Справа № 755/12083/21
"29" листопада 2021 р. Дніпровський районного суду м.Києва
в складі: головуючого судді Гончарука В.П.
за участі секретаря Гриценка О.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, суд,-
Відповідно до ухвали Дніпровського районного суду м.Києва від 16 серпня за позовніою заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики було відкрито провадження за загальними правилами позовного провадження.
У відповідності до вимог ст. 178 ЦПК представником позивача до суду було надано відзив на позовну заяву.
28 жовтня 2021 р. ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва було закрито підготовче судове засідання та справа була призначена до судового розгляду.
Відповідно до позовних вимог позивач ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 696 тис. грн., з яких 4 тис. грн. це тіло кредиту, а 692 тис. грн. пеня за несвоєчасне виконання за договором позики.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 1 травня 2020 р. він уклав з відповідачем договір позики та відповідно до умов даного договору позивач передав у борг відповідачу 4 тис. грн. строком до 1 серпня 2020 р.
В разі несвоєчасного повернення боргу наступають штрафні санкції в розмірі 50% від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання зобов'язання
Про достовірність даного договору свідчить також те, що відповідач ОСОБА_2 28 квітня 2021 р. власноручно написала додаткову угоду в якій підтвердила, що вона погоджується зі всіма умовами договору позики.
В судовому засіданні позивач підтримав позов з обставин викладених в позовній заяві, наполягаючи на задоволені позову, вказуючи на те, що відповідач намагалася ввести в оману позивача не виконуючи умови договору, розписка була написана в присутності відповідача, а також додадкова угода до договору позики була написана власноручно відповідачем по справі та будь - якого насильства з його боку до відповідача не було.
В судовому засіданні позивач визнав факт того, що ним було отримано від відповідач кошти в розмірі 4 тис. грн., але що це за кошти ( тіло кредиту чи кошти за штрафні санкції) він не знає.
Відповідач та її представник в судовому засіданні заперечували щодо задоволення позову в повному обсязі, при цьому не заперечували того факту, що між позивачем та відповідачем існували договірні стосунки, що виникли на підставі боргової розписки, яка була написана власноручно позивачем по справі 1 травня 2020 р. та підписана відповідачем.
Своєчасно борг відповідач не повернула, так як у неї були на той період фінансові труднощі.
Також в судовому засіданні відповідач та її представник підтвердили той факт, що відповідачам було написано власноручно доповнення до договору позики від 28 квітня 2021 р., але при цьому відповідач стверджувала, що текст, яким були передбачені штрафні санкції в договорі позики від 1 травня 2020 р. був відсутній на час його укладання, про що свідчить різний шрифт написання та даний допис було зроблено позивачем значно пізніше після укладання договору та про штрафні санкції позивачу не було нічого відомо до подачі позову до суду, також при написанні доповнення до договору позики позивач не надавав для огляду договір позики від 1 травня 2020 р.
Відповідач ОСОБА_2 зазначила, що під час слухання справи нею на адресу позивача були перераховані кошти в розмірі 4 тис. грн., як борг за договором позики від 1 травня 2020 р.
Суд, заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи дійшов наступного, що відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить про те, що документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, є розписка про отримання в борг грошових коштів.
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка підтверджує укладення договору позики.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, міститься в тексті договору, про завершену дію передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.
У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до статті 525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно з частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Аналізуючи долучену позивачем до матеріалів справи розписку, судом встановлено, що розписка підписана власноручно позичальником - відповідачем, тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належним (письмовим) доказом.
Сторони дотримались письмової форми договору.
Таким чином, позивач довів факт укладення договору і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у розписці умовах, тобто виконання ним умов договору .
Відповідач не оспорював факту наявності написаної ним власноручно розписки від 1 травня 2020 року.
Таким чином, встановлено, що відповідач свої договірні зобов'язання за договором позики не виконав, і не повернув позикодавцю позичені у нього кошти у сумі і у строк, визначений договором (вказаний ним у розписці), виконання було виконано на час перебування справи в суді( а.с. 42) , що не оспорювалося учасниками процесу.
Відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК україни боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В судовому засіданні відповідач та її представник не надали належних та допустимих доказів в спростування того, що штрафні санкції, що вказані в договорі позики були внесені до тексту після 1 травня 2020 р. та з даними умовами відповідач не була ознайломлена
Щодо вирішення позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у розмірі 692000,00 грн., суд зазначає таке.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника таких, що ґрунтуються на законі, невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилами частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частина перша статті 546 ЦК України визначає види забезпечення виконання зобов'язання, а саме: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, право довірчої власності.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Згідно із статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею першоюцього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з частиною 3 третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 № 7-рп/2013.
У постанові від 23 березня 2021 року у справі № 921/580/19 Верховним судом зроблено висновок, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Така правова позиція сформована Верховним судом у Постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
З врахуванням наведених вище норм закону, враховуючи суму основного боргу, а також розмір стягнутих судом штрафних санкцій, передбачених положеннями частини другої статті 625 ЦК України, а також враховуючи, що позивачем не наведено обставин, що невиконання відповідачем своїх боргових зобов'язань спричинило позивачу збитку у вказаному розмірі, суд приходить до висновку, що пеня має бути зменшена до тіла кредиту, а саме до 4 000 грн. Такий розмір пені не буде вважатися каральною санкцією, враховуючи, що відповідач в судовому засіданні не довів нікчемність даної угоди у договорі позики.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи викладене вище та той факт, що строк виконання зобов'язання за договором позики настав, суму боргу відповідачем своєчасно повернута не була, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_2 суми коштів у зв'язку з простроченням виконання відповідачем основного зобов'язання - а саме пені в розмірі 4000,00 грн.
На підставі вищевикладеного, беручи до уваги належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення боргу - підлягають частковому задоволенню, а саме в частині часткового стягнення пені за прострочення виконання зобов"язання.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі даного позову до суду позивач був звільнений від сплати судового збору, в зв'язку з відповідача підлягає стягнення по сплаті судового збору в дохід державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 207, 208, 525, 526, 527, 530, 546, 551, 549, 612, 626, 629, 630, 638 1046, 1047, 1049 ЦК України, статтями 4, 5, 12, 13, 141, 259, 263 - 265, 274, 279, 353 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 тис. ( чотири тис.) грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту.
В іншій частині задоволення позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь державного бюджету України судовий збір в розмірі 908 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 9 грудня 2021діб.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 ІПН НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя