Провадження № 22-ц/803/4255/21 Справа № 174/807/20 Суддя у 1-й інстанції - Борцова А. А. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
15 грудня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Лаченкової О.В.
суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.
розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 14 січня 2021 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення половини вартості витрати на навчання повнолітнього сина, -
В грудні 2020 року до Вільногірського міського суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення половини вартості витрати на навчання повнолітнього сина.
Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 14 січня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення половини вартості витрати на навчання повнолітнього сина - відмовлено.
Судові витрати у виді сплаченого судового збору віднесено за рахунок держави.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 14 січня 2021 року по справі №174/807/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 14 січня 2021 року від інших учасників справи до суду не надходило.
Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у шлюбі та мають спільних дітей: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Факт досягнення третьою особою - ОСОБА_3 повноліття, підтверджується копією паспорту ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 № НОМЕР_1 (а.с.20).
З договору № 1253/ІЕЕ-19 від 31.07.2019 року укладеного між Національним технічним університетом «Дніпровська політехніка» та позивачкою ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_3 навчається за очною (денною) формою навчання, за ступенем вищої освіти «бакалавр», спеціальності «Автоматизація та комп'ютерно-інтегровані технології» та вартість навчання складає 10400 гривень за один навчальний рік, а повна вартість навчання становить 31200 гривень, строк навчання по 30.06.2022 року (а.с.6, 8,9).
Згідно квитанцій АТ КБ «Приватбанк» №0.0.1807128534.1 від 19.08.2020 року та 0.0.1606192253.1 від 05.02.2020 року позивачкою сплачено 11440,00 грн. за навчання ОСОБА_3 , за договором 1253/ІЕЕ-19, отримувач Національний технічний університет «Дніпровська політехніка» (а.с.10).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка працює в КНП «Міська поліклініка № 2» Дніпровської міської ради, на посаді сестри медичної кабінету інфекційних захворювань «Довіра» консультативного-діагностичного відділення № 2 та перебуває в соціальній відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами (а.с.11, 12).
Відповідно до рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 17.12.2019 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 09 серпня 2019 року до закінчення останнім навчання у Національному технічному університеті «Дніпровська політехніка», але не більше як до досягнення ним 23-х років (а.с.13-15).
З копій довідок про доходи № 6 від 06.01.2021 року та № 7 від 06.01.2021 року, виданих філією «Вільногірський ГМК» АТ «ОГХК» вбачається, що ОСОБА_2 працює машиністом відвалоутворювача на данному підприємстві та з його заробітної плати утримуються аліменти в розмірі 16,67 % на утримання сина, що складає в середньому розмірі 2389, 29 грн. щомісячно та в розмірі 25% на утримання доньки, що складає 3769, 73 грн. щомісячно (а.с. 35, 36).
Згідно довідки № 55 від 11.01.2021 року, виданої відділом реєстрації фізичних осіб виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області та актом складеним депутатом Вільногірської міської ради Мелащенко Ю.М. № 51 від 12.01.2021 року, ОСОБА_2 проживає разом з матір'ю ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_1 (а.с.43,44).
Відповідно до копії посвідчення № НОМЕР_2 , виданого міським відділом соціального захисту населення, ОСОБА_5 призначена пенсія за віком з 10.09.1994 року (а.с.42).
Відповідно до копій виписного епікризу № 13129, виданого КЗ «Міська клінічна лікарня № 4» Дніпровської міської ради та результатів УЗО у ОСОБА_2 діагностовано наявність захворювань (а.с.37,38), незадовільний стан здоров'я матері відповідача підтверджується наданими копіями медичних висновків та виписок з історії хвороби ОСОБА_5 (а.с.45-49), на підтвердження витрат коштів на придбання лікарських засобів відповідачем надані копії відповідних квитанцій (а.с.50-51).
Згідно ст.201 СК України, до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання, застосовуються норми ст.ст.187, 189-192, 194-197 цього Кодексу.
Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Отже, виходячи з аналізу статті 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
Разом з тим, статтею 199 СК України передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах, правовідносини обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). У визначенні розміру аліментів слід враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Таким чином, у випадках, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв'язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила статті 185 СК України не застосовуються, зазначені правовідносини регулюються статтею 199 цього Кодексу.
Пленум Верховного Суду України у Постанові від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснив, що за змістом ст.185 Сімейного кодексу України передбачено участь батьків у додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом), визначаються у твердій грошовій сумі, оскільки йдеться про фактично зазначені або передбачувані витрати.
Виходячи зі змісту вказаних норм, здобуття повнолітньою дитиною вищої освіти не є розвитком її здібностей в розумінні ст.185 СК України, оскільки стосується реалізації права на освіту повнолітньої особи, а не розвитку окремих індивідуальних особливостей та схильностей дитини, якою відповідно до вимог ст.6 СК України є особа до досягнення нею повноліття, а якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років, зокрема і шляхом сплати аліментів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позивачка просить стягнути зазначені суми за статтею 185 СК України, обґрунтовуючи це як обов'язок відповідача брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами, проте витрати на навчання не відносяться до таких витрат.
Приведені в апеляційній скарзі доводи, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що обов'язок утримувати свого повнолітнього сина, який продовжує навчання після досягнення повноліття, незалежно від форми навчання, покладається на обох батьків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом першої інстанції було встановлено, що батько приймає участь в утриманні сина шляхом сплати аліментів на користь позивачки до закінчення навчання сина у вказаному навчальному закладі.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 14 січня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді В.С.Городнича
М.Ю.Петешенкова