Справа № 755/19105/21
Провадження №: 3/755/9839/21
"01" грудня 2021 р. м. Київ
Суддя Дніпровського районного суду м. Києва Іваніна Ю.В., при секретарі судових засідань Ірклієнко М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Дніпровського районного суду м.Києва, матеріали адміністративної справи, які надійшли з ДПП УПП в м. Києві, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Якимівка Запорізької області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, працюючого водієм в «Ярослав-Авто», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
за ч.1 ст.44-3 КУпАП, -
До Дніпровського районного суду м.Києва надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення зі складеним протоколом відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.44-3 КУпАП.
Як вбачається з протоколу, серії ВАБ №217983 від 05.11.2021 року, «05.11.2021, о 07-00 годині, ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «Богдан», номерний знак НОМЕР_1 , за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 1, здійснюючи регулярні перевезення у режимі маршрутного таксі №545, перевозив пасажирів в кількості більшій, а ніж кількість місць для сидіння, що передбачено характеристикою транспортного засобу, чим порушив п.п.8 п.2 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236».
В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.44-3 КУпАП, не визнав, що дійсно перевозив пасажирів. Однак, їх не було більше, в зв'язку з чим просив закрити адміністративний матеріал відносно нього за відсутністю в його діях адміністративного правопорушення.
Вивчивши матеріали адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Диспозицією ч.1 ст.44-3 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Відповідно до вимог ч.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст.245 КУпАП одним з завдань провадження в справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
На підставі ч.2 ст.7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з вимогами ст.280 КУпАП суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, в числі інших визначених законом обставин, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Відповідно до вимог ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Положеннями ст.252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 44-3 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Вказана норма є бланкетною, а тому при складанні протоколу про адміністративне правопорушення за цією статтею обов'язковим є посилання на спеціальні норми законодавства зі вказівкою на статтю, пункт (підпункт), що підлягає застосуванню, зокрема в даному випадку Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», інші акти законодавства, а також рішення КМУ чи органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
При цьому, Акт законодавства це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, суб'єктом прийняття (або санкціонування) якого є парламент як законодавчий орган державної влади.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин встановлюється Кабінетом Міністрів України. У рішенні про встановлення карантину затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них, які і є відповідними правилами, відповідальність за які передбачена ст. 44-3 КУпАП.
Кабінетом Міністрів України 09.12.2020 затверджено Постанову «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» за №1236.
Проте вказаною постановою встановлено вимоги не до будь-яких осіб, а лише суб'єктів господарювання, якими згідно Господарського кодексу України є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Системний аналіз зазначених норм законодавства України дає підстави зробити висновок, що в даному випадку суб'єктом адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 44-3 КУпАП (в редакції на час складення протоколу про адміністративне правопорушення) є: суб'єкт господарювання або його посадова особа, наділена відповідними організаційно-розпорядчими повноваженнями, які здійснюють проведення дискотек, роботу розважальних закладів (нічних клубів), діяльність закладів громадського харчування із організацією дозвілля (ресторанів, кафе, барів, закусочних, їдалень, кафетеріїв, буфетів тощо).
Однак матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем або безпосереднім суб'єктом господарювання, що здійснює відповідну діяльність, а тому не може бути суб'єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП.
До того ж, в матеріалах справи відсутні жодні документи на транспортний засіб заводу виробника, або інші документи, з яких можна чітко встановити кількість сидячих місць.
З протоколу про адміністративне правопорушення, серії ВАБ №217983 від 05.11.2021 року, «05.11.2021, о 07-00 годині, ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «Богдан», номерний знак НОМЕР_1 , за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 1, здійснюючи регулярні перевезення у режимі маршрутного таксі №545, перевозив пасажирів в кількості більшій, а ніж кількість місць для сидіння, що передбачено характеристикою транспортного засобу, чим порушив п.п.8 п.2 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236».
Разом з тим, матеріали справи про адміністративне правопорушення зі складеним протоколом відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.44-3 КУпАП, не містять будь-яких доказів, окрім протоколу про адміністративне правопорушення, серії ВАБ №217983 від 05.11.2021 року, який складений за відсутності будь-яких свідків та відеозапису з нагрудної камери працівника поліції.
Верховний Суд в постанові від 10.05.2018р. у справі №760/9462/16-а зробив висновок, що складання протоколу - це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Разом з тим, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказом по даній справі, оскільки інших належних та допустимих доказів для перевірки зазначених в протоколі обставин на підтвердження вини ОСОБА_1 суду не надано (показань свідків, відеозапису, пояснення особи у якої не було відповідної перепустки, тощо).
Вказаний протокол не містить відомостей про те, чи були поліцейським, при його складанні, враховані пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Таким чином, будь-яких доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.44-3 КУпАП, матеріали справи не містять та в ході судового розгляду встановлено не було.
Відповідно до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини наголошує, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену в протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчинені певного правопорушення, винність у скоєнні якого певною особою має доводитись в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винності особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як вказано у справах «Малофеева проти Росії» (рішення від 30 травня 2013 року заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року) Європейський суд з прав людини, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року, п.54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод
В той же час, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06 грудня 1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Враховуючи викладене, дослідивши усі наявні у справі докази, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суддя приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , оскільки обставини скоєння адміністративного правопорушення, які викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, не підтверджені у судовому засіданні жодним доказом.
Таким чином, суддя приходить до висновку, що факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.1 ст.44-3 КУпАП, не знайшов підтвердження в судовому засіданні, що зумовлює закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю в діях особи, що притягується до адміністративної відповідальності складу адміністративного правопорушення.
Згідно з п.1 ст.247 КУпАП розпочате провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі відсутності складу адміністративного правопорушення.
Керуючись положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст.1, 7, 9, 44-3, 245, 247, 251-252, 280, 283-285 КУпАП,
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.44-3 КУпАП закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, за відсутністю в діях особи, що притягується до адміністративної відповідальності, складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником або прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу, протягом десяти днів з дня її винесення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення у вигляді арешту, а також постанов, прийнятих за результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст.185-3 КУпАП.
Строк пред'явлення постанови до виконання - три місяці з дня винесення.
Суддя Дніпровського районного суду
м. Києва Ю.В. Іваніна