01 грудня 2021 року м. ТернопільСправа № 921/552/21
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Гирили І.М.
за участі секретаря судового засідання Бега В.М.
розглянув справу
за позовом Фермерського господарства "Світанок", с. Мужилів, Тернопільська область, 48011
до відповідача Підгаєцької міської ради, вул. Шевченка, 39, м. Підгайці, Тернопільська область, 48000
про визнання за Фермерським господарством "Світанок" права постійного користування на земельну ділянку за кадастровим номером 6124885000:01:001:1033 площею 14, 0000 га, для введення фермерського господарства, розташовану на території Підгаєцької міської ради Тернопільського району Тернопільської області
за участі представників
позивача: Кукурудзи А. Є., Лущака В. П.
відповідача: не прибув
В порядку ст. 8, 222 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.
Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. 35-37 ГПК України не надходило.
Суть справи:
25.08.2021 Фермерське господарство "Світанок", надалі - позивач, звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Підгаєцької міської ради, надалі - відповідач, про визнання за Фермерським господарством "Світанок" права постійного користування на земельну ділянку за кадастровим номером 6124885000:01:001:1033 площею 14, 0000 га, для введення фермерського господарства, розташовану на території Підгаєцької міської ради Підгаєцького району Тернопільської області.
В обґрунтуванні позовних вимог позивач посилається на те, що державним реєстратором речових прав Підгаєцької міської ради було відмовлено позивачу у державній реєстрації права постійного користування на земельну ділянку за кадастровим номером 6124885000:01:001:1033 площею 14, 0000 га, що слугувало підставою звернення до суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 25.08.2021, головуючим суддею для розгляду справи №921/552/21 визначено суддю Гирилу І.М.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 30.08.2021 позовну заяву Фермерського господарства "Світанок" б/н від 18.08.2021 (вх. № 612 від 25.08.2021) залишено без руху та встановлено останньому строк для усунення визначених в ухвалі недоліків позовної заяви.
10.09.2021 Фермерське господарство "Світанок" згідно з заявою б/н від 10.09.2021 (вх. №7438 від 10.09.2021) усунуто визначені в ухвалі від 30.08.2021 недоліки позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 13.09.2021 вказану вище позовну заяву б/н від 18.08.2021 (вх. № 612 від 25.08.2021) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі№ 921/552/21; постановлено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 12:00 год. 06.10.2021 та запропоновано сторонам у справі надати суду заяви по суті справи та з процесуальних питань (при наявності).
30.09.2021 (згідно з поштовою квитанцією) відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву за № 1073 від 30.09.2021 (вх. № 8115 від 01.10.2021), відповідно до якого просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.
В підготовчому засіданні 06.10.2021, яке відбулось за участі повноважних представників позивача, суд відклав останнє на 15:45 год. 25.10.2021, про що постановив відповідну ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання. Присутніх в підготовчому засіданні 06.10.2021 повноважних представників позивача про підготовче засідання 25.10.2021 повідомлено під розписку (в матеріалах справи); відповідача - відповідною ухвалою від 06.10.2021.
09.10.2021 (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) позивач надіслав на адресу суду відповідь на відзив б/н від 08.10.2021 (вх. 8358 від 12.10.2021).
20.10.2021 через канцелярію суду позивач подав клопотання б/н від 19.10.2021 (вх. № 8534 від 20.10.2021) про долучення доказів до матеріалів справи, зокрема доказів сплати податку за використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
20.10.2021 (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) відповідач надіслав на адресу суду заперечення на відповідь на відзив за № 1134 від 18.10.2021 (вх. № 8599 від 22.10.2021).
В підготовчому засіданні 25.10.2021, яке відбулось за участі повноважних представників сторін, суд долучив до матеріалів справи надані позивачем згідно з клопотанням б/н від 19.10.2021 докази, про що постановив відповідну ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 25.10.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справу№ 921/552/21 до судового розгляду по суті на 14:00 год. 15.11.2021.
В судовому засіданні 15.11.2021, яке відбулось за участі повноважних представників позивача, суд розпочав розгляд справи по суті, заслухав вступне слово представників позивача, дослідив долучені до позовної заяви докази та оголосив перерву до 11:30 год. 01.12.2021, про що постановив відповідну ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання. Присутніх в судовому засіданні 15.11.2021 повноважних представників позивача про судове засідання 01.12.2021 повідомлено під розписку (в матеріалах справи); відповідача - відповідною ухвалою.
В судовому засіданні 01.12.2021, яке відбулось за участі повноважних представників позивача, суд продовжив розгляд справи по суті зі стадії з'ясування обставин справи, заслухав заключне слово представників позивача та оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та посилаючись на долучені до матеріалів справи письмові докази. Зокрема, зазначив, що земельну ділянку площею 6 га для ведення фермерського господарства Лущак В.П. (майбутній голова фермерського господарства) отримав в постійне користування ще у 1993 році. Після отримання земельної ділянки було створено фермерське господарство. В подальшому розпорядженням голови Підгаєцької районної державної адміністрації №367 від 31.12.1996 Лущаку В.П. було надано додатково ще 14 га землі для ведення фермерського господарства. Діючим на той час законодавством, за умови, коли надавалась ще одна земельна ділянка, достатньо було внести зміни в існуючий акт, після чого речове право було фактично зареєстроване. Повідомив, що позивач звертався до відповідних державних органів, які б мали розробити технічну документацію із землеустрою та внести зміни до існуючого Державного акту. Оскільки відповідні дії зроблені не були, позивач звернувся до Господарського суду Тернопільської області з приводу фактично незаконної бездіяльності органів державної влади, які не вчиняли передбачених законом дій, наслідком яких мали б бути внесені зміни у існуючий Державний акт та, відповідно, відображення в останньому відомостей про належну ФГ "Світанок" земельну ділянку загально площею 20 га (6 га+14 га). При розгляді справи судом було досліджено правові підстави використання земельної ділянки площею 14 га ФГ "Світанок", встановлено протиправність дій органу державної влади щодо нездійснення реєстрації земельної ділянки у формі внесення змін до державного акта, відповідно до діючого на той час земельного законодавства. Вважає, що суд фактично визнав за фермерським господарством право на набуття земельної ділянки площею 14 га у постійне користування. Зауважив, що з наданих господарством матеріалів, зокрема схеми відведення земельної ділянки, яка є складовою технічного звіту та кадастрового плану земельної ділянки, розробленого у 2011 році на виконання рішення суду в частині проведення уточнення суміжних землекористувачів та внесення змін у технічний звіт по видачі державного акту, виданого на земельну ділянку площею 6 га, чітко вбачається, що земельна ділянка площею 6 га та земельна ділянка площею14 га межують між собою і доповнюють одна одну. Однак, станом на сьогоднішній день рішення суду в частині внесення змін до Державного акту №444 серії ТР від 31.10.1995 щодо надання в постійне користування додатково 14 га землі для ведення фермерського господарства залишається не виконаним. Позивач неодноразово звертався і в міліцію, і в органи прокуратури, були порушені кримінальні провадження, проте зміни до Державного акту не внесені. Стверджує, що невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, позбавляє позивача можливості зареєструвати право постійного користування земельною ділянкою, яке фактично було визнано судом. Вказана бездіяльність, на думку позивача, свідчить про втручання органів державної влади в його право на мирне володіння спірною земельною ділянкою, а, відповідно, останнє підлягає захисту в судовому порядку. Вважає, що на сьогодні єдиним і належним способом захисту є визнання права постійного користування земельною ділянкою. Зауважує, що спірна земельна ділянка була сформовано в ході інвентаризації, яка була проведена і передана органу місцевого самоврядування. Відповідач факт використання вказаної земельної ділянки фермерським господарством по суті не заперечує. Однак, вважає, що оскільки не було відповідної реєстрації земельна ділянка не може належати на праві простійного користування фермерському господарству. Враховуючи наведене вище, просить суд позовні вимоги задовольнити та визнати за позивачем право постійного користування на спірну земельну ділянку.
Повноважний представник відповідача в судове засідання 01.12.2021 не прибув. Поряд із цим, згідно з наданими суду заявами по суті справи, позовні вимоги не визнає. В задоволенні позову просить відмовити. Вважає, що за приписами, чинних на момент створення ФГ «Світанок» Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» та Земельного кодексу України у позивача були відсутні законні очікування на отримання земельної ділянки на праві постійного користування. Подальші зміни у законодавстві також не створили такого очікування, оскільки на момент звернення позивача з позовом до суду чинне законодавство не передбачає можливості отримання ФГ земельної ділянки на праві постійного користування. Зокрема, у визначеному ст. 92 Земельного кодексу України переліку суб'єктів, яким може надаватись земельна ділянка комунальної (державної) власності на праві постійного користування Фермерське господарство не зазначено. Наведене, на переконання відповідача, свідчить про відсутність підстав для тверджень про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. Стверджує, що приписами земельного законодавства, чинного на час видачі розпорядження Голови Підгаєцької РДА за №367 від 31.12.1996, передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державним актами. Однак, позивачем не надано доказів на підтвердження виникнення права постійного користування щодо спірної земельної ділянки. Зауважує, що чинним на час видачі розпорядження Голови Підгаєцької РДА за №367 від 31.12.1996 Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" встановлювався порядок передачі земельної ділянки комунальної (державної) власності на праві постійного користування фізичній особі-громадянину для створення фермерського господарства і не врегульовувалось питання передачі чи додаткового виділення земельної ділянки юридичній особі - ФГ. Вважає, що зі сторони відповідача не мало місце грубе порушення прав позивача щодо невизнання його права постійного користування на спірну земельну ділянки, оскільки при зверненні ОСОБА_1 до державного реєстратора Підгаєцької міської ради для реєстрації права постійного користування на спірну земельну ділянку, реєстратор речових прав повідомив, що згідно чинного законодавства на підставі наданих заявником документів неможливо провести таку реєстрацію. Окрім того, наголосив, що на даний час спірна земельна ділянка є комунальною власністю Підгаєцької міської територіальної громади. На час передачі спірної земельної ділянки із державної у комунальну власність, інші речові права (оренди, суборенди, постійного користування) зареєстровані не були.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях доводи та пояснення повноважних представників позивача, дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд встановив таке:
Рішенням Підгаєцької районної ради народних депутатів від 19.02.1993 громадянину ОСОБА_1 надано у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку площею 6,0 га, яка розташована на території Мужилівської сільської ради.
На підставі вказаного вище рішення громадянину ОСОБА_1 було видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ТР 444 від 31.10.1995, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 27.
З наявного в матеріалах справи витягу з ЄДРЮО ФОП та ГФ вбачається, що 04.12.1995 проведено державну реєстрацію ФГ "Світанок", засновник та керівник ФГ "Світанок" є ОСОБА_1 .
Поряд із цим, розпорядженням голови Підгаєцької районної державної адміністрації №367 від 31.12.1996 "Про виділення землі для ведення селянського (фермерського) господарства фермерам Лущаку В.П….. по висновку районної конкурсної комісії", на підставі ст. 51 Земельного кодексу України, Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про селянське/фермерське/ господарство", … та погодження з Мужиліською сільською радою гр. ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства додатково виділено за рахунок земель запасу Мужилівської сільської ради 14 га орних земель.
Відповідно до договору №30 від 05.03.1997, на замовлення Тернопільського відділення Українського фонду сприяння селянським (фермерським) господарствам, Тернопільським філіалом Інституту землеустрою складено технічний звіт по видачі державного акту на право постійного користування землею (земельною ділянкою площею 14,0 га), відведеною фермерському господарству Лущак В.П. на підставі розпорядження Підгаєцької районної державної адміністрації №367 від 31.12.1996 на території Мужилівської сільської Ради народних депутатів Підгаєцького району Тернопільської області.
П. 3.5 р. 3 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) затвердженої наказом Держкомзему України №28 від 15.04.1993, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.04.1993 за №31, яка діяла до 04.05.1999, визначено, що при зміні меж, розміру земельних ділянок, що відбулись після видачі державного акту, до нього вносяться ці зміни, які фіксуються на плані зовнішніх меж і на останній сторінці державного акта. Кожний запис про зміну меж, площі, цільового використання та умов надання земельної ділянки посвідчується інженером-землевпорядником сільської, селищної, міської Ради народних депутатів або відділу земельних ресурсів районної державної адміністрації.
Однак записи про зміни площ у Державний акт серії ТР №444 від 31.10.1995 не були проведені, у зв'язку із чим ФГ "Світанок" звернулось з позовом до Господарського суду Тернопільської області.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 19.06.2009 у справі №13/20-395(12/185-357) позов ФГ "Світанок" задоволено:
- зобов'язано Державне підприємство Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою провести уточнення суміжних землекористувачів з Фермерським господарством "Світанок" та внести зміни у технічний звіт по видачі державного акту на додатково виділену земельну ділянку площею 14 га в натурі за рахунок земель запасу Мужилівської сільської ради виділеної на підставі розпорядження №367 від 31 грудня 1996 року Підгаєцької районної державної адміністрації;
- зобов'язано Управління Держкомзему у Підгаєцькому районі внести зміни до Державного акту №444 серії ТР від 31.10.1995 року щодо надання в постійне користування додатково 14 га землі для ведення фермерського господарства.
Окрім того, судовим рішенням у справі №13/20-395(12/185-357), на підставі схеми відведення земельної ділянки з описом суміжних земель, акту відведення земельної ділянки в натурі, протоколу встановлення та перенесення в натуру зовнішніх границь, встановлено, що додатково надана ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка площею 14 га є продовженням наданої раніше ОСОБА_1 ділянки площею 6 га.
Ч. 3-4 ст. 85 ГПК України, в чинній редакції на момент прийняття вказаного вище судового рішення, передбачено, що рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.
З матеріалів справи вбачається, що повний текст судового рішення від 19.06.2009 у справі №13/20-395(12/185-357) складено 01.07.2009.
Згідно з наявною в базі даних "Діловодство спеціалізованого суду" інформацією рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.06.2009 у справі №13/20-395(12/185-357) в апеляційному порядку не оскаржувалось, а отже, набрало законної сили 12.07.2009.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, в чинній редакції на момент розгляду даної справи, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що станом на даний час рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.06.2009 у справі №13/20-395(12/185-357) виконано лише частково, зокрема проведено уточнення суміжних землекористувачів та внесено зміни у технічний звіт по видачі державного акту.
Рішення суду в частині внесення змін до Державного акту №444 серії ТР від 31.10.1995 щодо надання в постійне користування додатково 14 га землі для ведення фермерського господарства не виконано.
Листом за №07/01-02 від 08.07.2021 державний реєстратор речових прав Підгаєцької міської ради відмовив позивачу у державній реєстрації речового права на спірну земельну ділянку, вказавши, зокрема, на відсутність відповідних відомостей про зареєстровані права в Державному земельному кадастрі, відсутність документів, які б підтверджували факт розроблення чи затвердження технічної документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки, переданої гр. ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі розпорядження голови Підгаєцької районної державної адміністрації №367 від 31.12.1996.
Поряд із цим, слід зазначити, що 13.12.2019 додатково надана ОСОБА_1 згідно з розпорядженням голови Підгаєцької районної державної адміністрації №367 від 31.12.1996 земельна ділянка площею 14 га для ведення селянського (фермерського) господарства, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області за №29-ОТГ від 09.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну», Акту приймання-передачі земельних ділянок від 09.12.2020, рішення органу місцевого самоврядування (Підгаєцька сільська рада) від 24.12.2020, зареєстрована в Державному земельному кадастрі за №6124885000:01:001:1033, цільове призначення/вид використання - для ведення фермерського господарства, форма власності - комунальна; суб'єкт права власності - Підгаєцька міська рада.
Наведені обставини в своїй сукупності, на переконання позивача, свідчать про порушення його прав, яке полягає у невизнанні права постійного користування на спірну земельну ділянку, та слугували підставою даного позову.
Ч. 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права.
Ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, надалі - ЗК України, передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно з п. "а" ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, у тому числі, визнання прав.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належним доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 20.03.2018 у справі №910/1016/17, від 17.04.2018 у справі №914/1521/17 та від 24.04.2018 у справі №910/79/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються Земельним кодексом України у відповідних редакціях (1990 року та 2001 року), Законом України "Про селянське (фермерське) господарство", Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.
Відповідно до ст. 7 ЗК України 1990 року користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей (ст. 47 ЗК України 1990 року).
Ст. 50 ЗК України 1990 року передбачала, що громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
Згідно з ст. 51 ЗК України 1990 року громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, для одержання земельної ділянки у користування подають до сільської Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
В ч. 5 ст. 2 Закону України «Про селянське (фермерське ) господарство», у редакції, чинній на дату створення позивача, закріплено, що на ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право постійного користування землею. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ст. 47 ЗК України 1990 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», у чинній на дату створення позивача редакції, громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.
З наведеного нормативного регулювання вбачається, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не громадянину України, а спеціальному суб'єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до законодавства, яке діяло на час створення позивача, необхідною умовою набуття останнім статусу юридичної особи було отримання у користування земельної ділянки, у зв'язку з чим голова фермерського господарства, з метою набуття та реалізацією фермерським господарством своїх прав, в тому числі прав на користування земельною ділянкою для здійснення підприємницької діяльності відповідно до законодавства, здійснив дії щодо отримання у користування фермерським господарством земельної ділянки та оформлення прав на неї.
Зокрема, в судовому засіданні встановлено, підтверджено матеріалами справи та зазначено вище, що проведенню державної реєстрації ФГ "Світанок", засновником та керівником якого є ОСОБА_1 , передувало надання останньому у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельної ділянки площею 6,0 га, яка розташована на території Мужилівської сільської ради; отримання Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ТР 444 від 31.10.1995, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 27.
Станом на даний час надана гр. ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі Рішення Підгаєцької районної ради народних депутатів від 19.02.1993 земельна ділянка площею 6,0 га, яка розташована на території Мужилівської сільської ради, зареєстрована в Державному земельному кадастрі за №6124885000:01:001:1034, форма власності - комунальна; суб'єкт права власності - Підгаєцька міська рада; вид речового права - право постійного користування земельною ділянкою; суб'єкт речового права - ОСОБА_1 .
В судовому засіданні також встановлено та зазначено вище, що розпорядженням голови Підгаєцької районної державної адміністрації №367 від 31.12.1996 гр. ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства додатково виділено за рахунок земель запасу Мужилівської сільської ради 14 га орних земель.
Чинне на той час законодавство передбачало, щопри зміні меж, розміру земельних ділянок, що відбулись після видачі державного акту, до нього вносяться ці зміни, які фіксуються на плані зовнішніх меж і на останній сторінці державного акта. Кожний запис посвідчується інженером-землевпорядником сільської, селищної, міської Ради народних депутатів або відділу земельних ресурсів районної державної адміністрації.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 19.06.2009 у справі №13/20-395(12/185-357) зобов'язано Управління Держкомзему у Підгаєцькому районі внести зміни до Державного акту №444 серії ТР від 31.10.1995 щодо надання в постійне користування додатково 14 га землі для ведення фермерського господарства.
Слід зазначити, що за чинним Земельним кодексом України громадяни України, які мають намір створити та вести фермерське господарство, повинні спочатку набути земельну ділянку на одному з прав, до яких Кодекс відносить право власності, право оренди та емфітевзис. Однак, в Україні існують фермерські господарства, які використовують земельні ділянки, набуті у 90-ті роки на інших правах, зокрема, праві постійного користування. Чинний Земельний кодекс України не дозволяє громадянам набувати земельні ділянки для ведення фермерського господарства на таких правах, але захищає тих з них, хто набув право постійного користування чи право довічного успадковуваного володіння до введення Земельного кодексу України 2001 року в дію.
Законом України «Про фермерське господарство» та Законом України «Про селянське (фермерське) господарство», який прийнято 20.12.1991 та який діяв до введення у дію Закону «Про фермерське господарство», встановлений особливий порядок створення таких юридичних осіб як фермерське господарство. Згідно з цими законами, перша особливість правового статусу фермерського та селянського (фермерського) господарств полягає у тому, що їх засновником та учасниками (членами) можуть бути виключно громадяни України (ст. 2, 4 Закон України «Про селянське (фермерське) господарство». Другою особливістю їх правового статусу є те, що для створення фермерського господарства як юридичної особи громадянин України повинен спочатку отримати у власність або користування земельну ділянку з цільовим призначенням "для ведення фермерського господарства", а вже потім зареєструвати і вести фермерське господарство (ст. 5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»). Нарешті, третя особливість правового статусу фермерського господарства як юридичної особи зводиться до того, що воно з моменту створення набуває виключне право на використання земельної ділянки, яка була надана громадянину України - його голові (засновнику) на будь-якому праві для ведення фермерського господарства. Це означає, що такий громадянин хоч і вважається суб'єктом відповідного права на земельну ділянку, але в силу спеціальних приписів Закону України «Про фермерське господарство» (або Закону України «Про селянське (фермерське) господарство») він не має права використовувати її самостійно, тобто, як громадянин, наприклад, для ведення підсобного господарства, а зобов'язаний організувати цільове використання такої земельної ділянки створеним ним фермерським господарством як юридичною особою.
Таким чином, саме наявністю прав на землю свого засновника відрізняється правовий статус фермерського господарства від правового статусу інших юридичних осіб.
З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).
Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.
У п. 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у ст. 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
Так, ст. 141 ЗК України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об'єктом державно-приватного партнерства або об'єктом концесії.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 27 ЗК України 1990 року право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.
З наведеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство. Правове становище фермерського господарства як юридичної особи та суб'єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними.
Згідно з ст. 115 ГПК України, в чинній редакції на момент прийняття судового рішення від 16.09.2021 у справі №13/20-395(12/185-357), рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
Аналогічні положення закріплені і у ст. 129-1 Конституції України та ст. 326 ГПК України.
Ст. 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7, 11 до Конвенції" ратифікована Конвенція про захист прав і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), підписана від імені України 9.11.1995, Перший протокол, протоколи N 4 і N 7 до Конвенції, підписані від імені України 19.12.1996, та протоколи N 2 і N 11 до Конвенції, підписані від імені України 9.11.1995 у м. Страсбурзі із застереженнями.
Ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-ІV від 23.02.2006 (далі - Закон №3477-ІV) встановлено, що суди застосовують при розгляді Конвенцію та практику Суду як джерело права. У свою чергу ст. 18 Закону №3477-ІV визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.
Згідно з преамбулою та ст. 6 пар. 1 Конвенції, рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 „Совтрансавто-Холдинг проти України", а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 „Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29.11.2016 у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11.11.1996 у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22.11.1995 у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
За практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (Рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004).
Як висновок Суд визнає, що хоча можна погодитися з тим, що Договірні Сторони мають право за виняткових обставин і, як це має місце в цій справі, користуючись свободою розсуду, контролювати використання власності, втручатися у судові провадження з виконання судових рішень, таке втручання не повинне спричиняти перешкоди виконанню судового рішення, позбавляти його чинності, безпідставно його відстрочувати або, ще гірше, підривати суть цього рішення (рішення ЄСПЛ від 28.07.1999 у справі "ІммобільяреСаффі" проти Італії" N 22774/93, п. 74).
Ч. 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Ст. 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).
В судовому засіданні встановлено та зазначено вище, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.06.2009 у справі №13/20-395(12/185-357) яким, зокрема, зобов'язано Управління Держкомзему у Підгаєцькому районі внести зміни до Державного акту №444 серії ТР від 31.10.1995 щодо надання в постійне користування ФГ «Світанок» додатково 14 га землі для ведення фермерського господарства набуло законної сили, проте станом на сьогоднішній день залишається не виконаним.
В Державній реєстрації щодо іншого речового права на спірну земельну ділянку позивачу відмовлено з підстав відсутності відповідних відомостей про зареєстровані права в Державному земельному кадастрі.
За даними Публічної кадастрової карти України вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6124885000:01:001:1033 площею 14 га, цільове призначення: для ведення фермерського господарства, є саме тою земельною ділянкою, відомості про яку суд у вказаному вище рішенні зобов'язав Управління Держкомзему у Підгаєцькому районі внести до Державного акту №444 серії ТР від 31.10.1995 про право постійного користування землею ФГ «Світанок».
Наявними в матеріалах справи довідками Підгаєцького районного відділу земельних ресурсів за №2-1-16/589 від 26.05.2006, №1-2-16/323 від14.03.2007, №1-1-16/580 від 20.03.2008 підтверджено факт перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні позивача («ФГ «Світанок» використовує 41,43 га землі по Мужилівській сільській раді, в т.ч. 20 га в постійному користуванні»).
В судовому засіданні з'ясовано, що інших земельних ділянок на праві постійного користування у позивача не має. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
З долучених позивачем до матеріалів справи документів, наданих Підгаєцькою ДПІ ГУ ДПС у Тернопільській області, вбачається, що ФГ «Світанок» за період 2018-2021 роки сплачено податок за використання наявних у нього на праві користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення, в тому числі рілля 20 га.
Враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги те, що: гр. ОСОБА_1 земельна ділянка площею 14 га із земель запасу Мужилівської сільської ради була додатково надана саме для ведення селянського (фермерського) господарства; судовим рішенням у справі №13/20-395(12/185-357) зобов'язано Управління Держкомзему у Підгаєцькому районі внести зміни до Державного акту №444 серії ТР від 31.10.1995 щодо надання в постійне користування додатково 14 га землі для ведення фермерського господарства, однак останнє станом на день розгляду даного спору в суді не виконано; визначені законодавством підстави припинення права користування відсутні; ФГ «Світанок» продовжує свою діяльність як юридична особа, поряд із цим не в змозі зареєструвати законно набуте право, суд прийшов до висновку, що позовна вимога про визнання за Фермерським господарством "Світанок" права постійного користування на земельну ділянку за кадастровим номером 6124885000:01:001:1033 площею 14,0000 га, для ведення фермерського господарства, розташовану на території Підгаєцької міської ради Підгаєцького району Тернопільської області є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270 грн суд покладає на відповідача.
На підставі наведеного, керуючись ст. 4, 12, 14, 73-74, 76-79, 86, 123, 129, 202, 232-233, 236-238, 240-242, 326-327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати за Фермерським господарством "Світанок" (с. Мужилів, Тернопільський район, Тернопільська область, 48011, ідентифікаційний код 21152286) право постійного користування на земельну ділянку за кадастровим номером 6124885000:01:001:1033 площею 14,0000 га, для ведення фермерського господарства, розташованої на території Підгаєцької міської ради Тернопільського району Тернопільської області.
3. Стягнути з Підгаєцької міської ради, вул. Шевченка, 39, м. Підгайці, Тернопільський район, Тернопільська область, 48000, ідентифікаційний код 04058462, на користь Фермерського господарства "Світанок", с. Мужилів, Тернопільський район, Тернопільська область, 48011, ідентифікаційний код 21152286, витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270 грн.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення, в порядку визначеному ст. 256-257 ГПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 14.12.2021
Суддя І.М. Гирила