14 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 640/14809/20
адміністративне провадження № К/9901/43084/21
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року
у справі №640/14809/20 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України №481 від 27 травня 2020 року,
26 листопада 2021 року до касаційного суду надійшла скарга Кабінету Міністрів України.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, у тексті касаційної скарги заявник указує, що підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у справі №640/14809/20 є пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо:
- можливості оскарження нормативно-правового акту (зокрема постанови Уряду від 27 травня 2020 року №481 «Про внесення змін до правил реєстрації місця проживання») особою, яка не є іпотекодавцем, іпотекодержателем, довірчим власником або особою, яка діє в інтересах малолітньої дитини (якій відмовлено в реєстрації місця проживання в майні, що перебуває в іпотеці), у відповідності до статей 2, 5, 264 КАС України;
- реалізації Урядом повноважень, визначених статтею 10 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» під час прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 27 травня 2020 року №481.
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Водночас скаржником лише процитовано статтю 10 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», викладено обставини справи та констатовано про незастосування вказаної статті судом апеляційної інстанції, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зі змісту рішення суду першої інстанції, оприлюдненого в Єдиному державному реєстрі судових рішень слідує, що підставою позовних вимог була, на думку позивача, невідповідність оскаржуваної Постанови нормам Конституції України, чинному Цивільному кодексу України, іншим правовим актам, а також прийняття її з порушенням регламенту Кабінету Міністрів України та Закону України «Про Кабінет Міністрів України».
При вирішення спірних правовідносин суд першої інстанції досліджував питання наявності відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду, а також перевіряв дотримання Кабінетом Міністрів України процедури прийняття оскаржуваної Постанови №481.
Так, при розгляді справи суд апеляційної інстанції керувався положеннями Закону України від 27 лютого 2014 року №794-VII «Про Кабінет Міністрів України» та Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950, які регулюють повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, а також Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2010 року №996, частин першої, другої статті 55 Конституції України.
Касаційну скаргу вмотивовано відсутністю порушеного оскаржуваною постановою законного інтересу позивача та неправильного застосування судом апеляційної інстанції, на думку скаржника, статті 264 КАС України.
Також скаржник з-поміж іншого зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції при розгляді справи положень Регламенту Кабінету Міністрів України.
Водночас, скаржником не конкретизовано необхідності застосування статті 10 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» судом апеляційної інстанції та яким чином це могло вплинути на правильність вирішення справи у контексті обставин, які досліджувались судом апеляційної інстанції.
Суд звертає увагу, що зазначення норми права, яку, на думку скаржника, застосовано судом неправильно, безвідносно обставин справи не є належним обґрунтуванням пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
На указане скаржнику вже зверталась увага ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року у цій справі.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга Кабінету Міністрів України підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі №640/14809/20.
Одночасно Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 КАС України Суд, -
Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі №640/14809/20 - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
...........................
Ж.М. Мельник-Томенко
Суддя Верховного Суду