Дата документу 14.12.2021 Справа № 0825/3874/2012
ЄУН 0825/3874/2012 Головуючий у 1 інстанції Нещеретна Л.М.
Провадження №22ц/807/2975/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
14 грудня 2021 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Крилової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на заочне рішення Хортицького районного суду Запорізької області від 22 травня 2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У квітні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування своїх вимог зазначали, що відповідно до укладеного договору б/н віл 12 липня 2006 року ОСОБА_1 12 липня 2006 року отримав кредит у розмірі 7600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідно до умов укладеного договору, Договір складається з Заяви позичальника, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою.
ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначали, що у зв'язку з неналежним виконанням взятих на себе ОСОБА_1 зобов'язань, за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 31 жовтня 2011 року дорівнює 24735,61 грн., та складається з: 9694,48 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 13387,05 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина); 1154,08 грн. - штраф (процентна складова).
Посилаючись на наведені обставини, ПАТ «ПриватБанк» просили суд стягнути зі ОСОБА_1 на їх користь суму заборгованості у розмірі 24735,61 грн. та 247,36 грн. судового збору.
Заочним рішенням Хортицького районного суду Запорізької області від 22 травня 2012 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 12 липня 2006 року в сумі 24735,61 грн., стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у сумі 247,36 грн.
Ухвалою Хортицького районного суду Запорізької області від 31 травня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Хортицького районного суду Запорізької області від 22 травня 2012 року відмовлено.
Не погоджуючись із заочним рішенням, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, просить заочне рішення Хортицького районного суду Запорізької області від 22 травня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення яким позов залишити без задоволення.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 зазначає, що зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів не вбачається, яка саме сума кредитних коштів була надана Відповідачу, в якому саме розмірі. При цьому, в позовній заяві зазначено, що Відповідачу були надані кредитні кошти у розмірі кредитного ліміту 7600 грн., в той же час Банк просив суд стягнути з Відповідача заборгованість за тілом кредиту у розмірі 9694,48 грн. Натомість, матеріали справи не містять доказів надання Відповідачу кредитних коштів ані у розмірі 7600 грн., ані у розмірі 9694,48 грн. Позивачем до позовної заяви не додано жодного первинного банківського документа, який би підтверджував, що Відповідачу, на виконання умов кредитного договору від 12 липня 2006 року були надані грошові кошти, і коли саме, а отже не можливо встановити чи дійсно у Відповідача виник обов'язок повернути кредитні кошти та кінцеву дату їх повернення.
Розрахунок заборгованості, долучений до позовної заяви, ОСОБА_1 вважає необґрунтованим, оскільки зазначений розмір заборгованості за процентами не відповідає дійсності, а також умовам доданого позивачем кредитного договору від 12 липня 2006 року. ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 зазначає, що навіть якщо припустити, що у ОСОБА_1 наявна заборгованість за кредитним договором, з розрахунком заборгованості, доданим до позовної заяви, погодитися неможливо. Так, в кредитному договорі від 12 липня 2006 року зазначено, що базова процентна ставка складає 36% річних з розрахунку 360 днів на рік. Отже, якщо навіть уявити, що дійсно грошові кошти у розмірі 7600 грн. були отримані Відповідачем, то відповідно період користування кредитними коштами, з урахуванням загального строку позовної давності буде складати з 02 квітня 2009 року по 31 жовтня 2011 року, що дорівнює 1080 дням, а отже розмір заборгованості за процентами складає: 8208 грн. (7600х1080х36%/360). Натомість, позивачем заборгованість за процентами зазначена у розмірі 13387,05 грн.
ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 також зазначає, що у заяві від 12 липня 2006 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Пред'явивши вимоги про погашення кредиту, ПАТ КБ «ПриватБанк» просив суд у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також штрафи. В той же час, Банком в позовній заяві не наведено жодних обґрунтувань його права вимоги в частині стягнення з Відповідача штрафів у розмірі 1654,08 грн.
Крім вищенаведеного, в ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності, оскільки при зверненні до суду позивач пропустив загальний та спеціальний строки позовної давності, що у відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові. ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, відповідно до якої перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу». Посилання у позовній заяві на те, що «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» встановлено порядок повернення коштів черговими платежами та те, що кінцевий термін повернення коштів відповідає строку дії картки, скаржник вважає безпідставними, оскільки вони не підписані Відповідачем відповідно, вони не є частиною кредитного договору б/н від 12 липня 2006 року, укладе між Позивачем та Відповідачем. Вказане відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Так, скаржник зазначає, що на підставі ухвали Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 08 червня 2021 року у цивільній справі №337/5568/15 предметом спору в якій була заборгованість за цим же кредитним договором б/н від 12 липня 2006 року, але яка виникла з 01 листопада 2011 року позивачем було надано виписку за вказаним договором, згідно якої останні дії Відповідач вчиняв для погашення заборгованості за цим договором 30 жовтня 2008 року, тобто за три роки і п'ять місяців до звернення до суду з позовною заявою, тобто до 02 квітня 2012 року. Вказані обставини підтверджуються також тим, що 22 січня 2009 року Позивач знизив кредитний ліміт Відповідача до 0 грн. Копія виписки, та окрема заява про застосування позовної давності долучається ОСОБА_1 до апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відзиві на апеляційну скаргу, АТ КБ «ПриватБанк» зазначають, що рішення суду першої інстанції є законним, прийнятим без жодних порушень норм матеріального і процесуального права, а тому законні підстави для його скасування відсутні. Щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі через дев'ять років після прийняття рішення суду, АТ КБ «ПриватБанк» заперечує. При цьому, з метою повного, всебічного розгляду справи та спростування доводів апеляційної скарги, просять долучити до матеріалів справи додаткові докази (виписка за договором/карткою Відповідача, довідки Банка щодо розміру кредитного ліміту та строку дії виданих Відповідачеві кредитних карток), оскільки під час розгляду справи у суді першої інстанції з боку Відповідача не було подано жодних спростувань чи заперечень щодо позовних вимог, а виникли вони лише через дев'ять років після прийняття рішення суду. Так, виписка є належним доказом щодо заборгованості Відповідача за тілом кредиту. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), в постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17, в постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц.
Щодо доводів про застосування строку позовної давності АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що на час прийняття оскаржуваного рішення суду не було прийнято багато правових позицій Верховного Суду України та Верховного Суду, однак у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (Справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19), як й у багатьох інших постановах Верховного Суду (від 15 липня 2020 року по справі № 753/6301/18, провадження № 61-15657св19), колегії суддів дійшли висновку про те, що не враховують заяву відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки анкета-заява підписана сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), а відсутність підпису позичальника в Умовах та правилах надання банківських послуг, у яких передбачено, що: договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання; якщо на протязі цього строку жодна з сторін не проінформує другу сторону про розірвання даного договору він автоматично лонгується на той самий строк дає підстави для висновку, що сторони не обумовили у письмовому вигляді строк повернення кредиту. Таким чином, Верховний Суд дійшов однозначного висновку про наявність беззаперечних правових підстав для стягнення в судовому порядку з позичальника суми непогашеного тіла кредиту в незалежності від строку позовної давності. Крім цього, в анкеті-заяві, яка була підписана Відповідачем вказаний обов'язок Позичальника сплачувати проценти за ставкою 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом в межах строку дії картки (до кінця липня 2012 року).
З огляду на вищенаведені обставини, АТ КБ «ПриватБанк» просять прийти постанову про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 3 статті 367 ЦПК України, встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Так, колегія суддів вважає можливим прийняти виписку по картковому рахунку ОСОБА_1 , долученою скаржником до апеляційної скарги, а позивачем до відзиву, оскільки обидві сторони просять її дослідити, що не свідчить про порушення принципів змагальності та диспозитивності сторін.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із частинами 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, що 12 липня 2006 року ОСОБА_1 підписана заява ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 5).
З заяви вбачається, що ОСОБА_1 , виявив бажання оформити на своє ім'я кредитну карту. Тип картки: НОМЕР_1 ; валюта: гривня; Тип кредитного ліміту: фінансовий; Сума кредитного ліміту: 7600 грн. Базова відсоткова ставка: 36 % із розрахунку 360 днів на рік; Строк дії кредитного ліміту: відповідає строку дії картки. Порядок погашення заборгованості: щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості Погашення заборгованості за кредитним лімітом здійснюється як шляхом внесення коштів на картку Клієнтом, так і списанням Банком коштів з дебетової картки (а.с. 5, зворот).
Вбачається, що на підставі наведеної заяви ОСОБА_1 отримав кредитну картку № НОМЕР_2 .
У вищевказаній заяві також зазначено, що ОСОБА_1 ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку. Надає свою згоду, що ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг.
Згідно з наданим банком розрахунком, розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 12 липня 2006 року, станом на 31 жовтня 2011 року дорівнює 24735,61 грн., та складається з: 9694,48 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 13387,05 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина); 1154,08 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 2-4).
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.
В повному обсязі з зазначеним висновком суду колегія суддів погодитись не може.
Так, до позовної заяви як частину кредитного договору узгодженого сторонами ПАТ КБ «ПриватБанк» долучено копію Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 6-9).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк».
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Проте, витяг із Умов та Правил надання банківських послуг що надані позивачем на підтвердження позовних вимог не підписані ОСОБА_1 , а матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Умовами та Тарифами ознайомився та погодився відповідач, підписуючи заяву.
З огляду на відсутність достатніх підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила банківських послуг, колегія суддів зазначає, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, що регламентують правові засади договору приєднання.
Із аналізу прийнятої Великою Палатою Верховного Суду в справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19) постанови від 03 липня 2019 року, висновки якої щодо застосування відповідних норм права в силу положень частини 4 статті 263 ЦПК України підлягають врахуванню, вбачається, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених раніше у рішеннях Верховного Суду України, та орієнтувала судову практику у справах, де банк звертається до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором, укладеним шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, на те, що на підставі норм матеріального права, які застосовуються до стандартної (типової) форми кредитного договору, не підлягають стягненню проценти за користування кредитними коштами та застосуванню відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеній у своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), на підставі статей 207, 626, 628, 638, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України Умови та правила надання банківських послуг, надані банком, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви.
При цьому, вбачається, що укладений між сторонами кредитний договір, який підписаний ОСОБА_1 , не містить відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
За таких обставин, суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за штрафами у загальному розмірі 1654,08 (500 грн. фіксована частина + 1154,08 грн. процентна складова), оскільки вона нарахована відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг, натомість позивачем не надано належних та допустимих доказів погодження з позичальником вищезазначених умов договору.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження, у зв'язку з чим заочне рішення Хортицького районного суду Запорізької області від 22 травня 2012 року підлягає скасуванню в частині стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за штрафами у розмірі 1654,08 грн.
Разом з тим, посилання ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на недоведеність позовних вимог в частині стягнення тіла кредиту та відсотків за користування кредитними коштами є безпідставними з огляду на наступне.
Так, доводи щодо відсутності доказів отримання відповідачем кредитної картки та зарахування кредитних коштів, спростовуються матеріалами справи, зокрема, випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 , долученої самим відповідачем (а.с. 108-111). За змістом виписки по картці є очевидним здійснення операцій, у тому числі із ідентифікацією особи, яка знімає готівку у відділеннях, тощо.
Згідно постанови Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року (справа № 355/558/18, провадження № 61-10222св19) виписка про рух коштів по рахунку, свідчить про фактичне отримання кредитних коштів та наявність заборгованості за тілом кредиту.
При цьому, у вищенаведеній виписці відображені операції щодо збільшення кредитного ліміту за карткою ОСОБА_1 . Так, встановлено, що максимально кредитний ліміт збільшувався 13 квітня 2007 року до розміру 10000 грн. (а.с. 110, зворот). За таких обставин, заборгованість за тілом кредиту, заявлена ПАТ КБ «ПриватБанк» до стягнення у розмірі 9694,48 грн. не суперечить матеріалами справи та не спростована відповідачем.
З огляду на вищенаведене також колегією визнаються як безпідставні, посилання ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі на невірне обчислення позивачем процентів за користування кредитним договором, оскільки скаржник відсотки нараховував на тіло кредиту у розмірі 7600 грн.
Оскільки, як було встановлено, ОСОБА_1 підписано заяву в якій міститься умова щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, ПАТ КБ «ПриватБанк» набув право на отримання процентів, нарахованих на підставі умов, узгоджених сторонами у заяві від 12 липня 2006 року.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо застосування до спірних відносин позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Встановлено, що з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 12 липня 2006 року, ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду звернулось 28 березня 2012 року (а.с. 16).
За приписами ч. 6 ст. 70 ЦПК України (в редакції ЦПК України станом на 13 березня 2012 року) строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Вбачається, що заявляючи про пропуск позивачем строку позовної давності, ОСОБА_1 початок перебігу позовної давності обраховано з 30 жовтня 2008 року, тобто з дня, коли ОСОБА_1 останній раз вчиняв дії щодо погашення заборгованості.
Проте, з виписки по картковому рахунку вбачається, що після 30 жовтня 2008 року, а саме 09 листопада 2009 року, ОСОБА_1 також вчинялись дії щодо погашення заборгованості за кредитним договором від 12 липня 2006 року, а саме, здійснено операцію щодо погашення заборгованості та поповнення карткового рахунку на суму 1869,70 грн., 21 травня 2010 року - повернення надмірно сплачених коштів у розмірі 38,86 грн., 09 червня 2010 року - повернення частини страхового платежу у розмірі 775,01 грн. (а.с. 109).
Окрім того, колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги щодо неузгодження терміну кредитного договору, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , оскільки, як було встановлено, в заяві, яка підписана відповідачем, сторони узгодили, що строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки (а.с. 5, зворот).
При цьому, АТ КБ «ПриватБанк» долучено до матеріалів справи довідку, з якої вбачається, що термін дії картки № НОМЕР_2 становить до 07/12 (а.с. 129), що не спростовано відповідачем.
Посилання ОСОБА_1 на те, що 22 січня 2009 року Банком було зменшено кредитний ліміт до 0 грн. не свідчить про закінчення строку дії картки, крім того не відповідає змісту виписки, долученої відповідачем, оскільки 22 січня 2009 року кредитний ліміт було зменшено до 9700 грн. (а.с. 109, зворот).
За таких обставин, ПАТ КБ «ПриватБанк» звертаючись до суду з цим позовом, строк позовної давності не пропустило.
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу, та змінити заочне рішення Хортицького районного суду Запорізької області від 22 травня 2012 року в частині розміру стягнення заборгованості, зменшивши її з 24735,61 грн. до 23081,53 грн., виключивши заборгованість за штрафами (1654,08 грн.).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з ч.ч. 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України АТ КБ «ПриватБанк» має право на компенсацію відповідачем суми судового збору, сплаченого за подання позовної заяви пропорційно до задоволених вимог (93,31%%) у розмірі 230,81 грн., ОСОБА_1 має право на компенсацію позивачем суми судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог (6,69%) у розмірі 24,81 грн.
Частиною 10 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Таким чином, зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 206 грн. За таких обставин, заочне рішення Хортицького районного суду Запорізької області від 22 травня 2012 року в частині стягнених зі ОСОБА_1 судових витрат також підлягає зміні, шляхом зменшення стягнутої суми судового збору з 247,36 грн. до 206 грн.
Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 141, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Заочне рішення Хортицького районного суду Запорізької області від 22 травня 2012 року у цій справі - змінити:
«Зменшити стягнутий зі ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» розмір заборгованості за кредитним договором з 24735,61 грн. до 23081 (двадцять три тисячі вісімдесят одна) гривня 53 копійки.
Зменшити стягнуті зі ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» витрати на оплату судового збору з 247,36 грн. до 206 (двісті шість) гривень.»
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 14 грудня 2021 року.
Головуючий:
Судді: