вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"15" грудня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/1142/21
Господарський суд Рівненської області у складі судді Войтюка В.Р., розглянувши матеріали заяви Спеціалізованого сільськогосподарського виробничого кооперативу "Селянський ліс" про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви
Без повідомлення сторін справи.
Спеціалізований сільськогосподарський виробничий кооператив "Селянський ліс" (далі - заявник) звернувся до Господарського суду Рівненської області із заявою про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просить суд заборонити будь-яким третім особа в тому числі Рівненській обласній державній адміністрації, Державному підприємству "Рафалівське лісове господарство" та іншим органам місцевого самоврядування, фізичним особам, юридичним особам вчиняти дії щодо відчуження в будь-якій спосіб земельних ділянок лісового фонду загальною площею 10 085,4 га., а саме: Варашська міська рада 141,4 га, Берестівська сільська рада 545,00 га., Віденська сільська рада 1005 га., Великожолудська сільська рада 59,0 га., Великотелковицтька сільська рада 88,0 га., Воронівська сільська рада 542,0 га., Довговільська сільська рада 870,0 га., Заболоттівська сільська рада 117,0 га., Кідрівська сільська рада 344,0 га., Красносільська сільська рада 1169,0 га., Лозківська сільська рада 167,0 га., Мульчицька сільська рада 888,0 га., Новаківська сільська рада 311,0 га., Озерська сільська рада 944,0 га.. Полицькє сільська рада 522,0 га., Половлівська сільська рада 1394,0 га., Собіщицька сільська рада 197,0 га., Сопачівська сільська рада 145,0 га., Степангородська сільська рада 637,0 га.
В обґрунтування поданої заяви, заявник зазначає наступне.
Відповідно до протоколу № 1 від 10 березня 1978 року для більш ефективного ведення лісового господарства в колгоспних та радгоспних лісах району створено Володимирецький міжгосподарський лісгосп.
Пунктом 2 протоколу № 1 від 10 березня 1978 року передбачено передання для ведення господарства Володимирецькому міжгосподарському лісгоспу 19 600,00 га. лісу.
Рішення Виконавчого комітету встановлено, що Статут Володимирецького міжгосподарського лісгоспу в 1978 році розроблено на основі затвердженого Міністерством сільського господарства УРСР Примірного Положення про міжколгоспне лісництва /лісгосп/ та у відповідності із Загальним положенням про міжгосподарське підприємство в сільському господарстві затверджений Радою Міністрів СРСР від 14 квітня 1977 року № 291 та Радою Міністрів УРСР від 23 листопада1977 року № 583.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Володимирецької районної ради народних депутатів Рівненської області № 6 від 28 січня 1992 року "Про проведення перереєстрації раніше створених та реєстрацію новостворених підприємств, організацій та кооперативів" визначено проведення перереєстрації статутів раніше створених підприємств на території району в тому числі і Володимирецького міжгосподарського лісгоспу.
Відповідно до Розділу 8 Статуту засновниками (членам) Володимирецького міжгосподарського лісгоспу стали наступні колгоспи та радгоспи, які внесли відповідні площі лісу, а саме: Колгосп "Комуніст" - 358 га., колгосп імені Ватутіна - 385 га, колгосп імені Горького - 146 га, колгосп "Світанок" - 1149 га, Колгосп "Дружба" - 797 га., Колгосп "30 років Жовтня" - 129 га, Колгосп імені Калініна - 315 га, Колгосп імені К.Маркса - 2219 га, Колгосп імені Леніна - 314 га, Колгосп імені Свердлова - 312 га., Колгосп імені Фрундзе - 519 га., Колгосп "Маяк" - 48 га., колгосп імені Чкалова - 171 га., Колгосп "Червоний прапор" - 1038 га., Колгосп "Зоря комунізму" - 148 га., Колгосп імені XXIII партійного з'їзду - 497 га., Колгосп "Україна" - 275 га., Радгоспу "Хиноцький" - 621 га., Радгосп "Зоря" - 474 га., Радгосп "Більський" - 958 га., Радгосп "Еолицький" - 282 га., Радгосп "Мульчицький" - 1799 га., Радгосп "Степангородський" - 686 га., Радгосп "Городецький" - 678 га., які сумарно загалом передали лісгоспу 14 759 га лісових площ.
Заявник зазначає, що станом на сьогоднішній день суб'єкти, що були членами (засновниками) міжгосподарського лісгоспу припинили свою діяльність в т.ч. і суб'єкти господарювання, які виступили їх правонаступниками, інформація хто нині з них (даних правонаступників) діє (функціонує) не відомо.
Володимирецький міжгосподарський лісгосп функціонував на базі лісів колгоспів та радгоспів району, що були йому передані, протягом 1978 року по 2000 рік.
В подальшому, згідно до зборів уповноважених представників господарських учасників, що оформлено протоколом від 10 лютого 2000 року, у зв'язку з реформуванням колективних сільськогосподарських підприємств та створення на їх базі нових агроформувань, припинено членство колективних сільськогосподарських підприємств в міжгосподарському лісгоспі, та створено на базі міжгосподарського лісгоспу в порядку його реформування Спеціалізований сільськогосподарський виробничій" кооператив "Селянський ліс" та передбачено членство в Кооперативі всіх нових юридичних осіб, що створені на базі КСП.
Надалі в лютому 2000 року Спеціалізований сільськогосподарський виробничий" кооператив "Селянський ліс" зареєстровано на підставі рішення загальних зборів, що оформлено протоколом № 1 від 23 лютого 2000 року та розпорядження голови Володимирецької районної державної адміністрації № 93 від 1 березня 2000 року.
На думку заявника в розумінні норм чинного законодавства України правонаступником прав та обов'язків Володимирецького міжгосподарського лісгоспу став Спеціалізований сільськогосподарський виробничій" кооператив "Селянський ліс", що створений в 2000 році.
Враховуючи вищевикладене, заявник зазначає, що оскільки вільно володіє, користується та забезпечує відповідні умови для багаторічних насаджень(дерев та кущів лісового фонду), що знаходиться на відповідних площах земельних ділянок, що закріплені територіально за відповідними територіальними громадами, має намір звернутися до суду з позовною заявою про узаконення права власності на дані багаторічні насадження за допомогою інституту набувальної давності. Оскільки перебування багаторічних насаджень на балансі підприємства не можна вважати підтвердженням права власності на ці насадження, оскільки баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна і не свідчить про знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації).
Однак, відповідно до листа Товариства з обмеженою відповідальністю "Земельні ресурси БРС" № 125/07/45 від 08 листопада 2021 року, згідно до якого останнє звернулось з клопотанням до Володимирецької селищної територіальної громади щодо отримання земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти, якими користується заявник.
На думку заявника, наслідком вчинення дій, що спрямовані на підготовку та виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки лісового фонду загальною площею 10 085,4 га., та в результаті відчуження майна для третьої особи, що відповідно вплине на обраний заявником спосіб захисту порушеного права та зробить його неефективним, оскільки майно на той час вже може бути відчуженим.
Отже, зважаючи на вищевикладені обставини, заявник вважає, що оскільки третя особа звернулась з відповідним клопотанням до органу місцевого самоврядування щодо набуття права власності на вище вказані земельні ділянки, на яких розміщенні багаторічні насадження (куші та дерева), якими заявник користується, останній стверджує, що адекватним, ефективним та співмірним заходом забезпечення позову у даній справі є заборона будь-яким третім особам вчиняти дії щодо відчуження земельних ділянок лісового фонду загальною площею 10 085,4 га.
Суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, вважає за необхідне зазначити таке.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Згідно зі ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Положення зазначеної норми пов'язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення у контексті положень ст. 73 ГПК України, яке (забезпечення) застосовується як гарантія задоволення вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, наявне у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Згідно ст. 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії та забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.
Отже, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Відтак, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПУ України встановлено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову заявник посилається на обставину того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Земельні ресурси БРС" здійснює дії щодо отримання земельних ділянок у власність, на яких розміщення об'єкти, якими користується заявник.
Отже, заявник вважає, що підготовка у майбутньому Товариством з обмеженою відповідальністю "Земельні ресурси БРС" проекту землеустрою щодо відведення у власність земель лісового фонду загальною площею 10 085,4 га. порушить права заявника на звернення до суду із позовом щодо визнання права власності на вищевказану земельну ділянку за набувальною давністю, а тому останній вважає, що невжиття заходів щодо заборони будь-яким третім особам вчиняти дії щодо відчуження земельних ділянок лісового фонду загальною площею 10 085,4 га., відповідно до ст. ст. 136, 137 ГПК України, може порушити права та інтереси заявника.
Суд зазначає, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти: збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Однак підстави забезпечення позову не обмежуються лише пов'язаністю з позовною вимогою. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
У силу вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтями 76 -79 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналогічні приписи викладені у ч. 3 ст. 13 ГПК України, за якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Із заяви про забезпечення позову та доданих до неї документів не вбачається, що майно може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
По суті подана позивачем заява ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення від виконання рішення суду у цій справі у разі задоволення позову, а відтак і щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання такого рішення. При цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, із якими діюче законодавство пов'язує доцільність застосування заходів щодо забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Заявник посилається на можливу державну реєстрацію у подальшому права власності на майно за третіми особами. Водночас, останній не зазначає як при цьому можливе виконання рішення суду буде унеможливлене або істотне ускладнене.
Заява є неконкретизованою, носить загальний характер та складається із загальновживаних неуточнених формулювань.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням наведених законодавчих приписів, за відсутності доказів у підтвердження обставин, викладених у заяві про забезпечення позову, суд не вбачає підстав для її задоволення.
За ч.ч. 1, 6, 8 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Зважаючи на викладене, керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, суд -
1. У задоволенні заяви Спеціалізованого сільськогосподарського виробничого кооперативу "Селянський ліс" про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку та строки, передбачені ст. ст. 255-257 ГПК України.
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Суддя Войтюк В.Р.