14 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 826/18138/14
адміністративне провадження № К/9901/42951/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Київської міської прокуратури (далі - відповідач), в якому просив:
- скасувати наказ відповідача від 23.10.2014 № 3579к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Відділу захисту інтересів громадян і держави у сфері земельних відносин Управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді Прокуратури міста Києва;
? поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Відділу захисту інтересів громадян і держави у сфері земельних відносин Управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді Прокуратури міста Києва;
? стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на роботі;
? зобов'язати відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2021 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано наказ Прокуратури міста Києва від 23 жовтня 2014 року №3579к;
? поновлено ОСОБА_1 в Київській міській прокуратурі на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме: начальника Відділу захисту інтересів громадян і держави у сфері земельних відносин Управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді Прокуратури міста Києва з 24 жовтня 2014 року;
? стягнуто з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 033 880,08 грн;
? допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 12 418,98 грн;
? зобов'язано Київську міську прокуратуру надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до позивача заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади»;
? в іншій частині адміністративного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2021 року змінено в частині: абзац 4 та абзац 5 резолютивної частини таким викладено чином:
« 4. Стягнути з Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9; код ЄДРПОУ: 02910019) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 12.05.2021 у розмірі 968 680, 44 грн».
5. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 13 010, 36 грн.».
У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2021 року залишено без змін.
25 листопада 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Київської міської прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року в справі № 826/18138/14.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про її повернення з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які, у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Предметом розгляду цієї справи є скасування наказу про звільнення з публічної служби, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та зобов'язання вчинити певні дії.
Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що наказом Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 3579к старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Відділу захисту інтересів громадян і держави у сфері земельних відносин Управління представництва, захисту інтересів громадян і держави в суді Прокуратури міста Києва на підставі пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України, частини третьої статті 1, пункту 8 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади».
Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду).
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також про застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні частини 1 статті 235 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № П/9901/101/18, висновки Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 826/12916/15, від 06.03.2019 у справі №824/424/16-а, від 13.03.2019 у справі № 826/751/16 та у справі № 805/84/16-а, від 27.06.2019 у справі № 826/5732/16, від 17.07.2019 року у справі № 823/5365/15, від 26.07.2019 у справі № 826/8797/15, від 09.10.2019 у справі № П/811/1672/15, від 12.09.2019 у справі № 821/3736/15-а, від 22.10.2019 у справі № 816/584/17, від 31.03.2020 у справі № 266/4208/16-а, від 15.04.2020 у справі № 826/5596/17, від 19.05.2020 у справі № 9901/226/19, від 11.06.2020 у справі № 804/4143/16 та інших.
Крім того, скаржник указує, що судами обох інстанцій застосовано статтю 61 Конституції України, статтю 235 КЗпП України без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 800/235/17 щодо застосування Закону у подібних правовідносинах.
Суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Посилаючись на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, заявник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки.
Суд також зауважує, що доводи касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв'язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України.
Відповідно до приписів пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржником не обґрунтовано передбачених КАС України підстав для оскарження судового рішення у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 334, 341 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року в справі № 826/18138/14 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська