Справа № 643/21977/21
Провадження № 2-о/643/990/21
про залишення позову без руху
15.12.2021 м. Харків
Суддя Московського районного суду м. Харкова Новіченко Н.В., розглянувши
заяву ОСОБА_1
заінтересована особа 1. Московський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків)
2. ОСОБА_2
про оголошення фізичної особи померлою,
ОСОБА_1 (далі - заявник) звернувся до Московського районного суду м. Харкова із заявою, в якій просить суд оголосити померлим ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , уродженця с. Семенівка Шевченківського району Харківської області.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року офіційно розтлумачив цю норму та зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
Частиною 4 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Системний аналіз наведених норм свідчить, що реалізація особою права на подання позову до суду здійснюється шляхом дотримання визначеної процесуальним законом процедури (порядку) захисту порушених прав, яка передбачає виконання чітких та передбачуваних вимог Цивільного процесуального кодексу України щодо форми, змісту позовної заяви, документів, які додаються до неї, недотримання яких має негативні наслідки для позивача, зокрема, передбачені статтею 185 Цивільного процесуального кодексу України.
Тобто норми процесуального права побудовані на чіткій позиції дисциплінованості як суду так і учасників справи. Дане покладено в основу засад цивільного судочинства з метою спрощення судового розгляду справи, скорочення судового розгляду, а також розвитку поваги в учасників справи один до одного так і до суду. Крім того, означена концепція направлена на уникнення можливості сторонам зловживання наданими їм процесуальними правами.
Недотримання заявником вказаних вимог унеможливлює відкриття провадження у справі та є підставою для залишення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, без руху.
Відповідно до ч. 3 ст. 294 Цивільного процесуального кодексу України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України. Якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя відповідно до ст. 139 Цивільного процесуального кодексу України постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання цих вказівок заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.
Враховуючи тотожність відповідних норм Цивільного процесуального кодексу України, які регулювали питання щодо форми та змісту заяви про встановлення фактів, що мають юридичне значення, станом на час прийняття постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995, та регулюють вказані питання станом на даний час, суд вважає за можливе врахувати вказані вище роз'яснення Верховного Суду України під час вирішення питання про можливість відкриття провадження в даній цивільній справі.
Таким чином, виходячи з положень ч. 3 ст. 294 Цивільного процесуального кодексу України , а також роз'яснень, викладених у постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року, заява про встановлення факту, що має юридичне значення, повинна відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ст. 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим ст. ст. 294, 318 Цивільного процесуального кодексу України.
Дослідивши отримані матеріали, судом встановлено недоліки заяви, які унеможливлюють відкриття провадження у справі та обумовлюють необхідність залишення заяви без руху, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 306 Цивільного процесуального кодексу України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Проте, всупереч вимог ст. 306 Цивільного процесуального кодексу України заявником не зазначено мети звернення до суду із даною заявою, обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Положеннями частини 2 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
В силу приписів частини 5 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Крім того, відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Разом з тим, як вбачається з додатків до заяви, в якості «доказів» позивачем до заяви додано ксерокопії документів, які у не повному обсязі засвідчені у встановленому законом порядку та не зазначено про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу відносно письмових доказів поданих в копіях.
Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Всупереч вказаних вимог, в заяві відсутнє підтвердження заявника про те, що ним не подано іншої заяви (заяв) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Згідно з ч. 5 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно приписів частини 1 статті 307 ЦПК України, суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи реєстрації місця проживання осіб або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.
Заявником вищевказаних відомостей, які б надали можливість суду зробити відповідні запити в заяві не вказано та документально не підтверджено, а саме не вказано: останню адресу місця проживання (вулицю, будинок, квартиру); останнє відоме місце роботи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомостей щодо встановленої опіки над майном, або її відсутності тощо.
Згідно з приписами ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст. ст. 175, 177, 185, 258-261, 315, 318, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
1. Заяву ОСОБА_1 про оголошення фізичної особи померлою залишити без руху.
2. Встановити заявнику строк для усунення недоліків - 10 днів з дня вручення даної ухвали про залишення заяви без руху.
3. Встановити заявнику спосіб усунення недоліків, шляхом подання до суду:
- уточненої заяви із зазначенням мети звернення до суду із даною заявою, обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку;
- документів (доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги) в оригіналах або копіях, які засвідчені у встановленому законом порядку із зазначенням про наявність у неї або іншої особи оригіналу письмового доказу;
- підтвердження заявника про те, що ним не подано іншої заяви (заяв) з тим самим предметом та з тих самих підстав;
- відомостей, які б надали можливість суду зробити відповідні запити в заяві не вказано та документально не підтверджено, а саме не вказано: останню адресу місця проживання (вулицю, будинок, квартиру); останнє відоме місце роботи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомостей щодо встановленої опіки над майном, або її відсутності тощо.
4. Роз'яснити заявнику що у разі, якщо заявник не усунув недоліки заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається заявнику (частина 3 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України).
5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Н.В. Новіченко