Справа №949/542/21
14 грудня 2021 року
Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
за участю секретаря: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
обвинуваченого: ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дубровиця кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12021181110000031 від 02 березня 2021 року по обвинуваченню:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та фактично проживаючого по АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою-спеціальною освітою, одруженого, непрацюючого, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України,
ОСОБА_4 , перебуваючи за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 , маючи умисел на заподіяння психологічних та фізичних страждань своїй матері - ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи негативні наслідки, систематично, у період часу з 16 листопада 2020 року по 01 березня 2021 року, вчиняв відносно ОСОБА_5 акти психологічного та фізичного домашнього насильства, що призвело до фізичних та психологічних страждань, погіршення якості життя потерпілої. Зокрема, ОСОБА_4 16 листопада 2020 року близько 12 год., 21 грудня 2020 року близько 14 год. 30 хв., 11 січня 2021 року близько 17 год., 12 січня 2021 року протягом дня, 13 січня 2021 року близько 08 год., 22 січня 2021 року близько 08 год., вчинив відносно ОСОБА_5 акти психологічного домашнього насильства, що виразились у формі нецензурних висловлювань на адресу потерпілої, у зв'язку із чим ОСОБА_4 , відповідно до постанови Дубровицького районного суду Рівненської області від 09.02.2021 у справі №949/121/21 притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст. 173-2 КУпАП, за вчинення домашнього насильства.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав та додатково пояснив, що при зазначених в обвинувальному акті обставинах, дійсно неодноразово вчиняв відносно своєї матері ОСОБА_5 , домашнє насильство та висловлювався в її адресу нецензурними словами. Шкодує, що так відбувалось та вказав, що на даний час зробив для себе відповідні висновки, просив у матері вибачення. При обранні міри покарання погоджується з думкою прокурора.
В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_5 пояснила, що у 2020 році у неї був інсульт. Після того син постійно проживає з нею та з того часу почав зловживати алкогольними напоями. Він систематично вчиняв відносно неї домашнє насильство, ображав нецензурними словами, погрожував фізичною розправою та бив її, а також розбивав речі в будинку, у зв'язку з чим їй неодноразово доводилось звертатись в поліцію. Також додала, що із сином неможливо жити в одному будинку. Просила застосувати сину покарання у виді позбавлення волі.
Вина обвинуваченого в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ст.126-1 КК України, доведена сукупністю доказів, зібраних по кримінальному провадженню, перевірених і досліджених в судовому засіданні, зокрема показаннями свідків обвинувачення:
В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що його син ОСОБА_4 після приїзду з м.Києва, почав постійно проживати разом із ними. Син зловживає алкогольними напоями, б'є матір, постійно ображає її та його нецензурними словами, а тому із ним неможливо проживати. На даний момент вони вимушені проживати у старому будинку, оскільки син вигнав їх із нового будинку.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , який працює дільничим офіцером поліції ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області, який обслуговує с.Залужжя Сарненського району пояснив, що перший випадок вчинення ОСОБА_4 домашнього насильства відносно своїх батьків трапився близько двох років тому, коли син почав постійно проживати з батьками. Далі подібні випадки почали відбуватись систематично. Спочатку батьки просили провести із сином профілактичну розмову, але коли подібні випадки почали відбуватись постійно, то поліцейські почали складати на нього відповідні матеріали, після чого він притягувався неодноразово до адміністративної відповідальності. Бували випадки, коли поліцейські приїжджали за викликом і у батьків були розбиті голови. Працівники поліції постійно проводять з обвинуваченим профілактичні бесіди, але ніякого результату це не дає. Одного разу поліцейські по проханню матері завезли ОСОБА_4 до лікувального закладу, щоб пролікувати від алкоголізму, але це допомогло лише на тиждень часу, а потім він знову почав вчиняти відносно батьків насильство. Також одного разу у ОСОБА_4 на фоні вживання алкоголю трапився напад епілепсії і поліцейські завезли його в лікарню. Після надання медичної допомоги близько двох тижнів, ОСОБА_4 поводив себе добре. Коли обвинувачений тверезий, то поводить себе добре. Коли вони приїзджали на виклики, то обвинувачений ніколи не визнавав своєї вини, пояснюючи, що він або захищав матір, або його спровокували. Проте, згодом коли він був тверезий, то вже визнавав свою вину і підтверджував обставини, встановлені при складанні протоколів.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона проживає по сусідству із обвинуваченим і неодноразово чула сварки між обвинуваченим та батьками. Коли ОСОБА_4 перебував у алкогольній комі, то вона возила його в лікарню. Коли ОСОБА_4 зловживає алкогольними напоями, то поводить себе агресивно, чути його сварки з батьками, яких він постійно ображає нецензурними словами. Така поведінка у ОСОБА_4 протягом останніх двох років.
Аналізуючи вищезазначені покази свідків, допитаних в судовому засіданні, суд вважає їх такими, що в своїй сукупності доводять вину ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України і показання вказаних свідків не викликають сумнівів в їхній об'єктивності, оскільки є послідовними, які підтверджені в судовому засіданні та узгоджуються з іншими письмовими доказами, які були досліджені судом та містяться в матеріалах кримінального провадження, а саме:
Відповідно до копії постанови Дубровицького районного суду Рівненської області від 09 лютого 2021 року по справі у справі №949/121/21 ОСОБА_4 16 листопада 2020 року близько 12 год., 21 грудня 2020 року близько 14 год. 30 хв., 11 січня 2021 року близько 17 год., 12 січня 2021 року протягом дня, 13 січня 2021 року близько 08 год., 22 січня 2021 року близько 08 год. вчинив домашнє насильство фізичного та психологічного характеру відносно своєї матері ОСОБА_5 , за що його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту на строк 7 (сім) діб (а.п.19-20).
Аналізуючи зібрані та досліджені докази в їх сукупності, які у суду не викликають будь-яких сумнівів щодо їх достовірності та достатності, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_4 повністю доведена, а його умисні дії, які виразились у домашньому насильстві, тобто умисному систематичному вчиненні психологічного насильства щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних або близьких відносинах, що призвело до психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої особи, суд кваліфікує за ст.126-1 КК України.
Відповідно до ст. 65 КК України та роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 “Про практику призначення судами кримінального покарання” (з наступними змінами), суд призначає покарання з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
В п.3 зазначеної постанови вказано, що, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, судам слід виходити з класифікації злочинів, особливостей конкретного злочину й обставин та способу його вчинення, кількості епізодів злочинної діяльності, характеру і ступеню тяжкості наслідків, що настали, а при дослідженні даних про особу підсудного з'ясовувати його вік, поведінку до вчинення злочину, наявність судимостей і адміністративних стягнень, тощо.
Тому при обранні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд, відповідно до вимог ст.65 КК України, враховує наступне.
Кримінальне правопорушення, передбачене ст.126-1 КК України, згідно ст.12 КК України класифікується, як нетяжкий злочин.
Характеризуючи особу обвинуваченого, суд враховує те, що ОСОБА_4 раніше не судимий (а.п.21), за місцем проживання характеризується негативно (а.п.22 ), на “Д” обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває (а.п. 23).
Обставиною, яка пом'якшують покарання ОСОБА_4 , відповідно до ст.66 КК України є активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
В обвинувальному акті також вказано обставину, яка пом'якшує покарання - щире каяття. Проте з такою позицією сторони обвинувачення суд не погоджується з наступних підстав.
Щире каяття засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини, характеризується щирим осудом цієї поведінки, висловленні жалю з приводу вчиненого, вибаченні перед потерпілими та прийнятті заходів по відшкодуванню шкоди. Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження (Постанова ВС/ККС № 166/1065/18 від 18.09.2019 р.). Однак, у матеріалах кримінального провадження стосовно ОСОБА_4 відсутні дані на підтвердження того, що він щиро розкаюється, і цього не встановлено в судовому засіданні.
Тому суд не може формально віднестися до визначення поняття щирості каяття, оскільки такого в процесі судового розгляду не встановлено, а ототожнювати його з визнанням вини є неприпустимим.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.
Тому, визначаючи міру і вид покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, по місцю проживання характеризується негативно, непрацюючий. Суд приймає до уваги також конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення та відношення обвинуваченого до вчиненого, який свою у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав, але з потерпілим не примирився, думку потерпілої, та з врахуванням вищевикладеного, приходить до переконання, що покарання обвинуваченому ОСОБА_4 слід призначити в межах санкції ст.126-1 КК України у виді арешту, оскільки таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Процесуальних витрат по кримінальному провадженню немає.
Цивільний позов не заявлено.
Майнова шкода та речові докази відсутні.
Заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, до обвинуваченого не застосовувались.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370-374, 394, 395 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 Кримінального кодексу України і призначити йому покарання у виді арешту на строк 3 (три) місяці.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.
Суддя: підпис.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Суддя Дубровицького
районного суду Рівненської області ОСОБА_1