Номер провадження: 22-ц/813/5100/21
Номер справи місцевого суду: 521/11126/17
Головуючий у першій інстанції Поліщук І. О.
Доповідач Заїкін А. П.
02.12.2021 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 521/11126/17
Номер провадження: 22-ц/813/5100/21
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач),
- суддів - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Янковської Ю.Л.
учасники справи:
- позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»,
- відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Поліщук І.О. 06 грудня 2018 року,
встановив:
2. Описова частина
2.1Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі ТОВ - «Порше Лізинг Україна») звернулось до Малиновського районного суду м. Одеси з вищевказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі - 167 566,65 гривень та витрати по сплаті судового збору в розмірі - 2 513,50 гривень.
ТОВ «Порше Лізинг Україна» обґрунтовує свої вимоги тим, що 20.11.2012 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» уклало з ОСОБА_1 . Договір про фінансовий лізинг № 00006041, відповідно до якого Позивач зобов'язався передати у розпорядження Відповідача об'єкт лізингу - транспортний засіб, типу VW Polо Sedan 1.6 I benzin, 2012 року випуску, а Відповідач зобов'язався прийняти Об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором, шляхом здійснення платежів, відповідно до Договору та згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невід'ємну частину Договору, на загальну суму, що становить еквівалент - 17 890,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент - 6 261,50 доларів США.
Вартість об'єкту лізингу, яка погоджена Сторонами, згідно з умовами договору про фінансовий лізинг № 00006041 від 20.11.2012 року становить еквівалент - 17 890,00 доларів США.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 19 лютого 2016 року за результатами розгляду цивільної справи за позовом ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків у зв'язку з порушеннями умов договору про фінансовий лізинг, встановлено нікчемність Договору про фінансовий лізинг, який укладений між Позивачем та Відповідачем. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано за цінами які існують на момент відшкодування.
Відповідач повинен повернути Позивачу новий транспортний засіб транспортний засіб, типу VW Polо Sedan 1.6 I benzin 2012 року виробництва. Оскільки це зробити неможливо, то відповідач повинен відшкодувати вартість одержаного майна за цінами на момент відшкодування.
Відповідач користувався автомобілем з листопада 2012 року по січень 2016 року. За вказаний період вартість транспортного засобу значно знизилася у в'язку з його експлуатацією відповідачем.
Згідно звіту № 19 про оцінку ТЗ від 18 січня 2016 року ринкова вартість автомобіля типу VW Polо Sedan 1.6 I benzin 2012 р.в. станом на 18.01.2016 року становить - 274 792,13 гривень, що є еквівалентом - 11 449,34 доларів США. Таким чином, за період користування відповідачем автомобілем його вартість зменшилася на - 6 440,66 доларів США = 17 890,00 доларів США -11 449,34 доларів США, що становить еквівалент у розмірі - 167 566,65 гривень. Оскільки для того щоб повернути позивача до первісного стану відповідач повинен відшкодувати вартість майна у розмірі - 167 566,65 гривень, що станом на момент відшкодування становить еквівалент - 6 440,66 доларів США, а у добровільному порядку ОСОБА_1 відшкодовувати грошові кошти відмовляється, ТОВ «Порше Лізинг Україна» вимушено звернутися з даним позовом до суду (Т. 1, а. с. 2 - 5).
2.2 Позиція відповідача в суді першої інстанції
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просить суд застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину - договору про фінансовий лізинг від 20.11.2012 року № 00006041, а саме - стягнути з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на його користь - 444 397,94 гривні та суму сплаченого судового збору у розмірі - 4 443,98 гривень.
ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що укладений між ним та ТОВ «Порше Лізинг Україна» договір № 00006041 від 20.11.2012 року про фінансовий лізинг, на підставі рішення апеляційного суду Одеської області від 19.04.2017 року визнано нікчемним. У зв'язку з чим, цим же рішенням ТОВ «Порше Лізинг Україна» відмовлено у задоволенні позову про стягнення заборгованості та збитків, нарахованих відповідно до даного договору.
ОСОБА_1 вказує, що за період з 20.11.2012 року по 06.10.2015 року (день вилучення ТЗ) на виконання умов нікчемного договору ним було сплачено авансовий платіж - 6 261,50 доларів США, адміністративний платіж - 268,34 долара США, лізингові платежі в еквіваленті - 339,02 доларів на місяць, всього за період з грудня 2012 року по вересень 2014 року у сумі - 7 458,44 долара США, нараховані штрафи та пені.
ОСОБА_1 вважає, що оскільки автомобіль ним повернуто, то ТОВ «Порше Лізинг Україна» має повернути всі сплачені ним грошові суми, відповідно до умов договору фінансового лізингу від 20.11.2012 року № 00006041, нікчемність якого встановлена на підставі рішення суду (Т. 1, а. с. 49 - 51).
2.3 Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 06 грудня 2018 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «Порше Лізинг Україна» та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ТОВ «Порше лізинг Україна» має право на отримання від відповідача ОСОБА_1 грошових коштів у вигляді лізингових платежів за весь час користування об'єктом договору лізингу, тобто за період - з 20.11.2012 року по день вилучення ТЗ - 06.10.2015 року. Відповідно до позову, розглянутого судом у 2016 році, представник позивача вказував, що ОСОБА_1 має заборгованість за несплаченими лізинговими платежами у загальній сумі - 43 166,94 грн. (основна сума заборгованості). Позивач має право звернутися до суду з позовом про стягнення вказаної суми за правилами ст. 1212 ЦК України, а тому не підлягають задоволенню позовні вимоги ТОВ «Порше лізинг Україна» про стягнення з ОСОБА_1 в якості відшкодування зниження вартості ТЗ у зв'язку із його експлуатацією відповідачем.
ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів, якими підтверджено сплату на рахунок ТОВ «Порше Лізинг Україна» авансового платежу у розмірі - 6 261,50 долара США та адміністративного платежу у розмірі - 268,34 долара США., що позбавляє можливості задоволення зустрічних вимог (Т. 1, а. с.146 - 148).
2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ТОВ «Порше Лізинг Україна» в апеляційній скарзі оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину. Просить рішення суду першої інстанції в оскарженій частині скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити первісний позов ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину.
2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує, на те що: 1) суд першої інстанції безпідставно не застосував положення ст. 216 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин; 2) для повернення апелянта у первісний стан відповідач повинен повернути апелянту новий транспортний засіб, але це зробити неможливо. Тому, відповідач повинен відшкодувати вартість одержаного ним майна за цінами на момент відшкодування (Т. 1, а. с. 152 - 156).
2.6 Узагальнені доводи відповідача в апеляційному суді
ОСОБА_1 не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
2.7 Рух справи в суді апеляційної інстанції
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2019 року суддю - доповідачем визначено суддю Черевка П.М..
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.02.2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна» на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 06 грудня 2018 року залишено без руху (Т. 1, а. с. 163).
На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом подано до суду заяву, якою усунуто зазначені в ухвалі недоліки.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.03.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Порше Лізинг Україна» на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 06 грудня 2018 року (Т. 1, а. с. 169).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.03.2019 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено розгляд справи у приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 1, а. с. 171).
Рішенням Вищої ради правосуддя від 09.04.2020 року №914/0/15-20 суддю ОСОБА_2 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у відставку.
24.04.2020 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, суддею-доповідачем було обрано суддю ОСОБА_3 ..
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.04.2020 року цивільну справу прийнято до провадження (Т. 1, а. с. 204 - 205).
Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 20.07.2021 року №1612/0/15-21 суддю ОСОБА_3 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у відставку.
На підставі цього, керуючись Положенням про АСДС, було здійснено повторний автоматизований розподіл.
Матеріали цивільної справи передано до канцелярії Одеського апеляційного суду та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2021 року визначено склад колегії суддів: - головуючий суддя - Заїкін А.П.; - судді Колесніков Г.Я., Вадовська Л.М..
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.08.2021 року матеріали справи прийнято до провадження судді-доповідача Заїкіна А.П.. Розгляд справи призначено на 02.12.2021 року на 15:00 год. (Т. 2, а. с. 42).
01.10.2021 року на електрону адресу Одеського апеляційного суду надійшло клопотання ТОВ «Порше Лізинг Україна» про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення Одеського апеляційного суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08.10.2021 року задоволено клопотання ТОВ «Порше Лізинг Україна» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке призначено на 02 грудня 2021 року о 15:00 год. (Т. 2, а. с. 70 - 71).
У судовому засідання, яке проводилось у режимі відеоконференції, представник ТОВ «Порше Лізинг Україна» - адвокат Літвінов Є.В. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності її інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.
3. Мотивувальна частина
3.1 Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Порше Лізинг Україна» не підлягає задоволенню.
3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
20 листопада 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про фінансовий лізинг № 00006041, відповідно до якого Позивач зобов'язався передати у розпорядження Відповідача об'єкт лізингу - транспортний засіб, типу VW Polо Sedan 1.6 I benzin, 2012 року випуску, а Відповідач зобов'язався прийняти Об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором, шляхом здійснення платежів, відповідно до Договору та, згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невід'ємну частину Договору, на загальну суму - 17 890,00 доларів США, авансовий платіжну розмірі - 6 261,50 долара США, обсяг фінансування - 11 628,50 долара США.
У 2016 році до Малиновського районного суду міста Одеси звернулося ТОВ «Порше Лізинг Україна» з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків у розмірі - 308 754,39 грн. та витрат по сплаті судового збору у розмірі - 3 087,54 гривень.
В обґрунтування вимог представник позивача посилався на те, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем обов'язків за договором про фінансовий лізинг заборгованість перед ТОВ «Порше Лізинг Україна» складає - 308 754,39 грн., з яких: - 43 166,94 грн. - основна сума заборгованості; - 238 485,80 грн. - збитки; - 4 065,91грн. - штраф; - 2 297,21 грн. - пеня; - 689,15грн. - 3% річних; - 13 958,88 грн. - сума інфляційних втрат; - 6 090,50 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2016 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та збитків, відповідно до договору про фінансовий лізинг, задоволено частково. Стягнуто солідарно на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» з ОСОБА_1 з ОСОБА_4 суму заборгованості за договором фінансового лізингу № 00006041 від 20 листопада 2012 року в сумі - 133 220,18 грн., з яких: - 43 166,94 грн. - основна сума заборгованості; - 62 951,59грн. - збитки; - 4 065,91грн. - штраф; - 2 297,21 грн. - пеня; - 689,15 грн. - 3% річних; - 13 958,88 грн. - сума інфляційних збитків; - 6 090,50 - проценти за користування чужими грошовими коштами.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 19 квітня 2017 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси скасовано. У задоволенні позову відмовлено, оскільки вимоги позивача ґрунтуються на договорі про фінансовий лізинг, який є нікчемним.
Постановою Верховного суду від 23 грудня 2019 року рішення апеляційного суду Одеської області від 19 квітня 2017 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Одеського апеляційного суду від 19.05.2021 року скасовано рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2016 року в частині стягнення штрафу в розмірі - 4 065 гривень 91 копійку та - 6 090 гривень 50 копійок процентів за користування чужими коштами.
Відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» у задоволенні цих позовних вимог.
Змінено рішення в частині стягнення упущеної вигоди, зменшивши з - 48 751,59 гривень до - 48 177, 99 гривень та в частині трьох відсотків річних з - 698,15 гривень до - 663,47 гривень.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
17 червня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М. був вчинений виконавчий напис № 812 про повернення транспортного засобу, типу VW Polo Sedan 1.6 I benzin, 2012 року випуску, за несплату заборгованості за період з 16 жовтня 2014 року по 20 квітня 2015 року в розмірі - 431 66,94 грн..
22 червня 2015 року постановою про відкриття виконавчого провадження №47935040, державним виконавцем ОДВС Бучанського міського управління юстиції, було відкрито виконавче провадження за виконавчим написом нотаріуса № 812.
03 липня 2015 року постановою державного виконавця було оголошено розшук майна боржника.
3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.
Відповідно до положень частини 1 статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» не підлягають задоволенню.
3.4 Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу
Апелянт ТОВ «Порше Лізинг Україна» посилається на те, що відповідач користувався автомобілем VW Polо Sedan 1.6 I benzin з листопада 2012 року по січень 2016 року. За даний період вартість транспортного засобу значно знизилася у зв'язку з його експлуатацією відповідачем. Зазначені обставини є підставою для застосування правил ст. 216 ЦК України, однак вказані доводи колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
20 листопада 2012р. між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про фінансовий лізинг № 00006041, відповідно до якого Позивач зобов'язався передати у розпорядження Відповідача об'єкт лізингу - транспортний засіб, типу VW Polo Sedan 1.6 I benzin, 2012 року випуску, а Відповідач зобов'язався прийняти Об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором, шляхом здійснення платежів, відповідно до Договору та, згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невід'ємну частину Договору, на загальну суму - 17 890,00 доларів США, авансовий платіж, у розмірі - 62 61,50 долара США, обсяг фінансування - 11 628,50 долара США.
ТОВ «Порше Лізинг Україна» виконало умови договору, надавши відповідачу ОСОБА_1 об'єкт лізингу в користування. Відповідач прийняв даний об'єкт та відповідно до договору перерахував авансовий платіж. Вказане підтверджується Актом прийому-передачі від 20.11.2012 року, відповідно до якого ТОВ «Порше Лізинг Україна» передало ОСОБА_1 об'єкт лізингу автомобіль VW Polo Sedan.
Сторонами погоджено умови договору. У відповідача перед позивачем виникли зобов'язання щодо сплати платежів.
Колегією суддів враховується, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі на підставі нікчемного договору фінансового лізингу від 20 листопада 2012 року мають певні особливості, а саме - з моменту виникнення між сторонами у справі спірних правовідносин ОСОБА_1 користувався предметом лізингу - вищевказаним транспортним засобом, який належить на праві власності ТОВ «Порше Лізинг Україна».
Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
У частині другій статті 806 ЦК України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статями 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Статтею 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Якщо сторони домовилися щодо істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Правові наслідки недійсності правочину встановлені статтею 216 ЦК України.
Частина перша вказаної статі визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За правилами частини другої вищевказаної статті, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Аналіз частини другої статті 216 ЦК України свідчить про те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, що в свою чергу полягає у поверненні кожної із сторін правочину другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування - реституція.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу, лізингодавець зобов'язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору. Лізингоодержувач, у свою чергу, зобов'язаний повернути лізингодавцю майно, а саме об'єкт лізингу, яким він користувався. Крім того, за змістом Глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).
Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача за своїм змістом є кондикційними. Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов'язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду дійшла таких правових висновків про застосування частини першої статті 1212 ЦК України до правовідносин щодо фактичного використання майна без достатньої підстави у постанові від 23 травня 2018 року (справа № 14-77цс18) і підстави для відступу від таких висновків відсутні.
Отже, при застосуванні наслідків нікчемності договору фінансового лізингу, суд повинен повернути сторони договору в попереднє становище з урахуванням наведених вище роз'яснень, а тому ТОВ «Порше лізинг Україна» має право на отримання від відповідача ОСОБА_1 грошових коштів у вигляді лізингових платежів за весь час користування об'єктом договору лізингу, тобто за період з 20.11.2012 року по день вилучення ТЗ по 06.10.2015 року.
Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 19.02.2016 року у справі № 521/13581/15-ц було стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 суму заборгованості за договором фінансового лізингу № 00006041 від 20 листопада 2012 року на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» в сумі - 133 220,18 грн., з яких: - 43 166,94 грн. - основна сума заборгованості; - 62 951,59 грн. - збитки; - 4 065,91 грн. - штраф; - 2 297,21 грн. - пеня; - 689,15 грн. - 3% річних; - 13 958,88 грн. - сума інфляційних збитків; - 6 090,50 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, яке у подальшому було змінено постановою Одеського апеляційного суду від 19.05.2021 року, а саме - в частині стягнення упущеної вигоди, зменшивши з - 48 751,59 гривень до - 48 177,99 гривень та в частині трьох відсотків річних з - 698,15 гривень до - 663,47 гривень.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу, на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача, за своїм змістом є кондикційними, а не деліктними, а тому в даному випадку не може йти мова про відшкодування шкоди у вигляді зменшення вартості предмета лізингу внаслідок його використання.
В апеляційній скарзі ТОВ «Порше Лізинг Україна» посилається на те, що за час користування автомобілем, його вартість знизилась. Однак, ст. 216 ЦК України не визначено обов'язку особи, яка прийняла певне майно на виконання нікчемного договору, відшкодовувати різницю у його вартості, якщо вона змінилась, оскільки відшкодування різниці у вартості майна може мати місце не в порядку реституції, а в порядку відшкодування збитків.
При цьому, визначення у договорі фінансового лізингу вартості автомобіля на момент його придбання не є визначенням його ринкової вартості, оскільки даний договір було визнано нікчемним.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що повернення сторін у первісний стан на підставі нікчемності договору не зобов'язує відповідача повернути товариству новий транспортний засіб.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано. Враховуючи те, що ОСОБА_1 було повернуто транспортний засіб позивачу, а з ТОВ «Порше Лізинг Україна» було стягнуто отримані кошти за договором лізингу на користь відповідача, тому відсутні підстави для відшкодування вартості одержаного майна за цінами на момент відшкодування.
3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» є недоведеними, а тому її треба залишити без задоволення.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» відсутні.
3.6 Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський
апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» - залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 13 грудня 2021 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: О. В. Князюк
О. М. Таварткіладзе