Ухвала від 08.12.2021 по справі 753/20702/18

Справа №753/20702/18 Головуючий у 1-й інстанції: ОСОБА_1

Провадження №11-кп/824/4691/2021 Доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ст.ст.176, 183 КПК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2021 року. Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участю

прокурора ОСОБА_6 ,

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_9 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві в режимі відеоконференції з ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2021 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 15 січня 2022 року включно.

Зазначене рішення обґрунтоване тим, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, виконання ним процесуальних обов'язків та запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Не погоджуючись із вказаним рішенням захисником обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокатом ОСОБА_7 подано апеляційну скаргу, у якій він просить скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2021 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору у задоволенні клопотання про продовження ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт задовольнити.

Мотивуючи свої вимоги зазначає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною. Більш того, прокурор навіть не намагався довести ризики, на які вказує у своїй ухвалі суд. Суд самостійно дійшов висновку про вмотивованість та обґрунтованість таких ризиків, незважаючи на їх відсутність.

Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, прокурор та колегія суддів були зобов'язані врахувати позицію ЄСПЛ у справі «В. проти Швейцарії», зокрема те, що небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру обвинуваченого, його моральних якостей, наявності у нього коштів, зв'язків з державою, у якій його переслідують.

Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитися з посиланням на ряд інших факторів, можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що такий ризик маловірогідний і необхідність в утриманні особи під вартою відсутня (рішення «Панченко проти Росії»).

Захисник вказує, що під час постановлення ухвали про продовження ОСОБА_9 взагалі не було надано жодної уваги та оцінки тому факту, за його зверненням ЄСПЛ вже відкрив два провадження, які вже пройшли першу секцію розгляду скарги та встановив фактичне існування порушення його прав, визначених Конвенцією.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_9 , його захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , на підтримку поданої апеляційної скарги, думку прокурора ОСОБА_6 про необґрунтованість апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Правовими приписами ст.370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На думку колегії суддів, зазначених вимог закону судом першої інстанції було дотримано в повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст.331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.

Згідно зі ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Ухвалюючи рішення про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, районний суд повинен врахувати наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний в сукупності оцінити всі обставини, у тому числі, передбачені ст.178 КПК України.

Правовими приписами ст.331 КПК України встановлено, що під час судового розгляду суд незалежно від наявності клопотань зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Як убачається з матеріалів провадження ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ст.257, ч.3 ст.146, ч.4 ст.187, ч.4 ст.189, п.п.6, 9, 12 ч.2 ст.115, ч.5 ст.185, ч.2 ст.15, п.п.5, 6, 11, 12, 13 ч.2 ст.115, ч.3 ст.307, ч.3 ст.28, ч.1 ст.263, ч.3 ст.28, ч.2 ст.201, ч.2 ст.332 КК України. Вказані злочини, відповідно до ст.12 КК України, є тяжкими та особливо тяжкими, за вчинення яких у разі доведення вини загрожує покарання до 15 років позбавлення волі або довічне позбавлення волі.

Враховуючи тяжкість злочинів, та покарання, яке загрожує ОСОБА_9 у разі визнання його винуватим, характер інкримінованих йому діянь, в результаті яких було умисно протиправно заподіяно смерть людині, тривалість злочинної діяльності, її організаційну форму та кількість учасників,суспільний резонанс інкримінованих злочинів, дані про особу обвинуваченого, а саме: одружений, має на утриманні малолітнього сина, є особою без громадянства, має постійне місце проживання, офіційно не працевлаштований, немає постійного заробітку, а також відсутність даних про неможливість подальшого перебування під вартою, належних гарантій, які б переважали ризики, передбачені ст.177 КПК України, колегія суддів вважає належними висновки суду першої інстанції про наявність ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

На думку суду апеляційної інстанції, районним судом вірно враховано, той факт, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.332 КК України, а саме в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, та у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.28, ч.2 ст.201 КК України, а саме переміщенні через митний кордон України поза митним контролем зброї та боєприпасів, вчиненій організованою групою, та вірно зроблено висновок, що не будучи під вартою обвинувачений ОСОБА_9 може вжити заходів для того, щоб залишити територію України.

Крім того, на даний час судом першої інстанції ще не допитані потерпілі та свідки, що свідчить про наявність реального ризику незаконного впливу на них, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції.

За таких обставин, районний суд дійшов правильного висновку, що запобігти встановленим ризикам можливо лише шляхом продовження застосування щодо ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

В свою чергу доводи зазначені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, адже вони не виключають наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Обґрунтованих доводів на спростування висновків суду першої інстанції апелянтом не наведено, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і залишає ухвалу суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 176-178, 183, 331, 404, 405, 407, 418, 419, 4221 КПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2021 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 15 січня 2022 року включно, - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий :

Судді :