Справа №:755/18202/21
Провадження №: 2/755/8465/21
"14" грудня 2021 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Савлук Т.В., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про стягнення грошових коштів, які сплачено згідно виконавчого напису, 3% річних, та розмір інфляційних втрат,-
До Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про стягнення грошових коштів, які сплачено згідно виконавчого напису, 3% річних, та розмір інфляційних втрат.
На підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про стягнення грошових коштів, які сплачено згідно виконавчого напису, 3% річних, та розмір інфляційних втрат, було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків не більше ніж десять днів з дня отримання позивачем ухвали.
09 грудня 2021 року представник позивача - адвокат Жила Анатолій Анатолійович, на виконання вимог ухвали суду від 15 листопада 2021 року, подав заяву з викладенням своїх міркувань по суті ухвали суду та долучив уточнену позовну заяву з викладенням позовних вимог у відповідності до кола осіб разом з додатками до неї.
Відповідно до вимог ухвали від 15 листопада 2021 року, позивачу надано строк для необхідності вірно сформувати свої позовні вимоги у відповідності до кола осіб, та викласти позовну заяву у новій редакції та надати суду копію рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 березня 2020 року у справі 754/17204/18, яка завірена належним чином, та містить підпис судді, секретаря, гербову печатки суду, відмітки про набрання законної сили.
Відповідно до прохальної частини уточненої позовної заяви, ОСОБА_1 пред'явив позов до ТОВ «ПОРШЕ МОБІЛІТІ» з вимогами: «Стягнути з ТОВ «ПОРШЕ МОБІЛІТІ» на користь позивача грошові кошти у сумі 353 905 гривень, сплачені, як закриття боргу згідно виконавчого напису № 1829 від 03 грудня 2015 року.
Стягнути з ТОВ «ПОРШЕ МОБІЛІТІ» на користь позивача інфляційні витрати за період з 14 червня 2016 року по 22 грудня 2020 року у сумі 144 428,63 гривень.
Стягнути з ТОВ «ПОРШЕ МОБІЛІТІ» на користь позивача три відсотки річних за користування коштами за період з 14 червня 2016 року по 22 грудня 2020 року у сумі 48 038,25 гривень»
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, регулюються положеннями Закону України «Про судовий збір».
Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір входить до складу судових витрат.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з розглядом справи та вирішенням, а у випадках звільнення від сплати цих осіб - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (908,00 грн) та не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб 11 350,00 грн).
До позовної заяви позивачем не додано квитанції про сплату судового збору у зв'язку з посиланням на звільнення від сплати судового збору відповідно до п. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Положеннями статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік категорій осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору.
На підставі Закону України № 484-VIII від 22.05.2015 р. частина перша статті 5 Закону України «Про судовий збір» викладена в іншій редакції, відповідно до якої положення щодо звільнення від сплати судового збору споживачів (за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав) виключено.
За змістом Закону України «Про судовий збір» зі змінами, які прийняті пізніше, ніж Закон України «Про захист прав споживачів», вбачається, що з 1 вересня 2015 року споживачі за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав, не відносяться до суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях, тому посилання позивача на положення Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть бути взяті до уваги.
Таким чином, за першим (часовим) критерієм перевагу в застосуванні має стаття 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки її остання редакція ухвалена пізніше останньої редакції статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Така правова позиція підтверджується і практикою Верховного Суду України в питаннях сплати судового збору в справах про захист прав споживачів (ухвала від 01.03.2016 року, справа № 6-484ц16).
Згідно із ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Пунктом 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
У зв'язку з цим, застосування Закон України «Про захист прав споживачів» до даних правовідносин, можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільний кодекс України).
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Системний аналіз положень Закону України «Про захист прав споживачів» доводить, що для того, щоб особа була звільнена від сплати судового збору, недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав позивача як споживача послуг. Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов'язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених цим Законом.
Однак в порушення даних вимог закону, позивач у своїй позовній заяві взагалі не посилається на зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», не зазначає про те, яке право споживача порушено у відповідності до ст. 22 цього Закону.
Відповідно до ст. 4 Закон України «Про захист прав споживачів»: споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування; безпеку продукції; необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав; об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів. Споживачі зобов'язані: 1) перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар; 2) в разі необхідності роз'яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз'ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції; 3) користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації; 4) з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару - застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду.
Жодна з перелічених у ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» підстав, які дають право особі захистити порушене право споживача, не пов'язані з предметом пред'явленого позову до суду.
Посилання представника позивача - адвоката Жила А.А. на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 21 березня 2018 року у справі №761/24881/16, щодо застосування положень ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» для звільнення позивачів від сплати судового збору, не заслуговує на увагу, оскільки наведене стосується, щодо звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав, а саме де позивач виступає вкладником за договором депозиту та є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем.
Враховуючи вищенаведене, на правовідносини, що виникають між сторонами з приводу стягнення грошових коштів, які були сплачені позивачем в межах виконавчого напису, який за рішенням Деснянського районного суду міста Києві від 11 березня 2020 року, визнано таким, що не підлягає виконанню, норми Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється. Позивачем не оспорюється договір кредиту або правомірність стягнення заборгованості за ним, де б сторона могла мати статус споживача фінансових послуг. У даному випадку позивачем заявлено вимогу стягнення сплачених коштів за виконавчим написом нотаріуса, і до таких правовідносин не підлягає застосуванню Закон України «Про захист прав споживачів», то судовий збір за подання позовної заяви у цій справі підлягає до сплати.
Крім того позивачем не надано копію рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 березня 2020 року у справі 754/17204/18, яке не завірене належним чином, містять підпис судді, секретаря, гербову печатку суду, відмітку про набрання законної сили, що слугувало підставою для постановлення судом ухвали про залишення позову без руху, вимоги суду залишенні без належного реагування зі сторони позивача.
Відповідно до ч. 3, 5 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про повернення позивачу позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про стягнення грошових коштів, які сплачено згідно виконавчого напису, 3% річних, та розмір інфляційних втрат, оскільки позивачем не надано доказів сплати судового збору, та належним чином завірену копію рішення.
Частиною 7 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
На підставі викладеного та керуючись статтями 185, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про стягнення грошових коштів, які сплачено згідно виконавчого напису, 3% річних, та розмір інфляційних втрат, вважати неподаною та повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.