ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/15465/19
провадження № 2/753/8760/20
"14" грудня 2021 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Сердюковій Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя шляхом визнання права власності на частку майна у спільному сумісному майні подружжя, суд -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя шляхом визнання права власності на частку майна у спільному сумісному майні подружжя.
Позивач вважає, що відповідачем та нею як подружжям у період шлюбу за спільні кошти було набуто рухоме майно - три автомобілі: «Фотон», 2006 року випуску - 01.07.2010 року, «Део ланос», 2003 року випуску - 17.07.2010 року та «Рено», 2002 року випуску - 01.03.2013 року, відтак це майно належить їм на праві спільної сумісної власності й має бути поділено шляхом визнання за нею права власності на Ѕ частку майна у спільному сумісному майні подружжя.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 , діючий на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 02 серпня 2019 року (а.с.70), позовні вимоги підтримали з тих же підстав та просили їх задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 , діюча на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 10 березня 2019 року, позовні вимоги не визнала за необґрунтованістю.
При вирішенні спору представник відповідача просила врахувати відсутність на час розгляду справи майна, що є предметом поділу, яке відчужене: 28.04.2015 року - автомобіль «Фотон», 29.05.2015 року - автомобіль «Део», 15.09.2017 року - автомобіль «Рено».
Вважає, що позивач був обізнаний про відчуження вказаних автомобілів до подачі ним цього позову до суду у серпні 2019 року, оскільки мав відповідь з Регіонального сервісного центру МВС України про те, що станом на 11.12.2018 року за ОСОБА_3 були зареєстровані вказані транспортні засоби. У зв'язку із чим вбачає штучність такого позову.
Відзив на позов відповідачем не наданий.
Вислухавши пояснення сторін, їх доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановивши відсутність майна, яке є предметом поділу, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають відмові у задоволенні із наступних підстав.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справа розглядалась у порядку загального позовного провадження із проведеним підготовчим судовм засіданням (а.с. 98).
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Судом встановлено, що сторони з 21.09.2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням від 29.03.2018 року, яке набуло чинності 02.05.2018 року, розірвано (а.с.16-17).
У період шлюбу набуто рухоме майно - три автомобілі: 01.07.2010 року - "Фотон", 2006 року випуску, зареєстрований на ОСОБА_2 ,17.07.2010 року «Део», 2003 року випуску, зареєстрований на ОСОБА_2 ,«Renaut», 2004 року випуску, зареєстрований на ОСОБА_2 (а.с. 19).
На час розгляду справи всі три автомобілі відчужено: 28.04.2015 року - автомобіль «Фотон», 29.05.2015 року - автомобіль «Део», 15.09.2017 року - автомобіль «Рено» (а.с. 103-104), що визнається сторонами та підтверджується Інформаційною довідкою Регіонального сервісного центру ВМС в м.Києві № 31/26-827аз від 29.11.2019 року.
Так, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60 СК України, ч.3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартира, жилі й садові будинки, земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі, грошові кошти та майно, належне подружжю та іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо відповідно до п.23 Постанови № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділу спільного майна подружжя».
Згідно частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 3 статті 368 ЦК України).
Відповідно до ч.1, 2, 4, 5 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускаються лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному із подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. При відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦПК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок відповідної грошової суми.
У тому разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток без застосування грошової компенсації і припинення права власності одного з подружжя на його частку в такому майні, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Оскільки судом встановлено, що на, як час розгляду справи, так й подачі цього позову до суду, вказане майно відчужено, відтак підстав для його поділу шляхом визнання права власності на частку майна у спільному сумісному майні подружжянемає, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Поділ здійснюється тільки щодо наявного майна.
На праві спільної сумісної власності вважається майно, набуте подружжям за час шлюбу, яке належить дружині та чоловікові.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Інші доводи сторін, які наведені у позові та усних запереченням відповідача, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню; обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.
Приймаючи до уваги предмет позову, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України, й витрати судового збору, понесені позивачем, покласти на такого позивача згідно п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України.
Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 68-71 СК України, з урахуванням Постанови № 11 від 21 грудня 2007 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділу спільного майна подружжя», керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя шляхом визнання права власності на частку майна у спільному сумісному майні подружжя - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.