя категорія - посади перших заступників та заступників міських голів (міст - обласних центрів) з питань діяльності виконавчих органів ради; секретарів міських (міст - обласних центрів та міста Сімферополя) рад, міських голів (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення, крім міст - обласних центрів), голів районних, районних у містах рад; керуючих справами виконавчих апаратів обласних та Севастопольської міської рад; четверта категорія - посади голів постійних комісій з питань бюджету обласних, Київської та Севастопольської міських рад (у разі коли вони працюють у раді на постійній основі), керівників управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, Севастопольської міської та секретаріату Київської міської рад, секретарів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад, заступників міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) голів з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів, директорів, перших заступників, заступників директорів департаментів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад, міських (міст районного значення) голів, селищних і сільських голів, посади заступників голів районних рад; п'ята категорія - керуючих справами виконавчих апаратів районних рад, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів районних у містах рад, помічників голів, радників (консультантів), спеціалістів, головних бухгалтерів управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, секретаріатів Київської та Севастопольської міських рад, керівників управлінь, відділів та інших виконавчих органів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад та їх заступників, керівників відділів (підвідділів) у складі самостійних управлінь, відділів виконавчих органів міських (міст обласного значення) рад, посади заступників міських (міст районного значення), сільських, селищних голів з питань діяльності виконавчих органів ради, секретарів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад; шоста категорія - посади керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, керівників структурних підрозділів виконавчого апарату районних та секретаріатів районних у містах Києві та Севастополі рад та їх заступників, керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст районного значення), районних у містах рад та їх заступників, помічників голів, радників, консультантів, начальників секторів, головних бухгалтерів, спеціалістів управлінь, відділів, інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст обласного значення та міста Сімферополя) рад, старост; сьома категорія - посади радників, консультантів секретаріатів районних у містах рад, спеціалістів виконавчих органів районних у містах, міських (міст районного значення) рад, спеціалістів виконавчих органів сільських, селищних рад. Віднесення інших посад органів місцевого самоврядування, не зазначених у цій статті, до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням керівників відповідних органів місцевого самоврядування.
Отже, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".
Вказана правова позиція була висловлена також Верховним Судом у постановах від 26.06.2018 у справі № 735/939/17, від 22.05.2020 у справі № 263/9612/16-а.
Судом встановлено, що згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 від 01.08.1983 № НОМЕР_1 остання:
з 01.08.1983 по 29.11.1985 обіймала посаду економіста в Плановій комісії Полтавського міськвиконкому;
з 29.11.1985 по 12.05.1992 обіймала посаду старшого економіста в Плановій комісії Полтавського міськвиконкому;
з 12.05.1992 по 29.06.1994 обіймала посаду економіста першої категорії у відділі економіки і прогнозування Виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів;
29.06.1994 звільнена з посади економіста першої категорії по переводу в Київський райфінвідділ з 01.07.1994;
з 01.07.1994 по 18.06.1996 обіймала посаду головного економіста відділу фінансів підприємств комунальної власності та з питань нових форм господарювання виконкому Київської районної ради народних депутатів;
з 18.06.1996 по 01.02.1997 обіймала посаду головного економіста відділу аналізу, регулювання та прогнозування Державного бюджету Відділення Державного казначейства у м. Полтаві;
з 01.02.1997 по 09.03.1998 обіймала посаду головного казначея відділу розмежування та оперативно-аналітичного обліку державних доходів Відділення Державного казначейства у м. Полтаві;
з 09.03.1998 по 02.07.2001 обіймала посаду заступника головного бухгалтера сектора по операційній роботі Відділення Державного казначейства у м. Полтаві;
з 02.07.2001 по 01.07.2002 обіймала посаду заступника начальника відділу по операційній роботі Відділення Державного казначейства у м. Полтаві;
з 01.07.2002 по 08.11.2006 обіймала посаду начальника відділу по операційній роботі Відділення Державного казначейства у м. Полтаві;
08.11.2006 звільнена з посади начальника відділу по операційній роботі Відділення Державного казначейства у м. Полтаві у порядку переведення до Управління Держаного казначейства у м. Полтаві;
з 09.11.2006 по 11.08.2010 обіймала посаду начальника операційного відділу Управління Державного казначейства у м. Полтаві.
Відповідно до довідок Головного управління Держказначейства у м. Полтаві про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби ОСОБА_1 працювала в Управлінні Державної казначейської служби України у м. Полтаві Полтавської області на посаді начальника оперативного відділу, заробітна плата на якій станом на липень 2020 року становить 9750,00 грн. (посадовий оклад - 6100,00 грн., надбавка за ранг (5й) - 600,00 грн., надбавка за вислугу років (50% за стаж державної служби 27 років) - 3050,00 грн.); та додаткові виплати становлять 13169,00 грн.: місячна премія - 1830,00 грн., інші виплати (матеріальна допомога, премії, нараховані за період, що перевищує календарний місяць) в частині, що відповідає календарному місяцю - 11339,00 грн.; на всі зазначені види оплати праці нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача на посадах в органах місцевого самоврядування, а саме, на посадах економіста, старшого економіста Полтавської планової комісії міськвиконкому та економіста першої категорії відділу економіки і прогнозування Виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів з 01.08.1983 по 29.06.1994, підлягають зарахуванню до стажу державної служби, в тому числі для призначення пенсії за віком на підставі статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19.12.1993 № 3723-ХІІ.
За викладених обставин, суд вважає, що приймаючи спірне рішення від 12.07.2021 № 179 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ відповідач протиправно не врахував до загального стажу державної служби останньої період її роботи з 01.08.1983 по 29.06.1994 на посадах економіста, старшого економіста Полтавської планової комісії міськвиконкому та економіста першої категорії відділу економіки і прогнозування Виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів, та, як наслідок, передчасно дійшов висновків про відсутність у позивача 20 років стажу державної служби.
Відтак, вказане рішення ГУПФУ в Полтавській області від 12.07.2021 № 179 суд вважає за доцільне визнати протиправним та скасувати, як таке, що прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Щодо позовних вимог позивача в частині зобов'язання ГУПФУ в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію згідно із Законом України "Про державну службу" починаючи з 06.08.2020, а також зобов'язання ГУПФУ в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії згідно із Законом України "Про державну службу" починаючи з 06.08.2020, суд виходить з такого.
Під дискреційними повноваженнями суди розуміють повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
При цьому, суд зауважує, що наявність дискреційних повноважень не означає, що суб'єкт владних повноважень може діяти свавільно при прийнятті тих чи інших рішень, такі повноваження мають межу.
За правовою позицією Європейського суду з прав людини, у національному законодавстві повинно бути з достатньою чіткістю визначено межі та спосіб здійснення відповідних дискреційних повноважень державних органів з метою забезпечення особам мінімального рівня захисту, на який вони мають право в умовах верховенства права в демократичному суспільстві (див. рішення від 12 березня 2009 року у справі "Сергій Волосюк проти України" (Sergey Volosyuk v. Ukraine), заява № 1291/03, пп. 81 і 82).
На переконання суду, аналіз наведених вище положень Земельного кодексу України не передбачає меж дискреційних повноважень органу виконавчої влади щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. За викладених обставин, в цьому випадку межею таких дискреційних повноважень є критерії правомірності рішень, дій чи бездіяльності, наведені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення на підставі наведених критеріїв, а також тим, щоб владні суб'єкти не перетинали межу дискреційних повноважень, а у випадку порушення останніми таких меж вживати ефективних заходів захисту порушених прав приватних осіб та їх відновлення. В цьому полягає суть принципу розподілу влади на основі системи стримувань та противаг.
З огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
При цьому презюмується, що дискреційними повноваженнями є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним .
Натомість, у деяких справах, відповідач-орган державної влади, помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій.
Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - призначати певний вид пенсії, або відмовляти у його призначенні, існує лише один правомірний варіант поведінки.
Тож у кожному окремому випадку на підставі досліджених судом конкретних обставин у справі суд оцінює законність, обсяг, способи та межі застосування дискреційних повноважень представниками владних органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.
Матеріалами справи підтверджено, що за результатами неодноразового розгляду відповідачем заяви позивача про переведення з одного виду пенсії на інший, суб'єкт владних повноважень неодноразово залишав таку заяву без задоволення з мотивів, обґрунтованість яких не була доведена відповідачем і спростована під час судового розгляду. При цьому, чинне законодавство не передбачає декількох законних альтернативних рішень відповідача з дослідженого питання.
Проаналізувавши викладене, суд дійшов до висновку, що відповідач був зобов'язаний перевести позивача з пенсії за віком, призначеної в порядку Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" шляхом призначення останньої, оскільки попередня відмова у такому переведенні визнана судом необґрунтованою, а єдиною можливою альтернативою їй є протилежне рішення - про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
За правовою позицією Конституційного Суду України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення КСУ від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 та від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над неправомірним втручанням у право кожної людини.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
За викладених обставин, суд погоджується з обраним позивачем способом захисту свого порушеного права та вважає за необхідне зобов'язати відповідача перевести позивача з пенсії за віком, призначеної в порядку Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" шляхом призначення останньої.
Таким чином позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відмовляючи у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з таких міркувань.
Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відтак, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/160 від 18.10.2018 у справі № 813/4989/17, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі; на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем залучено до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги; копію акта виконаних робіт (наданих послуг), ордер на надання правничої допомоги, копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю, а також копію складеної адвокатом квитанції. Детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги суду не надано.
Разом із тим, на переконання суду на підтвердження фактичного здійснення позивачем оплати послуг адвоката та витрат на професійну правничу допомогу суду мають бути надані належні, достатні та допустимі докази - квитанція банку, платіжне доручення (тощо).
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19.
Матеріалами справи підтверджено, що належних доказів здійснення позивачем оплати послуг, наданих адвокатом (квитанції банку, платіжні доручення, тощо) суду не надано.
Отже, докази фактичного понесення позивачем вищевказаних витрат у матеріалах справи відсутні.
Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
.
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 179 від 12.07.2021.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 період її роботи з 01.08.1983 року по 29.06.1994 до стажу державної служби.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13967927) перевести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) з пенсії за віком, призначеної в порядку Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" шляхом призначення останньої.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ідентифікаційний код 13967927) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
У задоволенні клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, визначені статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Чеснокова