Іменем України
13 грудня 2021 року
Київ
справа №520/6495/2020
адміністративне провадження № К/9901/23351/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №520/6495/2020
за позовом ОСОБА_1
до державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків), Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків)
про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення і зобов'язання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2020 року (головуючий суддя: Панченко О.В.)
і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року (головуюча суддя: Рєзнікова С.С., судді: Бегунц А.О., Мельнікова Л.В.)
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 пред'явив позов до державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків), Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків), у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) і державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) щодо не виконання вимог Закону України «Про виконавче провадження» про вчинення заходів і дій та не надсилання документів виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення в порушення статті 28 Закону; невиконання вимог статті 18 Закону і не витребування у боржника розрахунку боргу, розпорядження, інших належних документів для підтвердження виконання рішення суду, звернення до суду з поданням щодо роз'яснення судового рішення; вимагання від посадових осіб боржника підтвердження повного виконання судового рішення; скасування постанови виконавця у разі закриття виконавчого провадження, надання розпорядження щодо здійснення передбачуваних Законом заходів і дій щодо належного виконання обов'язку і судового рішення у повному обсязі; щодо не одержання з метою захисту інтересів стягувача від боржника та його посадових осіб необхідних для проведення виконавчих дій пояснень, довідок та іншої інформації, у тому числі конфіденційної, а також щодо не здійснення виклику посадових осіб з приводу виконавчого документу і не звернення до суду щодо застосування приводу за обставин ненадання інформації, довідок, пояснень щодо виконання у повному обсязі рішення суду від 2 липня 2019 року у справі №520/5620/19 про зобов'язання суб'єкта владних повноважень провести ОСОБА_1 перерахунок і виплату державної пенсії по інвалідності, що настала внаслідок захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, обчисленої виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, відповідно до частини 3 статті 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року №1-р(11)/2019, та не надсилання в установленому законом порядку й не надання копії вчинених дій і постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №60507717 від 25 березня 2020 року за виконавчим листом №520/5620/19 від 19 вересня 2019 року;
- визнати незаконним і скасувати рішення державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) - постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №60507717 від 25 березня 2020 року за виконавчим листом №520/5620/19 від 19 вересня 2019 року на виконання рішення суду від 2 липня 2019 року №520/5620/19 про зобов'язання суб'єкта владних повноважень провести ОСОБА_1 з 25 квітня 2019 року перерахунок і виплату державної пенсії по інвалідності, що настала внаслідок захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, обчисленої виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, відповідно до частини 3 статті 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року №1-р(11)/2019;
- зобов'язати Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (місто Харків) і державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) виконати вимоги Закону України «Про виконавче провадження» та здійснити заходи і дії, передбачені статтею 18 щодо виконання у повному обсязі рішення суду за нормою частини З статті 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, за відновленим виконавчим провадженням ВП №60507717 за виконавчим листом №520/5620/19 від 19 вересня 2019 року на виконання рішення суду від 2 липня 2019 року №520/5620/19 про зобов'язання органу ПФУ провести ОСОБА_1 з 25 квітня 2019 року перерахунок і виплату державної пенсії по інвалідності, що настала внаслідок захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, обчисленої виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, відповідно до частини 3 статті 59 Закону «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року № 1-р(11)/2019;
- зобов'язати суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;
- постановити окрему ухвалу стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення службовими особами відповідача;
- допустити негайне виконання рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківської області не виконало рішення Харківського окружного адміністративного суду від 2 липня 2019 року в адміністративній справі №520/5620/19, позаяк лише нарахувало, але не виплатило пенсію. Натомість державний виконавець протиправно не вчинив усіх дій, визначених Законом України «Про виконавче провадження», для забезпечення виконання рішення суду, а відтак протиправно прийняв рішення про закінчення виконавчого провадження.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2020 року, яке залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суди виходили з того, що державний виконавець вчинив усі процесуальні дії, спрямовані на виконання судового рішення, проте його неможливо виконати без участі боржника.
На основі цього суди дійшли висновку, що відповідачі довели юридичну правильність і фактичну обґрунтованість постанови про закінчення виконавчого провадження, тому позовні вимоги ОСОБА_1 не можуть бути задоволені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Скаржник зауважує, що рішення суду не виконане, позаяк йому лише нараховані, але не виплачені відповідні суми пенсії. У цьому контексті скаржник стверджує, що державний виконавець не перевірив, чи виконано рішення суду у повному обсязі, а відтак прийняв передчасне й протиправне рішення про закінчення виконавчого провадження. Вважає, що суди не врахували цієї обставини, внаслідок чого ухвалили судові рішення з порушенням норм матеріального права.
Також стверджує, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Водночас зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Зрештою у скарзі ОСОБА_1 заявив клопотання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палити Верховного Суду.
У відзиві на касаційну скаргу державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) просить відмовити у задоволення скарги.
Вказує, що під час вчинення виконавчих дій було констатовано невиконання боржником судового рішення на користь ОСОБА_1 . Наголошує на тому, що це рішення не могло бути виконано без участі боржника, тому після виконання комплексу виконавчих дій була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження. З огляду на це вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Інший відповідач - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (місто Харків) - відзиву на касаційну скаргу не подав, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримав 9 жовтня 2020 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі від 7 липня 2019 року у справі №520/6495/19 задоволено позов ОСОБА_1 до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Серед іншого, указаним рішенням суд зобов'язав Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Харківської області провести ОСОБА_1 з 25 квітня 2019 року перерахунок і виплату державної пенсії по інвалідності, яка настала внаслідок захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, відповідно до частини 3 статті 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року № 1-р(11)/2019.
Примусове виконання виконавчого листа, виданого у справі №520/6495/19, здійснювали відповідачі.
Так, 5 листопада 2019 року до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) надійшла заява ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження і наступного дня державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №60507717.
19 листопада 2019 року до державного виконавця надійшла відповідь від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за вих. №3932/04.9-20 від 15 листопада 2019 року, відповідно до якої: « ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії і нараховано суму боргу за період з 25 квітня 2019 року. Виплату буде проведено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649. Рішення суду виконано в повному обсязі».
5 грудня 2019 року державний виконавець виніс постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі: 5100,00 грн, зобов'язав його виконати рішення протягом десяти робочих днів та попередив про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.
23 березня 2020 року державний виконавець виніс постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі: 10200,00 грн у зв'язку з повторним невиконанням рішення суду в повному обсязі.
25 березня 2020 року державний виконавець направив до Головного управління Національної поліції в Харківській області повідомлення про вчинення посадовими (службовими) особами боржника кримінального правопорушення, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України.
Того ж дня державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, а виконавчий лист направив до суду, який його видав.
Не погодившись із прийнятим рішенням державного виконавця про закінчення виконавчого провадження і вважаючи, що ним не вчинено всіх необхідних дій для виконання рішення суду, ОСОБА_1 звернувся з до суду з цим позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою, другою статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».
За визначенням, наведеним частині першій статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (пункт 1 частини третьої, частина четверта статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
За приписами пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
За приписами частини першої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Частиною першою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судам попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.
У цій справі спір стосується повноти заходів, вжитих державним виконавцем задля примусового виконання рішення суду на користь позивача, а також правомірності постанови про закінчення виконавчого провадження.
Суди попередніх інстанцій встановили, що після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець перевірив виконання рішення боржником.
Суди також з'ясували, що у зв'язку з неповним виконанням судового рішення державний виконавець послідовно виніс дві постанови про накладення на боржника штрафів, попередив його про кримінальну відповідальність і надіслав до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
Надалі через невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без його участі, виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження і, відповідно, більше не вживав заходів примусового виконання.
На основі цих фактів суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що державний виконавець вжив усіх заходів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», за результатами яких прийняв обґрунтовану й законну постанову про закінчення виконавчого провадження.
Колегія суддів Верховного Суду не може погодитися з цим висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (надалі - «ЄСПЛ») у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Відтак виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.
З аналізу правових норм, які належить застосувати до спірних правовідносин, можна виснувати, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:
- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);
- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);
- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.
Водночас Верховний Суд зазначає, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18 червня 2019 року у справі №826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
За цією позицією, накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця, суд має враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Частиною третьою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).
Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.
Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суди, відмовляючи в задоволенні позову, дійшли висновку, що державним виконавцем здійснено належні заходи, в межах наявних у нього повноважень, для повного та своєчасного виконання судового рішення.
Водночас слід зауважити про безпідставність висновків судів попередніх інстанцій про те, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) є належними і достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №750/9782/16-а, від 7 серпня 2019 року у справі №378/1033/17, від 4 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, від 7 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19, від 25 листопада 2020 року у справі №554/10283/18.
Окрім цього, відповідно до доводів скаржника й установлених обставин справи, зазначене судове рішення виконано не у повному обсязі, отже відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний здійснити всі необхідні заходи для перевірки його виконання у повному обсязі.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про законність оскаржуваної постанови.
Враховуючи, що суди першої й апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, внаслідок чого ухвалили незаконні судові рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, Верховний Суд вважає за необхідне ці рішення скасувати й ухвалити нову постанову.
Юридична оцінка обставин справи дає підстави для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною і скасування постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №60507717 від 25 березня 2020 року, позаяк вона винесена передчасно й за відсутності реального виконання судового рішення.
Водночас установлені обставин справи свідчать про те, що державний виконавець вчиняв юридично значущі дії задля виконання рішення суду. Їхній обсяг і характер не дають достатніх підстав вважати, що мала місце пасивна поведінка виконавця. Тому позовна вимога про визнання бездіяльності протиправною не може бути задоволена.
Зрештою Суд зауважує, що за приписами частини першої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» скасування постанови про закінчення виконавчого провадження спричинює його відновлення і у такому разі обов'язок по вчиненню дій, спрямованих на примусове виконання рішення, виконавець має в силу закону. Тому додаткове накладення на виконавця подібного обов'язку на підставі рішення суду, як про це просить позивач, є необґрунтованим і така вимога не може бути задоволена.
З огляду на це, позовні вимоги належить задовольнити частково.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, колегія суддів звертає увагу на таке.
Згідно з правилами, які встановлені підпунктом «ґ» пункту 4 частини першої статті 356, частиною першою статті 382 КАС України, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття постанови у справі. Тому процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися у залежності від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені доказами.
Позивач не навів аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і не надав доказів у підтвердження наміру відповідачів на ухилення від виконання або неможливість належного виконання судового рішення.
З огляду на це Суд не вбачає підстав для задоволення вказаної вимоги позивача.
Крім цього, підстав для постановлення окремої ухвали і допуску судового рішення до негайного виконання, про що також просить позивач, Суд не вбачає, тому ці вимоги не можуть бути задоволені.
Насамкінець Суд зауважує необґрунтованість доводів скаржника про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, і про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палити Верховного Суду.
Ретельне вивчення касаційної скарги засвідчило, що позивач не вказав, яка саме правова позиція касаційного суду потребує перегляду. У цій частині доводи скаржника окреслені у загальних рисах та, окрім абстрактних посилань, змістовних і чітких доводів не містять.
З таких же мотивів Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання скаржника про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палити Верховного Суду.
Це клопотання теж не містить доводів про потребу у відступі від певного висновку касаційного суду, у ньому відсутнє обґрунтування щодо наявності виключної правової проблеми чи порушення правил предметної юрисдикції. Окремим свідченням необґрунтованості цього клопотання є й нечіткість його вимог, позаяк скаржник довільно навів перелік палат, на розгляд яких просить передати справу.
На противагу цьому Суд вважає, що у спірних відносинах відсутня виключна правова проблема, такі правовідносини врегульовано нормами права і у повній мірі дозволяють вирішити спір. Тому вказане клопотання не може бути задоволено.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Частинами першою, третьою статті 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зважаючи на неповну обґрунтованість доводів і вимог касаційної скарги, її належить задовольнити частково, а оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нову постанову про часткове задоволення позовних вимог.
З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палити Верховного Суду.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2020 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) від 25 березня 2020 року про закінчення виконавчого провадження ВП №60507717.
У решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду