Справа № 353/1106/21
Провадження № 2-з/353/9/21
15 грудня 2021 рокум.Тлумач
Тлумацький районний суд Івано-Франківської області:
в складі: головуючого судді Мотрук Л.І.,
за участю секретаря судового засідання Байдюка В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тлумач заяву представника заявника ОСОБА_1 , адвоката Лесюка Володимира Михайловича, особи, які можуть отримати статус учасника справи: виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 про забезпечення позову,-
Представник заявника звернувся до Тлумацького районного суду Івано-Франківської області із заявою про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії. В обгрунтування своїх вимог, зазначив, що у провадженні Тлумацького районного суду Івано-Франківської області перебуває цивільна справа № 353/734/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення права користування житловим приміщенням у зв'язку з припиненням сервітут. Під час розгляду цієї справи ОСОБА_1 стало відомо, що 21 серпня 2020 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 . На підтвердження цієї обставини ним було подано до суду копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 221374847 від 25.08.2020 року. Саме цією обставиною, що він є одноосібним власником житлового будинку, ОСОБА_2 обґрунтовує свою позовну вимогу про позбавлення ОСОБА_3 права користування житловим приміщенням. Проте зазначений житловий будинок було побудовано до 15 квітня 1991 року. Відповідно до норм чинного на той час законодавства, будинок відносився до суспільної групи господарств - колгоспний двір. Згідно виписки із по господарської книги № 2 у вищезгаданому будинковолодінні, станом на 01.07.1990 року були зареєстровані: ОСОБА_2 , 1944 року народження, ОСОБА_4 , дружинна, 1944 року народження, ОСОБА_5 , дочка, 1977 року народження, ОСОБА_6 , дочка, 1981 року народження. Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності» передбачено, що до правовідносин, що виникли до 15 квітня 1991 року, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо права власності на майно, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватись за нормами, що регулювали власність цього двору, згідно з якими право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року на втратитили права на частку в його майні. Станом на 15 квітня 1991 року ніхто з членів сім'ї ОСОБА_2 не втратив права на частку в майна колгоспного двору. Отже, після 15 квітня 1991 року ОСОБА_2 , його дружина ОСОБА_4 та діти, ОСОБА_5 (після одруження - ОСОБА_7 ) і ОСОБА_6 володіли спірним житловим будинком на праві спільної сумісної власності. У серпні 2014 року померла ОСОБА_4 , до спадщини якої входила, зокрема і її частка у спірному житловому будинку. Спадщина була прийнята спадкоємцями - її чоловіком, ОСОБА_2 і дочкою ОСОБА_8 , які проживали разом з нею на час відкриття спадщини, але досі не оформлена належним чином. За таких обставин ОСОБА_2 не міг набути право власності на спірний житловий будинок після 15 квітня 1991 року, а тому рішення державного реєстратора про реєстрацію право власності ОСОБА_2 на спірний об'єкт нерухомого майна є протиправним. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 , яка приходилась заявнику дружиною, а ОСОБА_2 - дочкою, яка не скористалась своїм правом за життя розпорядитись своїм майном. Заявник ОСОБА_3 як чоловік є спадкоємцем померлої ОСОБА_8 , який прийняв спадщину на частку дружини у спірному будинковолодінні, оскільки, на момент смерті, проживав з померлою та не заявив про відмову від спадщини. Заявник бажає одержати свідоцтво про право на спадщину на частку дружини у спірному житловому будинку. З огляду на вищевикладені обставини заявник, ОСОБА_3 , має намір звернутись до Тлумацького районного суду Івано-Франківської області з позовом про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на спірний житловий будинок. Однак, декілька днів тому стало відомо, що ОСОБА_2 збирається відчужити спірний житловий будинок на користь своїх онуків - дітей дочки ОСОБА_6 . Остання зверталася у Службу у справах дітей Тлумацької міської ради для отримання консультації щодо пакету документів, необхідних для укладення договору дарування житлового будинку в інтересах її малолітніх дітей. Також не слід виключати можливість відчуження ОСОБА_2 спірного житлового будинку іншим особам, які у свою чергу також можуть його відчужити. Такі дії ОСОБА_2 можуть позбавити ОСОБА_3 права користування спірним житловим будинком та можливості оформити право на спадщину на частку дружини у будинку, яка їй належить за законом. Захист прав та інтересів ОСОБА_3 може бути забезпечено у повній мірі забороною ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо відчуження спірного житлового будинку та забороною будь-якому державному реєстратору вчиняти дії щодо реєстрації прав на нерухоме майно або суб'єкту державної реєстрації прав здійснювати державну реєстрацію прав власності, інших речових прав та обтяжень спірного житлового будинку, за винятком заборони відчуження. Невжиття цих заходів забезпечення позову може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав ОСОБА_3 , за захистом яких він має намір звернутись до суду.
Сторони в судове засідання не викликались відповідно до правил ч.1 ст.153 ЦПК України.
В зв'язку з цим фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, що відповідає правилам ч.2 ст.247 ЦПК України.
Суд, дослідивши заяву про забезпечення позову, дійшов наступного висновку.
Судом враховується право кожного на справедливий розгляд його справи судом при вирішенні спору щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, що передбачено в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України.
Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Пунктом 4 Постанови N 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» Пленум Верховного Суду України роз'яснив що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Крім того, у п. 9 Постанови N 9 від 22.12.2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" зазначено, що клопотання про забезпечення позову повинно бути вмотивованим і обґрунтованим доказами наявності реальних загроз чи утруднень майбутнього виконання рішення суду, співмірністю заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам, їх відповідність предмету позовної вимоги, відсутністю порушень прав третіх осіб заходами забезпечення позову.
Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Висновок суду про необхідність вжиття заходів забезпечення позову не може грунтуватися на припущеннях позивача.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може бути забезпечений шляхом забороною вчиняти певні.
У ст. 151 ЦПК України викладено вимоги до заяви про забезпечення позову, зокрема в заяві про забезпечення позову повинно бути вказано захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц.
Оцінюючи обґрунтованість заяви про забезпечення позову, суд вважає, що представник позивача належним чином не обґрунтував, у тому числі з посиланням на відповідні обставини та належні докази, що невжиття таких заходів забезпечення позову спроможне істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Додана до заяви копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, у якій вказано, що відповідач, ОСОБА_2 , власником об'єкту нерухомості, а саме: житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 щодо якого позивач просить заборонити вчиняти певні дії, не є належним доказом того, що існує реальна загроза чи ризик того, що відповідачем здійснюється реалізація майна чи підготовка до його реалізації.
Так, звертаючись до суду з заявою, представник заявника вказав, що невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав ОСОБА_3 , за захистом яких він має намір звернутись до суду. При цьому будь - яких доказів на підтвердження існування реальної загрози щодо неможливості виконання відповідного судового рішення, заявником не надано.
Доводи заявника, про те, що декілька днів тому стало відомо, що ОСОБА_2 збирається відчужити спірний житловий будинок на користь своїх онуків - дітей дочки ОСОБА_6 ; що остання зверталася у Службу у справах дітей Тлумацької міської ради для отримання консультації щодо пакету документів, необхідних для укладення договору дарування житлового будинку в інтересах її малолітніх дітей; а також те, що не слід виключати можливість відчуження ОСОБА_2 спірного житлового будинку іншим особам, які у свою чергу також можуть його відчужити, що може позбавити його можливості вирішити питання щодо виконання рішення в майбутньому, суд вважає, що на даний час не є належним обґрунтуванням необхідності застосування заходу забезпечення позову, та передчасним. Крім того, можливість існування ризиків відчуження відповідачем вказаного нерухомого майна, не підтверджена жодними доказами, які б давали зробити висновок про реальність такого ризику.
З огляду на викладене, враховуючи, що заявником на даний час не обґрунтовано необхідності застосування заходу забезпечення позову, суд прийшов до переконання, що в задоволенні заяви представника заявника ОСОБА_1 , адвоката Лесюка Володимира Михайловича про вжиття заходів забезпечення позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 149-153, 260, 261 ЦПК України, суддя
В задоволенні заяви представника заявника ОСОБА_1 , адвоката Лесюка Володимира Михайловича, особи, які можуть отримати статус учасника справи: виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала, що постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
ГоловуючийЛ. І. МОТРУК