Дата документу 14.12.2021 Справа № 311/3072/20
Справа № 22-ц/807/3776/21 Головуючий у 1-й інстанції: Задорожко Д.А.
Є.У.№ 311/3072/20 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
14 грудня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого: Кочеткової І.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Дашковської А.В.,
секретар: Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики та попереднього договору купівлі-продажу недійсними та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 09 вересня 2021 року,
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики та попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсними. Зазначала, що на праві приватної власності їй належить земельна ділянка сільськогосподарського призначення розміром 5,4019 га, яка перебуває в оренді у ОСОБА_2 . У травні 2009 року вона тяжко захворіла та їй знадобилися значні кошти на лікування, через що вона звернулася до відповідача за допомогою. Користуючись ситуацією, відповідач запропонував їй укласти договір позики на суму 68 513,00 грн. і попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки за ціною 68 513,00 грн. 07 травня 2009 року вони підписала вказані договори, після чого ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 10 000,00 грн., а решту коштів відповідач їй так і не передав.
Посилаючись на те, що відповідач до теперішнього часу ухиляється від виконання умов договору позики щодо виплати усієї суми грошових коштів, а також на те, що її було ошукано відповідачем, який скористався її складними життєвими умовами та зобов'язав продати землю на вкрай невигідних для неї умовах, просила суд на підставі ст.ст.229, 230,233 ЦК України визнати недійсними укладені з ОСОБА_2 договір позики від 07 травня 2009 року та попередній договір купівлі-продажу від 07 травня 2009 року.
Заперечуючи проти позову, у грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про стягнення боргу за договором позики. Зазначав, що 07 травня 2009 року між ним та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір безпроцентної позики на суму 68 513,00 грн.
За умовами договору, ОСОБА_1 мала повернути ОСОБА_2 отримані в борг кошти протягом 10 років, тобто до 07 травня 2019 року. Сума позики прийнята ОСОБА_1 в повному обсязі, однак до теперішнього часу не повернута.
В зв'язку з викладеним, з посиланням на положення статей 1046,1047,1049 ЦК України, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму позики в розмірі 68 513 грн., а також судові витрати.
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 09 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики 68 513 грн., витрати на оплату судового збору в розмірі 840,80 грн. а всього, 69 353,80 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_2 доведені належними та допустимими доказами, ОСОБА_1 не виконала своїх зобов'язань щодо повернення позичених грошових коштів у строк, встановлений у договорі позики, тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог та стягнення грошових коштів, взятих у борг. Вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики суд залишив без задоволення, оскільки позивачкою не надано належних і допустимих доказів на підтвердження її доводів про укладення договору на вкрай невигідних умовах внаслідок збігу тяжких обставин і введення її в оману позикодавцем. Вимоги про визнання недійсним попереднього договору заявлені до неналежного відповідача, оскільки покупцем за договором є ОСОБА_3 , яка до участі у розгляді справи не залучалася.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись напорушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги позивача ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, в позовних вимогах зустрічного позову відмовити.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 , оскільки останнім не було надано належних та допустимих доказів, на підтвердження передачу їй грошових коштів. Також апелянт вказувала на те, що під час розгляду справи суд першої інстанції не надав належної оцінки всім доказам, а тому безпідставно відмовив у задоволені її позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника - адвоката Кара Р.Т. вказав, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Її доводи не спростовують правильних висновків суду, просив залишити оскаржуване рішення без змін.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 і її представника адвоката Федорця В.І., заперечення представника відповідача адвоката Кари Р.Т., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуальн ого права.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.
Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним (частина друга статті 16 ЦК України).
За змістом частин другої, третьої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Нормами цивільного законодавства передбачений спосіб захисту цивільних прав та інтересів, зокрема й шляхом визнання правочину недійсним, правові засади для застосування якого врегульовані приписами статей 215-236 ЦК України.
Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).
Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 2, 4, 12, 13 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності (відсутності) цивільних прав або майна в інших осіб.
Встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належала земельна частка (пай) розміром 5,79 в умовних кадастрових гектарах на території Балківської сільської ради Василівського району, набутого в порядку спадкування після смерті її матері - ОСОБА_4 (а.с. 6).
16 грудня 2008 року ОСОБА_1 отримала Державний акт на право приватної власності на землю серії ЯЕ №284206, згідно якому їй виділено в натурі 5,4019 га земельної ділянки сільськогосподарського призначення, розташованої на території Балківської сільської ради Василівського району, Запорізької області.
07 травня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір безпроцентної позики на суму 68 513,00 грн. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Жук Л.М. (а.с. 7).
За умовами договору, вказана вище сума прийнята ОСОБА_1 від ОСОБА_2 в повному обсязі до підписання вказаного договору (п.4 договору). ОСОБА_1 зобов'язалася повернути ОСОБА_2 таку ж суму протягом 10 років, тобто до 07 травня 2019 року (п.3 договору).
Того ж дня між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_5 як покупцем укладено попередній договір купівлі-продажу, за яким сторони зобов'язалися в майбутньому укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна - земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 5,4019 гектарів, яка належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ЯЕ №284206, з кадастровим номером 2320981100:03:009:0012, на території Балківської сільської ради Василівського району Запорізької області. Вказаний договір набуває чинності за умови скасування законодавчих обмежень щодо відчуження земель сільськогосподарського призначення. При цьому продавець стверджував, що він згоден продати, а покупець згоден купити зазначений об'єкт за ціною, що становить 68 513 грн., вказану ціну покупець сплачує продавцю готівкою одночасно з підписанням цього договору. Договір набув чинності з моменту його підписання сторонами і діє до укладання і набрання чинності основним договором, але у будь-якому разі - до виконання сторонами усіх своїх зобов'язань за цим договором. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Жук Л.М. (а.с. 7).
Підставою звернення до суду із позовом ОСОБА_6 зазначала, що спірні договори укладені нею під впливом обману, а також під впливом тяжкої обставини. Крім того, ОСОБА_2 не виконано умови договору щодо передачі усієї обумовленої суми в розмірі 68 513 грн., оскільки передано їй лише 10 000 грн.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог.
Колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке:
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 19 та 20 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
На підтвердження укладення договорів під впливом тяжкої для ОСОБА_1 обставини, останньою надано копії медичних документів, складених значно пізніше, ніж виникли спірні правовідносини, в яких не йдеться про такі тяжкі обставини у вигляді захворювання, які б спонукали укладенню ОСОБА_1 спірних договорів. Крім того, зі змісту оспорюваних договорів встановлено, що вони посвідчені приватним нотаріусом, яким встановлено дієздатність сторін.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів введення її в оману ОСОБА_2 , шляхом надання їй лише частини грошових коштів за договором позики. Факт передання ОСОБА_1 усієї суми грошових коштів підтверджується п.4 договору позики, де зазначено, що сума позики прийнята в повному обсязі від позикодавця до підписання цього договору.
Апеляційний суд також погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що за вимогою про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу від 07 травня 2009 року ОСОБА_2 не є належним відповідачем, оскільки за його змістом, він укладений між продавцем ОСОБА_1 та покупцем ОСОБА_3 , яка до участі у розгляді справи не залучалася і позовні вимоги до неї не заявлялися.
Отже доводи апеляційної скарги стосовно безпідставної відмови суду першої інстанції у задоволені позову ОСОБА_1 є неспроможними та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що кошти за договором позики ОСОБА_1 отримала не в повному обсязі, належними і допустимими доказами не підтверджені.
Посилання ОСОБА_1 на те, що судом не надано оцінки аудіозапису її телефонної розмови з ОСОБА_2 , не є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Звукозапис розмови, в ході якої невизначені особи домовляються про укладення договору емфітевзису, не є підставою для висновку про те, що спірні договори укладено внаслідок обману, на вкрай невигідних для позивачки умовах внаслідок збігу тяжких обставин.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України - на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Виходячи з вимог ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13), письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Як вже було зазначено вище, договір безпроцентної позики на суму 68 513,00 грн., який був укладений 07 травня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 посвідчено приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Жук Л.М. (а.с. 7).
За умовами договору, вказана вище сума прийнята ОСОБА_1 від ОСОБА_2 в повному обсязі до підписання вказаного договору. Крім того, ОСОБА_1 мала повернути ОСОБА_2 68 513,00 грн. протягом 10 років, тобто до 07 травня 2019 року.
Враховуючи, що обов'язки визначені за договором позики, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо повернення грошових коштів, ОСОБА_1 не виконані, доказів повернення заборгованості за договором позики не надано, а сума боргу відповідачем до теперішнього часу не повернута, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що боргові зобов'язання, визначені у договорі позики від 07 травня 2009 року ОСОБА_1 не припинені, тому вказана сума підлягає стягненню з останньої на користь ОСОБА_2 у повному обсязі.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Сукупний аналіз фактичних обставин справи і зібраних у справі доказ свідчить про те, що доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними.
Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не знайдено.
Оскаржуване судове рішення не позбавляє ОСОБА_1 права звернутися за захистом свого порушеного права з вимогами про визнання недійсним попереднього договору до належного відповідача - покупця ОСОБА_3 .
Керуючись ст. ст. 374,375,381-384ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 09 вересня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складено 14 грудня 2021.
Головуючий: І.В. Кочеткова
Судді: А.В. Дашковська
О.М. Кримська